хочу сюда!
 

Ксюша

38 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «киевская русь»

ДРЕВНИЕ СВЯТИЛИЩА СЛАВЯН

Эпоха становления культовых сооружений древнего Киева — мест, где проводились требища и языческие празднества — святилищ, посвященных важнейшим славянским богам, окончательно сформировалась в VVII вв. н. э. И открыла она наиболее древнюю страницу истории славян, которая предначертала становление древнерусской государственности.

Какими же были святилища древних славян в Киеве, на всей Древней Руси, во времена культа поклонения Роду? Место для каждого отдельно взятого святилища выбиралось скрупулезно, основываясь на глубоком знании ландшафта местности, и, как правило, располагалось на самом высоком холме либо возвышенности, доминирующей над окружающей местностью. Задумывались и строились святилища как своеобразные духовные центры, в которых проводились моления и обряды, совершались всевозможные ритуалы, принимались основные жизненно важные для судеб каждого рода и всей Киевской Руси решения.

[ Читать дальше ]

Город владимира — детинец

  Древний Киев — «мать городов русских»… Кому не известны эти слова летописца! Архитектуре Киева была суждена славная, а временами и трагическая история.

  Город расположился на меже лесостепи и степи, здесь проходил важный водный путь — «из варягъ въ греки», Константинополь, в Азию на Дон и в Новгород. На территории древнего городища князя Кия из древней династии Киевичей начинается заселение древними руссами Замковой горы, Щекавицы, пространства между этими горами, части современного Подола.

vladimir

    Древнейший детинец города расположился на «горе», которая с незапамятных времен служила местом для языческого капища и небольшого славянского поселения, позже ставшего значительным административным и политическим центром Полянской земли.

[ Читать дальше ]

Семинары на тему «Древнеславянская письменность»

Фонд "Киевская Русь" предлагает серию семинаров на тему "Древнеславянская письменность" по изучению основ древнеславянской грамоты.
В программе семинара:
- Суть древнеславянской азбуки и ее история. - Обучение основам древнеславянского письма (велесовице). - Обучение основам кириллического письма (кириллице). Мастер-класс по писанию гусиными перьями. - Основы славянского устава и полуустава. - Правила написания славянских заставиц и буквиц. Значение цвета и символов. - Изучение функционального значения буквиц славянской азбуки. - Ознакомление с основами древнеславянских гимнов и пения (звуковая сионика). Продолжительность семинара – 3 часа. Кофе-паузы. Также возможен вариант выездных семинаров. http://darisvet.org.ua

День ПОБЕДЫ РУСОВ и ДЕНЬ ПАМЯТИ Князя Светослава (942-972)

 

День ПОБЕДЫ РУСОВ и ДЕНЬ ПАМЯТИ Князя Светослава (942-972)

*** Именно СвЕтослав = славящий СВЕТ!)

 

 

 

Светослав, Великий Киевский Князь, вёл глобальную войну с Византией – и ПРЕЗИРАЛ РЕЛИГИЮ СВОЕЙ МАТЕРИ Ольги – ХРИСТИАНСТВО: "Вера християнська – уродство есть!"- сказал он.
Много новых земель присоединил к Киевской Руси князь Светослав – он расширил земли  от хазарской Белой Вежи на Волге, до Балканских земель на Дунае. Печенеги были сломлены и отброшены, а начавшееся проникновение христианства было жестко остановлено.

Победа над хазарией – не просто победа над чьим-то войском – это яркая победа над Мировым Порядком Темных Сил.

 

3 июля по современному календарю – важнейшая дата в истории РУСОВ.
1 Хейлетъ /день – Неделя/, Лето 6472 от С.М.З.Х. по славянскому КоленДарю (3 июля 964 по современному календарю) – День Победы войска великого князя русов Святослава над Хазарским Каганатом.

"Ляжем костьми, братия! – ибо мертвые сраму не имут! Срам имут бегущие с поля боя!" – эти слова – Вершина Нашей Духовности – сказал великий белый воин, чья слава была известна всем, Князь Великой Киевской Руси, Светослав Хоробрый.

В войне с Византией Светослав провел героическую битву: против 10.000 войска русов стояли 100.000 византийских солдат (10-кратное преимущество!!!).

 

КТО ЖЕ ОН – враг, разгромленный войском РУСОВ?

 

 

 

Это было хищническое паразитическое иудейское государство, которое безжалостно истребляло  славян, разоряло набегами все южные области Киевской Руси, и проникало всё дальше на север.

Укрепляясь на славянских землях с помощью новых крепостей, хазары вели свои набеги на славян, всё чаще и чаще обкладывая их неподъемной данью...

Кроме ПОСРЕДНИЧЕСТВА и РОСТОВЩИЧЕСТВА, РАБОТОРГОВЛЯ была колоссальной и основной статьей доходов каганата на протяжении всей его истории. Регулярные набеги на соседние земли (преимущественно славянские) давали хазарам рабов, которых продавали по всему миру.

По свидетельству средневекового путешественника Ибрагима ибн Якуба:

"Евреи получали в виде дани из славянских стран не только воск, меха и лошадей. Главной их добычей были  ВОЕННОПЛЕННЫЕ, а также захваченные юноши, девушки и дети – для продажи их в РАБСТВО.

 

 

 

Значение разгрома хазарии для Руси

 

Киевская Русь вернула себе НЕЗАВИСИМОСТЬ – это стало главным достижением битвы!

Это означало свободу от дани, конец работорговли и набегов на земли славян.

Хазарский каганат был сокрушен.

Полный разгром Хазарии означал ОБЪЕДИНЕНИЕ в ЕДИНОМ ГОСУДАРСТВЕ – Великой Киевской Руси – большей части восточнославянских племен.

Во время похода были освобождены зависимые от каганата земли булгар, буртасов, ясов и касогов.

Власть хазар была сокрушена не только в центре Хазарии, но и на ее окраинах.

 

Конец хазарии означал для Киевской Руси свободную дорогу на Восток, к Каспийскому морю, Хорезму и Закавказье. Торговые связи Руси с Востоком укрепились, благодаря устранению "ненавязчивых посредников" грабителей Хазарии.

