"Україні присвячується"

Її свіжу і ніжну красу

Я назавжди у серці залишу,

Крізь життя я її пронесу,

Бо не знайду таку я ще іншу.

Полум’яні барвисті світанки

Я душею поглину навіки,

І росою окроплені ранки,

І гаї, і озера, і ріки.

Таємничу розмову лісів

Я у шелесті листя відчую

Й колискової тихої спів

Вітру в полі пшеничнім почую.

Озирнувшись, побачу довкола

Дні, прибрані калиновим цвітом,

І вдихну вечори з матіоли,

І зігріюсь ночей оксамитом.

Мов цілющий нектар, увіп’ю

Кришталеві джерела прозорі,

І вінок з її квітів зів’ю,

І вплету в нього яснії зорі.

Із дощів її візьму краплини

У пелюстки піонії чисті

Й нанизаю, неначе перлини,

В діамантово-срібнім намисті.

Я на шлях у життя простелю

Зі степів її трави шовкові,

І блакитним струмком розіллю

Соковиті стежки барвінкові.

І куди лиш по ним побіжу,

І чужини які мене зваблять,

Наче дар, у душі збережу

Про красу її вічную пам’ять.

На країни ж бо щедра земля,

Та вона на землі лиш єдина,

Синьоока красуня моя

З мелодійним ім’ям – Україна.