Кто мы и что мы?
- 10.09.08, 21:20
|
|
О смерти говорить не принято в народе, её приход - всего лишь только долг.
Нам при рожденьи роковую дату своею властью назначает Бог.
(с)
|
К чему сегодня благородство ?
Кому нужна сегодня честь ?
Когда в морали - лишь уродство ,
Предательство - в ней тоже есть !
Когда срываются все маски
С лица не знавшего стыда -
Смешаются все разом краски ,
И в результате - чернота !
Всепоглощающая темень
Неотражающая мир .
В ней умирает даже время ,
Когда ты ЖИЛ... и ты ЛЮБИЛ... ! автор: Семён Кацыв
Зыбкий дым сновидений растает в ночи.
Что-то странное есть в этом.
То, что было, исчезнет, как пламя свечи,
Задаваясь бездумным ответом.
Вроде все как всегда, только странное нечто
Сочетанием чувств беспокоит меня.
Всё, что делаю я, как-то стало беспечно
И вся жизнь похожа на брызги дождя.
Я мыслитель, что ищет правду вещей,
Сам не зная, зачем это нужно.
Я кидаюсь системами строгих речей
И пытаюсь выжить натужно.
Как известно, но от большого ума –
Лишь «психушка», сума да тюрьма.
В чём же смысл? Зачем мы несём потроха
Свои в царство любви и греха?..
Да ещё это чувство местами гнетёт,
Обостряясь, когда она рядом…
Разрастается, клубится, цветёт
Под одним незначительным взглядом…(С)
|
Сергей Дунев
|
Кожного ремісника люди похваляють,
І як необхідного усім всяко ублажають.
Бо в усьому світі в трударях потреба,
В будь якому ділі майстра мати треба.
Майстер своє діло працює сумлінно,
За своє старання віддячений чинно.
Однак є у світі й таке ремесло,
Спиткуванням що зоветься, або катівство.
На ката потреба була повсякчасу,
Злодіям та шахраям надавати прасу.
Вас прошу я, майстрові, добре ви робіть,
Четвертуйте і катуйте, бийте і паліть.
Якщо будете кого вішати на сука,
То примучте перед тим, най іншим наука.
Звіролицим нелюдам милість не кажіте,
Як прийметесь за такого сумлінно робіте.
Вам страждалі від злодія дали таку владу,
Не бійтеся кари Божої, не бійтеся Аду.
За ваше уміння зможе Бог простити.
А як схочте у всяк час зможете скінчити.
Кожен майстер, як належить, ремесло працюйте,
Й між собою, один одного, в повазі шануйте.
Климентій Зіновіїв, кінець XVII — початок XVIII ст.
адаптація © Ветер Города
За життя якщо у домі май хазяйнувати,
Так і в домі своєму спокойніш вмирати.
Це не тільки тому, що буде то краще,
А тому ще, що з душею прощатися легше.
В хаті рідній сповідатись, причаститись чинно,
За гріхи свої просити Божого спасіння.
А в дорозі, не дай Боже, на путі конатись,
Помогай но Боже дому, хворому дістатись.
Та й нажите за життя до ладу привести
Одписати що кому, як дізнали честі.
Та й чужа земля сира не всякому гожа,
Все ж могила коло хати більш люду пригожа.
Та якщо вже подорожнього смерті придаси
То спаси же Боже душу і гріхи прости.
Климентій Зіновіїв, кінець XVII — початок XVIII ст.
адаптація © Ветер Города
Тяжко тужу йдучи лісом, між гори й долини,
Смутний ходжу, серце краю, без мої дівчини.
То й далі блукати, чи все ж завітати до її подвір’я,
Дарма душу свою одягати в дум тяжких ганчір’я.
Неси мене мій конику бистрою стрілою,
Через ночі, через темінь, до моєї зорі.
Зупинюся на порозі та попрошу Бога, милую бачить,
Аж он моя мила, сидить у віконечка, і тихенько плаче.
Сидить моя ясна, про мене не відає, до вітру говорить:
«Вітре бистрий, вітре власний, де мій милий ходить.
Як по мні його думки нехай мчить до хати,
Як забув, то Бог суддя і Пречиста Мати»
Ми ж то присягали, рученьки давали, щоб не забувати,
Я обітниці не зраджу, буду вік кохану свою милувати.
Із рукописного збірника бібліотеки Музею Чарторийських.(кін. XVII ст)
адаптація © Ветер Города