Біль до болю складемо рівними кубами,
Гниль до гною, щоб не валявся поміж нами.
Сум до суму, печаль множачи удвоє,
Сміх до сміху, щоб усмішки літали роєм.
Красу до краси, щоб множилось прекрасне
І мить до миті, щоб жили і любили вчасно.
тортика Кусок)
Її свіжу і ніжну красу
Я назавжди у серці залишу,
Крізь життя я її пронесу,
Бо не знайду таку я ще іншу.
Полум’яні барвисті світанки
Я душею поглину навіки,
І росою окроплені ранки,
І гаї, і озера, і ріки.
Таємничу розмову лісів
Я у шелесті листя відчую
Й колискової тихої спів
Вітру в полі пшеничнім почую.
Озирнувшись, побачу довкола
Дні, прибрані калиновим цвітом,
І вдихну вечори з матіоли,
І зігріюсь ночей оксамитом.
Мов цілющий нектар, увіп’ю
Кришталеві джерела прозорі,
І вінок з її квітів зів’ю,
І вплету в нього яснії зорі.
Із дощів її візьму краплини
У пелюстки піонії чисті
Й нанизаю, неначе перлини,
В діамантово-срібнім намисті.
Я на шлях у життя простелю
Зі степів її трави шовкові,
І блакитним струмком розіллю
Соковиті стежки барвінкові.
І куди лиш по ним побіжу,
І чужини які мене зваблять,
Наче дар, у душі збережу
Про красу її вічную пам’ять.
На країни ж бо щедра земля,
Та вона на землі лиш єдина,
Синьоока красуня моя
З мелодійним ім’ям – Україна.
Вона віддала йому серце,
А він бажав, щоб дала й душу.
Вона подарувала йому сонце,
Та він залишився у темряві дрімучій.
Вона в його очах себе шукала,
Але знайшла лиш біль розчарування,
Вона для нього мрію будувала,
А залишИлось лиш зруйноване кохання.
Вона до нього пташкою летіла,
Звучала в ньому піснею дзвінкою.
Та не зумів він приручити вільні крила…
Вони – два полюси розбитої любові.
У весЕлковім краї, там, де небо безкрає,
Де червона калина, є прекрасна країна.
Там, де трави шовкОві і ліси смерекОві,
Де пшеничне колосся золотом розлилОся.
Мова там солов’їна, чиста, наче перлина,
Лагідна й милозвучна, мелодійна й співуча.
Богом благословенна, ворогам нескорЕна,
У серцях своїм дітям вона сонечком світить.
Їх любов”ю єднає й вірою зігріває,
А красу її цвіту знають в цілому світі.
Край дитинства і світла завжди буду любити,
Неповторна й єдина – то моЯ Україна!
Нездавайся, а то життя роздавить.
Упав мерщій вставай з колін.
Усе утратиш у житті лише тоді, як дух ти втратиш.
А доти все ще буде в тебе на святій землі.
ЗапалЮ свічу – нічну супутницю.
Тихо серце попливе Чумацьким шляхом.
Срібне світло зоряної вулиці
Намалює йому путь небесним лаком.
Розпорошу серце поміж зорями,
Білих лебедів на волю з нього випущу.
Хай летять вони світами неозорими,
Я ж у ніч повернусь краплями дощу.
Догора свіча – моя супутниця.
Тиша в серці… Заколисані думки.
У безмежності світів той шлях загубиться,
Слід у пам’яті лишивши на рокИ.
Незримі крила знов несуть мене увись.
Огляну землю рідну із висот пташиних.
Там, де небесні ріки розлилИсь,
Є наших мрій і задумів країна.
Щоночі із бажань таємних зорепад,
Крилаті душі в снах натхнення там черпають.
Є галерея щастя і кохання сад.
Тут світлі Ангели земні серця єднають.
Немає часу у країні тій.
З’єдналось в ній минуле і майбутнє.
Вмістилась вічність у миттєвості одній.
Там злість і заздрощі земні відсутні.
На нижчій схОдинці – засмічений ефір,
Де зависають недозрілі мрії.
Зневіри й пустослів’я чорний вир
Їх ще у зародках понищить і розвіє.
Та промінь віри із відкритої душі
Без перешкод ту темну пастку подолає.
Відчинить брами сонця золоті
І разом з ним яскравим світлом засіяє.
Багатий, бідний, сильний чи слабкий –
У ту країну доступ має кожен.
Не треба філософії, секрет простий –
Забути назавждИ слова”Не можу”!
Нещасний той, хто хоче буть таким,
Хто лінь і страх в душі своїй плекає.
Його бажання всі розвіються, як дим,
Бо часто й сам не зна, чого шукає.
Не бійтесь вільного польоту своїх мрій!
В ваших руках ключі від щастя кольорові.
Відкрийте дар безцінний у душі своЇй –
Життя творити силою Любові!
Що зі мною коється?
Що зі мною діється?
Хочеться спинитись,
А душу несе..
Хоче їй щирості,
Хочеться їй вірити..
Омани боюсь..
