Шляхи слов'ян
- 11.12.20, 16:50
- Квантова кав"ярня
Однією з найбільш дивних теорій міграції індоєвропейських народів є теорія про закарпатську батьківщину слов'ян. Нібито звідти в епоху раннього середньовіччя - 5-7 ст - слов'яни, нібито під тиском войовничих кочових племен зі степового сходу, стали масово мігрувати на захід-південний захід - південь-північ. Так звана "транскарпатська теорія".
Відповідно територію, окреслену річками Одра-Прип'ять-Ворскла-Дністер такі теоретики відносять до батьківщини слов'ян, які, ні сіло ні впало, з'явилися тут не раніш як у 5 ст. н. е. Так, ніби і не мали ті слов'яни батьків, а ті, своєю чергою - своїх батьків. Такий собі біблейський принцип етногенезу, коли одного чудового дня закликав Бог Аврама і призначив йому бути першим зачинателем народу Ізраїля.
Наведемо далі деякі історичні згадки про слов'ян, що йдуть урозріз "транскарпатській теорії", але працюють на теорію їх нібито автохтонного (корінного) походження на широких теренах Європи.
Юлій Цезар (100 - 44 рр. до н. е.) наголошував на морському мистецтві венедів та на їх домінуванні в Атлантиці між сучасним французьким та британським узбережжями. “Це плем’я, – писав римський полководець, – має великий вплив на всьому морському узбережжі, оскільки венеди мають найбільшу кількість кораблів, на яких вони входять у Британію... Венеди володіють гаванями і зробили своїми данниками всіх, хто плаває по цьому морю". Він відзначав переваги венедських кораблів і вказував, що “тільки швидкість і робота гребців дозволяла римлянам перемагати, бо у всьому іншому кораблі венедів були краще пристосовані до місцевих умов і до боротьби з бурями”
Страбон (63 до н. е. - 23) вказує, що венеди перешкоджали висадці римлян у Британії. Вони мали вітрильні судна і під час морського бою “римляни зривали їх паруси з допомогою списів з серповидними наконечниками, тому що паруси у них... були шкіряні і замість канатів натягнуті на ланцюги"
Птолемей (близько 87 - 165 рр.) відносив венедів до числа "дуже великих племен", що посідають землі "вздовж усієї Венедської затоки", як у ті часи називали Балтійське море.
Про те, що бурштин у їхні південні країни завозять з краю венедів (Балтійське Помор'я), добре знали і Діодор Сицилійський з Плінієм Старшим.
У різний час деякі венедські племена були союзниками Риму. Іншим племенам венедів доводилось вести війни проти Риму, а також і проти готів, гунів, аварів та інших. Відомо, що римський імператор Волузіан (3 ст. н. е.) за перемогу над венедами одержав титул "венедського". Проте встановити панування над поморськими венедами римлянам не вдалося
Згадками про слов'ян рясніли джерела візантійської епохи. Так, Германаріх (близько 265 - 375) та його наступник Витимир були остготськими королями, що на Північному Причорномор'ї вели тривалі війни з антами, племінний союз яких очолював король (князь) Бож. Витимирові навіть пощастило схопити і скарати на смерть Божа, після чого він отримав прізвисько Вінітар (Winith-arja, гот. переможецьаріїв венедів).
Відповідно територію, окреслену річками Одра-Прип'ять-Ворскла-Дністер такі теоретики відносять до батьківщини слов'ян, які, ні сіло ні впало, з'явилися тут не раніш як у 5 ст. н. е. Так, ніби і не мали ті слов'яни батьків, а ті, своєю чергою - своїх батьків. Такий собі біблейський принцип етногенезу, коли одного чудового дня закликав Бог Аврама і призначив йому бути першим зачинателем народу Ізраїля.
Наведемо далі деякі історичні згадки про слов'ян, що йдуть урозріз "транскарпатській теорії", але працюють на теорію їх нібито автохтонного (корінного) походження на широких теренах Європи.