 

Сокрушение Хазарии, которая исповедовала ИУДАИЗМ, и поддерживала его среди подвластных и окружающих народов через распространение выгодного для их мировоззрения - ПОРАБОЩЕНИЯ, РАБСТВА, ПОКОРНОСТИ и превосходства иудеев – означало СОКРУШЕНИЕ ОКОВ наиболее тяжкого угнетения - ДУХОВНОГО, которое могло погубить основы яркой, самобытной духовной жизни славян и других народов Восточной Европы.

 

Сокрушив основные военные силы каганата во главе с каганом и разрушив основные опорные узлы хазар на Средней и Нижней Волге, на Северном Кавказе и Нижнем Дону, князь Светослав лишил власти и торгово-ростовщическую верхушку Хазарии основы их паразитического существования.

Хазарское царство просто исчезло после ликвидации основного условия его существования: Военного Превосходства над соседями и тех Экономических Выгод, которые давало обладание важнейшими торговыми путями между Азией и Европой...

 

Великая Киевская Русь – самый могучий и последовательный враг иудейского хазарского каганата. Почти 150-летняя освободительная война восточных славян против хазарского каганата была завершена походом князя Светослава.

Победа князя Светослава означала, что ВЕРХОВЕНСТВО над кочевыми народами Причерноморья и Прикаспия от хазарского кагана – ПЕРЕШЛО К КИЕВСКОМУ КНЯЗЮ.

Поэтому в походе Светослава на Дунайскую Болгарию в 967 году – шли на его стороне угры и печенеги.

Историки Б.А. Рыбаков, Л.Н. Гумилев и М.И. Артамонов говорили: эта поистине грандиозная победа стоит в ряду наиболее значимых событий истории РУСОВ и мировой истории.

 

Тем славным для нашего Рода событиям минуло более 1000 лет.

Многие хотели бы навсегда стереть их из народной памяти...

Но память о том подвиге наших предков переживёт века.

Пока мы, РУСЫ, живы - мы будем славить Великие Победы наших дедов.



СВЕТОСЛАВ работа скульптора Вячеслава Клыкова, памятник в Белгороде.

 

СВЕТОСЛАВ - памятник на месте последнего боя князя  - в Запорожье, у острова Хортица. 

 

Еще о Светославе - http://blog.i.ua/community/586/638807/

Не було у нашій офіційно визнаній історії постаті більш яскравої й цільної, аніж останній князь-язичник Русі Святослав Хоробрий. Навіть ченці-літописці через десятки літ по його загибелі підпали під вплив цього богатирського образу, про що свідчить захоплений панегірик князю-воїну в "Повісті літ минулих".

Однак - та сама літописна традиція змальовує Святослава темним варваром та нікчемний політиком, а укладач Іоакимівського літопису навіть зловтішно висловився з приводу загибелі Великого Князя: "Так прийняв кару від Бога" (от бога Темных...)  

http://blog.i.ua/community/586/638807/

 

 

 

Змеевы валы – форпост Киевской Руси

... В незапамятные времена, сошлись в смертельном поединке окаянный змий – людоед и русский богатырь. Долго ли коротко бились они об этом уже сегодня  не скажет никто. Известно только то, что одолев Горыныча, запряг его витязь в богатырский луг и погнал о чистому полю. Только одну борозду вспахал змей, надорвался. Еще и сегодня вздымаеться мощным валом тот последний след.

Народное сказание повествует о происхождении одного из самых величественных валов системы древних оборонных линий славян, названных Змеевыми валами (на Подолье их еще называют Трояновыми).

