… Я ж не хочу Тобі зла, … я ж не та,
Я в очах Твоїх шукала лиш тепла,
А устам Твоїм бажала лиш добра,
Ти пробач за все, я не хочу тобі зла.

Я не хочу Тобі болю, … - зрозумій,
Я не хочу, щоб за мене Ти страждав,
В очах моїх погасло стільки мрій,
Знаю, Ти б життя за мене віддав.

Будь щасливим ! Я ж не хочу тобі зла,
Я не гідна навіть краплі твоїх сліз,
Я піду від Тебе так, … як і прийшла,
Вихром розлечусь, розчинюся скрізь

… Сміхом розлетілася й пішла,
А на Душі не лише туга і журба,
У сердці хуртовина все змела,
А навколо вирує весна … . (Julia_20*)

… Я пропаду весною без ласк Твоїх,
Без слів, що щастям серце наповняють,
Без вуст п’янких, що медом мене поють,
Моя любов без них розтане, наче сніг.

Життя повз нас біжить, як запізнілий потяг,
Крикливий звук … - … відлучені серця,
А навколо весняних днів шалений ритм,
Я так любові і не збагнула до кінця… .(Julia20)

… Гарного ранку ... чудового дня,Пристрасть шалена в Душі.Я в океані цілунків, уся Твоя,Бачиш, … а Ти - не дуже спіши.Помах моїх зворушливих вій,Губи дарую Тобі свої, - пий,Скарб найцінніший, дівочий сувій,Як із кринички, … святий напій.Кожен мій погляд і посмішки мить,Усі поцілунки мої, - як магнітТебе і серце моє  ... "веселить",П'єш більше, - сильніше манить … .(Julia20)

… Моє серце любові жадає,
А свідомість за ним не встига,
Як дарунок Тобі, моє кохання,
Що у серці моїм розцвіло.

Хай воно пломеніє яскраво,
Зародилася легкість в душі,
Подаруй ж мені щастя, коханий,
І з цілунком своїм - надішли.

Я від того  дарунку розтану,
Тебе буду нестримно любить,
Подаруй мені посмішку – гарну,
Подаруй свою ніжність, на мить … . (Julia20)

                   Я просто сни твої… ти тільки уяви –
                   Між безлічі світів та лагідної ночі
                   Мережива зірок,
                   Серед казкової молочної імли
                   Вогнів танок –
                   Народжуюсь,  коли заплющиш очі…

                   Я просто думка, що малює світ…
                   В твоїй яскравій та сумній палітрі
                   Так мало віри…
                   Та надихну на неможливості політ –
                   Нехай без міри!
                   А ти не бійся та лови свій вітер.

                   Я просто є … у погляді весни –
                   Вечірній подих гір і трав духмяних,
                   У здійсненні надій...
                   Торкнуся променем до гілочки сосни,
                   Повірити зумій.
                   І ти побачиш – світ ще кращим стане.



Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Залишись… Попрошу… хоча знаєш
я «будь ласка» навряд чи скажу
у думках всі слова десь зникають, –
лиш бажань кольори вітражу…

Залишись… проспіваю тремтінням,
що по тілу як струм протече
і не буде надій на спасіння
як уста поцілуєш й плече…

Залишись... малюватиму тілом
всі «будь ласка» і «дуже прошу»,
навіть втомлена ніч оніміло
теж проситиме маревом сну.

Залишись... я шептатиму мовчки,
перекрикнувши всі «треба йти»…
І, причин тисячі від найшовши,
безперечно залишишся ти…

"Я пропадаю без обійм твоЇх,
без щирих слів, що щастям серце повнять,
без вуст п’янких, що медом мене поять,
моя душа холодна, ніби сніг.

Порожній звук - відлучені серця,
життя повз нас біжить, як пізній потяг,
і в нім осінніх днів останній потяг,
який ми не збагнули до кінця..."                                           Angel W

Я думав, ти мене давно забула...
Все серце оповилося журбою.
І сум туманом хижим в душу прокрадався.
Та голос, мов почув твій, оговтавсь… схаменувся.
Кричала то душа твоя... безгучно розідравши простір.
Кричала із останніх сил, благала лиш зігріти.
І кригу розтопити, що на душі створилась.
Та враз... у мене, буцім, з’явились руки-крила...
І сила вітру понесла мене до тебе.
Далеку відстань подолав миттєво.
У той же час зміг знову обійняти,
Такую рідну ... та зеленооку,
Що ніжно-ніжно на мене дивилась.
Але була вуаллю, мов закрита.
Вуаль сумну, мов павутину темну…
Я довго розривав думками.
І цілував вуста твої та очі,
Такі ласкаві руки пестив довго....
І зігрівались від обіймів душі...
Серця від поцілунків... запалали.

Не знущайтеся над часом,

Не гнівіть свого життя.

І не бійтесь передчасно

Завтрашнього майбуття.

 

Не ридайте за минулим –

Нема в нього вороття.

Не живіть тим, що вже було,

Не впадайте в небуття.

 

Там так легко заблукати

Й залишИтись на роки,

Вік безглуздо коротати,

Проти течії плистИ.

 

А реальний час минає,

Не зважаючи на вас.

Він свій хід не зупиняє,

Озираючись щораз.

 

Він свої безцінні миті

Вам дарує без кінця,

Та чомусь для них закриті

Ваші душі і серця.

 

Маєте – не бережете,

Хто ж у тому винен вам?

Тут і зараз не живете,

Не цінуєте свій скарб.

 

Не втрачайте час даремно –

Не дуріть самі себе.

У тупик, де пусто й темно,

Ця дорога заведЕ.

 

І захочете вернути

Колись вбитий вами ж час,

Та можливості не буде,

Не воскресне він для вас!

 

І прозріють ваші очі,

Серце з болю закричить.

Бо воно змінити схоче

Хоч одну-єдину мить.

 

Ви могли, та не зробили…

Успіх поруч був не раз.

Пустоцвітом вік прожили,

Пізно вже… Зійшов ваш час.

 

Щоб душа не рвалась в муках,

Поки час ваш ще біжить,

Вслухайтесь в життя науку

І цінуйте кожну мить!

Так люблю я малювати… Мушу
визнати дивлюсь не на предмет,
а в його багатогранну душу,
й не простий життя його сюжет.

В дивних фарбах мрії потопають,
різнобарв’ям сипляться думки…
кольори немов би оживають
з ледь помітним порухом руки.

Розпливаються сумні штрихи зітхання
серед намистинок теплих нот,
що сплітаються в барвистих поєднаннях
і смаку, й гармонії висот…

Інколи, вдивляючись, здається,
не пейзаж, не натюрморти я,
а малюю крихту свого серця
на папері чистому життя…

І пишу картину із відтінків,
з блискіток, що в серці, в відчуттях…
Так люблю я малювати!.. Стільки
є мене в цих дивних кольорах!

Лютий розчулився

І гірко заридав...

Із неба сірого,

Похмуро кришталевого,

Полив на світ дощем

Свою печаль,

Убравшись в шати 

Смутку металевого.