хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «казка»

Казка про вживання апострофа.

Жили собі брати-близнюки Апос-Трофи Це був довгий дворянський рід. Апос-Трофи були родичами Комам, але Коми не мали дворянського титулу, тому 
Апос-Трофи з ними не товаришували, хоча були схожі як дві краплі води...
Якось зібралися троє з братів піти у світ, бо набридло їм сидіти у палатах та по замку тинятись. 
Один пішов у місто Іменнівське. Там жили непрості слова: всі графи та імениті лорди. Але на диво заблукав до того міста сільський парубок Лукян. Він був незнатний, небагатий. Ходив ходив собі по місту, але всі його обходили через його звичайність і простоту. Пожалів перший з Апос-Трофів бідного парубка і, сівши йому на плече, перетворив незнатного Лукяна у маркіза Лук`яна. Тільки з ним, Лук`яном, товаришував Апос-Троф. Зажив тоді маркіз добре, але він ніколи не зазнавався, бо пам`ятав своє минуле...
Другий з братів пішов до селища Губомовного. Там жили веселі друзі-літери "б" "п" "в" "м" і "ф". Їх об`єднувало те, що вимовлялись вони саме губами і нізащо не хотіли переїжджати в місто або інше селище. Подружився з ними середній Апос-Троф і відтоді стоїть він в українських словах часто після літер "б" "п" "в" "м" "ф"
А третій брат був найвідважніший, він пішов у країну Сонориндія. Там був постійний гул, шум, звідусіль чулось "р-р-р-р-р" "л-л-л-л-л-л"  "й-й-й-й". Просто жах. Мало хто мав відвагу ходити до цієї країни. А молодший Апос-Троф пішов. І згодом він став Радником Раджі "Р". І ходив завжди за ним, це надавало Раджі більшої величі. Правда Раджа був неголовним у цій країні, тому, нажаль, вони з Апострофом(який змінив своє ім`я) ходили лише в кінці слів... 
От так і жили три брати-Апострофи.

День матері

дитяча казка, присвячена Дню Матері, що відзначається другої неділі травня 

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ 

 

Одного травневого ранку білочка Белла забігла до свого друга ведмедика Дмитрика. Він був удома сам, батьки пішли десь у своїх справах. Вигляд Дмитрик мав трохи стурбований та заклопотаний 

- Вітаю тебе, Дмитрику! Підемо, пограємося! На гойдалці погойдаємося, біля річки з піску побудуємо фортецю! Чого це ти такий задумливий? 

- Беллочко, прогулянку відкладемо на потім. Завтра свято - День Матері, мені конче необхідно щось придумати, чим мамусю вітатиму… Можливо, ти щось підкажеш? 

-Ой, Дмитрику, як добре, що ти нагадав мені. Я теж ще нічого не підготувала… 

- Беллочко, як ти гадаєш, що ми можемо зробити таке … надзвичайно приємне нашим матусям? 

Білочка хвильку помовчала, обмірковуючи; навіть зморшки на чолі з'явилися. І промовила радісно: 

- Дмитрику, я придумала! Ми спечемо пиріг з яблуками! І пригощатимемо наших мам. 

- Це ти добре кажеш! – посміхнувся ведмедик. 

- Але ж я не знаю, як печуться пироги, - спохмурнів за мить Дмитрик. 

- Я знаю як, тому що декілька разів допомагала мамі і добре запам'ятала! Це зовсім нескладно! – відказала Белла. 

- Нам знадобляться яйця, цукор, борошно і яблука. І ще трішки масла – змастити пательню. Де у вас глибока пательня? – Белла вже помила лапки, діловито підв'язала фартушок і виглядала як справжній шеф-кухар. 

- Дмитрику, мий лапки, допомагатимеш! 

Ведмедик витягнув з шафки глибоку пательню – в ній мама ведмедиця Медея завжди пекла круглі коржі для торту. І змастивши її боки та дно маслом, посипав трохи борошном. 

- Дмитрику, будь ласка, принеси мені чотири яйця та набери цукру в оцей кухлик, - білочка саме просіювала борошно в глибоку миску. 

- І ще гарненько помий 3 великих яблука та поріж на тонкі скибочки. Покладеш їх рівненько віялом на денце та боки пательні, потім тістом заллємо. 

