На цей перепост мене надихнув прикол від Shnec(а): http://blog.i.ua/community/1186/1135062/ , коли прийшов лист від Бога ...  кому читати все "внапряг", в кінці перегляньте оцінку "божественних" сайтів.

В Украине зарегистрировано около 34 тыс. церквей и религиозных организаций. Более 97% общин принадлежат к христианским вероисповеданиям. Примерно половина из них – православные. Другую половину почти поровну делят католики и протестанты. Церкви представлены в интернете пропорционально своей численности.

На первом месте – Украинская православная церковь Московского патриархата. Она располагает 12 тыс. зарегистрированных общин, в которых служат 10 тыс. священников.

Аббревиатуру УПЦ (МП) употребляют для удобства, поскольку церковь подчиняется Московской патриархии. В изданиях этой конфессии используется только официально зарегистрированное название «Украинская православная церковь» (УПЦ). Ее автономный статус официально никак не зафиксирован, и УПЦ фактически является составной частью Русской православной церкви во главе с Патриархом московским и всея Руси. Но эта церковь имеет собственного предстоятеля - митрополита Киевского и всея Украины Владимира (Сабодана). В ней работает собственный орган церковного управления – Синод, проводятся поместные соборы.

Деятельности руководства посвящен официальный сайт УПЦ МП. Впрочем, у этой церкви есть два интернет-ресурса, которые одинаково утверждают, что именно они являются «официальными сайтами» УПЦ.

«Украинская православная церковь» -http://orthodox.org.ua/

«Украина православная. Официальный сайт Украинской Православной Церкви».-http://pravoslavye.org.ua/

Дело в том, что в УПЦ работают две конкурирующие пресс-службы. Обе базируются в Киево-Печерской Лавре и обе претендуют на единственный статус. Первой руководит журналист Василий Анисимов, а второй – его бывший подчиненный, протоиерей Георгий Коваленко. Последний долгое время считался личным пресс-секретарем митрополита Владимира, а впоследствии был назначен на должность председателя синодального информационно-просветительского отдела вместо епископа Александра (Драбинко), отстраненного синодом за излишнюю болтливость с журналистами.

Подопечный о. Георгию сайт по структуре напоминает официальные сайты министерств и прочих органов власти. В левом верхнем углу – официальная биография предстоятеля, за ним, так сказать, «структура министерства»: собор, синод, епархии, синодальные отделы. Любопытно, что в разделе «епископат» представлены биографии не только действующих архиереев, но и ушедших на пенсию и даже… умерших с 1992 г.

Здесь же опубликованы речи епископов – так называемые «слова на наречение», «слова на вручение жезлов».

Важнейшей и самой интересной информацией на сайте являются официальные документы. Здесь можно найти протоколы синода – так называемые «журналы заседаний», из которых можно точно узнать, когда и какое решение (в том числе кадровое, было принято).

На сайте есть адреса и телефоны как Киевской митрополии, так и епархий, епархиальных отделов, монастырей и кафедральных соборов.

На сайте также представлены адреса и телефоны церковных учебных заведений: академий, семинарий, богословских институтов, курсов, училищ.

Встречается даже такое учебное заведение, как «Луганская православная классическая гимназия во имя святой великомученицы Татианы», хотя образование в нашей стране от церкви отделено.

А вот телефонов редакции сайта здесь нет. Но есть электронный адрес. Телефонов синодальных отделов – тоже нет. Здесь в очередной раз встречаются портреты и биографии архиереев, которые этими отделами руководят.

Есть здесь любопытная ссылка на список рекомендованных церковью СМИ. Среди них встречаются наименования «Православие и медицина», «Шишкин лес». (  )Существуют также газеты и журналы, которые лишь претендуют на такую рекомендацию - «Православный взгляд», например.

Сайту явно не хватает обобщающей информации. Например, каковы полномочия суда УПЦ, коль он существует (им руководит черновицкий митрополит Онуфрий)? Сайт не дает статистики приходов и даже не указывает количество епархий (их – 47, но это нужно пересчитывать на пальцах).

В разделе «Собор епископов» во второй половине сентября нет никакой информации – отсутствует повестка дня, доклады и проч. А в разделе «Собор УПЦ» есть лишь решения («определения») собора 1992 года, на котором собравшиеся в Харькове делегаты сместили с Киевской кафедры митрополита Филарета (нынешнего главу Киевского патриархата) и избрали на его место митрополита Владимира (Сабодана).

