Виступ Президента України на відкритті Сьомого засідання Ради регіонального розвитку
12 листопада 2018 року
Шановний Володимир Борисович,
Шановна Ірина Володимирівна,
Шановні учасники Ради регіонального розвитку!
Почати я хотів би словами Єврокомісара, який відповідає за розширення Євросоюзу пана Йоганнеса Гана. «Багатьом зрозуміло, що за останні роки Україна зробила більше, аніж за попередні двадцять років», - це сказав днями, перебуваючи в Києві, Єврокомісар з питань європейської політики сусідства та розширення Йоганнес Ган.
І дуже важливо, що він відзначив і прогрес України у виконанні Угоди про асоціацію та поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка є основоположним документом у наших стосунках з Європейським Союзом.
Це була абсолютна чітка і відверта розмова, бо Єврокомісар Ган є одним із наших ключових контактерів у керівництві Євросоюзу, і на основі багатолітнього досвіду нашого спілкування я абсолютно щиро можу сказати, що він точно не належить до тих, хто схильний до компліментарності. Втім, він не перший, хто порівнює зроблене раніше і тепер, і такі оцінки виглядають доволі об’єктивними.
Це казали і міжнародні фінансові організації, і Світовий банк, і Міжнародний валютний фонд і основні наші партнери зі Сполучених Штатів Америки і Європейського Союзу.
Настільки позитивний вступ, однак, не означає, що я збираюся будувати всю розмову з вами, шановні друзі, виключно на мажорній ноті.
Заспокоїтися й почити на лаврах ми могли би лише у тому випадку, якби високі оцінки наших західних партнерів поділяло українське суспільство, - якщо не все, то бодай переважна його частина.
А якщо 70% людей вважає, що країна рухається в неправильному напрямку, це означає, що ми всі разом - влада і органи місцевого самоврядування, недопрацьовуємо.
По-друге, більшість реформ носить далекосяжний стратегічний характер: негативні й болісні аспекти проявляються одразу, а позитивні зміни даються взнаки за рік, за два, за три, або навіть більше.
По-третє, ми хоча й відновили економічне зростання, але темпи його наразі недостатні, щоб відновлення рівня життя людей відчули в усіх регіонах і соціальних верствах. Щоб ми перестали бути однією з найбідніших країн Європи.
По-четверте, і на цьому я хочу наголосити окремо, роз’яснювальна робота теж явно недостатня.
Важливість такої роботи особливо зростає зараз, коли Уряд прийняв рішення про підвищення тарифів на газ. Добре це рішення чи погане? Ясно, що не добре, і треба чесно казати про це людям.
Чи був в Уряду вибір між добрим і поганим сценаріями? Ні, Уряд стояв на розтяжці між поганим і дуже поганим, між підвищенням тарифів і потужним ударом по макрофінансовій і макроекономічній стабільності держави.
А це і курс, і дефіцит бюджету, це своєчасні виплати пенсій та заробітних плат, це фінансування армії, фінансування сектору безпеки. Це вибір між Сциллою та Харибдою.
Чи можна було обійтися без підвищення тарифів? Навряд, бо для стабільності і розвитку економіки точно потрібне фінансування і макрофінансова допомога Європейського Союзу, і транш МВФ, і кредит Світового банку. Всі вони зав’язані на відповідні рішення.
То, може, час перейти до опори на власні сили? Поточний стан економіки вже в принципі дозволяє відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій. Я це наголошую. Це результат злагодженої чотирьохрічної роботи.
І ми так би й зробили, якби не мусили в 2019 і 2020 роках долати пікові навантаження по виплаті старих боргів.
Статистичні таблиці без жодних політичних пристрастей і без жодних партійних кольорів. Це статистика, і кожен може в цьому переконатися, яка яскраво демонструює хто і з яким показником державного і гарантованого державою боргу зайшов до влади і на якій позначці звільнив крісло.