- Беллочко, а насіннячко та корінчики з яблук вирізати? – Дмитрик розгублено подивився на білочку. 

- Авжеж, друже! – Белла посміхнулась, - не думаю, що пиріг з корінчиками та насінням смакуватиме нашим мамам. 

Білочка вправно збивала в макітерці яйця з цукром. Дмитрик, виклавши яблука, запалив вогонь в духовці: 

- Мама завжди завчасно розігріває духовку, каже, що таким чином тісто якнайкраще випікатиметься. 

- Дякую! Бачиш, Дмитрику, тобі дещо таки відомо про випікання пирогів, - білочка підморгнула другові, і вони розсміялися. 

- Можна і мені трішки позбивати тісто? – погляд ведмедика був прохальним. 

- Ставай біля макітри, ми зараз борошно висиплемо в збиті яйця, і ти ретельно перемішаєш, - Белла відступила і передала вінчик Дмитрикові. 

Дмитрик з таким запалом взявся до справи, що борошно білою хмаркою здійнялося над макітеркою. Ведмедик пирхнув, і вони з білочкою зареготали. 

- Дмитрику, легше! Борошно треба вмішати в тісто, а не притрусити ним свою шубку! 

- Ну от, останні інгредієнти – дрібка соди з лимонним соком, - Белла вилила содово-лимонно-сокові бульбашки з ложки в тісто, Дмитрик перемішав його, і потім цим тістом вони вкрили яблучні скибочки в пательні. 

- Готово! Ставимо в духовку! Аби лише вдався наш пиріг! – ведмедик мав такий схвильований вигляд, що Белла вирішила його трохи розважити та заспокоїти: 

- Все буде добре! Я почаклую, - вона заплющила очі і зробила ніби чаклунські рухи над духовкою, тихенько щось нашіптуючи нерозбірливо. 

Дмитрик посміхнувся: 

- Дякую, Ваша Високомагічносте! 

 

- Дмитрику, в мене виникла ще одна думка! Ми можемо, поки пиріг печеться, зробити невеличкі подарунки для мам. Пам'ятаєш, минулого літа ми знайшли на березі річки велику мушлю. На внутрішній перламутровій поверхні її половинок ми намалюємо за допомогою тонких пензликів квіточки, чи… що ти придумаєш сам, і зробимо по невеличкій дірочці, щоб втягнути шкіряну мотузочку. Вийдуть надзвичайно гарні кулони. 

- Беллочко, це чудова ідея! – Дмитрик в захваті подивися на подружку. 

 

************************************************ 

 

- Я гадаю, що для міцності і стійкості малюнку не завадило б полакувати наші вироби, - проказав ведмедик, задумливо роздивляючись готову мініатюру на мушлі. 

- Ти правий, Дмитрику! Так буде краще! – погодилась білочка. 

 

 

************************************************ 

 

- Підемо, перевіримо готовність пирога, вже часу минуло досить. Пахне так смачно! – Белла підхопилась зі стільчика і побігла в кухню. Дмитрик – за нею. 

- Тримай міцно пательню, Дмитрику! - тонкою паличкою білочка проштрикнула пиріг в центрі, і, витягнувши її, подивилась, чи не налипло тісто. Паличка була сухенька. 

- От і готовий наш пиріг! Охолоне, витягнемо на таріль і розріжемо на шматочки. Половину я візьму для мами білочки Варвари, - Белла із задоволенням споглядала рум'яний, високий, духмяний пиріг. 

- Гарний! І, напевне, що дуже смачний, - Дмитрик ковтнув слинку, - Я накрию його серветочкою, і поставлю в коморі, в дальньому кутку. Бо ж сюрприз може не вдатися. 

 

 

************************************************ 

 

Наступного ранку, в День Матері, ведмедик та білочка привітали своїх любих мам зі святом. Таких чудових подарунків мами ніколи ще не отримували! Радість і щастя переповнювало їх та їхніх дітлахів! Мами, зворушені, дякували малечі, а Дмитрик та Белла раділи, що власноруч зроблені вироби так сподобались матусям. 