Юлій Цезар (100 - 44 рр. до н. е.) наголошував на морському мистецтві венедів та на їх домінуванні в Атлантиці між сучасним французьким та британським узбережжями. “Це плем’я, – писав римський полководець, – має великий вплив на всьому морському узбережжі, оскільки венеди мають найбільшу кількість кораблів, на яких вони входять у Британію... Венеди володіють гаванями і зробили своїми данниками всіх, хто плаває по цьому морю". Він відзначав переваги венедських кораблів і вказував, що “тільки швидкість і робота гребців дозволяла римлянам перемагати, бо у всьому іншому кораблі венедів були краще пристосовані до місцевих умов і до боротьби з бурями”
Страбон (63 до н. е. - 23) вказує, що венеди перешкоджали висадці римлян у Британії. Вони мали вітрильні судна і під час морського бою “римляни зривали їх паруси з допомогою списів з серповидними наконечниками, тому що паруси у них... були шкіряні і замість канатів натягнуті на ланцюги"
Птолемей (близько 87 - 165 рр.) відносив венедів до числа "дуже великих племен", що посідають землі "вздовж усієї Венедської затоки", як у ті часи називали Балтійське море.
Про те, що бурштин у їхні південні країни завозять з краю венедів (Балтійське Помор'я), добре знали і Діодор Сицилійський з Плінієм Старшим.
У різний час деякі венедські племена були союзниками Риму. Іншим племенам венедів доводилось вести війни проти Риму, а також і проти готів, гунів, аварів та інших. Відомо, що римський імператор Волузіан (3 ст. н. е.) за перемогу над венедами одержав титул "венедського". Проте встановити панування над поморськими венедами римлянам не вдалося
Згадками про слов'ян рясніли джерела візантійської епохи. Так, Германаріх (близько 265 - 375) та його наступник Витимир були остготськими королями, що на Північному Причорномор'ї вели тривалі війни з антами, племінний союз яких очолював король (князь) Бож. Витимирові навіть пощастило схопити і скарати на смерть Божа, після чого він отримав прізвисько Вінітар (Winith-arja, гот. переможець
Візантійський історик Йордан сповіщає, що в 6 ст. існувало три різновиди слов'ян: венети (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і склавини (Подунав'я). Дослівно у Йордана в його "Гетиці" (551 р.): Лівіше Альп і Дакії, де кордон проходить на північ від джерел Вісли, величезний простір посів народ венетів. Їх називають по-різному ... але їх основні імена - склави і анти. У праці Vitae sanctorum Columbani (615 р.) монах Jonas Bobbiensis прохопився кількома словами, але також ототожнив венедів і слов'ян: Одного разу він задумав поїхати в країну Венді (в Альпах), яких також називають Склаві.
Чимало записів стосовно вендів наводить в своїй хроніці (48, 68, 72-77) Fredegar (?-659). Запис 48: Само (невідомий купець з франкського міста Санс) приєднався до племені Склаві, ім'я яких Венди. Цікаво, що з невідомих причин цей купець Само відмовився від початкових планів своєї торгівлі з місцевими племенами, натомість очолив боротьбу слов'ян проти Аварського Каганату. Своєю доблестю у сутичках та мудрістю керівництва він здобув беззаперечний авторитет слов'ян, за що вони вибрали його своїм королем, королем заснованої ним держави Само. Чимало венедських дівчат мало за честь стати дружинами короля Само та народити йому десятки нащадків. Його держава 35 років витримувала тиск тюркських завойовників - аварів з півдня та франків із заходу, і занепала лише після смерті свого засновника. Але це такий ліричний відступ...
Ці джерела разом з "Історією лангобардів" Павела Диякона (8 ст.), в якій у 6 ст. згадується Слов'янська провінція Sclavorum provincia, описують венедів не як щойно прибулих зайд, а як активних і впливових конструкторів тогочасної європейської геополітики. Навіть у середньовічного читача вони цілком формують уявлення про древність та слов'янське походження народу на ім'я Венді / вінди / венеди / венети. І навіть іншого народу... вандалів!
У пізньоантичні часи побутувала думка, що вандали вирушили від берегів своєї батьківщини Скандинавії, перетнули Балтійське море й прибули на терени сучасної Польщі приблизно в ІІ-му ст. до н. е., оселившись у Сілезії близько 120 р. до н. е. Трохи відволікаючись: чого тільки варте співзвуччя назв: в Норвегії це вимовляли як Hallingdal - (тут виняток; галичанам не турбуватися!), але ось у Швеції (Vendel) та Данії (Vendsyssel)... Відомі історики тих часів, а також услід за ними і Вікіпедія 21-го ст. вважали, що вандали - давнє східногерманське плем'я. Що ж до істориків, то відомо, з якою погордою дивилися римські "арійці" на північних варварів. Це тягло за собою часом нерозбірливість, звалювання до купи всіх "унтерменшів" та суперечливість окремих даних. Увага та інтерес римлян до варварів загострювалися лише у міру того, як останні завдавали їм відчутніших поразок на полях брані.
