Не плач, мій любий, тата не вернеш,
Клянусь лиш Богом, кожна ця сльозина
Впаде прокляттям, полум`ям пожеж
На тих, хто залишив без тата сина...
Хоч
знаю, як болить - утри печаль,
Як ти - біди, хай кат смоли нап`ється...
Розбитий вдрузки юних душ кришталь
В ворожу плоть осколками віп`ється...
Як
гірко, милий, тамувати щем,
Сирітські сльози скрутно витирати...
Серця малі, подряпані ущент,
Як важко мамі словом бинтувати...
І де ту
силу зможу віднайти,
Щоб вам полегшити тягар важкої втрати...
Сама осиротіла, й зараз ти
Опорою для мене мусиш стати...
Не
плач, мій хлопчику, у вас лишилась я,
За вашим татом вся Вкраїна плаче!
Така вже доля і моя, й твоя,
Та ти не плач, маленький мій козаче!
Вікторія Бричкова
Споживаючи не манну - локшину,
Охрестившись не духом - безвір'ям,
І божку - не до Бога - "Осанна!"
Хвалу возносячи, приклИкали
Сатанинського визволителя
З ординцями - вбивцями безликими.
Мріяли одразу в небожителі
Потрапити - сипатиметься манна
Просто згори, благоденство настане...
Натомість, сиплються бомби у ванну,
Царя немає... "Де ж рай?!" А рік тане.
Вже рік брехні-тортур-крові-руїни-
Зрад-героїзму - рік, Ера України,
Ера дорослішання, скидання чар...
"Де ж рай?!"А вгорі плаче Небесний Цар.
осінь 2014 - 13 березня 2015 р.
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика гражданская
Свидетельство о публикации № 63004