Расположен   он  к  югу от небольшой речки Северки, начинается вблизи  села Круглик,  Киево  - Святошенского  района. Вырвавшись из  леса  на  плато  над длинной Северкой,  этот  вал,   насыпанный,  как считает  часть  исследователей, около V  в.  н. э., но и   сегодня поражает  и по праву  является одним из чудес Киевской земли. Протянувшись с запада на восток более чем на 8 километров, укрепление кое где достигает 9 – метровой высоты. С южной его стороны прослеживается ров: в I тысячелетии он был глубоким и служил дополнительным препятствием для конницы кочевников. Где начинается и где заканчивается вся система валов, этого никто не знает, трудно установить и их происхождение. Согласно словарю УСЭ , их общая длина 2000 км. Кое-где они вздымаются почти что в первозданном величии. Но большие части древних оборонных линией уже почти сведены на нет ходом времени и хозяйственной деятельностью человека. Впервые попытки изучения системы валов были предприняты  возглавляемой выдающимся ученым, украинским историком В. Антоновичем в  80 – х годах XIX в. На карте 1912 года было нанесено около 70 км валов, датировали их X – XI вв. На рубеже XIX – XX вв. значительный вклад в исследование древних оборонных линий Левобережья внесли В. Ляскоронский, который относил их к скифской эпохе, Л. Падалка. Систематическое изучение древних валов проводилось только в Поднепровье в 60 – х – 70 – х годах прошлого столетия группой исследователей – энтузиастов, возглавляемой ученым А. Бугае. Так же результаты исследований Института археологии, охвативших Среднее Приднепровье и, в частности его левобережную часть, стал вывод, что валы построены преимущественно в древнерусскую эпоху. Хотя часть из них при Киевской Руси могла обновляться и реконструироваться. Свидетельством более древнего их происхождения является обнаруженный в Перекопском валу (полтавская область) клад римских монет в.в. н.э. При сооружении валов из-за отсутствия или нехватки камня использовали менее долговечный материал дерево, из которого строили срубы (клети), заполняли их землей или глиной, или же вообще обходились без деревянных конструкций. бесспорно, только крепкое государственное объединение, которое просуществовало не одну сотню лет, могло проводить такие масштабные и длительные фортификационные работы. И казалось бы подобное объединение должно осавт после себя какой то след в древнерусских письменных источниках. Но летописцы хранят по этому вопросу полное молчание. И только читая между строк их рукописи, можно догадываться, что недаром прошли и по зеелиевской Руси болгары, белые угры, захватив  земли южных славян. И авары (летописные обры), угрожавшие даже Константинополю, среди восточных славян поработили только дулебов. но в контексте вопроса: «Откуда еси пошла земля Русская» оборонные валы, пересекавшие земли славян, не могли не привлечь внимание древних историков.     Однако из за отсутствия соответствующей информации или (что не менее вероятно) выполняя заказ отдельных представителей правящей династии, имевшей варяжское происхождение, летописец обошел молчанием связанные с древними валами страницы истории. А сами валы только изредка упоминаются как ориентир (например, вал, пролегающий вдоль р. Стугны – между 1093 и 1151 годами) или как удобное для обороны место (валы вблизи Переяслова, между которыми в 1095 г. останавливалась половецкая орда во время переговоров их ханов Итларя и Китана с Владимиром Мономахом, а в 1149 г. – войска Юрия Долгорукого перед битвой с Изяславом.     Информацию об этом периоде истории восточных славян можно частично получить в зурубежных источниках. Первое упоминание о них появилось в труде римского историка Плиния Старшего (I в. н.э.) А в IV в. – начале VII в.  в византийских (Прокопий) и немецких (Иордан) хрониках неоднократно упоминаются анты – союз славянских племен, населявших земли на восток от Днестра. Этот союз возник для противодействия ордам кочевных народов, которое время от времени мощными волнами накатывалось из Великой степи на Европу. Анты с переменным успехом боролись с готами, пришедшими с запада (375 г. готским королем Винитаром был распят князь антов Бож, его сыновья и 70 старейшин), довольно успешно противостояли натиску аваров. Показателен тот факт, что аварское войско взбунтовалось после решения кагана идти в поход на антов. Воинственных кочевников, по-видимому, отпугнули мощные линии валов и непроходимые леса за ними.     Это – «время Бусово», времена борьбы антов с готами и господства гуннов на просторах Европы. Это – и времена сооружения части Змиевых валов. Что касается названия «Троянь» (или «Троян»), то в древнерусском апокрифе XIIв. «Хождение Богородицы по мукам». Троян занимает главное место в списке языческих богов. Возможно, в IVв. Этот бог , который, как допускается, был заступником, защитником Русской земли, возглавил языческий пантеон. Или, что вероятнее, его именем назван племенной союз славян («земля Трояня»). Этот союз мог существовать как на федеративных, так и на конфедеративных основах, однако он оказался довольно крепким и просуществовал долгое время («вечи Трояни»). Если это предположение верно то будет правомерным отождествление «земли Трояни» с объединением антов, которые возводили мощные линии валов для защиты своих земель.     Наиболее мощная система валов пролегала по бывшим Древлянским землям, что дало основание некоторым исследователям назвать их Великой Древлянской стеной. На территориях заселенных древлянами и дулебами, и могло сосредотачиваться ядро антского союза. Ведь благодаря географическим факторам – лесам, лесостепям и сети рек, которых избегали кочевые орды, отдаленности по сравнению с Левобережьем от Великой степи – здесь создавались  более благоприятные условия для стабильного поступательного развития населения. Из «Повести временных лет» известно, что в  Х в. в Древлянской земле была собственная княжеская династия. «Ниши князи добри суть иже роспасли суть Деревьскую землю» - говорили древлянские послы княгине Ольге. И до времен  Владимира Святославича древляне упорно сопротивлялись варяжской экспансии.     Случайна ли созвучность названий «земли трояни» и Трояновых валов на Подолье? Известно, что в конце I в. н.э. римский император Троян смежную с землями славян Дакию. Отсюда – предположения о римском происхождении Трояновых валов. Однако, как отмечает М.С. Грушевский, «римское начало сих валов все еще гипотетическое, и связи их с какой-то системой римских укреплений до сих пор не обнаружены». На отсутствие доказательств римского происхождения валов указывает и Т. Моммзен.     В раннем средневековье мощные оборонные линии, дублируя друг друга, охватывали с юга земли славян, надежно защищали их от вторжения кочевников. В 10 километрах от вала между селами Круглик и Ходосовка пролегала такая же древняя Стугнинская (р. Стугна) оборонная линия, а дальше на юг – еще одна, по реке Рось. Под их прикрытием возводили летописные города – «богатырские заставы» - князья Владимир и Ярослав. Хронологические рамки сооружения Змиевых валов почти стыкуются с летописными временами Древней Руси, что свидетельствует о непрерывности и преемственности исторических процессов на территориях восточнославянских земель в течение I тысячелетия н.э. Своим существованием эта система древних валов еще раз убедительно опровергает теории о возникновении государства восточных славян только после  «призвания варяжских князей» на Русь.
(С) Святобор,  2007

Как охотились в Киевской Руси

КНЯЗЬ ВЛАДИМИР И ЕГО ЛОВЫ

Эх, уж эта славянская удаль!.. С незапамятных времен, задолго до расцвета древнего Киева, наши  замечательные предки славились умением «добывать» охотой, как ее тогда называли - "ловами", крупного зверя. Так же славяне бортничали в непроходимых Полянских и новгородских лесах, которые славились  медведем да лосем с кабанчиком, рысь водилась в наших лесах, да и сейчас встречается. К тому же изобиловали они и всякой мелкой дорогостоящей пушниной, которая прославила в веках русский охотный  люд. 

