[ Читати далі ]

Свята різдвяно-новорічні успішно проминули і час думати про майбутні справи, а вони у мене відтепер поділені чітко на три категорії

1. Книговидавнича справа та інша культурологічна діяльність у якості голови правління Видавничо-благодійного фонду ім. Галини Гордасевич.

2. Інтернет-діяльність в різних аспектах в стилі того, як було у минулому році, де мій улюблений ресурс i.ua буде мати однозначний пріорітет в першу чергу через наявність тут у мене дуже гарних і розумних друзів.

3. Приватне життя, яке вже мене не дуже обтяжує, тому сповна можу віддатись першим двом пунктам.

В загальному плані я не передбачаю, що рік 2013 буде чимось кардинально відрізнятись від проминулих років, як і тих, що прийдуть після нього, тому і зробив назву як "Року і віку". Оскільки нікому не дано знати, скільки віку йому відведено - я висловлюю свої задуми на рік з перспективою, що буде і подальший вік, а там життя покаже...
Сподіваюсь, що в наступаючому році зможу зробити більше, аніж минулого, який для мене був доволі посереднього змісту. Ні Євро-2012, ні вибори до Верховної Ради України мені значної радості не піднесли, бо втіха мала від тези: "Добре, що хоч так більш-менш нормально пройшло, бо ж могло бути набагато гірше".
Головна моя удача за минулий рік - вихід в світ книги Василя Кука "Степан Бандера. Роман Шухевич"! Мене особисто дуже ображало, що так вагома подія як 70-річчя УПА пройшло так скромно і непомітно навіть у нас у Львові, а головне - не означено матеріально! В різних вираженнях від ювілейних медалей, меморіальних таблиць, стел тощо, так і ювілейних видань. З того, що відомо мені приуроченого до 70-річчя УПА - тільки моє ж оце видання. Буду радий дізнатись, що є щось інше також.
Ще дуже вагомою і навіть знаковою для мене стала поїздка до нашої столиці на запрошення київського видавництва "Смолоскип", яке презентувало в історичній будівлі Центральної Ради (теп. Будинок вчителя) одразу свої два знакові видання 2012 року: Енциклопедичний довідник "Рух опору в Україні 1960 -1990 роки" та антологію "Поезія із-за грат" - поетична творчість українських політв'язнів радянських тюрем і концтаборів. За моїми критеріями це значно вагоміша подія за єврочемпіонат з футболу і виборами разом узятими, тому що їх вже забули, тоді як ось ці книги будуть пам'ятні на віки!
Хто захоче - може сперечатись, але моєї відповіді не дочекається. Я взагалі не планую марнувати час на порожні суперечки, на що могли зауважити уважні читачі мого блогу: у мене є своє особисте "вето" на теми теперішньої української влади, москалів, жидів та ще української діаспори - не маю бажання витрачати час на дурну балаканину. Для мене ці теми є однозначно визначені, як малораціональні: позитиву від їх обговорення мізерно мало для українського поступу, а  тому чи варто витрачати час і гроші на подібну дурню? Що тут обговорювати, коли все ясно і однозначно:  99% москалів - дурні вороги, 99% жидів - розумні вороги, 99% української діаспори - зрадники, українська влада - на 99% є зі злодіїв! Що тут ще можна обговорювати?
Своїм програмним девізом є дещо перероблений вислів з відомого художнього фільму "Москва слезам не верит": "Мене не цікавлять пояснення, чому є погано, а мене цікавить, що треба зробити для того, щоб стало добре". Власне цим я займався і буду займатись цього року і повік, скільки суджено прожити.

 З повагою до всіх друзів і прихильників - Богдан БО (в миру: Богдан Гордасевич, в поезії - Жорж Дикий)

СУМНА РІКА ВІЧНОСТІ

Далекi береги й сумна рiка,
через яку плисти я мушу,
той плескiт вiчностi човном своїм порушу...
Я не Харон. З нащадкiв Лакоона Я –
пророчу долю всупереч життя,
хоч знаю, що мовчати треба,
клякнути ниць й молитися до неба...
Вже пiдповза до нiг моїх змiя,
провалля Тартару чорнотою зiя...
Та Слово сказано – i човен мiй поплив:
для чого був безумний цей порив?..
Не треба сперечатися з Богами
навiть якщо ми схожi за дiлами,
бо все ж вони – Боги, а Я – людина:
життя моє миттєве, як хвилина...
Хисткий мiй човен у віках зника...
Далекі береги й сумна рiка...

