Павло Глазовий
(30 серпня 1922 — 31 жовтня 2004)
український поет — гуморист і сатирик.
ХУХРИ-МУХРИ
Там, де річка голуба в'ється біля гаю,
Хлопець дівчині сказав: — Я тебе кохаю.
— Значить,— мовила вона,— візьмем паспортишки
І на пару швирнемось завтра до загсишки.
З нами там хухри-мухри, трохи поговорять,
Строк дадуть, халам-балам, штемпель пришпандьорять.
— Звідки в тебе ці слова? — хлопець гірко хмуриться.
А вона відповіда: — Що ти корчиш пуриця?
Ти мені не заливай правил пунктуації.
Я скажу ще й не таке після реєстрації.
КРАСА НЕНАГЛЯДНА
Дістає Ельвіра лаки,
Робить манікюри.
Для Ельвіри — це ознаки
Вищої культури.
То раніш вона питала:
— Хочеш дулю з маком? —
А тепер, бува, як скрутить,
То виходить — з лаком.
СКРОМНЯГА Батько добре влаштував здоровила Яшку:
У їдальні робить він, варить суп і кашку.
Якось Яшці дід-сусід заявив сердито:
— Ти б при силі при такій міг чавун варити.
— Відчепися,— буркнув той.— Я людина скромна.
З мене вистачить плити. Нащо мені домна?
БРЕХЛИВА СУСІДКА
Дочка губи помадою увечері маже.
Мати дивиться на неї і сердито каже:
— Он сусідка всюди дзвонить, що ти, дурнувата,
Вчора в сквері цілувала прилюдно солдата.—
А дочка: — Нехай не бреше та сліпа мегера,
Бо я в сквері цілувала якраз офіцера.
БАЗАРНЕ КОХАННЯ
Народила дитинчатко легковажна Ада.
Дід онукові не радий і баба не рада.
— Як же звати його батька — Федором? Іваном?
Ада дивиться спідлоба й каже: — Сулейманом.
— Звідкіля ж він. Сулейман той?
— Приїздив з Кавказу.
Я зустріла на базарі й полюбила зразу.
— Де ж він зараз, Сулейман той? — не вгаває мати.—
Із якого він району? Ти ж могла спитати?
— Е, спитаєш,— злиться Ада.— То ж така дубина.
Знав по-нашому три слова: «Руб за апельсина!»
ЗВУКОІЗОЛЯЦІЯ
Поселились Федько й Катря в новому будинку
Ставлять меблі. Почепили на стіні картинку.
Раптом чують тріск і скрегіт у вечірній тиші.
Катря вдарила в долоні:
— Вже шкребуться миші...
Звідкіля ж вони так рано? — дивиться на Федьку
А той каже: — То не миші. То сусід їсть редьку
ЖЕРАР
Жорі рівно двадцять п'ять. Всі — прожиті даром.
Татко й матінка чомусь звуть його Жераром.
І дивується сусід: — Чи вони не хворі,
Що таке чудне ім'я притулили Жорі? —
А сусідка молода весело цокоче:
— Він же в них жере за трьох, а робить не хоче.
ПРАКТИЧНЕ КОХАННЯ
Шкандибають тротуаром шикарні персони.
На ній штани вузесенькі, а внизу, як дзвони.
Вона, немов заведена, повторює фразу:
— А я тебе, як зустріла, полюбила зразу.
А ти віриш, що влюбитись можна блискавично?
— Ні, не вірю,— він говорить,— бо це непрактично.
Я у тебе закохався, як зустрів три рази
І дізнався, що твій предок — директор продбази.
ФЕЙЛЕТОН ПРО БАЛКОН
Як колись дівчат кохали! А тримали як фасон!
Тільки зорі заблищали, вийде діва на балкон.
До балкона причалапа з мандоліною чувак,
Цілу ніч по струнах дряпа і співа, скажімо, так:
— Скинь мантилью, ангел милый,
И явись, як яркий день.
Сквозь чугунные перилы
Ножку дивную продень! —
А тепер, коли навколо все пірне в глибокий сон,
Стильна діва радіолу витягає на балкон
І до того гучно грає! Аж гуде увесь район.
А внизу проходить Жора і гукає на ходу:
— Приготуй бутилку, Лора, завтра ввечері зайду!
СЕРДИТИЙ МОНОЛОГ
— Був я вчора на концерті в Будинку культури.
Скільки живу, ще не бачив такої халтури.
Першим вийшов тип у фраку, очі впер у стелю,
В руки взяв свого тромбола чи віолончелю,
Чи як оте називають, що смичком пиляють,
А щоб воно не совалось, шпичку підставляють?
Та ще грав би щось путяще, вальса чи мазурку,
А то смиче та цигиче, наче ріже курку.
Після нього вийшла дама. Солідна фігура,
А голосок тонесенький, калавуратура.
Як почала виводити якусь аріозу,
Так, їй-богу, наче в ногу загнала занозу.
Потім вийшла балерина. Руками махає,
Ніби вона — білий лебідь і ніби здихає.
Але в мене до цих штучок немає довір'я,
Бо який же вона лебідь, як вона без пір'я?
Потім вискочив напарник цієї персони.
Одягнувся в якусь кофту і білі кальсони.
А вона як розженеться, як стрибне на нього!
А він її, щоб не впала, як хапне за ногу!
Не дай би бог зазівався або задивився,
Від тієї балерини тільки б пух лишився...
Далі вийшов знов у фраку, груди — у медалях,
Заробив на фестивалях за гру на роялях.
Врізав фугу, потім другу, аж ногами сова.
Люди йому аплодують, а він їм — ні слова.....
з помічницею.
(не буду називати прізвище нашого директора)