Різниця, а не те, що нам намагаються сьогодні демонструвати, що ті чи інші борги повернуті. Повернуті за рахунок того, що брали нові запозичення. І різниця по боргу, то і є сума боргу залишеного нащадкам.
Так от, з 2007, і я це авторитетно наголошую по 2009 роки ця сума боргового навантаження зросла на 23 мільярди доларів, ні центом менше. Це те підвищене боргове навантаження, яке було зроблено в ці роки. З 2010 по 2013 рік – це було додатково ще на 32 мільярди.
Чи я вперше оприлюднюю цю цифру? Ні!
Про це Володимир Борисович говорив неодноразово, але як людина вихована, як людина делікатна пальцем не показував і прізвищ не називав. А дарма, бо країна має знати своїх «героїв», які збільшили борг на десятки мільярдів, - зате тепер, оком не кліпнувши, очолюють колони борців із підвищенням тарифів. Так чи ні? Очевидно!
Ми дійсно, і це принципово, ми будемо поступово переходити до опори на власні сили, замість кредитів залучати інвестиції. А левова частина кредитів йде лише на повернення попередніх боргів, аж ніяк не на проїдання. Розвиваємось ми і зараз за рахунок інвестицій.
Якщо ви подивитися урядову стратегію зменшення боргового навантаження на економіку, яка розрахована на найближчі роки. Я думаю, що ми побачимо абсолютно чітку відповідь. І статистика про це свідчить, що у 2016 році боргове навантаження - співвідношення валового внутрішнього продукту на суму суверенного боргу складає більше 80%, майже 83%, а в середині 2018-го – це складає вже трохи більше 60%.
Майже на 20% ми зменшили боргове навантаження!
Це абсолютно суха і об’єктивна статистика - хто позичає і хто розраховується.
Але в контексті питання про тарифи є невідкладні тактичні завдання, які треба вирішити протягом місяців та тижнів. Я спілкувався з урядом і моя принципова позиція – захистити людей і вдосконалити та розширити систему субсидій, збільшити кошти на її виконання. Принципова позиція - жодна бідна і жодна незахищена людина точно не має постраждати. Жодна бідна і жодна незахищена людина не має платити більше.
Ми маємо чітке порозуміння, що ми саме в такому напрямку і будемо діяти. Ба більше, є принципова позиція щодо монетизації субсидій. Що це таке? Бідна людина економіть гроші - бідна людина встановлює за допомогою держави систему енергоефективності, менше споживає газу, вона має мати можливість отримати гроші за економію.
Зараз треба на 100% забезпечити субсидіями тих, хто їх реально потребує. І це не просто мій заклик, а це принципова позиція щодо формування бюджету 2019 року до другого читання. Наголошую окремо, якщо цієї позиції не буде в бюджеті, якщо не врахують позицію Президента при підготовці в парламенті, я бюджет цей не підпишу. Зроблю те, що ніколи не робив.
Наполегливо прошу, усі обласні державні адміністрації, усі міські та сільські голови - не сидіти осторонь, що це позиція лише Уряду. Це позиція наша спільна, це позиція влади. Треба підключитися до удосконалення цієї системи і дійти до кожної хати і не пропустити жодної родини, яка має законне право на субсидію. Допомогти захистити людей. Ті, хто заощаджує енергоресурси, ще раз наголошую, використовує суму меншу, ніж належить за законом, хоча ми все рівно за рахунок коштів платників податків з державного бюджету витрачаємо живі гроші, це ніякі не заліки на субсидії. Так от кожна родина, яка зекономила, має право на зекономлену різницю отримати, наголошую – живими грошима. Ми маємо до цього підійти.
Такою можливістю вже користується 1 млн 300 тис домогосподарств, і це коло Уряд має й надалі розширювати. Ми спільними зусиллями зробимо максимум, щоб захистити тих, хто реально потребує допомоги. Це є наше спільне завдання. І тут я точно не зупинюсь на цьому. Я покладаюся на вас, на тих, хто найближче до простих людей – органи місцевого самоврядування.