Ловы начинались с молитвы, в дохристианской Руси просили о покровительстве «скотъего бога», то есть Велеса, который в славянской мифологии покровительствовал «всякому съкоту», прося его о удачном загоне зверя  и ограждении от «лихой смерти» во время самого действа. Велесу подносили жертву: в зависимости от того на кого собирались идти: если это медведь – обязательно лапу, лось или олень – часть передней лапы с копытом. Предавали все это огню, и внимательно, в присутствии Волхва – славянского жреца, наблюдали, угодна ли Богу эта жертва, либо с охотой нужно повременить. Если огонь, весело и игриво «съедал» принесенный дар, считалось, что охота будет удачной. Тогда с ранней зари, до восхода солнца нужно было окропить утренней росой копыта своих коней. Охота начиналась до  восхода Солнца. У киевского князя были свои собственные обширные угодья предназначавшиеся только для этих целей. Кроме него, охотиться в таких местах никто не мог. Выслеживали зверя по особым приметам. В чаще можно было встретить берлогу медведя-самца, выводок же малых медвежат по-русски, великодушно щадили, и если они были совсем малыми, не губили – забирали с собой. На княжьей горе была клеть, где малых медвежат приручали. Выросший косолапый становился «потешным», забавляя князя на больших и малых пирах.
Совсем другое дело, при встрече с крупным, могучим медведем-самцом, взять его можно было по-разному – одному, либо с сподручными. Если уж сильно матерым попадался косолапый, князю приходилось туго и тогда нужно было подсоблять. На помощь приходили ловчие – умелые и смекалистые мужики - охотники, специально набранные для такого случая на княжью службу. Особое значение представлял выбор оружия. Считалось, что охота удалась, если забили зверя сразу в грудь и поразили в сердце, тогда шкура будет цельной и не испорченной, без дыр. Представьте себе, каким искусством и сноровкой необходимо обладать для удачного удара. И естественно оружие выбирали разное, для захвата, хорошо подходила дубовая или вишневая рогатина на длинной рукояти со специальными стальными вставными наконечниками, годилось и короткое копье прозванное сулицей. И уж в совсем сложных ситуациях можно было применить хорошую аршинную каленную стрелу. Хотя стрела уж, конечно, в крайности, когда матерый хищник превозмогал охотника и вполне мог его «задрать».
Летописи, к сожалению, не сохранили для нас сведения о количестве охот киевских князей, доподлинно известно, что упорный русский характер и древняя традиция, не позволяла возвращаться с охоты с «пустыми руками». Не только лишь от того, что такое возвращение могло навредить престижу Владимира. Неписаный прадедовский обычай считал каждого охотника прежде всего добытчиком-кормильцем, а ведь считалось, Великий киевский князь кормилец не только для рода своего, но и для всей Земли Святорусской.

Удачное возвращение

Окончание охоты было делом не простым, тушу забитого топтыги необходимо было здесь же на месте охоты разделать. И вот, по окончанию этой процедуры, можно было смело возвращаться домой. Как правило, такая охота занимала несколько дней, в ней не только киевский правитель, но и его сподручные могли проявить свою лихую удаль и сноровку. Возвратясь, руссы «творили малый пиръ» с благодарственными молитвами в дохристианское время Волосу – Велесу, в период же с 988 года, после принятия православия, молились покровителю всего киевского воинства Архистратигу Михаилу. Шкуру добытого медведя везли отдельно, по прибытию в городы Владимира на Старокняжьей горе растягивали для просушки на «смотренье всемъ желающимъ». 
Почему так ценилась русская пушнина

Охота в Руси Киевской была делом государственным, особенно прибыльным. Соболь и белка, черная лиса и бобер раскупались богатыми гостями с далекого Хорезма и Бухары, Константинополя и Рима. Особенно ценились русские меха в Западной Европе, где хорошим тоном считалось носить окантовку плащей, головных уборов в дворах германского императора и французского короля. Недаром в качестве приданного легендарной Анны Ярославны были не только книги, золото и оружие подаренное отцом – Ярославом Мудрым, но и пушнина, приводившая в восторг западных правителей!

В Киеве на Подоле, на Большом торгу по свидетельству летописи располагался целый ряд, где торговый и охотный люд предлагал добытую пушнину, с продажи которой мытники собирали особый «пушной» налог в пользу государства. При том, платить его можно было только мехами и золотом.

Не скоро сказка сказывается

Шкурами убитых животных украшали княжеские гридницы - залы для приема гостей и иноземных послов. В этих помещениях находилось множество всякой дорогой утвари: вдоль стен были развешены трофеи, добытые в походах – мечи, дорогие кольчуги, диковинные самострелы и т.п. Во время торжественных приемов, за братиной крепкого русского меда, гостям ведали о той или иной охоте и различных подробностях с ней связанными. Такие разговоры входили в программу дипломатического этикета приглашенных правителей других стран. Особенно они обескураживали наших соседей – кочевников, Половцев и Черных  клобуков, принесших Киевской Руси немало горя и разорения, тем самым подчеркивая мощь киевского князя не только как удалого охотника, но и как человека в прямом смысле этого слова способного «взять быка за рога».

(С) Святобор, 2004   

Песнь русофоба - "Великороссы"

«В кровавом болоте московского рабства, а не в суровой славе норманской эпохи стоит колыбель России. Сменив имена и даты, увидим, что политика Ивана III и политика современной московской империи являются не просто похожими, а и тождественными... 
Россия порождена и воспитана в противной и униженной школе монгольского рабства. Сильной она стала лишь потому, что в мастерстве рабства была непревзойденной. Даже и тогда, когда Россия стала независимой, она и далее осталась страной рабов. Петр I соединил политическую хитрость монгольского раба с величием монгольского владетеля, которому Чингисхан завещал покорить мир...
Политика России – неизменна. Русские методы и тактика менялись, и будут меняться, однако главная цель российской политики – покорить мир и править в нем – есть и будет неизменной. «Московский панславизм – всего лишь одна из форм захватничества»
Эти слова принадлежат Карлу Марксу. Классик как всегда прав.

...Сколько миллионов украинцев, белорусов, евреев, молдаван, татар, чувашей, мордвин, латышей, казахов, армян и других стали за последние сотни лет «великороссами»– один Бог знает. Думаю, ворошить этот вопрос не стоит. Пусть каждый живет, кем пожелал то ли сам, то ли его предки. Но мы говорим об истории великороссов, их истоках, о том, откуда есть и пошла «великорусская земля», ее народ. И в этом вопросе, к которому многие годы для критического анализа не допускалась элита народов нерусской национальности, настало время бывшим покоренным народам сообща «отделить семена от плевел», развеять мифы и ложь Российской Империи, насаждавшиеся сотни лет.

Владимир Белинский.

Наткнулся на интересный цикл статей непрофессионального историка, рекомендую.

*Страна Моксель – песнь русофоба – предисловие

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/01/12/pesn/

*Песнь русофоба – «Великороссы», глава первая

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/01/22/rusofoba/

*Песнь русофоба – «Великороссы», глава вторая

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/02/11/pesn/

*Песнь русофоба – «Великороссы», глава третья

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/02/13/pesn/

*Песнь русофоба – «Великороссы», глава четвертая

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/02/15/pesn/

*Песнь русофоба – «Великороссы», глава пятая

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/02/16/pesn/


88%, 22 голоса

12%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

ІДУ НА ВИ !!!

