Червона калина розцвіла

А під нею чорна домовина

І лежить там дівчина

Котра не перед ким не завинила

І така собі сумирна вона

А тіло її потроху тліє

А десь там недалеко

Козачок про неї мріє

Мріє і чикає та її жадає

Проте правдоньку не знає

Що дарма її чикає

Але надії не втрачає

Бо по справжньому кохає

А без неї життя не має

Бо таку як вона лиш раз у житті зустрічають

   P.S(Посвящается той которой с нами больше нет(() 

 

Тебе до без тями кохаю я

Ти янгольське дитя

Божественним світлом

наповнила моє життя

Без тебе наздожене мене

жахлива пітьма

Без тебе кохане Янголя

не зможу існувати я

Ти дорожче для мене

за власне життя

Тебе до без тями кохаю я

Ти муза кохана моя

Ти чарівніша за небеса

Ти сенс мого життя

         Наче квітка цвіла

Доброю і ніжною була

Багато про інших дбала

Смертним часто допомагала

І нічого взамін не вимагала

Доки хлопця не покохала

Багато чого не знала

Що на демона запала

Кохання очі її затуляло

І коли смерть їх наздогнала

Його у пекло запроторила

А її крила янгола дарувала

Але до раю не схотіла

Кинула вниз і об землю розбила

Свої янгольські крила

І демона коханого звільнила

Проте кохання його не змінило

І зло що у ньому цей жест не оцінило

І служити добру не зволіло

                                                                                 P.S(Ангелы такие наивные,любовь победит) )

Білі янголи мене полишили

Забравши із собою мої мрії

Мої надії віру і сподівання

Що ти моє справжнє кохання

Єдине щире і останнє

Але склалося інакше доля моя

І тепер не знаю куди без тебе я

Бо тільки ти була сенсом мого життя

А тепер коли ти від мене пішла

Стала огидною ця земля

І тепер ти тільки колишня моя

  

(P.S если любимая ушла небеда))

         Він ішов вона мовчала

Хоча до себе промовляла

Лишись бо я кохаю

Він ішов і теж мовчав

Хоча до себе промовляв

Пробач в усьому винен сам

Хочу бути з тільки з тобою

Бо нікого так ще не кохав

Він і ішов і теж мовчав

Двері тихо за собою зачиняв

І не було ні сліз ні крику

Лише безсмертним богам на потіху

Інколи
Я дивлюся на своє майбутнє
Як на спогади
І ці спогади мені
не подобаються.
Це погані спогади,
які руйнують надію.
Я плачу,
а мої сльози падають
за мою смерть
в мою могилу.
Я виводжу почерком
нервовий зрив.
Я щось намагаюсь зробити
цим очерком
мого безумства. Мого безумства.
Воно моє.Тільки моє.
І тільки я можу його вбити,
трощити, ламати, закровавити, вбити.
Його. Їх.Мене. самого. себе .самого ...
Час іде.Давить під своїм взуттям
сподівання, мрії,залишаючи криваві сліди.
Нащо вбивати невинних?
Нащо смітити в корі головного мозку?
Пусті бажання - це шлях в нікуди.
Папір і ручка дратують очі.
Клеймом літають привиди самотності,
тупості,безробітності;без чистої свідомості,
без розумних рішень...
Лише неіснуючі сльози
В неіснуючій правді.
І бути тому так навіки.
Поки не прийдуть вбивці
І не заріжуть мрій
Та не розстелять м"ясо
з розчленованихтрупів
солодким шаром
По авангарду живої душі.
Лиш тоді вільним
подихом світла
можна буде вдовіль напитися.

Знайшов гарний вірш і вирішив викласти його на i.ua

Моя люба донечко, моя ти дитино.
Пробач, що ти без мене, а я топчу чужину.
Не винна я в тому: прийшли такі роки-
І ми пішли з дому у різнії боки.
Тільки ти за покликанням вибрала дорогу,
А мій клич у світи від свого порогу.
Так зробили державні мужі,
Щоб дітей своїх вчити-
Мусиш йти в чужину, мусиш тяжко терпіти.
Перший крок у житті ти зробила самостійно,
Я горджуся тобою, моя люба дитино.
Іди твердо вперед до зірок у майбутнє,
Нехай щастя і доля йдуть з тобою попутньо.
А я там за горами чужу землю порошу,
І в потрібну хвилину тобі завжди поможу.
Тепер тільки рости і мужайся скоріше,
Ще лиш мить потерпи,
І повернусь я, хоч пішки.
Прошу в Бога здоров'я й щоб терпіння було,
Щоби наше коріння завжди разом росло.
Тому, ще раз пробач, що ти зарас без мене,
Тільки прошу не плач, я поплачу за тебе.
Та я дуже далеко, я в світах за горами,
Вісімнадцяту весну стрічай доню без мами.
Тож тебе я вітаю з повноліттям твоїм,
За тобою скучаю.....
Пам'ятай люба доню, що в кожну хвилину,
Думками і серцем до тебе я лину.

Велике чисте небо,
Безкрайне поле трав,
І запах твій,
Приємний і ніжний,
Відчував я в обіймах своїх.
Я ніжно дивився,
В глибокі, пронизливі,
ПРЕКРАСНІ очі твої...
Я зрозумів, я закохався!!!
Та чи усміхнеться щасття мені???

розпусти біляві коси,
здмухай пил вбрання мого,
на щоках червоні блиски
на устах моїх вино…






хочу серце, розум душу
все віддати лиш йому



до твоїх рук торкнутись мушу,
втопитись в погляді очей,
відчути запах, смак і дотик,
бо втрачу сенс усіх речей.




спалити сонце, випить море
змінити напрямок вітрів
усе, повір, усе ми зможем
любові крила, ріки снів.

---

Лише пам’ять про доторк руки

Залишився на шкірі ..і холодно

Лише мить були поряд шляхи

Аби швидко розбігтися порізно

 

Молодого місяця блиск

Заховався у білім волоссі

Мовчазливої темряви крик

Відчувався в багатоголоссі

 

І стирається з пам’яті ніч

Бо можливо вона лиш наснилась

Не було а ні слів, а ні зір

Лише доторки рук залишились

19 травня 2008 року