|
|
Пресвята Богородиця Діво Марія, Владичице! Во iмя Отця i Сина, i Святого духа. Амінь!
Коли Пресвята Богородиця в святому місті Іудейськім в місяці березні Сон мала, то сон був страшний і жахливий, про сина свого. Господа нашого Ісуса Христа, дятятка свого дорогого.
Прийшов до не Ісус Христос i говорить їй: “О мати моя улюблена, Пресвята Богородиця! - чи ти спиш, чи так лежиш, що у снi бачила, скажи мені?” Вставши зі сну говорить йому Пресвята Дiва мати: “О сину мій улюблений, дитино моя мила, я чула, бачила сон дуже cтрашний i жахливий проти Тебе, дитя моє миле, не мов би Іуда Скорiонський продав Тебе жидам беззаконно. Взяли Тебе i били. Били голову Твою святую, не чистими устами плювали на Тебе дитино моя дорога. Уста Твої святi жовчю поливали, списом ребра Твої пробивали за для Крові для спасiння Християнських душ, і по волi Твоїй, вели Тебе на суд при Понтійському Пилаті і судили Тебе на смерть Хресну i по твоїй волi вели Тебе на людне мiсце, на гору Голгофу i розп’яли тебе на хресті i прибили цвяхами. Тодi був великий суд страх три години по всiй землi.
Сонце не меркло, мiсяць перетворився у кров. Никодимi Йосип зняли з Христа тiло Твоє, i плащаницею обвили в новім гробi положили, iти дитино моя Люба, на третій день Воскрес iз мертвих i вознісся на небо i зійдешв ад-пекло, двері в Аду розіб’єш сатану зв’яжеш і заповіддю своєю замкнеш його і викупиш народ від гріха. За нас грішних терпів Ти муки на хресті, Господи наш, Ісусе Христе і сказав Ісус Христос: "О мати моя улюблена, Пресвята Богородиця, правдивий сон твiй все те прийде до мене!"
Цей сон як молитву молити сорок днів, цей сон Пресвятої Богородиці знайдено в святому місці на горі оливній перед образом архангела Михаїла, що написаний на камені золотими буквами.
Людина яка не буде вiрити цьому писанню буде проклятаi буде мати вічне горе в день судний.
Цей сон має таку силу владу Божу, що котра людина проводить службу цого сну зі святим серцем дасть йому силу і владу над супостатом, і йому будуть відпущені гріхи на сорок днів, і буде спасенний від мук, і наслідує царство небесне. А ця людина яка буде тримати цей сон з чистим серцем то не доторкнеться ні камінь, ні горе, ні злий дух, якщо людина піде в дорогу, і цей сон візьме з собою, то щаслива буде її дорога, а якщо людина буде на суді і візьме з собою цей сон то вона виплутається від суду, і не буде засуджена, а якщо починати якесь діло прочитати цей сон три рази, і його Господь буде благословити на добрі діла.
І ще в якому домі буде цей сон святий і будуть його комусь читати, переписувати з дому в дім беде охоронений від усякого нещастя. Котра жінка вагітна із чистим серцем прочитає цей сон, Господь дасть їй легкі роди, здоровя і довге життя дитині. А коли людині приходить кончина нехай прочитає хтось цей сон, або вона сама, або цей сон положити під голову то Господь простить йому гріхи при смерті, побачить Ісуса Хрита іматір Божу-Пресвяту Богородицю і будеспасений від мук вічних, і наслідує царство небесне. Послухайте люди живіть в любові між собою і совістю, моліться за других живих і мертвих сповняйте боже пісьмо – продовжу вам життя на землі, а за неправду – уменшу вам життя. Люди покайтеся, бо сонце і місяць перейдуть мимо, а мої слова не перейдуть, протече вода ріка вогнена із Сходу на Захід і зійде з неба архангел Михаїл затрубить у труби, і тоді встануть живі і мертві прийде суддя, що знає кожного. Праведні дістануть Царство Небесне а грішники пекло і муки вічні.
