Ходим пешком - это полезно, недорого и, главное, интересно - 7 ©
- 23.05.11, 03:06
- Ми любимо тебе, Україно!








Селище Гуйва Житомирського району, Житомирської області мало кому відоме, але саме тут було побудовано ставку "Хегевальд" (в перекладі з нім. Hegewald - "заповідний ліс", "заповідник") для рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, а також рейхсміністра доктора Ганса Ламмерса та міністра закордонних справ Йоахіма Ріббентропа.


Будівництво велося з 10 жовтня 1941р. по 1 липня 1942 р. радянськими військовополоненими під пильним наглядом есесівців. Після закінчення будівництва всіх полонених розстріляли. Поруч знаходився двоповерховий штаб військового керівництва, колишній Будинок культури, а нині школа.

На відміну від ставки Гітлера "Вервольф"(неподалік м.Вінниця), яка була повністю зруйновна, від ставки Гіммлера збереглися дві залізобетонні коробки, одна з яких розташована на території нинішньої військової частини, а друга - в селищі поруч з житловими будинками, "замаскована" господарськими будівлями.

своїй ставці Гіммлер провів кілька історично важливих зустрічей. Перша відбулася в серпні 1942 р. з керівником політичної розвідки Німеччини Вальтером Шелленбергом, у ході якої обговорювався план усунення Гітлера від влади, за яким Німеччина припиняла війну і укладала мир з країнами Заходу. Проте втілити план у життя не вдалося. Друга зустріч відбулась влітку 1942 р. з вищими чинами поліції і командирів частин СС, де Гіммлер зачитав відомий план "Ост", який передбачав проведення етнічних чисток на території Східної Європи, і її німецької колонізації після перемоги над СРСР.

Про існування ставки "Хегевальд" та про таємну зустріч з Гіммлером світу стало відомо з мемуарів Шелленберга (книга "Лабіринт", Лондон 1956 р.). Проте радянське керівництво ще в роки війни знало про місце знаходження штаб-квартири Гіммлера , оскільки в грудні 1942 р. радянські розвідники взяли в полон імперського радника зв'язку та отримали секретні папери і топографічну карту зв'язку, де червоною лінією позначалися підземні комунікаційні кабелі ставок Гітлера, Герінга та Гіммлера . Проте, з невідомих причин, Москва цією інформацією не скористалася.
Ще багато цікавого про Гуйву дивитись тут
Невицьке (угор. Nevicke) - село Ужгородського району, Закарпатської області розташоване на правому березі річки Уж на відстані 12 км від м. Ужгород.Історія села тісно пов'язана з Невицьким замком, розташованим неподалік на горі вулканічного походження на висоті 260 м н.р.м. Проведені розкопки дають підстави припустити, що замок побудували в 12-13 ст. на місці більш ранньої дерев'яної фортеці.

За народними переказами першу дерев'яну фортецю на цьому місці побудувала слов'янська княгиня задовго до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Фортеця слугувала укриттям для жінок та дітей у разі нападу ворогів. Звідси й назва замку повязана з словом "невистка", тобто наречена або дівчина. Перші мешканці Невицького, імовірно, були замковими селянами, які виконували різні роботи, пов'язані з утриманням фортеці.
Стратегічно форпост мав дуже вдале розташовування, адже саме в цьому місці вузька долина р. Уж починає розширюватися, що дозволяло свого часу контролювати торгівельний шлях з Угорщини, який проходив через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство та до Польщі.

Відомо, що у в 1279 р. угорський король Ласло IV Кун (р. п. 1272 - 1290) передає землі Ужанського комітату трансільванському воєводі Фінті з роду Обо (Аба). У 1290 р. король Андраш III (р.п. 1290-1301) призначив жупаном Ужанського комітату угорського феодала Омодея(брата Фінті Обо), місцем проживання якого була саме Невицька фортеця

За господарювання Другетів на місці дерев'яної фортеці розпочинається будівництво кам'яного замку, який до початку 15 ст. був центром їхніх володінь. Після того як управління маєтностями Другетів було перенесене до Ужгорода, Невицький замок перетворився на форпост для захисту підступів до Ужгородського замку.

Посеред двору виділявся також двоповерховий палац із центральною чотириповерховою баштою-донжоном. Загальна площа замчища становить близько 1500 кв. м.


Ще багато цікавого про Невіцьке та замок дивитись тут







. Осмотрев все внутри, решили сходить на плато, откуда с дикими криками сигали с 70 метровой высоты роупджамперы и с еще большей высоты парашютисты. По пути встретился какой-то голый тип с здоровенной клюкой, он судя по всему шел разбираться с менялами и торговцами (вот к чему приводит усиленное чтение Библии
). Вид наверху был изумительный, но к самому краю я бы не подошел ...Посмотрев на прыгунов, пошли домой. По пути, зайдя в село, купили козьего молока у татарского фермера. Это, я вам скажу, нектар. Только бы ним и питался.
<Згадаю ще раз про Середнє. Вже писав про те що в Середньому не тільки замок тамплієрів, але і колись потужний він завод Ліанка. Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