 

написано 05.04.2011 

 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11205134354

День матері

дитяча казка, присвячена Дню Матері, що відзначається другої неділі травня 

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ 

 

Одного травневого ранку білочка Белла забігла до свого друга ведмедика Дмитрика. Він був удома сам, батьки пішли десь у своїх справах. Вигляд Дмитрик мав трохи стурбований та заклопотаний 

- Вітаю тебе, Дмитрику! Підемо, пограємося! На гойдалці погойдаємося, біля річки з піску побудуємо фортецю! Чого це ти такий задумливий? 

- Беллочко, прогулянку відкладемо на потім. Завтра свято - День Матері, мені конче необхідно щось придумати, чим мамусю вітатиму… Можливо, ти щось підкажеш? 

-Ой, Дмитрику, як добре, що ти нагадав мені. Я теж ще нічого не підготувала… 

- Беллочко, як ти гадаєш, що ми можемо зробити таке … надзвичайно приємне нашим матусям? 

Білочка хвильку помовчала, обмірковуючи; навіть зморшки на чолі з'явилися. І промовила радісно: 

- Дмитрику, я придумала! Ми спечемо пиріг з яблуками! І пригощатимемо наших мам. 

- Це ти добре кажеш! – посміхнувся ведмедик. 

- Але ж я не знаю, як печуться пироги, - спохмурнів за мить Дмитрик. 

- Я знаю як, тому що декілька разів допомагала мамі і добре запам'ятала! Це зовсім нескладно! – відказала Белла. 

- Нам знадобляться яйця, цукор, борошно і яблука. І ще трішки масла – змастити пательню. Де у вас глибока пательня? – Белла вже помила лапки, діловито підв'язала фартушок і виглядала як справжній шеф-кухар. 

- Дмитрику, мий лапки, допомагатимеш! 

Ведмедик витягнув з шафки глибоку пательню – в ній мама ведмедиця Медея завжди пекла круглі коржі для торту. І змастивши її боки та дно маслом, посипав трохи борошном. 

- Дмитрику, будь ласка, принеси мені чотири яйця та набери цукру в оцей кухлик, - білочка саме просіювала борошно в глибоку миску. 

- І ще гарненько помий 3 великих яблука та поріж на тонкі скибочки. Покладеш їх рівненько віялом на денце та боки пательні, потім тістом заллємо. 

- Беллочко, а насіннячко та корінчики з яблук вирізати? – Дмитрик розгублено подивився на білочку. 

- Авжеж, друже! – Белла посміхнулась, - не думаю, що пиріг з корінчиками та насінням смакуватиме нашим мамам. 

Білочка вправно збивала в макітерці яйця з цукром. Дмитрик, виклавши яблука, запалив вогонь в духовці: 

- Мама завжди завчасно розігріває духовку, каже, що таким чином тісто якнайкраще випікатиметься. 

- Дякую! Бачиш, Дмитрику, тобі дещо таки відомо про випікання пирогів, - білочка підморгнула другові, і вони розсміялися. 

- Можна і мені трішки позбивати тісто? – погляд ведмедика був прохальним. 

- Ставай біля макітри, ми зараз борошно висиплемо в збиті яйця, і ти ретельно перемішаєш, - Белла відступила і передала вінчик Дмитрикові. 

Дмитрик з таким запалом взявся до справи, що борошно білою хмаркою здійнялося над макітеркою. Ведмедик пирхнув, і вони з білочкою зареготали. 

- Дмитрику, легше! Борошно треба вмішати в тісто, а не притрусити ним свою шубку! 

- Ну от, останні інгредієнти – дрібка соди з лимонним соком, - Белла вилила содово-лимонно-сокові бульбашки з ложки в тісто, Дмитрик перемішав його, і потім цим тістом вони вкрили яблучні скибочки в пательні. 

- Готово! Ставимо в духовку! Аби лише вдався наш пиріг! – ведмедик мав такий схвильований вигляд, що Белла вирішила його трохи розважити та заспокоїти: 

- Все буде добре! Я почаклую, - вона заплющила очі і зробила ніби чаклунські рухи над духовкою, тихенько щось нашіптуючи нерозбірливо. 

Дмитрик посміхнувся: 

- Дякую, Ваша Високомагічносте! 