Бо реформу децентралізації ми робили саме для того, щоб наблизити владу до людей, скоротити відстань від людини, яка приймає не лише політичні рішення, а має реальний фінансовий ресурс для вирішення проблем людей – скоротити відстань від людини, яка приймає рішення, до громади. І сьогодні оцінюється, що реформа децентралізації – це одна із наших найбільш успішних реформ для швидкого та ефективного вирішення місцевих проблем.
Тому ми 4,5 роки назад і започаткували децентралізацію. І хоча ця реформа ще далека до завершення, вона належить до числа тих, позитивні результати яких суспільство вже точно помітило. Поклали дорогу, відремонтували школу, зробили освітлення в сілі, селищі або місті, сміття почали нарешті вивозити не лише в містах, але і селах, водогін полагодили, майданчик спортивний зробили – це, здавалося б прості речі, хвалитися цими речами в двадцять першому столітті якось аж ніяково. Але давайте чесно казати, ці проблеми не вирішувалися десятиліттями.
В провінції ще донедавна здавалося, ніби час завмер на початку дев’яностих. Годинник знову пішов дві тисячі чотирнадцятого року після того – наголошую, що під час моєї передвиборчої президентської програми я наголосив, що одним із основних ключових елементів моєї діяльності на посаді Президента буде децентралізація. Пам’ятаєте як всі скептично посміхалися, що всі це обіцяють, але гроші з центру ніхто ніколи не віддасть. Це була позиція принципова моя, це була позиція Уряду. До речі, підготували зміни до Конституції, які мали забезпечити конституційну підтримку відповідним змінам до децентралізації. І сьогодні я можу наголосити – давайте подумаємо, що у зв’язку з тим, що пройшли незаконні вибори вчора на окупованих територіях, у зв’язку з тим, що Росія взяла на себе повну відповідальність за брутальне порушення Мінських домовленостей, ті зміни до Конституції ми залишаємо в Парламенті, але може ми швидко підготуємо зараз зміни до Конституції, які дозволять нам рішуче продовжити наступ на захист децентралізації, забезпечивши їм конституційний фундамент. Не встигаємо зробити це з першого січня 2019 року, оскільки потребує двох сесій, зробимо з першого січня 2020 або 2021 року, але наш рух вперед має бути таким, коли ніхто нас не зупинить. Бо децентралізація – це не лише перерозподіл грошей на місця, на задоволення самих невідкладних потреб громад. Бо децентралізація - це і прийняття політичних та владних рішень. Це чіткий розподіл відповідальності – відповідальності Президента, Уряду, центральної влади і відповідальності влади місцевої. І суспільство повинно точно знати за що з кого питати, бо в багатьох громадах ми вже бачимо ознаки змін.
Держава забезпечила різноманітні механізми стимулювання відродження регіонів, починаючи від фіскальних інструментів, завершуючи правом спрощеного об’єднання навколо міст обласного значення та міжмуніципального співробітництва. Скажіть мені, скільки про це мріяли мери міст, голови громад для того, щоб вирішити питання приєднання. І лише зараз ми забезпечили відповідні рішучі кроки.
Декілька слів про гроші. Вперше частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України перевищила 50%. Наголошую, що коли я працював головою бюджетного комітету, дуже добре знаю цей розподіл, тоді цифра коливалася в районі 30%. За чотири роки власні доходи місцевих бюджетів зросли з шістдесяти дев’яти мільярдів гривень до двісті тридцять одного мільярда. Це прогноз на кінець поточного року. 60 млрд і 230 млрд. Як цьому можна заперечувати, як не оцінити, що Президент і Уряд віддали гроші. Якби в нас зараз були ці гроші в нашій кишені, в державному бюджеті, то про що ви кажете – гори би звернули.
Але чому ми маємо це тримати в себе, коли ми маємо довіряти суб’єктам місцевого самоврядування? Дати їм можливість міським головам, головам громад самостійно вирішувати що і де будувати, як вирішувати власні проблеми.
