хочу сюда!
 

Ксения

45 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-65 лет

Заметки с меткой «інститут»

12 березня - День відкритих дверей в МАУП!


Запрошуємо всіх майбутніх випускників, а також тих, хто хоче отримати другу чи навіть третю вищу освіту, на День відкритих дверей в МАУП! Спіймайте вдачу за хвіст, адже це чудова нагода отримати європейську освіту зі знижкою! Дізнайтесь про можливості, які відкриває Міжрегіональна Академія управління персоналом перед людьми будь-якого віку!

Та пам’ятайте: навчання за затребуваними на ринку праці спеціальностями в передовому ВНЗ України – основа Вашого майбутнього працевлаштування та кар'єрного успіху!

Приходьте  до Академії у День відкритих дверей 12 березня та отримайте консультацію кваліфікованих співробітників та знижку на навчання 20%!

Детальніше за телефонами: (044) 490-95-05, (044) 494-47-47

м. Київ, вул. Фрометівська, 2 

Ласкаво просимо до Деснянського інституту МАУП!


Вже 12  березня, в День відкритих дверей, що відбудеться у Деснянському інституті МАУП, усі бажаючі зможуть ознайомитись з першим та єдиним ВУЗом Троєщини, а також отримати знижку 20% на навчання!

Знаходиться інститут за адресою: Закревського, 45-Б, тож мешканцям Деснянського району, які бажають отримати першу або другу вищу освіту, не треба буде далеко їхати за знаннями! :)

Дізнатись більше про сам інститут, напрями навчання, вартість та студентське життя взагалі також можна за телефоном: (044) 548-29-46.

Коротка довідка: інститут почав свою історію 15 листопада 2015 року, коли він був створений за ініціативи та підтримки керівництва МАУП з метою залучити талановиту молодь, випускників загальноосвітніх навчальних закладів та ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації лівобережних районів м. Києва та області до навчання. Вища освіта в Академії поєднує в собі сучасні знання юриста, фінансиста, науковця та керівника будь-якого рангу, тож будування блискучої кар’єри  - просте завдання для наших випускників!

Ми з радістю допоможемо й вам знайти своє покликання та стати справжнім професіоналом!

Інститут дослідження хвороб мозку



Інститут дослідження хвороб мозку в Лас-Вегасі

Про екзамен... пригадалося...

Було це наприкінці 2 курсу, екзамен з біохімії. Не любила я її жуть, бо не розуміла зовсім. Треба було багато зубрити, тож зубрила як могла. Іспит державний, а боялася я його так само сильно, як і предмет не любила. Порадили старшокурсники: "а ти наприкінці напиши схему реакцій Циклу Кребса, вже двійку не поставлять". Тож я так і зробила. Написала що знала по білету, а після всіх питань вліпила  величезну схему. 
Коли оголошували оцінки, був ржач. Викладач сказав, що тею схемою я дала зроуміти екзаменатору, що сумніваюся у власних знаннях. Тож "трояк" мені. А без того ЦТК робота була на "четвірку". lol Перша "трійка" в заліковій.
Добраніч! Миру вам!

Ваші пахви - то фігня...

Читала сьогодні чиюсь замітку про сморід і транспорт, згадався життєвий епізод smile

Рік 1997... 1 вересня... Я молода і гарна... Вступила на перший курс медичної академії у Дніпропетровську, чешу з занять додому. 
Хто в темі, той знає, що у першого курсу більшість занять проходить у морфологічному (морфак у народі) та КОН (калій-о-аш, як кажуть студенти, а в реалі - корпус громадських (общественных) наук). Тож було якихось 4 пари, я з пакетиком (біленький халатік + підручники) та знову ж біленькою сумочкою через плече, у біленьких (нуаякже) босоніжках на підборах 12 см та шитому на замовлення світло-бірюзовому костюмі іду з занять. Дорога іде весь час досить круто донизу через Південний вокзал і далі до першого масиву Перемоги.
Щойно пройшов осінній ще теплий дощик, я спускаюся і не кваплюся... Високі підбори та крутий спуск не дають можливості іти швидше... 
От вже і вокзал, він практично завжди пустий, бо дальній і не центральний...
І тут - абоже - крик: "Допоможіть, дєвушко, допоможіть!"  Перед моїми очима промайнуло, як я зараз рятую від смерті когось... Сцена з фільму Тарантіно про внутрішньосердечну ін'єкцію адреналіну... І як я її роблю, як людина оживає, вдячно телефонує до інституту....  і як отримую грамоту/медаль/орден з рук самого ректора Дзяка Георгія Вікторовича!!! І ноги вже біжать швидше на крик, ці бідні ноги геть забули, що розтерті сьогодні босоніжками практично до кісток, що високі підбори, що пряма трохи звужена спідничка літнього костюму заважає робити великі кроки.... Там хтось може вмерти через мою неквапливість!!!
Звук з пустого вагону подалі від центру вокзалу... Там мужчина... Років 40+... Начебто цілком здоровий, щось світло-тілесного кольору у руках.... Зупиняюсь. Очі вирячуються. Лякаюся. Ексгібіціоніст. Я - ще зовсім дитина, такого ніколи не бачила і в інституті ще не вчили. Тепер тікаю від нього далі вниз по камінню до житлових будинків... Боюся, що він за мною женеться. Влітаю додому. 
Вже спокійно починаю аналізувати ситуацію за пару годин. Звернулася за допомогою до знайомої (тоді ще ми про Інтернет навіть не чули)  лікаря-інтерна-психіатра. Вона каже, що такі типи безпечні, їм подобається лякати - і все.
Начебто заспокоїлася, інцидент вичерпано. Гляди-бо! 
Тепер він мене лякав практично щоразу, коли ішла сама. Завжди на одному і тому ж місці. Намагалася ходити зранку і ввечері з кимось, особливо з хлопцями, але не завжди так виходило. Можна ще було їздити в той морфак, але було незручно: велике коло і з пересадкою, 3 тролейбус, далі біля обласної лікарні на перший трамвай. Це хвилин 40. А пішки 15. А якщо тікати від збоченця - всі 10. Але, блін, геть не до сміху... Діло іде до зими, світловий день скорочується, ходити страшно... 
Так і боялася того дуріка місяців зо два... А далі набралася сміливості, познайомилася з хлопцями-міліціянтами, що вокзал патрулюють, і здала їм його. Більше такого роду збоченці мені не попадалися.

smile Замітка була про дитинство, наївність і вміння самостійно вирішувати проблеми. А от чому в мозку випливла асоціація зі спітнілими смердючками в транспорті - не знаю.