Кстати, в первые 20 лет существования УПЦ ее собор прошел в начале июля 2012 г. Но был ли он «поместным» или «архиерейским» - неясно. Официальный сайт церкви информации о нем не содержит.

На сайте пресс-службы под руководством Василия Анисимова представленная информация о структуре церкви совсем лаконична. Здесь отсутствуют какие-либо координаты, кроме телефона и адреса самой пресс-службы.

Зато сайт имеет четко выраженную публицистичную направленность. На главной странице анонсируется и сопровождается рецензиями выход трех книг Василия Анисимова – «Тернии Второго Крещения», «Самосвятские расколы в Украине», «Скованные одной ложью». Они посвящены разоблачению раскольников – УПЦ Киевского Патриархата и Автокефальной церкви.

На сайте есть новости из-за рубежа. Например, о том, что Александр Лукашенко пригласил Патриарха Варфоломея в Беларусь или «Состоялось учредительное собрание Православной епископской конференции Бенилюкса».

Весьма любопытен раздел «Интервью». В нем представлено несколько интервью Василия Анисимова, одесского митрополита Агафангела и наместника Киево-Печерской Лавры митрополита Павла.

Есть здесь счетчик посещений, из которого можно узнать, сколько посетителей и в каких странах пользуются сайтом в данный момент. Но самое интересное представлено в разделе «К истории автокефального и Филаретовского расколов».

Здесь самым подробным образом, с указанием точных дат, представлена история разделения бывшего Украинского экзархата Русской православной церкви на УПЦ, УПЦ КП и УАПЦ.

Показаны все события, начиная с 1989 г, которые к этому вели – от создания первых автокефальных приходов до Харьковского собора и последовавших за ним событий. В статьях тех лет, приведенных в этом разделе, содержится хроника времени, которую еще предстоит оценить историкам.

Отметим, что председатель синодального информационно-просветительского отдела протоиерей Георгий Коваленко (теперь конкурирующего с пресс-службой Анисимова) за создание этого сайта был награжден церковным орденом Преподобного Нестора Летописца.

Независимая экспертиза

По просьбе «Свободной прессы» свою оценку выше названным сайтам дает управляющий партнер цифрового агентства PlusOne DA Ярослав Ведмидь. Компания работает с 2011 г, в ее портфолио более 36 проектов, в том числе сайты и страницы сообществ для бизнеса, политиков и организаций.

«Украинская православная церковь» 

Сайт позавчерашнего дня, сделанный в информационной манере: новости, фото с мероприятий, аудио (здесь находится архив радиопрограмм), видео- и телепрограммы, а также трансляции службы и проповеди.

Все по-украински, поэтому сразу и не разберешь, к какому патриархату относится эта страница. Но вот находим не до конца переведенный элемент сайта «СМИ УПЦ» - значит, скорее всего, Московский патриархат. Так и есть – новости про патриарха Владимира. Есть социальные виджеты площадок в соцсетях – Facebook-страница «Православие в Украине» в категории «Медиа/Новости/Издательское дело» и страница «ВКонтакте». Но ведутся они также в новостном стиле – перепосты, которые редко собирают 1-2 лайка. Резюме: сайт УПЦ МП, в какой-то мере, как и сама эта организация, безнадежно застрял в прошлом, и обильное информационное наполнение его не спасает. Видно, что церковь ищет путь к глазам и сердцам молодых, но делает это очень неуклюже. Аминь. Этой условной единицей для рейтингования сайтов воспользуюсь и далее.

«Украина православная. Официальный сайт Украинской Православной Церкви».

Еще одна страничка Московского Патриархата с более лаконичным функционалом, но в том же исключительно новостном формате. Здесь уже нет выбора языков - все подается только по-русски. Но некоторые новости постятся по-украински. Отдельный раздел посвящен предстоятелю Владимиру, что наводит на мысль о причастности к созданию сайта его пресс-службы. Никаких соцсетей. Никакого интерактива. «Мы пишем - вы читаете». Сайт открывается не во всех браузерах. Глючно реализована и карта автокефальных расколов. Собственно, сама идея сделать такую карту, по моему мнению, уже глючная. Одним словом, сайту поставим 0,5 аминя.

