передзимові сутінки тихий світанок
важкі годовані голуби.
спить дитинча біля матері тихо
ледь торкаючись пальцем губи
ніби когось заспокоює, ніби
майже говорить йому «Мовчи»
той хто поволі з кімнати вийде
крутить в долоні ключі

І вирушає в ранкову дорогу
в білий жовтневий туман
стиха говорять до Бога міського
вулиці й вікон пітьма
ангел ранкового сірого неба
сонце з кишені вийма
відблиском нового світла сяє його сурма

сіра густа автівка в сірім тумані мчить
музика ранішня тепла в радіоприймачі
той хто із дому їде далеко
всміхається і мовчить

                                                                        

МОЄ Сиджу один у парку на стільці, Про щось своє, вже прожите сумую, Вербовий прутик в мене у руці Я ним на стежці кренделики малюю. А навкруги вже вечір. Сутеніє, Легенький вітер листям шелестить, І все живе неначе ціпеніє, І час незмінно у віки біжить. Все завмирає, темінь настає І дивним сумом душу огортає. Я відчуваю – все ж оце – моє, І смуток цей думками відганяю. Та раптом десь із дерева: Тьох-тьох, Трель солов'їна світом полилася. Неначе каже: Ми з тобою вдвох, Твоя душа з моєю заплелася. А й справді. Може й заплелась, Із таїнством любові споріднилась. Я довго слухав. Пісня все лилась. Трель солов’я коханням засвітилась. І сум мій зник. Усе було, як в сні, Відлунням радість по землі котилась, І дивне щось ввижалося мені, І я благав, щоб людям добре жилось.

---

дні полетіли у вирій...

наче сонце на схилах,

наче вітер в вітрилах затих...

---

і посріблений іній 

на закоханих хвилях,

зупинивсь на устах десь твоїх...

---

нащо змріялась, нащо стрілася,

нащо змовкнув навік оберіг...

від оков притаманності,

від коханих жаданостей..,

полум`яний зустрівся поріг...

---

години в хвилини, а дні у секунди,

повз логіку і філософію доторків,

навіщо й чому скрізь без тебе повсюди

вмираю... й з тобою лиш вічно живу...

і ким ти будеш там в кінці тунелю вчень та зауважень
яких ти наберешся вражень, яке іще лайно за ціль
тобі служитиме?

струнке, високе і смішне – маленький шрам на тлі обличчя
ми одне одному так личим, як кава й тісто запашне
і зранку ти береш кашне, але не надягаєш ліфчик

помада в сумочці й олівчик і безліч різних порожнеч
в очах твоїх хто перелічить?

О 6-й годині так хочеться спати
І сни всі приходять в цю мить.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Москаль вже годину не спить!

Хоч жіночка поряд, пухка і тепленька, -
У пазусі стільки добра!
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Давно вже вставати пора!

Горілочка з перцем, ковбаси і сало –
Для тебе нічого не жаль.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Давно вже поснідав москаль!

Уже Президент із дітьми на Говерлі,
Вже Юля косу заплела.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Вперед на великі діла!

Вже Шуфрич прокинувсь, а з ним і Вітренко –
Все думають: де ще сернуть?
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
На битву  за праведну путь!

Уже Янукович зове нас до раю,
Де будем ми всі – пахани.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Поки ще не вкрали штани!

Вставай, Українцю, вже годі дрімати,
Пора вже, бо хай йому грець!
Нікому себе не дамо об’ї…,
Бо буде Вкраїні пи…ць!

                                             (с)

автор - невідомий, але я можу підписатися під кожним словом...

То здається лише Бог на горі
Завертає рукави догори
То здається лише наші старі
Визирають з неба мов із горищ
Глянеш в небо кажеш добрий вам день
Та й кудись у справах власних ідеш
А коли вони там плачуть за нас
То із неба тихо падає дощ
Ставиш свічку, кажеш Боже прости
Я такий дурний недобрий пустий
Просиш щоб когось іще захистив
Та ідеш собі один крізь мости
На підлогу кинеш вдома пальто
Відчитаєш сам себе як ніхто
Та й заснеш у кріслі сидячи сам
І поснуть усі твої в небесах
Доки якось ти не втомишся вдень
І до них не підеш.

_-_-_-_-_-_-___----___----___----___-_-_-_-_-_-_-_

Мені сниться твоє русяве волосся,

Гладить вітер пестливо коси твої...

Чи сумуєш ти, чи просто здалося?

Відлітають до тебе думи мої...

---

Обійняти так хочеться тебе за плечі,

Пригорнути й сховати від сірих проблем.

І сказати тобі в тихий зоряний вечір,

Що люблю, і, що серце палає вогнем

---

Не злякають турботи, не боюся печалей,

Їх розвіємо в посмішці наших бажань.

Навіть відстань не здатна затримати далей

Наших світів, що летять без вагань...

---

Часто сняться мені твої пристрасні очі,

Що чекають і ніжно, лагідно звуть...

Поспішаю до тебе крізь дні і крізь ночі.

Щохвилини все ближче, і вже не спинюсь

---

 ...

_-_-_-_-_-_-_-__---__-_-_-_-_-_-_

Невже тільки у снах

Доленосний наш птах

Може жити у вільнім просторі?

У яких же світах

Сяє ще на устах

Поцілунок, що схожий на море?..

--------------

Диплом, завал, оцінки, сесія,
Не знав, не думав, не чекав,
Вже починається депресія,
А я ще реферат не здав.

Готуюсь, мучусь, це трагедія -
Мій реферат не підійшов,
Знов починається комедія -
Чи є декан? Чи вже пішов?

Чекаю, знаю, сподіваюся,
Щоб дубль другий підійшов,
Щоб не перемогла депресія, -
Це літо? Літо. Я пройшов!

Kpyto (c)