 

- Дмитрику, в мене виникла ще одна думка! Ми можемо, поки пиріг печеться, зробити невеличкі подарунки для мам. Пам'ятаєш, минулого літа ми знайшли на березі річки велику мушлю. На внутрішній перламутровій поверхні її половинок ми намалюємо за допомогою тонких пензликів квіточки, чи… що ти придумаєш сам, і зробимо по невеличкій дірочці, щоб втягнути шкіряну мотузочку. Вийдуть надзвичайно гарні кулони. 

- Беллочко, це чудова ідея! – Дмитрик в захваті подивися на подружку. 

 

************************************************ 

 

- Я гадаю, що для міцності і стійкості малюнку не завадило б полакувати наші вироби, - проказав ведмедик, задумливо роздивляючись готову мініатюру на мушлі. 

- Ти правий, Дмитрику! Так буде краще! – погодилась білочка. 

 

 

************************************************ 

 

- Підемо, перевіримо готовність пирога, вже часу минуло досить. Пахне так смачно! – Белла підхопилась зі стільчика і побігла в кухню. Дмитрик – за нею. 

- Тримай міцно пательню, Дмитрику! - тонкою паличкою білочка проштрикнула пиріг в центрі, і, витягнувши її, подивилась, чи не налипло тісто. Паличка була сухенька. 

- От і готовий наш пиріг! Охолоне, витягнемо на таріль і розріжемо на шматочки. Половину я візьму для мами білочки Варвари, - Белла із задоволенням споглядала рум'яний, високий, духмяний пиріг. 

- Гарний! І, напевне, що дуже смачний, - Дмитрик ковтнув слинку, - Я накрию його серветочкою, і поставлю в коморі, в дальньому кутку. Бо ж сюрприз може не вдатися. 

 

 

************************************************ 

 

Наступного ранку, в День Матері, ведмедик та білочка привітали своїх любих мам зі святом. Таких чудових подарунків мами ніколи ще не отримували! Радість і щастя переповнювало їх та їхніх дітлахів! Мами, зворушені, дякували малечі, а Дмитрик та Белла раділи, що власноруч зроблені вироби так сподобались матусям. 

 

написано 05.04.2011 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11205134354

Для дітей 5-10 років ...та їх батьків і родичів



Літературна творча спілка "Елітер" розпочала творчий проект «УСІ МИ РОДОМ З ДИТИНСТВА», присвячений поняттям сім'ї, материнства, дитинства, родинного затишку та загальнолюдським цінностям.

Скоромовки

Ігор на горі стеріг горіх.

***
Хмариноньки-хмаринки,
Химерні, волохаті,
Вмостились на хвилинку
У хлопчика на хаті.

***
Краб украв скарб.

та багато цікавого для малечі є на сайті

http://abetka.ukrlife.org/kazki.html




Завдання №1

З глибокого, чарівного, незабутнього, безтурботного дитинства виринають казкові спогади про "Іванка та Марічку". Здавалося би, мушу забути ту казку під екзабайтами інформації, яку переробив за роки свого життя, мушу забути через всі ті фантастичні ігри, в які грав і в яких виступають вічні казкові архетипи з нареченою, з її вимогливим до кандидатів на шлюб батьком, зі скарбом, який кандидат на шлюб повинен принести з лігва Чорта, з підземелля, з потойбічного світу мертвих. І там кандидат на шлюб отримує завдання вже від Чорта - якесь нереальне завдання - розгребти гору землі або засіяти і зібрати урожай в одну ніч тощо. І так всіма цими архетипами просякнуті більшість фантастичних історій. І так цей Іванко сідає сумний перед працею і знає, що ночі недостатньо, щоб зробити цю роботу і потім йде на службу до Чорта або раптово отримує допомогу від іншої надприродної сили... Так само я сиджу зараз перед своєю презентацією "Cold war cooperation in Scandinavia - EFTA, Nordek, Nordic Council", яку мушу відшліфувати до ідеального стану до ранку, до 9 години.       

