Із новим законопроектом від парламентської більшості про вибори народних депутатів почалася маніпуляція. Над ним працювала робоча група, створена указом президента. Вивчалися виборчі системи різних країн. Законопроект передбачав пропорційно-мажоритарну систему, коли 225 депутатів обираються за партійним списками і 225 — по мажоритарних округах. Венеціанська комісія зауважила, що ця система вже в Україні була апробована на виборах 1998 та 2002 років. Вона дозволила робити великі маніпуляції і фальсифікації під час голосування. Повторювати це було б нерозумно. На парламентські слухання представили зовсім не той текст, який вивчала Венеціанська комісія. Це визнала навіть радник президента Марина Ставнійчук. Тобто, іде шулерство і маніпуляція виборчою системою.
Влада розуміє, що за пропорційної системи вона не зможе отримати більшість у парламенті. Тому за рахунок мажоритарних округів хоче вирішити цю проблему. 2002 року провладний блок "За ЄДУ" програв "Нашій Україні". Але за рахунок мажоритарщиків, яких перекупили, залякали, загнали в більшість, президент мав контроль над Верховною Радою.
Мажоритарка створює великі можливості для адмінресурсу — можна натиснути на бюджетників, муніципальних працівників і провести вигідного кандидата. До того ж ця система не враховує волевиявлення значної частини виборців. Скажімо, якщо в окрузі 15-20 кандидатів, то переможець може набрати всього 10 відсотків голосів. При цьому голоси 90 відсотків виборців "згоряють". При цьому у парламенті буде багато відносно незалежних депутатів, які можуть вільно переходити з одного табору до іншого. Це не структурує Верховну Раду.
Більшість експертів схиляється до того, що для України найкращою є пропорційна система з відкритими регіональними списками. Така система існує у більшості країн Європи. Вона мінімізує можливості для адміністративного тиску і фальсифікацій, якщо правильно виписати усі правила процедури голосування і підрахунку голосів. Нещодавно за нею успішно провели парламентські вибори у сусідній Польщі.
Гадаю, що влада все одно протискуватиме законопроект "регіонала" Олександра Єфремова. Чи підпише цей закон президент — питання, адже він суперечить Конституції. Наприклад, положення про те, що кожен кандидат може балотуватися і за партійним списком, і по округу. Тобто, цей документ виписаний під інтереси однієї політичної сили — Партії регіонів. Продавлювання такого виборчого законодавства породжує серйозну проблему — недовіру до парламенту, який буде обраний за такою системою. Тому потрібний широкий суспільний діалог по виборчому законопроекту. Поки що чуємо монолог однієї партії, яка заплющила вуха і нікого не хоче слухати.
http://gazeta.ua/articles/viktor-chumak/_regionali-boyatsya-proporcijnoji-sistemi-bo-ne-otrimayut-bilshosti/408371ВИСНОВОК ЩОДО ЗАКОНОПРОЕКТУ
народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка
“Про засади державної мовної політики” (№ 9073 від 26.08.2011)
1. Законопроект “Про засади державної мовної політики” майже повністю дублює поданий рік тому законопроект № 1015-3 “Про мови в Україні” Єфремова-Симоненка-Гриневецького, що був негативно оцінений не лише профільними комітетами Верховної Ради України, парламентською опозицією, українськими науковими інституціями і громадськими організаціями, а й Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та експертами Венеціанської Комісії.
2. Автори нового законопроекту відмовилися лише від одіозної статті 7 старого законопроекту “Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність”. Тепер замість 33 він складається з 32 статей, проте концептуально і структурно відтворює попередній законопроект і тому більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтується на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.3. Незмінним залишилося ключове положення законопроекту, яке передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, “за умови, якщо кількість осіб, - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення” (п. 3 статті 7).
Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті) і в практичному плані покликаний забезпечити використання лише російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України. На це вказують, зокрема п. 2 частини другої статті 5 та частина 6 статті 7 законопроекту, формулювання яких з цією метою були суттєво відкориговані. Якщо в старому законопроекті передбачалось забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави (п. 2 частини другої статті 5), то в новому до цієї чіткої, простої і зрозумілої формули зроблено таке доповнення: “зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим” (п. 2 частини другої статті 5).Якщо в попередньому законопроекті було записано, що регіональна мова “використовується на рівні з державною мовою на відповідній території України”, то в новому йдеться про використання там лише регіональної мови або мови меншини.