О люди покайтесь!
Сповняйте Боже письмо, Воскресення Христове, читайте, сон Божої Матері, службу Божу не просипайте, бо хто службу Божу просипає, той на свою душу гріхів набирає, бо сказав Господь: «Всякому Християнину шість днів до роботи дано, а сьомий день Богу своєму віддай»Во імя Отця і Сина, і святого Духа. Амінь
Блаженны алчущие и жаждущие правды, ибо они насытятсяМальчик выходит из церкви, и понимает, что эти заповеди нужно исполнить до конца… Не заходя домой, Симеон направился в ближайший монастырь и после слезных просьб был через неделю принят в число братии. Когда ему исполнилось 18 лет, он принял иноческий постриг. С того времени он непрестанно молился и соблюдал строгое воздержание в мыслях, чувствах, поступках.
Блаженны милостивые, ибо они помилованы будут;
Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят
В Україні більшість населення є прихожанами православної церкви, тому й ікони сприймаються, як невід'ємний атрибут релігійного культу. Але якщо подивитися на людство в цілому, то є такі країни, як США, Великобританія, Німеччина, Норвегія, Швеція, Фінляндія в культурі яких ікон нема. Як це не дивно, але в їхньому релігійному культі ікони відсутні. Загалом це пояснюється тим, що провідною релігією в цих країнах є протестантизм (по статистиці в Норвегії близько 98% населення є протестантами). Чому ж існують такі різні форми поклоніння, якщо Бог у нас один?
В даній статті пропоную розглянути історію виникнення ікон. Враховуючи те, що увесь християнський світ має лише дві думки щодо ікон – одні їх сприймають, а інші – ні, давайте проаналізуємо бачення кожної з сторін, посилаючись виключно на біблійні тексти та історичні факти.
Відкриваючи Біблію з самого початку, ми бачимо, що Адам і Єва, перші люди на землі, вільно спілкувалися з Богом. Це продовжувалося до того моменту, доки вони не згрішили. В результаті гріх призвів до руйнації відносин з Богом, тому одним з наслідків неправильного вибору стало також і те, що в майбутньому людство було позбавлене прямого спілкування з Богом так, як до цього спілкувались їхні прабатьки. Коли Мойсей попросив Бога показати йому Свою славу, то отримав таку відповідь: „Ти не зможеш побачити лиця Мого, – бо людина не може побачити Мене – і жити” (Вихід 33:20). Пізніше, в навчальній промові до ізраїльського народу, Мойсей сказав такі слова: „І будете ви сильно стерегти свої душі, бо не бачили ви того дня жодної постаті, коли говорив Господь до вас на Хориві з середини вогню, щоб ви не зіпсулись, і не зробили собі ідола” (Повторення Закону 4:15-16). З цих текстів стає зрозуміло, що в часи Старого Завіту поклоніння іконам не існувало. Про це також читаємо в книзі пророка Ісаї: „І до кого вподобити Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?” (Ісаї 40:18). В епоху Нового Завіту, після вознесіння Ісуса Христа, апостол Павло звертається з такими словами до римлян: „бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини” (Римлян 1:21-23). В усіх цих текстах бачимо незаперечну істину – в біблійні часи про поклоніння зображенням не могло бути й мови. Якщо навіть і були зроблені подоби херувимів, які були над ковчегом у Господньому храмі, то вони аж ніяк не були предметом поклоніння. Юридичне підкріплення щодо відношення Бога до поклоніння зробленого людськими руками знаходиться в другій заповіді Божого Закону: „Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я - Господь, Бог твій” (Вихід 20:4-5). В Ефесян 2:20 апостол Павло написав принцип, по якому розпізнається вчення на істинність: "Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос." Чи пророки, апостоли, Ісус Христос залишили нам приклад шанування ікон? Чи Господь використовував ікони під час молитви до свого Отця, чи залишив Він нам ікону Свого Отця, як приклад для наслідування? Ні і ще раз ні! Ісус молився до Свого Отця в напрямку Неба і нам залишив приклад, куди звертатися під час молитви: "Отче наш, що єси на Небесах". Цілком очевидно, що ікони ввійшли у Церкву після часу Христа і апостолів, і до чистого євангельського вчення не мають жодного відношення.