В результаті, частка власних доходів місцевих бюджетів у ВВП збільшилася з 5% до 7%, більше 7%. Розмір державної підтримки на розвиток громад та розбудову інфраструктури, знову ж таки порівняти 2014 рік із 2018 роком, за чотири роки він збільшився у 39 разів.
На добровільній основі створено 865 об’єднаних територіальних громад. Пам’ятаєте скільки каміння було кинуто в наш бік – а чи буде це добровільно, а чи не буде ніхто примушувати, чи не будуть тиснути, чи не будуть заставляти, чи немає там прихованого політичного впливу.
А сьогодні об’єднані територіальні громади охоплюють вже 24% населення і 37% від загальної площі України. Вони зараз отримали зовсім іншу, в рази й на порядки міцнішу фінансову базу. При цьому в 99 районах примудрилися не створити жодної об’єднаної громади. Хочу тут наголосити – це абсолютно неприйнятно.
Ще одна проблема. Мільярди гривень з коштів місцевих бюджетів пиляться на депозитах. Друзі мої, звернусь до банківських установ і попрошу оприлюднити в розрізі кожної громади. Якщо вони не потрібні головам громад, ви так і скажіть! Приблизно стільки зараз потрібно армії, щоби успадковані нами звалища боєприпасів, не сховища, а саме звалища, перетворити на сучасні склади із надійними та високотехнологічними системами безпеки, які повністю виключають вплив людського фактору і проведення диверсій.
Отримувати лише відсотки з депозитів – це замало. Гроші мають вкладатися в реалізацію важливих місцевих проектів, працювати на громаду, генерувати нові робочі місця. Врешті-решт покращувати життя людей громади. Так чому тоді кошти розмиваються або «зависають» на депозитах? Не через злий умисел. Часом, просто через брак якісних контрактів, якісних проектів і якісних менеджерів, які готові і здатні їх реалізувати. Виходить як в радянському колгоспі: нема врожаю – біда, а як вродило – то ще більше лихо. Так і в громадах: не було грошей… були в 2013-2014 роках місцеві бюджети касам по виплаті зарплати, бо нічого більше там не було… Не було грошей – не знали, що робити, але принаймні депутати хоч посилалися: а що ми можемо зробити – грошей немає. Прийшли гроші – заплуталися ще більше, не знають, куди відра підставляти.
За всіма прогнозами, протягом найближчих років в Україні триватиме зростання. Якщо на виборах дамо відсіч демагогам, дамо відсіч популістам, якщо не дозволимо їм звести нанівець суспільством побудовану макроекономічну стабілізацію. І тоді децентралізація призведе до появи у громад ще більших додаткових коштів.
Необхідно подолати спорадичність і певний хаос в реалізації політики розвитку регіонів. Тому ставлю регіональній владі завдання розробити плани перспективного розвитку територій на 2019-2021 роки, обговорити їх із суспільством і громадами, і прийняти їх на рівні громад. Кожна територія повинна визначити свої переваги і пріоритети, на основі яких на ваших дорожніх картах і з’являться першочергові об’єкти, які і будуть маркерами розвитку. І саме головне – кожен член громади буде мати можливість знати, а що буде зроблено у 2019, 2020, 2021 році. І куди підуть такою важкою працею зароблені кошти громади. Це можуть бути і індустріальні парки. Але не з точки зору податкових пільг, бо ми збираємось провести зміни до законодавства, де стимулювання інвестицій буде проводитись на державному рівні. А індустріальні парки це означає, що коли місцева громада за рахунок власних коштів підготує майданчик, підготує підведення мереж, підготує приміщення, щоб завтра підприємець, який вирішив зайнятися ризикованою справою – інвестувати власні кошти в розвиток бізнеса, держава не словом, а ділом сприяла і допомагала. Щоб він не робив: розвиток потужностей альтернативної енергетики, вирішив будувати елеватори, вирішив будувати аеропорти, перинатальні центри. Громада вирішила будувати дороги, інфраструктуру, або багато іншого…
Наявність такий перспективних планів із затвердженими громадою проектами, механізмами фінансування в рази підвищить інвестиційні перспективи територій. І виграє той, хто буде першим. І з точки зору внутрішніх напрямків, внутрішнього фінансування, в тому числі і центрального, і з точки зору залучення зовнішніх грошей. Гарантую, що й держава знайде можливість співфінансувати багато із цих проектів. Тому, закликаючи вас до ухвалення планів розвитку, ми не зазіхаємо на кошти місцевого самоврядування. Це кошти, які ви будете самі визначати як використовувати. Навпаки – пропонуємо фінансову допомогу в реалізації особливо значимих проектів. Підставимо державне плече.