У зв'язку з викладеним слід зазначити, що В.Колесніченко того ж дня зареєстрував законопроект “Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України” (№ 9059-1 від 26.08.2011), в якому він пропонує ввести кримінальну відповідальність за порушення права громадян на використання регіональних мов або мов меншин. Зауважимо, що ні згаданий, ні аналізований законопроект Ківалова-Колесніченка не містять статті про відповідальність посадових осіб за порушення їхнього обов’язку вживати державну мову в офіційному спілкуванні. Отже, зазначені законопроекти мають на меті підрив державного статусу української мови.4. Ще одна новела законопроекту Ківалова-Колесніченка стосується переліку мов, які підпадають під дію “Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов”. В ньому до попереднього списку з 15-ти згаданих у законопроекті Єфремова-Гриневецького-Симоненка додано ще три – русинську, караїмську і кримчацьку. Оскільки русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської Хартії, в якій зазначено, що термін “регіональних або міноритарних мов” не включає діалекти офіційної мови держави”.
5. Частина 1 статті 4 законопроекту Ківалова-Колесніченка передбачає, що “основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов – виключно цим законом”. Проте даний законопроект кардинально ревізує конституційно визначені засади державної мовної політики України, вводячи в правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття і терміни, як “регіональна мова або мова меншини”, “мовна група”, “мовна меншина”, “регіональна мовна група”, “мовне самовизначення”, “носії регіональної мови” (статті 1, 3, 7) і зобов'язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, підприємства, їхніх посадових і службових осіб і, навіть, громадян-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 статті 7).
По суті, йдеться про підміну Конституції України свавільно виписаним законом. Вельми показово, що пропонований законопроект передбачає внесення суттєвих змін до 32 Законів України, а також Положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про свідоцтво про народження, мовні приписи яких сформульовані відповідно до статті 10 Конституції України. 6. Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І “Загальні засади Конституції України”, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття “конституційний лад”. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 статті 5 Конституції України). Поняття і терміни статті 10, яка визначає основи мовної політики в Україні, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому статтею 156 Конституції України.Таким чином, спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених статтею 10 Конституції України, слід кваліфікувати як порушення Основного закону – зазіхання на засади конституційного ладу України.
7. Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій “право мовного самовизначення” сформульоване поза контекстом статусу української мови як єдиної державної мови, обов’язкової відповідно до статті 10 Конституції України для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя.
Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.Пропоноване у п.2 статті 3 законопроекту формулювання допускає тлумачення, згідно з яким і державні службовці мають право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному житті, а, отже, і при виконанні ними офіційних функцій. Натомість зі статусу української мови як державної випливає обов’язок державних службовців всіх рівнів та посадовців органів місцевого самоврядування володіти державною мовою та неодмінно використовувати її при виконанні службових функцій.
Отже, положення п. 2 статті 3 законопроекту, яку його автори вважають ключовою, створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов’язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень. 8. Як визнають автори законопроекту, він ґрунтується не на засадах статті 10 Конституції України, яка є фундаментом державної мовної політики, а на визнанні пріоритету прав людини, зафіксованого у її статтях 3, 21 та 22. Таке протиставлення найнегативнішим чином позначається на якості законопроекту і робить його концептуально хибним.9. В законопроекті не враховано якісної відмінності статусу і функцій української мови як державної від інших мов, так чи інакше поширених на території України. Не враховано також і те, що термін ”регіональні або міноритарні мови”, відповідно до Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, застосовується не для визначення статусу цих мов, а лише для окреслення ареалу їх використання в межах держави.