Джерело: http://inpress.ua/ru/society/4121-tserkov-sozdaet-prikhody-i-zakhody

=======================================================================================

Зараз я вам розповім про одну цікаву церкву, яка заходиться приблизно у півгодини пішки від мого дома. Знаходиться  вона в селищі Краматорівка, котре розташоване на території теперішнього місті Кривий Ріг. Колись Краматорівка була заповнена людьми та досить активно розвивалась. Але діяльність шахти Гвардійська утворила під селищем величезні пустоти, які в будь-який момент можуть посісти та все піде під землю, що й сталося в деяких місцях. Тому з Краматорівки людей повідсиляли. Як і в кожному населеному пункті повинна бути церква. Тут це була церква Олександра Невського. Збудована була у 1909 році та представляла собою хрестово-купольний храм з прямокутною аспидою та невеличкою дзвіницею. Всередині до купола здіймалися восьмигранні стіни. Церква була під покровительством В.Г. Мухіна, відомого на той час гірничого інженера. Церква була зруйнована у 60-ті роки комуністами. Але віряни залишились, "свята" земля теж, і ось у 2004 році на поприщі старого храму, від якого навіть фундаменту не лишилось, було вирішено збудувати його заново. Але тут була одна проблема - будування тут суворо заборонено, бо за 100 м від були великі провалля у землі глибиною до 100м. Не довго думаючи там просто забетонували підлогу, поставили тин, хрест та ікони. Так звана open-air церква. Священик освятив, все як треба, цивільно. Чим вам не святе місце? Ось фотопідбірка того місця, яка надана моїм братом isodeska

Церква Олександра Невського, фото 50-х років.

Ось такий вхід у теперішню версію церкви


Головна святлиця

Алтар

Іконостаз




Який висновок ми можемо зробити? По-перше, якщо люди дійсно вірять, ніщо ім не завадить, навіть думка про те, що одного разу можуть опинитися на дні 50-ти метрової ями, закиданої камінням. По-друге, для таких місць не обов'язково виділяти мільйони, навіть бюджету в тисячу гривень інколи може вистачити.

З уваги на те, що історія Московського Патріархату в Україні віддавна обплутана безліччю міфів хитрих російських політтехнологів, не лише церковним, але й світським журналістам важливо знати хоча б ключові етапи правдивого становлення цієї Церкви. Без елементарного знання ключових подій та дат, кожен, хто буде писати про РПЦ чи УПЦ МП ризикує своїм текстом заплутатись сам і заплутати інших.

Навіть прості знання з історії України можуть розтрощити ущент лукавий міф про «Русскую Матєрь-Церковь для Церкви Украинской». Вочевидь, це питання зовсім не богословське, а історичне. Ми маємо справу виключно з самоідентифікацією, вічною проблемою українців : ким ми є? Чиї ми діти? Куди йдемо?

1. Єдиною законною (Канонічною) Церквою з часів Хрещення Руси-України 988 року на наших землях була Київська Митрополія Константинопольського (Вселенського) Патріархату.

2. На час, коли відбувалось Хрещення Руси-України у святу Православну віру, територія Московії була мінімум глибоко язичницькою, максимум – покрита непрохідними болотами. Від згадки про хрещення Києва до першої літописної згадки про заснування Москви минуло 160 років.

3. Київський митрополит був фактичним предстоятелем автокефальної Церкви, і, згідно древніх літописів, користувався усіма відповідними привілеями глави незалежної Церкви. У 1147 році в Києві собор духовенства вибрав митрополита Клима Смолятича вже без Царгородського благословення, цим започаткувавши багатовікове змагання за незалежність Української Православної Церкви.

4. 1169 року Суздальський князь Андрій «Боголюбський» сплюндрував Київ, пограбував та спалив місто, прихопивши з собою «Вишгородську» чудотворну ікону Божої Матері, яку росіяни тепер звуть «Владімірской».

З літопису про захоплення Києва

5. Після того, як Київська Русь стала сильно страждати від систематичних набігів татар, Київ перестав бути центром держави. Князі, а згодом і Київські митрополити страхом змушені були утікати фактично в іншу країну - Володимиро-Суздальське князівство, щоб там рятувати своє життя. Згодом, центром цього князівства стала Москва. Першим відомим нам митрополитом-зрадником був Кирил ІІІ, ставленик князя

Данила. Кирил прибувши до Києва у 1246 році, досить швидко його покинув, переїхавши до Володимира над Клязьмою. Так само робили і його наступники. 1300 року митрополит Максим, родом грек, остаточно переніс митрополичу кафедру до Володимира. Це значно допомогло у подальшому формуванні окремої митрополії на півночі Київської Русі, з якої постала Російська Церква.

6. Галицькі князі вже 1303 року заручившись підтримкою Царгородського (Вселенського) патріарха Афанасія, отримали для своєї єпархії статус митрополії, а першим митрополитом там став грек Ніфонт. В 1347 року «на прохання» Московського князя Симеона Галицьку митрополію було ліквідовано. За щедрі дарунки князів патріарший собор виконував навіть такі дивні забаганки.

