Очі, глибокі та виразні дзеркала нашої душі. Але в них ще треба вміти дивитися, а заглянувши всередину, можна і жахнутися. Багато зла та незабутих образ можна там віднайти. Вони, як чорна безодня, те, що в них попадає, відпечатується назавжди на них, ця печаль ніколи не покидає нас назавжди. По очах завджи видно, наскільки важке в людини життя. Весь біль та всі переживання протягом усього життя по частинці, по мікрокрапельці сльози випромінюються назовні. Ні, не даремно люди плачуть як в горі, так і в радості. Цей світоч нашого життя потрібно чистити регулярно. Не можна допускати, щоб на них відкладався пил наших буднів.
Плачте тоді, коли горе, а інакше як його ще виразиш. Сльози можна стримати, але не печаль. Тож плачте, бо ця печаль, яку замкнете Ви у глибині очей, не дасть сміятись плачучи, і сміх ваш висохне і стане вже не щастям, а лиш обовязком, який ви сповнюєте для публіки.
Плачте, а інакше як Ви пізнаєте справжнє щастя. Плачте тоді, коли смієтесь., бо це сльози щастя.
Без ніякого наукового підгрунтя. Размишлізм чистої води.
Але коли поруч тебе нема, я гіркими сльозами плачу.
Я журюся, тужу і крається серце, та рветься душа мов струна,
Із сумом страждаю коли ми не разом, коли я буваю сама.
Собі я співаю про тебе пісні ніжні, сумні й печальні.
Про наше кохання, про безмежну любов, про наші дні останні.
А в грудях немов пекельний вогонь безмежно горить і палає,
Та серце тремтливе й тендітне моє, безжально від жару стискає.
Кохання мені Господь дарував з тобою під небесами,
Але на землі нам не бути разом… Сплутались ми адресами…
Співатиму я лиш для себе пісні, а ти в інші очі дивитись.
Ти будеш щасливий із нею, а я, тільки на себе жалітись…
1:00
01.07.2014