В тому році ми на нього не потрапили, але вирішили цього року пив правити цей пробіл. Звісно як завжди ми запізнились до закриття, поки прогулялись по чеському кварталі в Хусті, поки доїхали вже було 17:30, завод працює до 17:00. Спіймали екскурсовода майже вже на виході, який вже закривав приміщення. Коротше кажучи я її вломив, щоб вони затримались і провели екскурсію з дегустацією. Дегустація з екскурсією коштувала 42 грн. з чоловіка (це як за святкові дні). Мені як водію теж впаяли дегустацію, бо за 18 грн. (це ціна за просто екскурсію в святкові дні) вона сказала працювати не буде, коротше скачала лишні бабки, але дивлячись на ситуацію, права звісно не качав)) Мені навіть наливали всі вина )))

ЮНЕСКО включило середнянські підвали до своїх списків, що свідчить про їх унікальність. На цьому вся унікальність і закінчується. Завод навіть не може продовжити ліцензії на продаж деяких сортів вина, продають тільки у себе в магазині наливом. Та і інші «пляшкові» віна ви зможете купити тільки в Середньому, його навіть не знайти в Закарпатті. Доход на який розраховує завод як з’ясувалося це звісно екскурсії, дивно насправді, вин завод який живе за рахунок туристів, а не вина.

Була гарна екскурсія і не менш смачна дегустація. Завжди коли їжджу по він заводам жалкую про те що всі п’ють а я ні (( В дегустації приймало участь 7 сортів вина «Спокусниця», «Гроно Закарпаття», «Іршавське», «Ізабела» два види, «Біле столове», «Столове» рожеве. Як можна здогадатися що віно «Спокусниця» відноситься до елітних вин заводу. Список він може бути різним, подають на дегустацію віна яки є, а не всім один і той самий набір. Наприклад колись подавали «Каберне», «Троянда», «Середнянський замок»

За межами вже заводу є магазин який знаходиться в адміністративному корпусі. Так як ми запізнилися, а потім ще побули на дегустації, звісно що продавщиця вже пішла додому. На телефоні дзвінки екскурсовода не відповідала, але ми не хотіли так здаватися, нам розповіли де вона живе, це було не далеко від заводу, ну ми і пішли. І знову треба було вмовляти, як що чесно то з великим напруженням вдалося все ж її умовити. Як вже писав таки сорти як «Спокусниця» та «Каберне» просто в налитих півтора літрових пляшках без етикеток. Спокусниця 100 грн. літер, Каберне 50 грн. літер. Таки віна як «Іршавське», «Ізабела», «Столове» можна придбати у стекля них пляшках від 20 до 27 грн.

Ось таке вийшло знайомство з Ліанкою підвали якого внесені до реєстру ЮНЕСКО, та завод який залишився на доісторичному рівні і нічого не роблять для того щоб хоча б туристи змогли залишати як можна більше грошів, як що не в змозі робити вино.
Ще про Середнє і він завод Ліанку дивитись тут
Проміжний фініш малого кубку Львівщини зі спортивного туризму “Перехід-2011” пройшов поблизу “Родинного гнізда” – чудової приватної садиби Романа Попадинця в Жданівці. Дванадцять команд-учасниць змагань з усіх сил намагалися якнайшвидше перетнути фінішну пряму, щоб відпочити після дуже важкого переходу. Настільки важкого, що тільки сім із дванадцяти команд дійшли до місця призначення й тільки чотири із семи вирушили далі.
Річ у тому, як наголосив головний суддя змагань, інструктор-методист з оздоровчого туризму Львівського обласного управління фізичного виховання та спорту Юрій Дьячек, що мало просто дійти до проміжного фінішу, треба вкластися у визначений час. А вчасно пройти маршрутом зі старою картою в руках, на якій позначені стежки, деякі із яких уже завалені деревами, ох, як важко.

Тим не менше, саме труднощі роблять маршрути цікавими, а завдяки втомі відчувається справжня насолода від відпочинку. Особливо ж такого, як у “Родинному гнізді”.
Тут на спортсменів чекали чани з нагрітою джерельною водою, в яких можна було попаритися, потім охолодитися в чудовому ставку й розслабитися у фешенебельних номерах, кожен із яких збудований з іншої породи дерева – сосни, ялини, дуба, бука, ясена, модрини та черешні. Туристам розповідали про це, та безпосередні враження перевершили найсміливіші уявлення.
А часу помріяти в них було вдосталь. Стартували команди в селі Корчин поблизу водоспаду, звідти рушили на Ямельницю, потім на Східницю, Підбуж, щоб дійти до проміжного фінішу в Жданівці. Першою судді побачили команду з оригінальною назвою “Тапочки”. Захекані хлопці та дівчата розповідали, що цей маршрут є одним із найскладніших, а тому можна хіба поспівчувати командам з Києва та інших областей, які не звикли до таких подорожей.

Власник приватної садиби Роман Попадинець є прихильником здорового способу життя, а тому й не дивно, що він став одним із спонсорів змагань. Іншими спонсорами виступили Дрогобицька районна (Юрій Кулинич) та Трускавецька міська (Юрій Гарбузинський) організації партії “Удар” Віталія Кличка. Вони постаралися, щоб у кожного із учасників залишилася добра згадка про проміжний фініш у Жданівці. Команди, які посіли призові місця, нагородили кубками та цінними подарунками.
Та задоволеними залишились усі, адже враження про відпочинок у “Родинному гнізді” – просто незабутні.
Знайти "Родинне гніздо" можна на Дрогобиччині у селі Жданівка,
а телефон для довідок: +380 967 672 12 11