7. 15 грудня 1448 року собор духовенства московської Церкви розірвав канонічне спілкування з Вселенською патріархією, самовільно поставивши митрополита Рязанського Іону митрополитом (Київським) Московським. Через десять років по цьому Московський собор формалізував цей акт церковного сепаратизму, чим фактично ствердив про автокефальність Московської Церкви. Вселенська Патріархія, як і інші Помісні Церкви світу, не визнавали канонічності цього діяння не менш, як 150 років.

8. Після проголошення автокефалії Московського митрополії УПЦ, колись єдина Православна Церква Сходу Європи остаточно розділилась на дві частини. Київська митрополія, до якої входили православні церкви України та Білорусі й далі залишались під духовної опікою Вселенського Патріарха. Упродовж більше двохсот років ці Церкви жили окремим життям, тож доволі безглуздо виглядають постійні спроби росіян привласнити собі історію Української Церкви у той період, включно з золотим періодом української богословської творчості за Святителя Петра Могили.

9. Низка причин, серед яких – політичний та економічний упадок Києва, і на противагу цьому - зміцнення Москви, призвів до того, що в грудні 1684 року московіти роблять спробу домовитись з Царгородом про те, щоб надалі Київських митрополитів можна було поставляти не у Царгороді, а у них же - в Москві. З уваги на існуючі міжцерковні та політичні стосунки, це виглядало доволі конкретною вимогою Царгороду відмовитись від України. 8 листопада 1685 року в Москві Луцького єпископа Гедона Святополк-Четвертинського було поставлено у Київські митрополити.

10. Царгородський патріарх Діонісій піддавшись тиску Турецького візира та спокусі вигідного заробітку, 1686 року таки відпускає Україну Москві, видавши про це офіційну грамоту. Натомість, патріарх отримав за це «три сорока соболів і двісті червоних».

Неканонічність згаданого акту було категорично засуджено Церквою вже упродовж першого року. Хоча самого Діонісія покарали, знявши з нього священицький сан, повернути Україну в підпорядкування Константинополя сил уже не було.

Історія з найдавніших часів навчає нас тому, що російська влада та російська церковна ієрархія завжди працювали задля однієї мети - підпорядкувати світську владу України – владі Кремля, а Українську Церкву – Російському Синоду і Патріарху. Той, хто цього не розуміє –повний безумець.

http://t-v.te.ua/kultura/desyat-faktiv-z-istoriyi-moskovskogo-patriarhatu/

 В священичому служінні Господь дає мені переживати знаки Його присутності та любові. "Ісус Христос - учора і сьогодні і на віки той самий!" (Євр. 13, 8)  Одного дня, а це було в 2005р., тоді я жив на квартирі, до мене приїхав чоловік із с.Йосипівки просячи св.Тайни Сповіді для своєї мами. Він розказав про важкий стан її здоров"я. Моя мама, продовжував чоловік, часом втрачає свідомість, та не розмовляє. Приїхавши до них додому застав пані Розалію при свідомості, що було знаком Божої опіки. Вона з радістю приступила до св.Тайн і на кінець уділив їй св.Тайну Єлеопомазання.

  
Луків селище міського типу в Турійському районі Волинської області. Назва селища, імовірно, походить від слова «лука» луг, ділянка, вкрита травянистими рослинами.
Селище відоме з 1537 р. як Лукове і належало в той період Холмській землі. В 1557 р. польський король Сигізмунд Август грамотою дозволив Станіславу Мацейовському (Мацієвському) перейменувати село Лукове на Мацеїв (Maciejw), а згодом містечку було ще й надано магдебурзьке право та право на будівництво замку.


Дивитись про Луків

Подививсвя батюшка на золотий ланцюг завтовшки з палець, на непідробний переляк в очах про можливий страшний суд, на мерседеса на стоянці і наче щось  радісно залоскотало у грудях: Ну что же, сыне мой! Будем спасать твою душу. Однако это дело зело долгое и очень дорогое. Ты же видишь, раб божий , на храме нашем купола прохудились, во дворе тротуарная плика выкрошилась, да и мне на службу добираться не на чем. Жигули совсем сгнили! Да не оскудеет рука твоя щедрая. Сделаешь  богоугодное дело. А там, глядишь, перед Господом и грехи твои отмолим. Уразумел?

- Уразумел, батюшка! Согласен на все! Стану вашим Спонсором.