Святе Письмо має чітку, недвозначну позицію щодо питання поклоніння іконам, тому й неважко зрозуміти ті церкви, які свої принципи віровчення будують виключно на Біблії. Звідки ж тоді бере початок культ поклоніння іконам? В Біблії такої постанови немає, тому пропоную звернутися до історичних джерел.
Історик М.Е.Поснов в своїй книзі „Історія християнської Церкви” вказує на час появи іконопоклоніння: „В IV ст. з великими зусиллями, але все ж таки поступово запроваджуються ікони Спасителя, Божої Матері, Апостолів і Святих, не в розумінні портретів чи історичних повчальних картин, а в якості предметів для поклоніння”. Та не всі позитивно відреагували на дане нововведення. Наприклад, святий Епіфаній Кіпрський, який жив саме в той час, в своєму "Заповіті", датованому біля 315 р. н. е., заповів не заносити ікони в церкви. Лактацій писав з цього приводу:"неправильно і недоцільно, що образ Божий шанує образ людський" (Божественні настанови II 17, 6).“Збереглися зображення Павла, Петра і Самого Христа, написані фарбами на дошках. Природньо, що стародавні звикли, не вельми замислюючись, по поганському звичаю, шанувати в такий спосіб своїх рятівників” (Євсевій Кесарійский. Церковна Історія, 18розділ). Як бачимо, Євсевій Памфіл, найближчий сподвижник Костянтина, засуджує зображення Христа і апостолів, вважаючи їх "поганським звичаєм шанувати... своїх рятівників". І в такій оцінці він не є єдиний – всі отці Ранньої Церкви, до Блаженного Августина, і що може деяких здивувати, Афанасія Олександрійського, відкидають не лише усяку можливість поклоніння перед зображенням, а й налаштовані дуже скептично стосовно самого такого образотворчого мистецтва. Аж тільки в сьомому столітті на Трульському Соборі в 692 році приймаються основні засади іконопоклоніння. Таким чином, через 700 років після Христа і Апостолів з'явилось перше церковне рішення про поклоніння іконам. Та однак цьому рішенню не вдалось довго проіснувати. В 754 році зібрався VII Вселенський собор, учасниками якого були майже всі візантійські єпископи в кількості 338 чоловік. Вони всі виступили проти ікон. В рішенні даного собору було проголошено, що „всі ікони, зроблені з будь-якого матеріалу, також писані фарбою за допомогою мистецтва живописців, повинні бути викинуті з християнських церков”. В сьомому параграфі рішення собору було зазначено, що „використання ікон заборонено Святим Письмом”.
Отже, як ми бачимо, в православній церкві в ту епоху виник рух, до того ж вселенських масштабів, який не тільки поклав під сумнів іконопоклоніння, але й визнав його недійсним з точки зору Святого Письма. Пізніше, в 787 р. за ініціативою імператриці Ірини і патріарха Тарасія, відбувся наступний Вселенський собор, під час якого було відновлено іконопоклоніння і так продовжується по сьогоднішній день - одні за ікони, інші – проти. Головне розпізнати, де знаходиться істина.
МОЛИТВА - есть творчество, творчество высочайшее, творчество по преимуществу и в силу этого - она бесконечно разнообразна, но все же есть некоторая возможность различения ее на виды в зависимости от установки или направленности главных духовных сил человека, что и делают отцы Церкви.В этом отношении молитва совпадает с этапами нормального развития человеческого духа. Первое движение ума - есть движение во вне; второе - возвращение его к самому себе, и третье - движение к Богу чрез внутреннего человека.