3 Липня 964 року дружина князя русів - Святослава Ігоревича (Хороброго)  отримала повну перемогу над військом хазарського кагана.




У 964 році дружина Святослава покинула Київ і, піднявшись по річці Десні, вступила в землі вятичей, одного з великих слов'янських племен, що були в ту пору данниками хазар. Київський князь повелів вятичам платити данину не хазарам, а Києву і просунув свою рать далі - проти волзьких болгар буртасів, хазар, а потім північнокавказьких племен ясів і касогів. Близько чотирьох років тривав цей безприкладний похід.
Перемагаючи в усіх битвах, князь скрушив захопив і зруйнував столицю Хазарського каганата місто Ітиль, узяв добре укріплені фортеці Саркел на Доні, Семендер на Північному Кавказі. На берегах Керченської протоки заснував форпост руського впливу в цьому краю - місто Тмутаракань, центр майбутнього Тмутараканского князівства.
Головним досягненням походу стало те, що Київська Русь повернула собі незалежність.
Свободу від данини, свободу від Хазарії, кінець работоргівлі в регіоні і набігів на руські землі з метою захоплення рабів, що поставили під питання виживання руського народу.
Крах Хазарії, верхи якої сповідували іудаїзм і підтримували його серед підвладних і оточуючих народів через поширення вигідного для їх світогляду - поневолення, рабства, покірності і переваги іудеїв, означало те, що крах оков найбільш тяжкого пригноблення - духовного, яке могло погубити основи яскравого, самобутнього духовного життя слов'ян і інших народів Східної Європи.
Похід князя Святослава, що супроводжувався, як повідомляють східні джерела, розоренням мусульман, на довгий час припинив проникнення мусульманства в Поволжі.
Київська Русь виявилася наймогутнішим і послідовним ворогом іудейсько - хазарського каганата.
Майже півтори столітня визвільна війна східних слов'ян проти хазарського каганата була завершена походом князя Святослава.
Хазарське царство зникло як дим відразу ж після ліквідації основної умови його існування : військової переваги над сусідами і тих економічних вигод, які доставляло володіння найважливішими торговельними шляхами між Азією і Європи...                                                                                   
     Князіський знак Святослава
                                                                                   СЛАВА УКРАЇНІ !!!
                                                                                   СЛАВА КИЇВСЬКІЙ РУСІ !!! 
                                                                                   СЛАВА СВЯТОСЛАВОВІ !!!
                                                                                   СЛАВА ГЕРОЯМ !!!


Київська Русь: етнічні і політичні процеси після її розпаду

Питання походження націй на теренах колишньої Київської Руси є складним і заплутаним, як через повільність і нечіткість самих етнічних процесів, так і через брак методів, що точно досліджують предмет. Тому цікаво було б подивитись на процеси етногенезу з незвичної точки зору. Можливо саме так вдасться прояснити деякі спірні моменти історії...

ЧАСТИНА І

Радянські, та й деякі сучасні російські історики і політики, вважають що українці з'явилися на історичній арені в 14 ст., після того, як "дрєвнєрусская народность"розділилася на "три братні народи"...

В  принципі, з ними можна, де в чому, погодитись... Український народ має давню і багату історію, але, справді, українці, як сучасна політична нація, що почала відчувати себе суб'єктом політичного процесу, дійсно, з'явилися в 14ст...

Взагалі, питання походження націй на теренах колишньої Київської Руси є складнимі заплутаним, як через повільність і нечіткість самих етнічних процесів, так і через брак методів, що точно досліджують предмет. Тому цікаво було б подивитись на процеси етногенезу з незвичної точки зору. Можливо саме так вдасться прояснити деякі спірні моменти історії... В фінансовому технічному аналізі є постулат "Ціна враховує все", тобто всі складові, що впливають на ціну товару, вже враховані в самій ціні і немає потреби окремо вивчати залежність ціни від політичних, економічних і інших чинників. Якщо застосувати цей постулат в "політичному технічному аналізі", переінакшивши його на "Назва враховує все", то стане зрозумілим, що в усіх державних формаціях на теренах Київської Руси, які назвались однаково, протікали й однакові політичні процеси. А якщо якесь державне формування змінює назву, то це означає,що там змінюється і політичний лад, а політичні процеси набувають рис, характерних тільки для цього державного формування і треба шукати причин, що призвели до цих змін. Тобто: "Назва враховує все"...

Насамперед, треба зазначити, що держави під назвою "Київська Русь", свого часу, не існувало! Київська   Русь - це умовна назва, вигадана кабінетними вченими в 19 ст. Тому й ми будемо їю користуватися, як загальноприйнятою...

В Київській Руси, згідно давньої традиції все успадковував найстарший. Молодший же мав "служити" старшому брату, або збирати дружину і йти шукати нових земель. А вже звідти, якщо він був на це здатний, міг провадити свою власну політику. Власне, так і сталося з тим же Юрієм Долгоруким. Він був шостим сином Володимира Мономаха, і не отримавши в Україні у спадок "стола", пішов з дружиною шукати нових місць та нових "підданих"...

Але тут не можна підміняти історію розвитку слов'янських племен Київської Руси історією розростання і руху династії Рюріковичів. Ні за Олега, ні за Ігоря, ні за Ярослава, ні за Мономаха, коли ті приходили до Київа, Чернігова,Переяслава, Вишгорода, або йшли звідти, мешканці "не перетікали" з місця на місце разом з князями. Князі були сторонніми особами, що відображали інтереси племен та міст, але ніколи не становили суті самого народу!

Взагалі, Київську Русь спіткала доля всіх державних організмів, що були створені не за етнічним принципом, а за кровним родством представників правлячої династії. Величезні території, відсутність доріг, десятки племен, що розмовляють сотнями діалектів слов'янських, балтських, фінських, угорських, тюркських мов...