Чимало записів стосовно вендів наводить в своїй хроніці (48, 68, 72-77) Fredegar (?-659). Запис 48: Само (невідомий купець з франкського міста Санс) приєднався до племені Склаві, ім'я яких Венди. Цікаво, що з невідомих причин цей купець Само відмовився від початкових планів своєї торгівлі з місцевими племенами, натомість очолив боротьбу слов'ян проти Аварського Каганату. Своєю доблестю у сутичках та мудрістю керівництва він здобув беззаперечний авторитет слов'ян, за що вони вибрали його своїм королем, королем заснованої ним держави Само. Чимало венедських дівчат мало за честь стати дружинами короля Само та народити йому десятки нащадків. Його держава 35 років витримувала тиск тюркських завойовників - аварів з півдня та франків із заходу, і занепала лише після смерті свого засновника. Але це такий ліричний відступ...
Ці джерела разом з "Історією лангобардів" Павела Диякона (8 ст.), в якій у 6 ст. згадується Слов'янська провінція Sclavorum provincia, описують венедів не як щойно прибулих зайд, а як активних і впливових конструкторів тогочасної європейської геополітики. Навіть у середньовічного читача вони цілком формують уявлення про древність та слов'янське походження народу на ім'я Венді / вінди / венеди / венети. І навіть іншого народу... вандалів!
У пізньоантичні часи побутувала думка, що вандали вирушили від берегів своєї батьківщини Скандинавії, перетнули Балтійське море й прибули на терени сучасної Польщі приблизно в ІІ-му ст. до н. е., оселившись у Сілезії близько 120 р. до н. е. Трохи відволікаючись: чого тільки варте співзвуччя назв: в Норвегії це вимовляли як Hallingdal - (тут виняток; галичанам не турбуватися!), але ось у Швеції (Vendel) та Данії (Vendsyssel)... Відомі історики тих часів, а також услід за ними і Вікіпедія 21-го ст. вважали, що вандали - давнє східногерманське плем'я. Що ж до істориків, то відомо, з якою погордою дивилися римські "арійці" на північних варварів. Це тягло за собою часом нерозбірливість, звалювання до купи всіх "унтерменшів" та суперечливість окремих даних. Увага та інтерес римлян до варварів загострювалися лише у міру того, як останні завдавали їм відчутніших поразок на полях брані.
Римський історик і політик Тацит описав місця проживання вандалів між річками Одером та Віслою в творі "Германія" (98 р. н. е.).
А от Прокопій Кесарійський, візантійський історик в 6 ст., стверджував: Вандали спершу жили поблизу Меотиди (Азовського моря) (!!!) Потерпаючи від голоду, вони попрямували до германців, званих тепер франками, і до річки Рейну, приєднавши до себе готське плем’я аланів.
Хроніст Адам Бременський (? -1081) писав у своїй "Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum": Склаванія -
дуже велика область Німеччини, населена вінулами, яких колись звали
вандали. Вона в десять разів більша за нашу Саксонію, особливо, якщо
врахувати Богемію і полян (!!!) по той бік Одри, оскільки вони не
відрізняються ні мовою, ні зовнішнім виглядом.
Пастор Гельмольд із Боса (бл. 1125-1177) у своїй Chronica Sclavorum пише: За Польщею є величезна слов'янська країна - країна древніх вандалів, яких тепер звуть Венді і Вінулами.
Історик 15-го ст. Альберт Кранц пише у книзі "Вандалія": Ми вважаємо виправданим говорити про Польщу, Богемію,
Далмацію та Істрію як про один народ, який наші предки називали
склавонами, а перед тим справжнім ім'ям - вандалами. Навіщо ж соромитися
свого вендського походження, коли їх предки прославилися своїми справами
у Франції, Іспанії та Африці?