Яскравим прикладом такої допомоги є президентська програма розвитку медицини у сільській місцевості. Схвалено до фінансування 513 проектів з будівництва нових амбулаторій на суму майже 3 мільярди гривень. Ще 250 мільйонів витратимо на придбання 497 автомобілів для цих амбулаторій. Першу сільську амбулаторію, згідно цієї програми, вже збудували і оснащують у селі Протопопівка Приютівської ОТГ на Кіровоградщині. Разом з Кіровоградською лідерами в проекті є Дніпропетровська, Луганська, Харківська та Рівненська області. На даний момент з 513 амбулаторій будується 89, решта - стартують в найближчі тижні.
Нагадаю, такий амбітний проект став можливим завдяки тому, що Генеральна прокуратура України на чолі з Юрієм Віталійовичем Луценком змогла повернути до бюджету 44 мільярди гривень, вкрадених Януковичем та його оточенням. На зазначені кошти будуються, до речі, не лише 513 амбулаторій, але й 184 гуртожитки для воїнів-контрактників. Для того, щоб там проживали майже 24 тисячі українських військовослужбовців, в комфортних, нормальних умовах 21 століття, а не в наметових містечках чи радянських казармах. Зараз на ці гроші закуповуємо сучасну зброю для армії, реалізуються інші соціально-значущі проекти. Крім грошей, у державну власність повернуті заповідники, ліси, земельні ділянки, великі заводи та інші активи. Всі ці факти більше, ніж промовисто свідчать, що послідовний курс влади на залучення до бюджету всіх державних ресурсів, незаконно привласнених Януковичем та топ-особами його режиму, реально реалізується. Вибачте за цей «ліричний» виступ, але минулого тижня в інформаційному просторі з’явилася низка інсинуацій на цю тему.
Сільські амбулаторії не єдиний внесок держави в розвиток сільських територій. Я ініціюю виділення в наступному році 3 мільярдів гривень на підключення сільських шкіл до Інтернету, на модернізацію опорних шкіл, на придбання шкільних автобусів. Бо якщо ми тягнемо Інтернет для телемедицини у сільській медицині, очевидно, що і сільрада, і школа мають точно мати високошвидкісний Інтернет. Так само наполягаю на збільшенні субвенції на інклюзивну освіту до одного мільярда гривень. Бо взагалі вирішувати проблеми інклюзивної освіти почали лише зараз, в останні 3-4 роки. До цього ці діти, які є рівними членами суспільства, були кинуті на призволяще. І на сьогоднішній день влада нарешті опікується проблемами безбар’єрності, опікується особливостями освіти. І безумовно, що ми маємо забезпечити продовження цього курсу і ця сума у порівняні з поточним роком майже подвоїться.
Але я хотів би сказати, ще декілька слів по програмі сільської медицини і будівництва амбулаторій. Якщо виявиться, що десь порушено умови тендеру чи умови конкурсу, чи хтось організував «междусобойчик», якщо підтвердиться будь-яка інформація, яку оприлюднено, я сподіваюся, що правоохоронні органи дадуть відповідну оцінку подібним діям. А урядові представники просто відкличуть ліцензії у махінаторів. Для того, щоб не було права доступу махінаторів до участі у подібних тендерах. Якщо ця інформація брехлива, то дайте відповідне роз’яснення людям для того, щоб вони могли визначити… Бо лише принцип довіри і прозорості може забезпечити ефективне використання саме цих напрямків бюджетних коштів.