І все це розмаїття об'єднує тільки одне – постать Великого Князя, який сидить на київському столі. Саме він, силою свогоДуха і Кулака, має все це направляти, гуртувати навколо себе і... має молитись, щоб Бог дав йому сина, який правив би, як мінімум, не гірше за нього. Зрозуміло, все це не може продовжуватись вічно.Розростаються шляхетні роди – це призводить до захоплення нових територій. Чим далі, тим все меншають почуття "сродності" між їх представниками, все чіткіше починають проявлятися відцентрові тенденції... І в один день все це може вибухнути – брат "піде на брата". Таким "Великим Вибухом" для Київської Руси стала смерть Володимира Мономаха в1125 році. Саме після неї удільні князівства починають у вільному парінні свій відцентровий рух. Починалась доба роздробленості... Коли відцентрові тенденції вичерпуються, знову проявляють себе доцентрові сили. "Космічний пил" удільних князівств починає вільно "закручуватись у спіралі нових галактик" навколо міст, що існували на етнічних землях Київської Руси. Місцеві світлі голови, з того, що було у них під рукою, створюють свої політичні проекти "по образу і подобію" Київа. Зрозуміло ж, у кожного вже виходить щось своє, цілком оригінальне, наповнене місцевим колоритом. Результатом цих політичних процесів є поява в 13-14ст. на територіях колишньої Київської Руси справжньої "системи галактик" – низки Великих Князівств. Очевидно, що це вже цілком самодостатні формації, в яких доцентрові сили переважають відцентрові, що, власне, і дозволяє цим формаціям існувати стабільно на протязі віків. Отже поглянемо на, вже знайому, мапу 13-15 ст. і дамо коротку характеристику цим політичним одиницям...

 

 

1. Велике князівство Літовське, Руське і Жемайтське. Ця формація була створена на основі балтських і слов'янських племен Київської Руси. І те, що "батьки" цієї держави назвали своє творіння саме Великим Князівством, однозначно свідчить про те, що воно належить до "системи галактик " Київська Русь"; і що там, по смерті Мономаха, протікали, схожі з іншими князівствами, політичні процеси. Державною мовою в Великому Князівстві Литовському, Руському і Жемайтському була руська мова. Тут діяли правові норми "Руської Правди", написаної ще Ярославом Мудрим. Князівство карбувало свої власні гроші. Влада Великого Князя була номінальною, але, все одно, удільні князі міцно тримались один одного, бо так було "краще і зручніше". 2. Велике Князівство Рязанське Це князівство сформувалось на етнічних землях фінського племені ерзя (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D1%80%D0%B7%D1%8F), але через слов'янизовану політичну еліту, державною мовою тут стала церковно-слов'янська. Князівство карбувало свої гроші. 3. Велике Князівство Тверське. Це князівство сформувалось на землях фінського племені мєря. Державною мовою тут теж стала церковно-слов'янська, тут теж карбувались свої гроші. 4. Землі Великого Новгорода (або Великий Новгород). Великим Новгородом називалась незалежна держава, що об'єднувала етнічні землі спорідненних фінських племен: ільмєнь, чудь, вєсь, ямь, водь, іжора, нарова, корела... Якщо б ми не знали історію цієї землі, то застосовуючи тільки методи "політичного технічного аналізу", ми б зрозуміли, що політичний устрій цього державного організму все ж відрізніявся від інших земель Київської Руси. І справді, в Великому Новгороді не було власної князівської династії. Всі князі запрошувались на княженіє зі сторони. Тут карбувались свої гроші. Державною мовою була церковно-слов'янська. 4. Землі Пскова. Це теж було місто-республіка європейського типу, у своєму устрої дуже схоже на Землі Великого Новгорода. 5. Велике Князівство Московське. Це князівство сформувалось на етнічних землях фінських племен мурома та мєщора. Державною мовою тут теж стала церковно-слов'янська. З 1380 року князівство почало карбувати свої гроші.

 

Отже, для чого це все було перераховане... Насправді, перед нами "пройшли парадом" етноси, що виникли разом з українським етносом!!!  Не потрібно проводити роки в архівах, вивчати давні рукописи, документи. Можна просто поглянути на мапу тієї доби: "Є Велике Князівство – є новоутворений етнос!". Просто і логічно! Якщо українська нація в ті часи сформувалася в кордонах Великого Князівства Руського, і цього, в принципі, оппоненти не заперечують, то чому ми маємо заперечувати народження, наприклад, ерзянської політичної нації, коли ерзяни в 14 ст. теж мали своє Велике Князівство Рязанське? І саме консолідацією етнічних територій навколо столиці можна пояснити швидке вивищення Великого Князівства Тверського після виходу Твері зі складу Володимиро-Суздальського князівста (тепер стає зрозумілим, що Тверь була приєднана до нього суто механічно). Етнічними чинниками можна пояснити й перманентне протистояння Рязані і Пронська. Судячи з назви топоніма, Пронськ і його околиці населяли слов'яно–балтські племена, що ментально й політично тяжіли до Великого Князівства Літовського. Саме це й призводило до протистояння, яке виснажило Велике Князівство Рязанське – свого часу Москва без жодного пострілу приєднала Рязанські землі до своїх територій. А виникнення єдиної московської політичної нації на теренах двох фінських племен, можна пояснити тим, що мурома і мєщора були спорідненими племенами. В усякому разі, не випадково, колись єдина Рязансько –Муромська земля розпалась свого часу на окремі Рязанське і Муромське князівства, що тяжіли до різних центрів. Цей процес можна пояснити хіба що етнічними процесами, що протікали на тих територіях. Методами  "політичного технічного аналізу" можна вирішити і давню суперечку за спадок Великого Князівства Литовського, що точиться між сучасними білоруськими і литовськими істориками. В кордонах Великого Князівства Літовського сформувалась сучасна білоруська нація, а колиска сучасної литовської нації – Велике Князівство Жемайтське! І ще одинцікавий момент... В 15 ст. свої гроші почало карбувати місто Торжок, що входило до складу Земель Великого Новгорода, та було розташоване на землі фінського племені вєсь. "Індикатори політичного технічногоаналізу" зафіксували народження політичної та національної свідомості у цього фінського народа. Цілком логічним було б завершення етнічних процесів на тих землях – формальне створення незалежного Великого Князівства! Думаю, тепер стало зрозуміло, що на теренах Київської Руси, в 14 ст. з'явилась ціла низка незалежних держав, створених саме за етнічним принципом, на чолі яких стали слов'янизовані політичні еліти. Вони кріпили свою незалежність, карбували власні гроші, провадили самостійну зовнішню і внутрішню політику і не мали жодного бажання, щоб їх хтось "збирав"... Про це опосередковано свідчить й історична картографія. Якщо добу феодальної роздробленості Київської Руси досить докладно висвітлено ще в радянських історичних мапах, то доба Великих Князівств не має жодної повної мапи. В усякому разі, автору цих строк так і не вдалося знайти мапу, на якій було б повністю показано кордони Великого Князівства Тверського, або Великого Князівства Рязанського... На мапах 16 століття постає Московське Царство, що вже поглинуло своїх сусідів...