Історик Мавро Орбіні на межі 16-17 ст. у книзі "Слов'янське царство" свідчить: Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи
світу ... І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші
народи, а саме – слов’яни, вандали, ... венеди або енети, що заселили
берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал ... Всі вони були
народ слов'янський.
Адам Бохоріч - лінгвіст, 16 століття - вважав, що генети, венети, вінди, вандали і слов'яни - один народ. Янез Вайкард Вальвазор, історик і географ 17-го століття, писав: Венді і склавени один народ, вандали і венді однієї нації. Балтазар Аке, бретонський антрополог 18-го століття, у своїй праці "Slavus-Venedus-Illyricus" ототожнив венетів, віндів і склавенів зі слов'янами. Він також вважав: Нація венедів, віндів, склавенів або сьогоднішніх слов'ян ... Цей народ бере свій початок в Європі на кордоні Італії, венеціанської і тірольської землі на заході.
Карл Зіха (Karl Sicha) у 19-му ст. писав у книзі "Namen und Schwinden der Slaven": Слов'яни в давнину заселяли набагато ширші простори в Європі, ніж у наш час. Багато їх племен зникло на початку середньовіччя. А колись вони населяли більшу частину Європи. Це можна довести географічними даними. І далі таке: Старі історичні назви слов'ян свідчать про їх сильну експансію в Європі і глибоку давнину.
Ймовірно Зіха не перший дослідник, хто дійшов такого висновку. Згадаймо тут про локалізовану за часом і місцем традицію (моду?) візантійських авторів 4-6 ст. називати слов'ян антами (попервах державною мовою Візантії була латина, латиною "антиквус" - древній). Крім візантійців ніхто і ніде слов'ян більше так не називав. Правда, існує думка, що це специфічне спотворення назви тих самих слов'ян-вандалів, пов'язане з тим, що в давньогрецькій мові немає звуку "в", а поняття про благовучність змушували їх замінити "д" на "т". Так "вандал", скоротившись, був перетворений на (в)ант(д).
Видання 1900-го року "Всесвітньої історії" Ганса Фердинанда Гельмольта, стор. 270: Народи, що жили в римських провінціях Паннонія, Норіка, Реція та Вінделіція, були широко відомі як слов'яни або словени. Раніше вважалося, що міграція слов'ян на Балкани була в період з 5 по 7 століття. Тепер сліди їх перебування датуються набагато раніше. Це підтверджують стародавні назви місцевостей. Крім того, ця нова точка зору цілком узгоджується зі старими історичними свідченнями і природним чином пояснює феномен "раптової" появи слов'ян в цих краях і у такій кількості.
Ймовірно Зіха не перший дослідник, хто дійшов такого висновку. Згадаймо тут про локалізовану за часом і місцем традицію (моду?) візантійських авторів 4-6 ст. називати слов'ян антами (попервах державною мовою Візантії була латина, латиною "антиквус" - древній). Крім візантійців ніхто і ніде слов'ян більше так не називав. Правда, існує думка, що це специфічне спотворення назви тих самих слов'ян-вандалів, пов'язане з тим, що в давньогрецькій мові немає звуку "в", а поняття про благовучність змушували їх замінити "д" на "т". Так "вандал", скоротившись, був перетворений на (в)ант(д).
Видання 1900-го року "Всесвітньої історії" Ганса Фердинанда Гельмольта, стор. 270: Народи, що жили в римських провінціях Паннонія, Норіка, Реція та Вінделіція, були широко відомі як слов'яни або словени. Раніше вважалося, що міграція слов'ян на Балкани була в період з 5 по 7 століття. Тепер сліди їх перебування датуються набагато раніше. Це підтверджують стародавні назви місцевостей. Крім того, ця нова точка зору цілком узгоджується зі старими історичними свідченнями і природним чином пояснює феномен "раптової" появи слов'ян в цих краях і у такій кількості.
