Замітки філософська лірика

Замітки з міткою «філософська лірика»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Самотня хата

Хатина ця - основа всіх основ -
У землю вгрузла печеричкою.
Хтсь народився в ній, у світ пішов,
Співав і буркотів за звичкою.

Молився ревно Богу по ночам -
Весніла біла хата рушничками.
Борщик в печі тоді ще не прочах,
Картопелькою пахло й пиріжками.

Тепер хатина - холод чи сльота -
Чекає, зажурившись, постояльців.
На роздоріжжях сумом пророста,
Угрузши в сніг. І дмухає на пальці.

Вбира слова, що кинуть на льоту,
І кроки, що легенько шурхають.
Одвічну відчуває самоту
І плаче-сипле штукатуркою...

Коментарі: 30

sonce-33

Не расслабляйся! (Наркоманам, которые завязали)

Сизиф

Наркоманам, которые решили завязать
(под впечатлением http://blog.i.ua/user/4882784/)

Не расслабляйся, друг любимый,
Попустишь удила - узрят!
Ты как минер на поле минном:
Шаг в сторону - пропал солдат...

Держись зубами за надежду,
Влача свой камень по прямой.
Уже не жить тебе, как прежде,
Уже не сможешь быть слугой.

Вперед иди к вершинам счастья,
Где Солнце, Вера и Любовь царят.
Достоин, друг, ты лучшего участья,
Во тьму дороги нет тебе назад!

Ведь сила духа в твоем теле
Дурман от плоти победит навек!
Ты обязательно дойдешь до цели,
Бог тебя Любит, слышишь,Человек?!

Коментарі: 67

sonce-33

Як у того коня...

Як у того коня
Ніздрі й твар тріпотіли.
Прагнув він визнання -
Розкуйовдилась грива.

А вітри - по боках,
Пошматовані часом.
Вільний коник, мов птах,
Вже злітав до Парнасу.

Що несло в небеса:
Білосніжність чи крила?
їІз повіки - сльоза,
Розкуйовджена грива...

Коментарі: 41

sonce-33

Вітрам не спотикатись об мости

Ніхто із нас не зміг сказать: "Прости..." -

Ми руйнували, що створили.

А вітер спотикався об мости,

Які безжально вдвох палили.

Кривавили в агонії тіла,

Стриміли в них отруйні стріли.

І пульсували в жилочках слова:

"Не так прожить життя хотіли..."

Між перемог, досягнень і невдач

Ми ненароком зустрічались.

Злітало з уст моїх палке: "Пробач..."

У відповідь: "Прости" - зривалось.

Та різними шляхами нам іти,

Зустрівшись, мовчки усміхатись.

Об спалені, зруйновані мости

Вітрам уже не спотикатись...

Коментарі: 44

sonce-33

Природа не підвладна людині

Гриміли літаки, гули машини,

Де в муках народився чоловік, -

Внизу ж асфальт довбала комашина

І равлик свій будиночок волік.

Людина бомбами трясла планету,

Саднили вирви – рани ножові.

Та гупали в садах важкі ранети

І схлипували коники в траві.

Вона не жде визнань і нагороди.

Подібно сонцю, небу і зіркам,

Одвічна мудрість сивої природи

Людині не підвладна і вікам!

Планета людей. - Страница 3 - Форум Politicon. Новости Украины, России, Беларуси

Коментарі: 25

sonce-33

Якась незрозумілість

Якась незрозумілість підсвідома
І недосказаність прожитих літ....
Чи заморозки в липні, чи утома,
Чи погляди впокорені на світ?

А зазирни лишень в душі криницю -
Німим докором стиха промовля:
- Тримаєш у руці дрібну синицю,
А мрієш в снах про диво - журавля!"

Коментарі: 28

sonce-33

Шлях до вічності

Весни у травні приносять громи,
Грози, і град, пелехаті тумани;
Сиплють з водою міхи у лимани.
Б'ють блискавиці об землю крильми.

П'ють спрагло воду веселі грунти -
Як забуяють і квіти, і трави!
Тягнуться вверх соковиті отави,
Будем весніти і я, друже, й ти!

Запал юнацький в душі не прочах.
О, ця одвічна циклічність природи:
Злети й падіння, і вітер свободи,
Що простилає до вічності шлях!

Коментарі: 24

The Beauty!

Восьма-двадцять ранку

02.02.12, 06:46
Стих_и_я
буття, вірші, дух, люди, поезія, призначення, філософська лірика

Восьма-двадцять ранку.

Двоє. Оковита.

Пляшки з –пів розпито

Замість - до - сніданку.

Всі думки – в гарячці,

Інтелект – у сплячці,

І цироз талантів

В цих… Богів?... Атлантів?

Морів? Прометеїв?

Бахів? Галілеїв?

Веделів? Платонів?

Гауді? Патонів?

Геніїв? Пророків?

Світочів? Героїв?

******

Світ чеснот, пороків,

Чистоти і гною.

30-31.01.2012

Свидетельство о публикации №11202012750

Коментарі: 12

sonce-33

Фарбую будні

Сьогодні - як вчора... І так дні за днями...
Даремно вдивляюсь в життя об'єктив.
Жонглює юрма не м'ячами - словами.
Де сірість в фаворі - зника позитив!

Здається мені: щось я ємне втрачаю,
І хочеться час зупинити на мить.
Ще вчора - було, а сьогодні - немає...
І тоскно на серці, і в грудях саднить.

Про ницу буденність згадала усує.
Де ж настрій подівся, що прозою став?
Беру пензля в руки - світ в жовтий фарбую,
А потім - в блакитний. І він засіяв!

Коментарі: 12

sonce-33

Душа

Їй ріжуть струни по одній -

Вона страждає,

Ридання стримує на дні -

Та знову грає!

Здається дивом це мені:

Минають дати...

Виходить, й на одній струні

Ще можна грати!

Коментарі: 24