хочу сюди!
 

Элла

44 роки, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 40-54 років

Замітки з міткою «вірш»

Вірш про Україну "Любіть Україну" Автор: Олександр Кобиляков

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

 

Любіть Україну, як матір любіть!

Чи в радості то, чи у горі.

У бій вирішальний за неї ідіть!

Бо зрадник панує на крові.

 

Вставайте з колін та кайдани порвіть,

Врятуйте від смерті Державу.

Вона незабаром віддячить в ту мить,

Як тільки звільниться від клану.

 

Усуньте від влади панів і катів,

Бандитів, запроданців клятих,

Продажних ментів, суддів та крадіїв,

Нацистів кремлівських завзятих.

 

Країна рідненька, ще трохи – терпи,

Невдовзі твоя Перемога.

У бій йдуть сьогодні одні козаки,

Вони немов воїни Бога.

 

За Неньку встає України народ,

Та іншого шляху немає.

В набат знову б’є захисник-патріот,

Людей він у бій піднімає.

 

                                         Олександр Кобиляков

Наш дім - це наша Україна Автор: Олександр Кобиляков

НАШ ДІМ - ЦЕ НАША УКРАЇНА

Наш дім, це наша Україна!
Це наша сила, наша воля,
Держав багато, а вона єдина!
Так захисти ж її від ворога лютого!


Повзуть вони, немов черв’яче,
До влади рвуться, як скажені пси!
Не бійся їх, вони тебе бояться!
Вони, на нашій рідній нам землі!

Це окупанти нашої країни,
Перевертні часів СРСР,
Державна мова, рідна мова України,
Так захисти ж її, з тобою Дух Святий,


Скажи їм: «годі нами потикати!
Я українець, а не «руський раб!»
Я українець і я цим пишаюсь,
Країна, рідна Матінка моя!

Не бійся жити і казати їм в обличчя,
Що ви, як ненажерливі сичі,
Не бійся їх, вони тебе бояться,
Вони на наших прадідів землі!


                                                          Відстоїмо ми нашу Україну!
                                                          Відстоїмо, вона у нас одна!
                                                         Єдина, рідна в світі нам країна,
                                                           Вона є рідна матінка моя!

                                                                               Олександр Кобиляков

Вірш на стіні ...

Вірш А. Блоку на стіні одного з будинків міста Лейден, Нідерланди


ніжність

Ти довічне моє ув'язнення,
Добровільна моя тюрма,
Ти на серці моєму подразнення,
І на долі, як слід човна.

Відштовхнувся від берега здалеку,
І по небу мене несеш,
Пристрасть дихає попелом спаленим,
Я торкаюсь, зникаю, авжеж...

І на березі тому камінчики,
І по колу від них життя,
Я тримаю тебе мізинчиком, 
Все минає без вороття.

Ми тендітні тріпочемо - листячка,
І потужні, як буревій.
Бачиш, ніч яка видалась місячна,
Ти, як весь цей світ, тільки мій.

Маски сорваны.

Світлина від Vladimir Voloshin.

Маски сорваны – верить некому.
Разбиваются птицы об лёд.
Поспешили к новому, светлому –
оборвался беспечный полёт.

Кто у власти -- все куплены - проданы,
наши сотни ложатся в ряд.
Вместо аистов -- в небе вороны.
Души светлые не горят.

Навсегда мы с тобой свободные.
Мы с тобой – молодые ветра.
Нас шакалы пасут голодные,
полосатая их чума.

Мы восстанем все миллионами -
бесконечный один отряд.
Мы пойдем вперёд батальонами,
мы за всех отомстим ребят.

Маски сорваны. Суки лживые,
грады, мины, за боем бой.
Только мы уже не игривые.
Теперь хищники мы с тобой.

Анастасия Дмитрук.


Володимирська гірка

Тут навіть гамір наче тиша,
Вразливий схилами Дніпра
Гуляє вітер, наче пише
Мою історію від пра-.

І впевнений в своїй свободі,
Мені натхнення надає:
"Все буде добре, добре, годі!
Радіти треба тим, що є.

Даруйте прихисток надії, 
З неробства сили не беруть!"
Тисячоліття один віє,
Він Київа душа мабуть.

привіт, мій друг, пишу з окопу.... (вірш бійця АТО)


Привіт, мій друг, пишу з окопу,
Чекаю штурм, сиджу, курю,
Я тут уже десь близько року,
І я ненавиджу війну.

Ти там в таксі десь їдеш з клубу,
Ми на УАЗі їдем в бій,
Я тут в окопі сплю вже тиждень.
А ти на ліжку і в теплі.

Тобі начхати що в країні,
Тут гинуть кращі із синів,
Тут гинуть ті, що не повинні,
Тут навіть страшно у ві сні.

І знову міни, знову вибух,
І знову черга в ті кущі,
І як приємно коли тихо,
Коли все чутно...дивна річ.

Тобі дзвонив я у четвер,
Сказав мені що їдеш в гори,
А в мене друг на днях помер,
Ти відповів "так їдь додому".

Сказав що чхав ти на війну,
Що маєш справи важливіші,
Тебе я в цьому не виню,
Забути це - і жить простіше.

А я залишусь, до кінця.
За своїх рідних і близьких,
За те що б в них було життя,
Не під гнутом орди русні.

За їхній сон, я тут не сплю,
За їхню посмішку і радість,
Я знов у розвідку піду,
За те, що б мали вони щастя.

А ти, мій друг, мене забудь,
Я видалив тоді твій номер,
У нас з тобою різна суть,
У нас з тобою різне горе.

Автор - кіборг з позивним #Фауст

Нагадаю.


Нагадаю собі про життя, що воно не повинно водою протікати крізь пальці спокою, та зникати кудись в небуття. Треба кожну краплину нести, так, щоб сяяла наче перлина, я жива, я звичайна людина, обіцяю цінити життя. В мене є, те що Бог мені дав, щире слово, та воля правдива, обіцяю, я буду щаслива, задля тих, хто і щастя не мав. Нагадаю не раз і не два, закарбую на камені долі, буду жити як вітер у полі, як висока і сильна трава.