Карл Зіха теж відверто вважає, що твердження про міграцію слов'ян у Західну Європу з 5 по 7 ст. абсурдні і називає багато давніх народів, з яких, на його думку, формувалися слов'яни: Heneti, Veneti, Antes, Vinidi, Armorici, Getae, Daci, Sarmatae, Scythae, Poloni, Illyrii, Moesii, Liburni, Norici, Rhaeti, Paeones, Pannonii, Taurisci, Vindelici, Boji, Helvetii, Triboci, Nemetes, Vangiones, Suevi, Vinuli, Vandali, Vinithi, Lankobardi, Baemi, Marcomani, Marovani, Quadi, Rugi, Ruthen. Отак от! Тут і згадувані Нестором-літописцем норіки, і сармати зі скифами (зразу видно, Блок був незнайомий з таким баченням, так і з'явився його знаменитий шедевр - всі ж бо, хто приходить з Азії, мають монгольські очі-щілинки - що тут неясного?); далі йдуть і наші бойки - хто б сумнівався; далі - що це! - навіть корінні швейцарці - вінделіки, рети і гельвети, і навіть - о диво! - готи/свеви/маркомани/лангобарди - племена чиє германське походження ні в кого і ніколи не викликало сумніву. Ну, що ж... Хай це буде на совісті цього Зіха.
Отак от!!! Рим наш, і Альбіон наш!
Бачимо, що теорія автохтонності слов'ян по майже всій Європі за чисельністю свідчень вже від раннього середньовіччя не могла являти собою нічого нового і тепер не повинна в когось викликати подив чи відмову у праві на життя. Можливо, наведені відомості спокушують читача тепер обговорити окрім загальноприйнятої, нібито єдиної, колиски слов'ян на соковито-зеленій плямі верхньої мапи ще принаймні три
"батьківщини" слов'ян: у Західній, Північній Європі та у Приазов'ї? Проте йому не варто робити цього, поки у контексті піднятого питання ми не розглянемо згадок...
ще давніших, ніж навіть від діячів античної доби, від Геродота до Юлія Цезаря (згадано вище).
Тому далі у нас власне одне, найдавніше повідомлення про слов'янський народ Venedi, Veneti, Venethi, Venethae, грец. ; іноді Енети від грец. ; нім. Wenden. І воно залишене на другу чергу тому, що
йде не від історика, політика, хроніста, а від напівлегендарного
поета Гомера (9-8 ст. до н. е.). Грецька назва Трої була Ілліон, отже назва "Ілліада" ніщо інше, як "Троянська війна/епопея". Саме гомерівська поема "Ілліада" містить першу у часі письмову згадку слов'янського народу енетів у Малоазійській Пафлагонії, що брав участь у десятилітній війні греків-ахейців проти троянців (яка могла бути орієнтовно між 1260 та 1194 р. до н. е.) на боці Трої:
"Вождь Пилеменъ предводил Пафлагонцевъ с косматою грудью,
В крае Энетовъ живущихъ, где дикие мулы родятся.
Киторъ они населяли, окрестные земли Сезама,
Подле потока Парфения въ светлыхъ домахъ обитали,
И въ Эгиале, и в Кромне, равно в Эрифинахъ высокихъ".
Українські селяни теж донедавна масово жили у вибілених хатах. Окремі певно живуть і тепер.(Гомер, Ілліада. Пісня II, 851-855. Переклад Н. М. Мінського)Ооояк !
В. ван Гог. Хатина та жінка з козою. 1885 р.
Вінсент не підгледів цю картину в Україні, вона була намальована ним у містечку, де жила його сім'я. А ще сто літ назад від його часу містечко називалося селом Брабант (неподалік від Гельмонта, Голландія).
Будинок в англійському селі Вілмінґтон
Будівля у вигляді традиційної кельтської круглої хатини, мазаної глиною...
Реконструкція за даними археологічних досліджень свідчить, що і таємничі трипільці (між 5500 і 2750 роками до н. е.) плетений з прутів та лоз каркас своїх хат, старіших за найпершу єгиптянську піраміду, обмазували глиною, ретельно відбілювали та прикрашали. Якщо вже пішло про піраміди... Пелазги = лелеки. А Птах, або Пта - єгипетський бог-творець, що шанувався у Мемфісі. Земним втіленням душі Птаха, його ба та оракулом вважався священний бик Апіс. Як бог-творець Пта вважався покровителем ремесел, мистецтва, майстерності та істини. А відомий архітектор пірамід Імхотеп був глибоко пошанованим у Єгипті і вважався сином бога Пта.
Ще один ключовий елемент - солом'яна стріха. Візитка хліборобів. Англійці кажуть на солому straw, угорці - szalma... Але перепрошую за ще один раптовий відступ, і повернімося до наших барашків енетів!