Частина 2. Минув рік. На церкві вже виблискували позолотою новенькі бані та хрести, подвір"я було вимощене свіжою тротуарною плиткою, пасували до архітектури храму щойно збудовані цегляні колони огорожі. Сама огорожа хизувалася досконалим ковальського мистецтвом. Батюшку переповнювала радість. Життя набувало нового змісту. Він погладшав і був свідомий того, що кохана донечка вже має змогу отримати освіту в Англії, а його мерседес виблискує полірованим капотом на церковній стоянці. Одне непокоїло батюшку. До нього вчора заходили братки і цікавились "спонсором", пропонували свої послуги за спасіння душі. - До чого цей візит? Ніяк не второпає  батюшка, але підсвідомість  підказувала йому щось недобре.

 Частина 3. Невдовзі передчуття справдилися. Загинув "Спонсор"! У дивній автокатастрофі закінчилось його земне буття. Вночі на одному з поворотів траси біля Кацапетівки, на швидкості 150 кілометрів на годину автівка Спонсора за сухої дороги, при повному місяці  врізалася у бетонний відбійник. Відспівали раба божого та й поховали з почестями. На панахиді серед натовпу батюшка помітив тих трьох стрижених, що приходили до нього напередодні та цікавились Спонсором. Обмінялися поглядами. Батюшка все зрозумів – оці  троє також прагнуть спасіння душі.  Доведеться і їм відпускати гріхи. Вони мають дорого за це заплатити. Досвіду батюшка вже набув. А тут спало на думку, що його хатинка у селі, яка залишилася після смерті мами, вже не відповідає його статусу. Мабуть треба побудувати щось пристойніше з сауною та басейном, капличку у дворі поставити....,  а може «свечной заводик» прикупити.            Пасма диму від  ладанки  лагідно огортало у труні  тіло небіжка, його  нова молода дружина  через силу вичавлювала  з себе вдовині сльози. Секретар небіжчика  підтримував  вдову за плече, намацуючи її молоде хтиве тіло.  Все це бачив небіжчик але до всього земного  йому було вже  якось байдуже. Останнє, що непокоїло  Спонсора  у земному бутті, так  це потужний спалах білого сліпучого світла серед ночі на трасі. Потім сильний удар.

Частина 4.

  На трасі  якось швидко  все відбулося. Ні страху, ні болю Спонсор не відчув. Душа стрімко відділилася від тіла і вже згори він бачила трьох братків, які хутко завантажили в автівку якусь апаратуру та зникли, розчинившись у пітьмі ночі. На панахиді по собі Спонсор у натовпі виокремив  3 - людей , які нетерпляче  чекали на закінчення молебну біля вінка   із скорботним написом. Матінко моя! Так це ж помічники його опонента на виборах і одночасно конкурента у бізнесі.   Нещодавно  вони мали наглість пропонувати мені продати їм мій сирзавод та безцінь   та зняти свою кандидатуру з виборчих перегонів. Як не дивно, злості  у Спонсора вже не було, шкодувати  за земним життям якось не хотілося. Його чекала вічність. Він вже відчував майбутню свободу і  легкість  безтурботного буття. І від цього  на  Душі було радісно і  спокійною. Як добре, що батюшка встиг відпустити всі  його земні гріхи, а він не шкодував на це грошей! У доброму гуморі, з передчуттям вічного благоденствія Спонсор   постав перед страшним судом, але вирок був коротким, наче постріл з його улюбленого ТТ.

-У   ПЕКЛО!

Частина 5.

Не очікував такого Спонсор,ошукав його хитрий  батюшка. Заволав сердешний:- Так я ж... давав гроші на позолоту  хрестів та бань церкви, привів до ладу подвір"я, побудував огорожу, придбав батюшці мерседеса, відправив його дочку на навчання до Англії., роздавав  гречку та олію своїм виборцям..... Я ж спокутував гріхи..., молився, не пропускав  жодної служби...! Ставив пам’ятники  та  з усією душею любив і шанував загиблих ворогів своїх..  Так я ж…

- Ми все це врахували! Тому буде твоя душа  спокутувати гріхи у VIP відділенні Пекла , разом з такими як ти....  Надамо тобі персонального  золотого казана  з  імпортними " живицею, сіркою нефтю," на вибір як в  "Енеїді" Котляревського, та платинову пательню з антипригарним покриттям для лизання. Похнюпився Спонсор. Страшний суд а не Печерський!  ....Не залякаєш, Не купиш, не зателефонуєш...  - І на тому спасибі.... Ледь вичавив із себе. Підхопили архангели  Спонсора по під руки та й потягли у пекло до чортів!