А коли Білосніжка прокинулась... (треш)


Білосніжка повільно приходила до тями з ніжною усмішкою на обличчі. Чаравний принц таки прийшов... Тепер можна не боятися чарів злої відьми, вона врятована. В голові страшенно паморочилось, скроні хотілость затиснути пресом, щоб не повилазили мізки. А ще Білосніжку дуже нудило, це напевно - один із симптомів отруєння яблуком, яке дала їй відьма. 
   Світло боляче вдарило по чутливих сонних очах. Перше, що вона побачила - це величезні цицьки жінки, яка щось длубала над її ложем. Як виявилось, це був не принц і не зла мачуха, а "необьятная" медсестра Люда, яка в даний момент закріплювала крапельницю на штативі, який стояв біля ліжка. 
  Білосніжка, ціною великих зусиль, припідняла голову, намагаючись зрозуміти: Куди б...ь дівся принц?? 
   Навколо чисто і біло, окутано нудотним запахом перегару і ліків. 
 -- О! Отямився! - сказала Люда з легким докором. - Як самопочуття?
 -- Ти хто? - Білосніжка в паніці - це злий троль, який зжер принца! 
 Вона підскочила з кушетки і вибігла через прочинені двері. Білосніжка неслася коридором, в який з вікон лилось яскраве сонячне світло. А вслід кричать:
-- Фьодар! Стойте! Дєржитє его!! 
 "Який нафіг "Фьодар"? Де гноми? Зараз вони заберуть мене з цього лігва нечисті всякої... Жах, скільки тут тролів! "
-- Середо! Вівторку! - у відчаї кричала Білосніжка.
  Вона ввірвалась у кімнату, двері до якої були відкриті. То була ординаторська. Те, що побачила Білосніжка у дзеркалі просто вбило її. З синьої пластмасової рамки дивився 40-річний мужик зі скуйовдженою шевелюрою, триденною щетиною і волохатими грудьми. Вона заверещала так голосно й пронизливо, що всі ельфи тридесятого королівства здригнулись від жаху. Кинулась на лікаря (Тетяну Михайлівну), яка саме заскочила в ординаторську, важко дихаючи. Білосніжка схопила її за груди і кричить, бризкаючи слюнями: 
 -- То все твоїх рук справа, відьмо! Ти зачарувала дзеркало? Ненавиджу!.. - злобно прошипіла і вибігла в коридор. 
 О небо! Гноми прийшли! Білосніжка бігла до них з відкритими обіймами. І тут (ВНЕЗАПНО) гноми починають товкти їй боки. Шозанах?? 
 "Сука... То не гноми... " 
 Дійсно, то був Петя (він же - медсестра) і санітари. 
 А зла відьма (вона ж - Тетяна Михайлівна) кричала:
-- Тримайте міцніше!
  Налякана Білосніжка тільки відчула, як щось кольнуло в плече. Вона почала засинати. Казкова красуня щиро вірила, що наступного разу прокинеться точно від поцілунку чарівного принца. 
  Яким же шокованим був Фьодар Іваничь (професор нац. університету, викладач літератури), коли йому розказували все те, що відбувалось з ним в клініці... Дисертація про переклади казок Братів Грімм вилізла таки боком... 

P.S.спеціально для Бойка )))

Почему принцессы дружат с принцессами

Почему принцессы дружат с принцессами

Одна уже довольно взрослая девочка страшно хотела подружиться с принцессой. Ну, хоть с какой-нибудь! Пускай самой маленькой принцессой, самой бедненькой принцессой, самой неказистенькой принцессой – но обязательно, чтобы та была чистой принцессой. Настоящей принцессой! Но, к сожалению, никак не удавалось ей этого сделать. Все принцессы, которым она порой даже дорогу перебегала, чтобы они могли получше её разглядеть, её в упор не хотели приметить, и дружили они только между собой, хоть ты тресни. В конце концов, девочка на них жуть разозлилась, на всех принцесс разом, и стала их поносить почём зря: вот такие они все заносчивые, высокомерные, нос задирают. А сами-то, сами… Услышала её однажды одна пожилая и очень мудрая женщина и говорит: 

– Ответь мне, пожалуйста, а с кем дружат сапожники? – Конечно, с сапожниками, все это знают, - ответила девочка. – А музыканты, с кем они дружат? – Известное дело, музыканты всегда дружат с другими музыкантами. – А почему музыканты всегда дружат с другими музыкантами? - с лукавым прищуром спросила старуха. – Как почему? – подивилась девочка. – Музыканты любят говорить о музыке, потому и в друзья себе выбирают таких же музыкантов, как и они. С другими дружить им не очень-то будет по вкусу. Не интересно, поди. – А трубочисты, как ты думаешь, кого выбирают в друзья? – Других трубочистов! – чуть-чуть в раздражении ответила девочка. Весь разговор ей этот начинал казаться пустой болтовнёй: всё так ясно здесь и понятно. Хоть дураку. – А ты бы стала дружить с трубочистом? – спросила старуха, ничуть не смущаясь раздражений обиженной девочки. – Вот уж нет! – воскликнула девочка. – От них и замараться можно спроста. Пусть дружат между собой! – Тогда мне ответь, почему ты так злишься из-за того, что принцессы дружат с принцессами? – спросила старуха. Девочка ничего не ответила ей. Однако задумалась. Сильно задумалась.