Отож, вище на деяких мапах вже можна було бачити, де на території сучасної Туреччини мешкали енети Пафлагонії. Деталізуймо це місце
Вже добре знайома нам багатоваріантність назви народу:
На початок троянської війни Пафлагонія входила до складу Хеттської імперії, потужної держави, що існувала десь між 1800 та 800 роками до н. е. А троянців з хеттами пов'язували тісні союзницькі відносини і взаємна військова допомога. Назва Пафлагонії споріднена із назвою народу пе(а)ласгів, котрих деякі дослідники ототожнюють із народом трипільської культури. Ще одне ім'я, під яким були відомі пеласги у Малій Азії
до окупації регіону грецькими варварами, а також назва землі, яку вони
населяли, це "Пала" і, відповідно, палайці, що і бачимо на мапі нижче. Якщо це слушно, то дати підказують, хто чий нащадок. І саме мова паласгів могла вплинути на хеттську настільки, що в ній з'явилося чимало коренів, співзвучних зі слов’янськими. Приклади: агниш - вогонь, ватар - вода, вали - великий, малла - молоти, нева - новий та багато інших. Основою ж хеттської мови була мова хурритів із невстановленої досі мовної сім'ї. А сучасні палеолінгвісти дослідили вузько локалізований у часі корінний злам, що призвів до суттєвих змін у її правописі.
Хеттська імперія, 14 ст. до н. е.
Якби Троя вижила після ахейської навали, то кінь там був би, мабуть, зловісною твариною як чорна кицька. Завдяки Гомерові тепер добре знаємо і про спосіб, і про те, як долю троянської війни вирішило хитре проникнення ахейських воїнів всередину оточеної неприступними мурами Трої, і про нищівний розгром міста-держави та геноцид його мешканців, що настав після того. І навіть коли Троянський кінь лише художня вигадка поета, призначена аби не псувати трагічну героїку прісною розповіддю про банальний хабар, не ставімо тепер це йому у провину, зважаючи на те, який культурний масив з картин, фільмів, книг, прислів'їв, троянських вірусних програм тримає тепер той кінь на своїй тендітній дерев'яній спині Для розвитку теми важливо відзначити ось що. Не
тільки
і не стільки саме через локальний військовий успіх загарбників колись
могутнє царство Хатті після троянської війни увійшло у круте піке
занепаду тривалістю у 1-3 століття. Окреслимо у кількох рисах загальну
причину, що повалила або відсунула на другий план колись впливові
"Великі" царства тієї доби, включно з Єгиптом.
На 13-12 тисячоліття до
н. е. припадає так звана криза бронзової доби та перехід до залізної. В
цей час невідомо що призвело до великого заворушення добре відомих
народів та виходу на світову арену раніше невідомих численних агресивних
народів. За інтенсивністю міграцій все Середземномор'я разом
із прилеглими землями Європи, Азії, Африки та численними островами стало
нагадувати гігантський казан з вируючим кип'ятком. Схоже на те, що ці
нові народи стали для Великих царств минулого тим самим, чим для Риму
пізніше стануть північні варвари, а для Руси - татаро-монголи. А
можливо, навіть і тим, ким набагато раніше став представник культури
грубої
шнурової кераміки щодо представника культури мальованої тонкостінної
кераміки (тобто культури трипільців).
Кілька таких народів зафіксовані у текстах на барельєфах та стелах, а
також у численних документах дипломатичного листування правителів
великих царств між собою, з намісниками та васалами. Об'єднуючою назвою
для всіх цих нових народів було багато разів повторюване зловісне тавро
"народи моря". Сюди належать добре відомі корінні (чи може і ні) племена Грецького
півострова -
ахейці, дорійці, фригійці і менш відомі або зовсім невідомі народи, що
демографічно вибухнули теж, можливо, на своїх корінних землях Балкан,
Італії, Корсики, Сардинії, Сицилії, Лівії, периферії Хеттського царства,
Близького Сходу та Кавказу.
Шардана.
Найраніші згадки були про цей народ, походження якого з Сардинії тепер з
високою ймовірністю доведене не тільки співзвучністю назв, але і
подібністю археологічних знахідок зброї на Сардинії та у Близькосхідному
регіоні, а також до зображень воїнів шардана на єгипетських барельєфах.
Пелесет
або пеласти. Увійшли у давні семітські перекази під ім'ям філістимлян.