ЧАСТИНА ІІ

Отже, якщо в 13-14 століттях сформувались: сучасна білоруська нація,сучасна литовська нація, сучасна українська нація, тоді чому, сьогодні,ми не маємо низки незалежних держав на північно-східних теренах колишньої Київської Руси?

Знаючи історію, ми констатуємо факт: це сталося через те, що правляча еліта московської нації на протязі століть використовувала для підкорення сусідів потужну сторонню силу –Золоту Орду, та позиціонувала себе, як провідника проординськоїполітики в регіоні.

Окрім цього, треба зазначити, що втрата державності народами північно-східних Великих Князівств відбулася в 15-16 ст., коли національна свідомість цих народів ще не сформувалась остаточно (наприклад, русини-українці, які втратили державність пізніше – в 18ст. – не зазнали втрати історичної та політичної самосвідомості). Асиміляційним процесам в північно-східних Великих Князівствах сприяла, як спорідненість фінських етносів (прошу порівняти гідроніми "Волхов" і "Волга" – "Біла Ріка" на споріднених фінських мовах), так і єдина релігія та церковно-слов'янська державна мова місцевих політичних еліт (ці території на протязі віків знаходились під культурним і релігійним впливом Київо-Печерського Монастиря). Крім того, сама політична система Великого Князівства Московського не терпіла "інакомислія", тому будь яка національна опозиція безжально придушувалась. Про це яскраво свідчить знищення, в 1570 році, Новгородської держави, що була до того в васальній залежності від Москви; коли за один день, московсько-татарськими військами, було страчено 6000 новгородських "зрадників", які прагнули приєднання Великого Новгорода до Великого Князівства Літовського, Руського і Жемайтського... ... Отже в 13-14ст. на теренах Київської Руси постає ціла низка незалежних держав, що в більшій або меншій мірі мали право на свою частину Великого Державницького Київського Спадку. Але деякі з них, з часом, почали піддаватись впливам і переходити на орбіти "галактики "ЗолотаОрда". Результатом всіх цих етнічних, політичних, економічних процесів,згідно постулата "Назва враховує все", стала зміна назви Великим Князівством Московським – з 1547 року воно, за татарською традицією, називається Московским Царством! Думаю, тепер настав час повернутись до питання про "дрєвнєрусскую народность"... Стає цілком зрозумілим, що ніколи вона не "розділялася на три братні народи"...Якщо давньоруська народність колись і існувала, то виключно на теренах Великого Князівства Руського. А в 13-14ст., на основі слов'янских племен Київської Руси, вона еволюціонувала в сучасну українську націю! Більше того, русини-українці навіть мають точну датународження своєї політичної нації. Після звільнення від татарської залежності русько-літовськими військами, починаючи з 1322 року, етнічні українські землі називаються Великим Князівством Руським. Великий князь Літовський Гедемін (1274-1341), першим називає себе королем літовців і руських: "Пановал князь Гедимин лЂт много на князст†Литовском, Русском и Жомойтском, и много мЂвал воен, a завше выгравал фортунне". 1398 року, Великого князя Вітовта було проголошено самодержцем Руси і Літви. Південною столицею держави став Луцьк. 1410року, під час Грюнвальдської битви, Велике Князівство Руське виставило на поле битви хоругви з Галичини, Поділля, Київа, Стародуба, Луцька, Володимира, Чернігова. 1432 року, після внутрішньо-політичногоконфлікту в Літві, православна шляхта посадила Свидригайла Ольгердовича на Велике Княженіє Руське (Київське). Таким чином, єдина Русько-Літовська держава, на деякий час, розкололась на Велике Князівство Літовське і Велике Князівство Руське. Під час Люблінської унії 1569 року, волинський князь, Костянтин Острозький розраховував домогтися рівноправ'я Великого Князівства Руського з Літвою і Польщею, але програв. Українські землі втратили автономію і у вигляді воєводств – Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського (Брацлав), були приєднані до Корони Польської.

 

 

Як бачимо, станом на 1569 рік Чернігівщіна була окупована Московією, а українська Берестейщина, після Люблінської Унії, залишилась у складі Литви. Велике Князівство Руське перестало офіційно існувати. Почалася боротьба руського – українського народу за свої національні права...

Гетьман Петро Сагайдачний (1570-1622) перший з українських гетьманів поєднав військову діяльність козацтва з діяльністю інших станів українського суспільства для досягнення автономії Руси-України у складі Речі Посполитої. Він здійснив перші конкретні кроки в напрямі відновлення державності – заклав основи її майбутньої адміністративної структури. Військовий підрозділ – полк – став також адміністративно-територіальною одиницею. Але після смерті Сагайдачного польський уряд знов посилив тиск на козаків, що викликає нову хвилю козацько-селянських повстань... Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як"спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької, пресвітлого володаря й князя Руси" свідчили, що початок держави Хмельницького був зроблений. Грецькі митрополіти, що були в Україні в1650 році, поминали його під час служби Божої, як Государя і Гетьмана Великої Русі. 1658 року, згідно статей Гадяцької Угоди, Русь-Україна, відновлює свою державність. Велике Князівство Руське (у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств), стало третім сувереном Речі Посполитої, на рівних умовах з Королівством Польським та Великим Князівством Літовським. Угоду з української сторони було підписано Іваном Виговським, Гетьманом Войська Запорозького Низового.