Жорж Дикий

- Що , Ельвіро, знову заміж?

- Уже дала слово.

А жених хоч вік твій знає?

- Так. Знає. Частково.

- А що діток трійко маєш?

- Це не принципово.

- І все-таки він - у курсі?

- Та кажу ж, ЧАСТКОВО!

   

Анатолій  Кордюк

http://ru.what-character-are-you.com/d/ru/1383/0.html

Столиці чи то 4,5 тисяч років, чи 1200.

Столичні депутати вирішили перерахувати вік Києва. Історики називають різні дати - голова комісії Київради Бригинець говорить про вік єгипетських пірамід, екс-мер Валентин Згурський - про 2700 років, Петро Толочко - про 1529.

Проект рішення про створення комісії істориків, які повинні будуть визначити реальну дату заснування міста, винесуть на найближче засідання.

Iніціатор рішення, голова комісії з культури Олександр Бригінець, вважає, що Київ може виявитися старшим єгипетських пірамід, яким більше 4,5 тисяч років. У свою чергу історики стверджують, що, якщо почати перераховувати дати, то Київ може виявитися молодше (в цьому році столиця відзначила 1529-річчя).
"Багато історичних дат, на жаль, носять" совковий "відтінок. Це стосується і дати заснування Києва, саме тому профільний інститут повинен провести відповідні археологічні роботи, а КМДА повинна виділити гроші на проведення робіт", - пояснює Бригинець.

"1529 років - це максимальний вік столиці", - сказав газеті директор Інституту археології Петро Толочко. Його підтримує і київський історик Олександр Анісімов: "Якщо ми почнемо робити капітальне дослідження, то виявиться, що місту не більше 1200 років! Це якщо рахувати за загальноприйнятою схемою, як місце з безперервним міським поселенням. Я думаю, що це спекуляція. Депутати хочуть напередодні Євро-2012 приймати гостей, як найстаріше місто в світі ".

Між тим, у Центрі археології Києва виступають за перерахунок. "Зараз жодних нових матеріалів на доказ того, що Київ є старшим свого визначеного віку, ми не маємо. Але розкопки на Старокиївській і Замковій горах проводити потрібно. Так ми б змогли докопатися до істини", - сказав директор Центру Михайло Сагайдак. Він зазначив, що такі розкопки триватимуть не менше п'яти років і обійдуться місту в мільйони гривень.

Офіційно ж, нагадаємо, столиця цього року відзначила 1529-річчя. Екс-мер столиці Валентин Згурський, за урядування якого місто вперше відзначило свій день народження - 1500 років - також підтримує ідею перерахувати вік столиці.

"Коли ми їхали на Раду ЮНЕСКО, на якому мали вирішити питання з віком Києва, ми мали дані, що Києву, Київській Русі - 2700 років ... Я багато виступав і доводив. Але вчені ЮНЕСКО весь час нас омолоджували. У якийсь момент Патон, який був зі мною, каже: "Валя, погоджуйся на 1500 років, інакше зроблять ще молодшим". І я погодився ", - розповів Згурський.

Роки відлітають птахами у вирій,

В далекі краї – за обрій летять,

А тобі сьогодні на ниві життєвій

Уже шістдесят! Сьогодні уже 60!

«Міцного здоров’я з роси і води»,

Дзвінки, телеграми, вітання!

А серце щемить і кричить підожди!

Ще хочетьсь трішки кохання!

Час зупинить ніщо не в змозі

І ліс шумить, і сад цвіте,

На тій, з гори уже дорозі!

Де заблудилось, де ти? де…

А  душі двох так й не зустрілись

Й в снах-примарах порожнінь,

І щоб домріять, добажати, долюбити…

Лишилось п’ять секунд, років, хвилин,

Життя залишилось позаду.