Походження пелесет достеменно не розгадане, не зважаючи на численні
теорії. В одній книзі пророків Старого Заповіту є вказівки, що Господь
вивів філістимлян з острова Кафтор. В іншій Кафтор фігурує як
місцевість. Розглядаються гіпотези і Балкан на півночі Греції, і Кіпру, і
Криту, і деяких місцевостей на узбережжі Малої Азії. Пелесет
відзначилися тим, що вже володіли секретом виробництва залізної зброї,
забезпечуючи собі неабияку військову перевагу. А їхні кораблі не мали
великої кількості гребних весел, лише вітрила. На відміну від інших
народів, що після короткого перебування на захопленій території
завіювалися світ за очі, значна частина народу пелесет, завоювавши
Близький Схід, прийняла осідлий спосіб життя на землі, якій дала своє
ім'я - Палестина, а також стала сповідувати культи місцевих семітських
божеств (Дагон), конкуруючих із Яхве
Дін'їн. Версії походження від Фінікії, Ханаану, Малої Азії і аж до ототожнення з грецькими данайцями.
Тереш. Можливо, походять з міста Тарс. Або ж це згадувані пірати тірсени, чи, те саме, італійські тіррени - пращури етрусків у Геродота і Фукідіда. Відомо, що полонений єгиптянами вождь народу тереш мав світле волосся, що говорить про північне походження цього народу.
Аби просто насолодитися неповторною мелодикою єгиптянської мови, перелічимо інші єгипетські назви "народів моря", уявлень про які в сучасних дослідників ще менше: Тйеккер, Шекелеш, Еквеш, Вешеш, Мешвеш, Лабу (лівійці, під питанням), Каркіса, Лукка.
Тереш. Можливо, походять з міста Тарс. Або ж це згадувані пірати тірсени, чи, те саме, італійські тіррени - пращури етрусків у Геродота і Фукідіда. Відомо, що полонений єгиптянами вождь народу тереш мав світле волосся, що говорить про північне походження цього народу.
Аби просто насолодитися неповторною мелодикою єгиптянської мови, перелічимо інші єгипетські назви "народів моря", уявлень про які в сучасних дослідників ще менше: Тйеккер, Шекелеш, Еквеш, Вешеш, Мешвеш, Лабу (лівійці, під питанням), Каркіса, Лукка.
Ось ці та інші народи,
об'єднуючись у різні союзні комбінації, поступово шматували та
знекровлювали Великі царства Єгипту, Хатті та припинили існування у колишньому вигляді
великої морської і торгової цивілізації Фінікії. Троянська війна була
лише маленьким епізодом цієї навали "народів моря". Крім того, Хетська
імперія тримала облогу з інших сторін: удари від мушків - пращурів
сучасних вірмен, а з південного сходу - від постійного суперника -
Асирійського Царства, поки останнє і саме не зазнало критичного
ослаблення від тієї ж навали "народів моря".
Модус вівенді та культура мандрівних та войовничих "народів моря"
суттєво відрізнялася від осідлих з діда-прадіда народів Великих царств.
Як свідчать єгипетські джерела, в багатьох випадках вони чинили свої
загарбання із метою, нез'ясованою
для тодішньої прагматичної людини. Пам'ятаєте фільм "Троя"? Менелай
йшов на війну аби повернути свою красуню-дружину. Агамемнон - через
жадобу влади. А Ахілесу були до лампочки
амбіції царів. Діалог з того ж фільму (може, трохи не дослівно): "Якщо
лишишся, то в тебе буде родина, спокій, багато дітей. Але ти помреш! І
діти твої помруть. І діти дітей, і їхні діти, і тебе забудуть. А підеш
на війну, то загинеш у бою, але пам'ять про ту війну, слава її героїв
переживе віки". І це не лірика античних міфів, а спосіб мислення
і мораль природжених воїнів-руйнівників. Як співав незабутній Цой:
"война без особьіх причин, война - дело молодьіх"... Не для тривалого
присвоєння собі земель, господарств і матеріальних благ, не для взяття
переможених у раби. Часто це було схоже на азартну воєнну гру, в ході
якої, бувало, нападники, вщент розбиті,
без жалості до себе йшли на загибель усі, хто не міг уникнути полону. А
отримавши перемогу, вони у геноцидний спосіб позбавляли життя цілі
народи на захоплених територіях. Доповіді про ці жахливі події у
єгипетських джерелах часто закінчувалися словами: **н а з в а н а р о д у**
всі були знищені ніби їх ніколи й не було. Ймовірно таке життя знайшло
своє відображення в епізодах тотального геноциду, що містяться у
священних книгах Тори і Танаху. Так, під час завоювання євреями під
керівництвом Ісуса Навіна Палестини 1165-1157 до н.е всіх
жителів захопленого міста Єрихон, включно із жінками й дітьми, було
вбито, а саме місто спалене. В наступних битвах проти ханаанських племен
були захоплені ще кілька міст, мешканці яких так само були знищені.