В соответствии с таким порядком святые отцы устанавливают три образамолитвы: первый, в силу неспособности еще ума непосредственно восходить к чистому богомыслию, характеризуется воображением, второй -размышлением, а третий - погружением в созерцание. Действительно правильною, должною и плодотворною отцы считают только молитву третьего образа, но учитывая невозможность для человека иметь такую молитву с самого начала его пути к Богу, и два первых образа молитвы считают явлением нормальным и в свое время полезным. Однако, они указывают на то, что если человек удовлетворится первым образом молитвы и будет его культивировать в своей молитвенной жизни, то помимо бесплодности возможны и глубокие духовные заболевания. Что же касается второго образа молитвы, то хотя он и превосходит во многом первый по своему достоинству, однако, тоже малоплоден и не выводит человека из постоянной борьбы помыслов и не дает достигнуть ни свободы от страстей, ни, тем более, чистого созерцания. Третий, наиболее совершенный образ молитвы - есть такое стояние ума в сердце, когда молящийся из глубины своего существа, вне образов, чистым умом предстоит Богу. Первый вид молитвы держит человека в постоянном заблуждении, в мире воображаемом, в мире мечты и, если хотите, поэтического творчества, божественное и вообще все духовное представляется в различных фантастических образах, а затем и реальная человеческая жизнь постепенно тоже пронизывается элементами из сферы фантазии.При втором образе молитвы - внутренние входы сердца и ума широко раскрыты для проникновения всего постороннего, в силу чего человек живет, постоянно подвергаясь самым разнородным влияниям извне; не разумея при этом, что же собственно происходит с ним объективно, т.е. каким образом возникают в нем все эти помыслы и брани, он оказывается бессильным противостоять натиску страстей как должно. При этом роде молитвы человек иногда получает благодать и приходит в доброе устроение,но в силу неправильности своей внутренней установки удержаться в нем не может. Достигнув некоторого накопления религиозного познания и относительного благообразия в своем поведении, и удовлетворенный этим состоянием, он постепенно увлекается в интеллектуальное богословствование, по мере преуспения в котором усложняется внутренняя брань тонких душевных страстей - тщеславия и гордости, и усугубляется потеря благодати. При своем развитии этот образ молитвы, отличительной чертой которого является сосредоточение внимания в головном мозгу, приводит человека к рассудочным философским созерцаниям, которые также, как и первый образ молитвы, выводят его в мир представляемый, воображаемый. Правда, этот вид отвлеченного мысленного воображения менее наивен, менее груб, и менее далек от истины, чем первый.
Третий образ молитвы - соединение ума с сердцем - есть вообще нормальное религиозное состояние человеческого духа, желательное, искомое, даруемое свыше. Соединение ума с сердцем испытывает всякий верующий, когда он внимательно, «от сердца», молится; еще в большей степени он познает его, когда приходит к нему умиление и сладостное чувство любви Божией. Плач умиления при молитве есть верный показатель того, что ум соединился с сердцем, и что настоящая молитва нашла свое первое место, первую степень восхождения к Богу; вот почему он так ценится всеми подвижниками. Но в данном случае, говоря о третьем образе молитвы, мы имеем в виду нечто иное и большее, а именно: ум, молитвенным вниманием стоящий в сердце.
Характерным следствием или свойством такого движения и водворения ума во внутрь является прекращение действия воображения и освобождение ума от всякого образа, в него проникшего. Ум при этом становится - весь слух и зрение, и видит, и слышит всякий помысл, приближающийся извне,прежде, чем этот последний проникнет в сердце. Совершая при этом молитву, ум не только не допускает проникновения помыслов в сердце, но и отталкивает их, и сам сохраняется от сложения с ними, чем достигается пресечение действия всякой страсти в ее первичном состоянии, в самом зарождении ее.