Шановне товариство!
В 2014 році ми поставили собі амбітні цілі – зробити реформу децентралізації і порвати раз і назавжди з централізованою радянською системою. Віддати повноваження і ресурси у громади. Сьогодні, коли ми десь на екваторі цієї реформи, маємо ставити не менш амбітні цілі і завдання. Ми повинні бачити горизонти реформи. 2020 рік – ключовий. У 2020 році місцеві вибори мають відбутись вже за умови покриття всієї території України об’єднаними територіальними громадами. Часу залишилось небагато. Тобто на новій територіальній основі мають бути проведені місцеві вибори. І там буде забезпечено змагальність. Було нецікаво йти, в тому числі і в 2015 році, бо цим вішав ярмо і не мав ніяких можливостей для того, щоб вирішити проблеми. Зараз ситуація кардинально змінилася.
Що нам потрібно для цього зробити? Перше – потрібне максимальне стимулювання подальшого об'єднання та приєднання територіальних громад, зокрема до міст обласного значення. Друге. Верховна Рада має прийняти надважливий законопроект «Про засади адміністративно-територіального устрою». Ми маємо обговорити його, мати суспільну підтримку і приймати. Він затверджує базовою адміністративно-територіальною одиницею держави – громаду. Наближаємо владу до людей. Наші дії, дії влади мають бути абсолютно зрозумілими. Третє. 2019 року мають бути сформовані всі перспективні плани областей з повним покриттям ОТГ всієї території України. У 2020 році ми повинні прийняти адміністративне рішення про об’єднання громад, які за чотири роки не знайшли ані бажання, ані прагнення, ані сил об’єднатись. Від того, що хтось не зможе до 2020 року забезпечити об’єднання, не мають страждати люди. Чому вони мають жити у більш гірших умовах, ніж ті, хто перебуває в ОТГ? Ми чотири роки не тиснули, лише бюджетно заохочували. Але ніхто не може діяти всупереч інтересам громади, інтересам людей.
Це станеться відповідно до бажання людей, щоб ніхто не був заручником. Це станеться відповідно до перспективних планів, затверджених обласними радами. Маємо завершити ключовий етап реформи, щоб усі громадяни України мали, нарешті, рівний доступ до якісних послуг – в освіті, медицині, соціальній сфері.
До речі, я вчора мав зустріч з керівниками багатьох держав в Парижі, це було дуже активне спілкування, але окремо була зустріч з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель і Президентом Франції Еммануелем Макроном, і у питанні децентралізації – це один із тих напрямків, де нам готові збільшити обсяги допомоги і збільшити обсяги консультативної допомоги. Якщо будь-який обраний голова має порадитись як найбільш ефективно використовувати кошти громади, ми можемо дати доступ до найкращих іноземних практик.
Децентралізація, як і інші важливі реформи, про які тут сьогодні будемо детально говорити, має стати точно незворотною. Не можна будь-кому дати навіть маленький шанс на реванш. Чотири роки поступового впровадження довели її економічну та політичну ефективність для громад та громадян. Її ефективність зайвий раз переконує нас в тому, що наступному поколінню українців ми передамо успішну європейську Україну. Саме так і станеться, якщо лише не дамо передати країну до рук реваншистів, популістів, які атакуватимуть країну у виборчому циклі 2019-20 років. Але я впевнений, мудрий український народ зробить відповідальний вибір, який гарантуватиме сталий розвиток територій, громад. Розвиток, до якого розчистили дорогу і створили умови потягом кількох років важких випробувань і тяжкої праці.
Україна – це величезний потенціал людської сили. Україна – це величезний потенціал людської віри. Україна – це край єврооптимістів, правильних єврооптимістів, з унікальною вірою в Європу і власне європейське майбутнє.
Слава Україні!
