Яскравий ліхтар,
Де залишилась лише одна лампа.
Сірий асфальт
І мої кроки по ньому...
Важкі, тягучі думки,
Про всіх і про себе
І про те що було,
Про те що є і буде!!!
Особливо буде....
Чи можна жити,
Коли немає нічого?
Чи хочеться жити,
Коли є все...
Але ти розуміеш,
Як це далеко,
Чи ближче,
На відстані витягнутої руки,
Або ще ближче -
У серці - ти тільки прийми!!!
І можна руку протягнути,
Приласкати і зігріти,
Полум’ям своєї душі,
Та чи зможеш зробити це,
Знаючи що вітер задує вогонь?
Як важко зробити,
Те що хоче серце,
Про що кричить душа,
Коли проста думка,
Охолоджує дощем,
Стає високою стіною...
Далеко, але є....
Як хочеться віддати все,
Зігріти цілий світ
І стрибнути з висоти,
Щоб не розбитися об стіну...
І сяйво з висоти...
Місяць??
Ні - наступний не розбитий ліхтар...

Темне небо молока,
Мокрий сніг і пронизливий вітер.
Не видно нічого,
Бо сиплеться з неба холодна крупа:
Засипає очі, коле лице -
Так наче шкіру ріжуть,
Рвуть і проколють...
А мені приємно,
Я відчуваю себе...
Це не маска - це я,
І думки не крутяться в хороводі,
І життя просте - іди вперед,
А люди навколо смішні -
Ховають маски, не дають торкнутися,
Бояться стати ніжними
І болі що всередині,
А мені все одно -
Навіщо, я живу, та для чого??
Для неї, для кого, хто вона??
А крупа летить і очі не закрию,
Гострі, маленькі, багато...
Та я відчуваю себе, тільки себе...
Я знаю що живу для себе,
І серце ще при мені,
Я єдиний і дихаю вітром,
Я живий і відчуваю біль,
Я вільний, як повітря,
Але мокрий від снігу )))

Що людське життя?...

Лише миттєвість між минулим і майбутнім.

Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...

Не встиг навіть задумати бажання.

Мені хочется кричати, але я не маю голосу,
Хочу плакати, але не маю сліз.
Я йду туди, де ти лежав і ледь дихав,
Там увірвалось твое життя, друже.

Звідки поцілили в тебе вони,
Хто скерував ті кулі?
Хіба так важливо?!

Я вже знаю, як ти посміхаєшся,
Пєш каву, їси чи спиш.
Памятатиму як ти посміхаєшся,
посміхаєшся одними лише очима.

Я ходитиму там, де ти лежав,
І думатиму замість тебе і буду жити.
Буду цілувати дівчат і стояти в черзі до каси.

Я запамятаю тебе таким, що посміхається лише очима..

Відчуття тепла,
Розуміння від друзів...
Прояв емоцій,
Та нічого з них на обличчі.
Розуміння себе
І того що ти хочеш...
Сумно...
Вітер сильний, поривчастий,
Неслухняне волосся
І буря емоцій...
Музика - сильна, голосна,
Щоб не чути себе,
Щоб не чути весь світ...
Марно...
Я відчуваю весь світ,
Відчуваю себе,
Я знаю себе
І емоції в мені...
Білий сніг на зеленій траві,
Чорні дерева,
На фоні світлого ліхтаря...
Я розумію себе,
Та чи зможу прийняти
Те що в мені,
Те що хочу сказати...
Не знаю...
Я надто багато міркую -
Вже час поставити крапку
І не тільки над буквою І...
Та чи там я поставлю її...

Ліжко і дві душі,
На відстані,
Лежать поодаль,
Як через цілий всесвіт.
Але тягнуться,
Один до одного,
Через перепони
Через світи
І зорі що душі зігрівають.
І твоя долонь,
Яку своєю я накрив,
У вісні, не пам’ятаючи себе,
Але з душою і любовю...
Єдиний дотик,
Створює цілий світ,
Грає щастям і любовю...
З тобою!!!!!!!!!!

Свинцові хмари
І мокрий асфальт,
Волога в повітрі
Та запах життя...

Дощ омиє все,
Він змиє пил,
І очистить душу
Від суму і болі.

Я підставлю йому облича
І широко відкрию очі,
Щоб побачити життя,
Щоб очиститись в душі.

Хай іде цей дощ
Густо і рясно.
Хай наче вода з ковша
Землю омиє ясну.

Хай оживить траву і дерева
І змиє бруд з душі,
Хай розпустить квіти в красі
І відкриє душі любові.


Сьогодні в Києві йшов дощ..... він мене і надихнув....

Туман і дорога
Що скрита під ним,
І в’язнуть в ньому
Всі мої думки...
Думки...
Сильні, ясні,
Але не знаходять виходу,
Не знають що зробити...
Дія...
Що зробити коли прив’язаний,
Прив’язаний до землі,
І вкрита вона
Прозорим склом.
Лід...
Тонкий прозорий,
Крізь нього можна все побачити,
Але чи не впадеш
Зробивши крок??
Дорога...
Звідки і куди??
Куди приведе??
Що буде в кінці???
Кінець...
Щось завершене,
Ціле, міцне....
Як почуття.
Почуття...
Тонкі, легкі обійми,
Та чи для мене???
Все це сон,
Та чи зможу прокинутися??
Чи захочу???



Написано як завжди по наітію ))) є тільки одне прохання - покритикуйте будласка, тільки серйозно..... я знаю що багатьом подобається, але цікава і критика ))))

Я так довго чекав цих моментів,
Я готовий забути про все.
Ти була поруч –
Прекрасна і ніжна,
Я обіймав тебе за плече
Прохолодна волога,
І свіжість весіннього дощу.
Так пахло волосся твоє.
Твоя посмішка -
Прекрасні і ніжна
Дарувала щастя мені.
Дарувала мені крила,
Щоб злетіти до небес,
Та я відкинув ці крила -
Мені потрібна тільки ти!

Велике чисте небо,
Безкрайне поле трав,
І запах твій,
Приємний і ніжний,
Відчував я в обіймах своїх.
Я ніжно дивився,
В глибокі, пронизливі,
ПРЕКРАСНІ очі твої...
Я зрозумів, я закохався!!!
Та чи усміхнеться щасття мені???