10. Автори законопроекту проігнорували той факт, що мовна ситуація в Україні є результатом цілеспрямованого, насильного і штучного витіснення української мови з ужитку в багатьох сферах суспільного життя в окремих регіонах, і не передбачили заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до статті 3 Європейської Хартії.Узагальнений висновок
Законопроект Ківалова-Колесніченка “Про засади державної мовної політики” майже повністю відтворює проект закону “Про мови в Україні”, внесений на розгляд Верховної Ради України рік тому. Його автори внесли до законопроекту певні зміни, проте практично проігнорували принципові критичні зауваження щодо його концептуальної хибності і незбалансованості, висловлені як в “Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року стосовно проекту закону “Про мови в Україні” (№ 1015-3), так і у Висновку Венеціанської комісії щодо проекту закону “Про мови в Україні” від 30 березня 2011 року. Вилучення із законопроекту явно заполітизованих положень і відвертих виокремлень російської мови як такої, що заслуговує на пріоритетну підтримку, не змінили його спрямованості на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України.Прихованою метою законопроекту Ківалова-Колесніченка є легітимізація русифікації України, яка здійснюється нинішньою владою на вимогу Росії.
В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, будуть порушені засади конституційного ладу України, розпочнеться процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності української держави.Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект відповідно до Конституції України та принципів європейської мовної політики і практики із залученням фахівців, а не представників окремих політичних сил.
Координаційна рада з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.СтусаЩе один отморозок з партії районів бажає приміряти на себе лаври Роми Ландіка та Віктора Лозінського. Я вже не кажу, що він своїми діями загоняє, й без того куций, рейтинг партії під плінтус...
Я, Черемський Костянтин Петрович, батько дитини, яка навчається у другому класі Харківської спеціалізованої школи N108, прошу Прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України перевірити законність дій депутата Харківської міської ради Аббасова Фазиля Севіндіковича, який у телефонній розмові зі мною з номера (067) 5787177 погрожував мені та моїй родині розправою.
06 вересня 2011 р. близько 15-00 мені зателефонував чоловік, який назвався депутатом Харківської міської ради Аббасовим Ф.С. У грубій формі Абасов Ф.С. ламаною російською мовою почав погрожувати мені фізичною розправою, звільненням з роботи, забороною моїй дитині навчатись у школі, а також наполягав на незаконності спілкування з ним державною мовою. Зокрема, Аббасов Ф.С. сказав, що я, будучи працівником міської лікарні, "працюю на нього, на муніціпалітет" і тому не маю права на інші, ніж він, політичні орієнтири. У разі спротиву мені загрожує негайне звільнення з посади лікаря-анестезіолога, яку я обіймаю в лікарні. Також він наголосив на тому, що моя дитина не закінчить школу і в неї не буде перспективи.
В образливій формі Аббасов Ф.С. заборонив мені спілкуватись із ним українською мовою, звинувачуючи мене в тому, що я тим самим порушую "Закон про регіональні мови" (чи такий існує?).Причиною подібних погроз можу вважати той факт, що я напередодні, 5 вересня 2011 р., близько 11-00, у коректній формі висловив зауваження працівнику приймальні депутата Аббасова Ф.С., розташованій у приміщенні Харківської спеціалізованої школи N108, де навчається моя дитина, щодо незаконного розміщення логотипу організації Партії регіонів на фасадній табличці цієї школи, а також щодо відкритої партійної агітації в цьому навчальному закладі.
Прошу Прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України також перевірити на предмет законності наявність партійної агітації на території ХСШ N108, за адресою Харків, вул. Єлізарова, 67, зокрема: у зовнішній рекламі "Партії регіонів" на фасаді шкільної будівлі біля центрального входу, у функціонуванні приймальні Аббасова Ф.С. у стінах навчального закладу (всупереч Закону України "Про освіту"), словесній рекламі "Партії регіонів" під час проведення шкільних урочистостей.У зв'язку з тим, що заява пролунала від посадової особи, я хвилююсь за життя своєї родини та за можливість подальшого навчання своєї дитини у ХСШ N108.
Я також стурбований тим, що "Партія регіонів", володіючи приймальнею в навчальному закладі, може мати вільний доступ до конфіденційної інформації (адреса, засоби зв'язку, відомості про склад родини, місце роботи, ідентифікаційний код тощо), яка подається при вступі дитини до школи в обов'язковому порядку.Черемський К.П.,житель Ленінського р-ну м. Харкова, безпартійнийтел.: (063) 2387014