І вітер – вже не наздогін:

І тільки дзвін – церковний дзвін,

Тривожним гулом ранить душу…

Є у мене один давній знайомий. Колись я називав його своїм другом, але після того, як дізнався, що він переконаний наркоман, перестав ставитись до нього як до друга, але і спілкуватись із ним не перестав, хоч рівень нашого теперішнього спілкування зовсім інший... Час від часу я намагаюсь дізнатись від нього навіщо він це робить, і чи не збирається передумати. Відповіді стандартні - він вживає важкі наркотичні речовини великими дозами тому що:

А) Це найкращий кайф в його житті (принаймні, був таким, доки у нього не почала з'являтись толерантність); Б) Тому що це надає йому можливість хоч іноді відчути себе міцним, енергічним та оригінальним. В) Таким чином він начебто тримає свою вагу на певному рівні - намагається схуднути, це йому не вдається, але і не набирає вагу. ...

Але я не про це хочу повідомити. Наркомани нам хоч і не друзі, але на їх помилках можна добре повчитись, і придбати такий досвід, який при відсутності знань про наркоманську реальність, здобути просто неможливо.

Роки три-чотири тому - ще до того, як він вперше спробував амфетамін, він казав що у нього є велика мрія: відкрити власниу харчевню, в який він сам був би і головним шеф-поваром, і адміністратором. Казав, що йому дуже подобається готувати та експерементувати у творінні нових блюд. Іноді я навіть ласощився тим, що він готував, коли приходив до мене "на горілку"... (ну да, до цього він не вживав наркоту - а просто пиячив. І пиячив так, що я особисто готовий розповідати справжні легенди про його талант професійного пиячки, бо перепиячити його ніхто на моїй пам'яті ще не зміг)

Отже, була у нього мрія. Велика, чиста мрія. І іноді я навіть вірив в те, що колись вона у нього здійсниться... Але замість мрії він зустрів наркоділера, і з того часу його життя змінилось повністю та безповоротно.

Тиждень тому він заходив до мене, щоб позичити трішки грошей. Казав що ми разом можемо дуже дешево та кльово приторчати і що він все влаштує, і щоб я ні за що не хвилювався ... ну і все в такому дусі. Я до таких його тріад вже звик, і відповідав напівавтоматично - "грошей нема", "складати компанію не хочу", "навіщо воно тобі потрібно", "забудь ти про цю гидоту..."

А він мені бац! І таке запитання в лоба:

- Скажи, Колян, а ты до скольки лет вообще дожить хочешь?

Так вже сталось, що якраз на днях я розмислював над цим, тому без паузи відразу відповів, що мене влаштує дожити десь до 150-400 років, в залежності від того, які будуть технології, методи та засоби подовження життя на той час, що мені пощастить прожити...

Він трішки засмутився, а потім сказав свій вариант:

- А я где-то до 40 лет поживу... и все... дольше не хочу.

... я глянув на нього і побачив що каже чисту правду.

... тоді я просто позіхнув та помовчав трішки, а потім сказав йому, що краще йому більше ніколи не підіймати при мені тему вживання наркотиків або інших засобів загублення свого життя, якщо він хоче, щоб я принаймні із ним вітався при зустрічі... бо нам з ним зовсім-зовсім-зовсім не по дорозі...

Баловство баловством, але тепер я боюсь знаходитись поруч із ним ще більше. Одна справа - наркоман... зазвичай наркоман вбиває сам себе... ну, іноді мабуть може на когось накинутись, щоб уникнути болі від ломок (не знаю... я з такими не спілкувався). А цей мій знайомий виявився просто камікадзе без башні, спрямованим на те, щоб не дожити до 40 років... І якщо йому раптом стане сумно йти на той світ самому,.... коротше, мені трішки не по собі стало тоді від таких роздумів, і я схаменувся на тому, що вбираю всі колячі та ріжучі прекмети в шкаф на кухні, щоб на очі не потрапляли.

... Я своє життя досить чітко оцінив тоді.

І стало цікаво, а хто зараз взагалі як розмислює про своє власне життя?

Запитав у декількох знайомих - ніхто не сказав, що збирається прожити більше ніж до 60 років... 

Це що, у всіх таке зараз?????