Такий то був час та руйнівний світогляд природжених воїнів. Фараони та
інші великі правителі користалися з такого норову молодих народів, коли
вдавалося з ними договоритися і залучити у наймане військо. Але що
досягалося цим підвищенням
ентропії у Всесвітньому порядку? Переформатування культурних традицій
заради схиляння до спроб нового способу життя? Оновлення заскорузлих
політичних систем? Ліквідація перенаселення у місцях демографічних
вибухів? А може, гомогенізація (рівномірний розподіл по планеті) знань,
досвіду і культури? Адже завжди має місце не лише "обрив", але й "стик" та
успадкування. Подібно до германської Римської Імперії. Наразі складно
відповісти про причини регулярного настання в історії людської цивілізації "темних" віків тотального відчуження.
Зрозуміло, що такий характер ведення війни і ставлення до поверженого противника зумовлювали щось на зразок гуманітарної катастрофи народів на тих землях, куди причалювали летючі вітрильники "народів моря". Тому, якщо страшним звісткам щастило мати ноги, прудкіші за блискавичні озброєні орди, то оповіщене і нажахане мирне населення, що не могло сподіватися на наявні збройні сили, швиденько складало свої манатки на вози і скільки могло, збільшувало відстань між своїми дорогоцінними життями і вірною смертю.
Хіба міг стати винятком і відносно мирний осідлий народ енетів-палайців-пеласгів?
Зрозуміло, що такий характер ведення війни і ставлення до поверженого противника зумовлювали щось на зразок гуманітарної катастрофи народів на тих землях, куди причалювали летючі вітрильники "народів моря". Тому, якщо страшним звісткам щастило мати ноги, прудкіші за блискавичні озброєні орди, то оповіщене і нажахане мирне населення, що не могло сподіватися на наявні збройні сили, швиденько складало свої манатки на вози і скільки могло, збільшувало відстань між своїми дорогоцінними життями і вірною смертю.
Хіба міг стати винятком і відносно мирний осідлий народ енетів-палайців-пеласгів?
Імовірні напрями переселення малоазійських енетів/палайців
А пам'ятаєте? Таке знайоме:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди - козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
П'ятами з Трої накивав.
Ось ще одна, від Вергілія, підказка щодо маршрутів втечі у західному напрямку на прикладі (В)Енея, сина (В)Енери. Через Котляревського. Його
"Енеїда" наскрізь політизована на відміну від "Енеїди" росіянина Н.
Осипова. Зруйнована Троя, як зруйнована московським царизмом Гетьманщина? Карикатурний балаганно-травестійний
виклад не допускає і думки у читача: а чи не здогадувався, бува, знаменитий пересмішник про слов'янське походження царя Енея. Що ж, може в тому і задум автора. А от гіпотеза про троянське
походження Риму (через заснування цього міста нащадками Енея) без особливих доказів
була з викликом вип'ячена на щиті імперії у протистоянні римлян з колишніми кривдниками Трої, греками та зведена у римській політиці до рівня державної ідеологічної догми, як і
закономірний культ Енея.
Мабуть таким-от чином занепадало та знелюднювалося попервах
царство Хатті. А за кілька століть маємо повністю змінений склад
населення за рахунок нащадків грецьких окупантів (ахейців та фригійців), дещо таємничих
лідійців, а також, судячи з усього, вірменів, які вподобали Каппадокію. Мінливий калейдоскоп державотворчих сплесків та згасань на всіій території "старого світу" свідчив про невичерпність воєнної
наснаги протягом всього останнього тисячоліття до н. е. .
Д а л і б у д е
11