Казка про репу

(NotaBene: не про ріпу, а про репетицію)) 

схотілося значить діду грати на гітарі. трохи підучився, купив - лабає
і все ніби добре в нього виходить, але чогось не хватає
грає своє, нове, але чогось мало
позвав він бабу, дав їй гітару, і стали вони удвох шкварити
і все у них виходить, але чогось таки не вистачає
позвали вони внучку. дав дід внучці басуху і стало у них тріо.
і все ж ніби круто, звук насиченіший став, але шось не те
позвала внучка жучку. на клавіші.
жучка - без питань!
і все ж круто - але десь ота родзинка загубилась.
гукнули кицьку. (кицька барабанщиця була). ооо! покращало
і все рівно чогось бракує
і довго вони так грали, а все чогось бракувало
але прийшла до них мишка.
і стала на гроул.
і все стало як треба

зі енд

Древо Кохання

Далеко-далеко, на високій недосяжній для
нас Небесній Горі, на її вершині росте з прадавніх часів височенне, могутнє,
розлоге дерево. Древо Кохання. Скільки
людство існує, стільки й росте воно. Непідвладне часу і стихіям, глибоко
вкорінене, товстелезне… На  незліченних
гілках квітнуть впродовж усього року духмяні білі квіти. Малі янголята,
збираючи на квітках медовий нектар до свого столу, запилюють квіти. А ще вони
струшують в торбинки золотий пилок для… Напевне, ми дізнаємося дещо пізніше, для чого янголята збирають золотий
пилок. Щодня безліч плодів зав'язуються з запилених квітів. Щодня достигає
безліч червоних солодких з терпкуватим присмаком плодів. Плоди з Древа Коханя
незвичайні. І насолодитися їх смаком щастить не всім.



 Стиглі плоди розтріскуються на дві частини, з
нерівними лініями розлому. Не буває двох однакових таких ліній. Половини плоду
становлять єдину унікальну пару ключа та замку. І падають на Землю
розполовинені плоди. В долоні чоловікам та жінкам. Кожному по половинці. Вони  доволі тверді
та несмачні. І не пахнуть. Запашними та солодкими стають лише тоді, коли
двоє, чоловік з жінкою, віднайдуть серед багатьох людей на Землі того, хто
тримає частину плоду – пару до тієї частини, яку має він або вона. З'єднуючись,
половини  створюють цільний  плід, лінія розлому зростається і  зникає. Чоловік з жінкою теж з'єднуються, ключ відкриває замок, лунає небесна
неповторна, божественна мелодія… Саме для них. Лише них двох. Отоді-то можна
куштувати плід і насолоджуватись його духмяністю, соковитим, свіжим, солодким
смаком. Отоді-то можна відчути СМАК НЕБЕСНОГО КОХАННЯ. І янголята дарують
закоханим обручки з пилку золотого, зібраного з квіток Древа…


Нерідко бува  так, що єднаються жінки та чоловіки, не
додивляючись до тих половинок плоду, які вони мають. І мулько їм в житті разом.
І відчувають, ніби прірва між ними. Чи вузька
вона, чи широка, та розділяє обох нездоланно. І смак плоду гіркий або
дерев'янистий,
або прісний. І тхне
він чимось неприємним, до відрази… І що то за музика луна?! Дисонуюча мішанина
звуків!..


Найщасливіші серед людей ті, хто з'єднав розполовинені плоди з
Древа Кохання!


А воно росте, квітує, достигають на ньому
червоні плоди… І, розлускуючись на половини, падають в долоні дітям небесним –
чоловікам та жінкам…



28.03.2011


by Stepans’ka Marina (SMG)