 

 

І факт того, що козацькі посли з самого початку переговорів вимагали включення до складу Великого Князівства Руського ще й Руського, Волинського, Белзського та Подольського воєводств, красномовно свідчить про те, що сам термін –Велике Князівство Руське – міцно тримався в українській національній і політичній свідомості на протязі віків. Народ чітко уявляв справжні кордони своєї Батьківщини, а Хмельницький свого часу казав, що він "єдиновладний самодержець руський" і "досить має сил в Україні, Поділліі Волині... в князівстві своїм по Львів, Холм, і Галич". Власне, і "війну за незалежність" під проводом Богдана Хмельницького потрібно трактувати як боротьбу за політичні і національні права руського православного українського народу у складі Речі Посполитої, тобто, за перетворення Республіки Двох Народів на Республіку Трьох Народів. Про це свідчить і той факт, що Богдан Хмельницький не "взяв на щит" Варшави, що вже не мала захисту, а домігся обрання королем Яна Казиміра (тобто, на порядку денному стояло питання про реформування існуючуго політичного ладу, а не про його тотальне знищення). Іван Виговський, політичний спадкоємець Хмельницького, закінчив в Гадячі те,що розпочав Великий Богдан. В цьому світлі й угоду з московським царем1654 року, треба розцінювати, як політичний маневр... Далі, в  інструкції Гетьмана Петра Дорошенка (1670 рік) згадується руський православний український народ. І чужинці, як, Павло з Алеппо (1654рік), називають українців русинами або русами, відрізняючи їх від москвинів, яких аж до початків 18 ст. знали тільки під назвою московитів, москвинів або москалів, а їхній край під назвою Московія. Отже, все, що стосується російської історії до першої половини 18 ст. треба називати московським,  давньомосковським. І закидання терміну "русскій" в московську історію на 300-800 років раніше – в 12-17 ст. – є некорректним! Терміном "руський", "давньоруський" треба позначати історичні події територій Великого Князівсьтва Руського! Зважаючи на те, що Петро І сходив на трон ще Московького Царства,  етнонім "русскіє", "росіяни" міг з'явитись в Російській Імперії в другій половині 18ст. І тут треба чітко розрізняти етноніми "руський" і "русскій", бо стосуються вони різних історичних епох двох держав і двох різних народів...

ЧАСТИНА ІІІ

На останок хотілося б зупинитись на "ідеї фікс" московської правлячої еліти – "собіраніі зємєль рускіх". Тут зразу ж потрібно зруйнувати історичний міф "про шапку Мономаха". Насправді цей головний убор було зроблено в подарунок татарському хану Узбеку, судячи з усього, на честь одруження, в 1317 році, московського князя Юрія Даниловича і сестри хана. Пізніше до шапки було приторочено хрест і тільки тоді вона стала символом влади московських царів... Після створення, в 1199 році, Галицько-Волинського князівства, коли волинський князь Роман Мстиславич закріпив свій вплив також і в Київі, літопис називає його Великим Князем, Самодержцем всієї Руси. Слово "самодержець" (автократор) вживалося щодо імператорів Візантії та відображало рівень особистої влади князя, тобто те, що він був единовладним господарем на підвладних йому землях (наприклад, післятого, як Вітовта було проголошено самодержцем, польский король Ягайло відмовився визнавати його таким, бо згідно умов Кревської унії 1385року, Вітовт не мав права единовладно панувати). А в 1547 році Великого Князя Московського Івана Грозного було короновано царем всєя Росії. Він мав повний титул: "Мы, великiй государь Иванъ, Божiею милостiю царь и великiй князь всеа Рoсiи, Владимирскiй, Московскiй, Новгородцкiй, Псковскiй, Резанскiй,Тверскiй, Югорскiй, Пермскiй, Вятцкiй, Болгарскiй и иныхъ".

А ось як писали в чєлобітних новому московському царю Олексію Михайловичу, після смерті його батька , Михайла Федоровича, в 1645році: " А отходя сего света, отец твой государев, блаженныя памяти, великій государь, Михаил Федорович, благословил сына своего,тебя великаго государя, быть на cвоем царском престоле, на владимірскоми на московском государстве и на всех великих государствах россійскаго царствия царем и великим князем всеа Росіи".

Але ж це не означає, що і Роман Мстиславич, і Іван Грозний, і Олексій Михайлович, були володарями абсолютно всіх земель колишньої КиївськоїРуси. І титул Івана Грозного чітко вказує нам на те, царем якої "всеа Рoсіи" він був. Як видно з титула, був він царем: Володимирським, Московським,Новгородським, Псковським, Рязанським, Тверським, і т. д... як видно, здебільшого земель угро-фінських...

Власне, в титулі царя перелічено всі етнічні території, що було включено до Московського Царства. І тут дуже цікавою виглядає зв'язка "... Владимирскiй, Московскiй..."...В 14-15 ст. міста Володимир, Москва стали етнічними центрами тих самих, напівміфічних, фінських племен мурома і мєщора. Ще цікавіше виглядає те, що Володимир стоїть в цьому переліку попереду Москви. Саме така послідовність розкриває нам, які політичні і етнічні процеси протікали на тих територіях... Ці два племені – мурома і мєщора – стали, по суті,підетносами одного народа – московитів.

І тут, вже зараз, можна зробити декілька важливих висновків: 1. Московський імперіалізм бере свій початок у Володимирі. 2.Московський імперіалізм не бачить себе, в глиб віків, далі міста Володимира, інакше київське минуле цього імперіалізму мало б бути якось зафіксовано в титулі московських царів.
Етнічні і політичні процеси після розпаду київської руси, ч. iii
На фото: двоголовий орел з монет Сарая Нового – другої столиці Золотої Орди, середини 14 ст.
Політика – це мистецтво можливого, тому виходячи з власних можливостей, красивими словами про "благородную міссію собіранія зємєль рускіх" московські правлячі еліти насправді прикривають свої імперські зазіхання, не більше того... "Збиранням" земель Київської Руси свого часу займались і руські (читай українські) і літовські (читай білоруські) феодали. Але саме через їх цивілізаторську роль, Княжа Держава й занепала свого часу. Через намагання розширити межі держави, на етнічних территоріях Київської Руси було запущено механізми націєтворення, що, в результаті, призвели до виникнення в 13-14 ст. низки незалежних Великих Князівств, побудованих саме за етнічним принципом.
Страницы:
1
3
4
5
предыдущая
следующая