хочу сюди!
-
-
50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років
Замітки з міткою «україна»
Ветерани АТО, УПА і волонтери: багатотисячна колона пройшлась Києвом маршем на шану захисникам України
Марш пройшов під гаслом "Україна - понад усе!".
День захисника України у Києві відзначили маршем
Під пильним оком Кобзаря захисники збиратись почали ще за години до початку самого маршу. "Свято, яке об'єднує всіх нас. Від козацтва, до воїнів УПА і до наших захисників держави сьогодні. Захисник - це в серці", - каже військовий капелан Володимир Червонніков.
Федір Дячун чи не єдиний із УПА. Ще підлітком пройшов повстанський вишкіл, і бої. Вже має 95 років та каже йтиме із колоною увесь маршрут. "Коли доля кидає, тоді я йду. Для мене - то святий день. І взагалі святий для українського народу. Козакам Покрова була заступницею. УПА була заступницею, і для всього народу була засупницею", - каже ветеран.
Сотні, чи й тисячі: військові, волонтери, націоналісти і пересічні громадяни - колона впевнено крокувала столицею під гаслами "Україна - понад усе!".
ВІДЕО У Києві до Дня захисника України пройшов святковий марш
Сьогодні відзначаємо День захисника України. Знакове і ледь не сакральне свято. Адже вшановуємо захисників та захисниць, святкуємо День козацтва, День заснування Української повстанської армії та одне з найбільших церковних свят - День Покрови Пресвятої Богородиці. У багатьох містах пройшли святкові заходи та численні марші. Як один із таких пройшов у столиці – у сюжеті.
Обабіч вулиці безліч людей, які прийшли підтримати захисників і захисниць." Сьогодні ми ідемо маршем, щоб показати, що український дух він сильний. Як і 5, і 6 років тому, адже війна продовжується", - каже ветеран АТО Лисенко Ярослав.
Через Хрещатик на Майдан, а звідти вгору, на алеєю Небесної Сотні, віддати шану й цим борцям.
Фінал для дійства - Банкова. Під Офіс президента колона входить з фаєрами та перфоменсом з дверима, на які клеїть свої вимоги до президента. А саме -
Захист від колаборантів та звільнення Венедіктової: учасники Маршу слави УПА передали вимоги Зеленському
сприяти в прийнятті закону проти колабораціоністів, боротися з прихильниками Кремля та не вести переговорів з терористами на Донбасі.
Кореспондент Сергій Моргун. Більше читайте тут: https://tsn.ua/kyiv/veterani-ato-upa-i-volonteri-bagatotisyachna-kolona-proyshlas-kiyevom-marshem-na-shanu-zahisnikam-ukrayini-1645666.html
1
Освіта світить та не гріє
1. Дорого, бо задурно
Минулої неділі відзначався День вчителя, а ще наш пан президент додав своїм указом на цей день відзначення Територіальної оборони в Україні – цікаве поєднання, що не кажіть.
Зрозуміло, що йшлося про відзначення окремих видатних вчителів, зокрема, якогось шкільного вчителя історії було визнано як «вчителя року 2020». Мене особливо в тому відзначенні веселило і раніше, і цього разу, що враховано багато різних критеріїв для визнання першості щодо інших вчителів, але посеред всіх них немає того головного – успіхів учнів цього конкретного вчителя. І йдеться навіть не конкурси чи якісь олімпіади, а саме про подальше приватне життя людини. Скільки з учнів стало фаховими дослідниками історії або дотичних до того професій, що досягли значних успіхів. У спортивних тренерів з тим чітко: скільки виховав майстрів та рекордсменів, скільки одержали перемог в змаганнях і все інше реальне і матеріальне. А вчителі в школі жодним чином не мають так би мовити «довічного зчеплення» зі своїми учнями, а вчив, чогось навчив і прощавай назавжди. Так само і у вузах! Спілкування тривале вчителів і учнів після завершення навчання – це дуже рідкісні, навіть унікальні випадки, а не системний характер, на чому я і наголошую: то є винятки і то суто особистого плану. Чому так? Бо так! Самі задумайтесь! З ким з вчителів чи викладачів ви підтримуєте стосунки впродовж життя? Отож і воно... А чому? Тому що звичайному шкільному вчителю і навіть викладачу у вузі відпочатку байдуже, яким буде ваше життя в подальшому і чи стануть в ньому в пригоді ті знання, яких він намагається вас навчити – байдуже!
Щоб мене краще зрозуміли, то порівняйте з тим самим вчителем, але вже в ролі репетитора: зовсім інша парадигма! Навчання за гроші хороші чітко зобов'язує вчителя переживати за результат, бо в разі негативного – вертай все назад, як і реноме оформиться «гад». Нічого подібного не загрожує простому вчителю чи викладачу. Я зумисно об'єдную школу і вузи, бо різниці поміж ними як такої немає: за надані знання відповідальність відсутня повністю! Не вірите – перевірте. Не збираюся доводити то детально, бо навіщо. Мені не доводилося чути про покарання освітнього державного закладу за неякісно надану освіту своїм учням. Ні за часи СРСР, ні за сучасної України, яка майже повністю зберегла радянський устрій освіти, де винятки типу ЗНО тільки підтверджують правило. А що це за правило? А це ота «безкоштовна освіта», що як і «безкоштовна медицина» насправді коштує над дорого, а якість їх – нікчемна!
Мене раніше дико шокувало, коли начебто серйозні дяді і тьоті з піною в роті кричали про прекрасне радянське минуле, де освіта і медицина були безкоштовні. Так в нашій сучасній Україні ми від стану Совка далеко не зайшли: освіта і медицина за Конституцією так само безкоштовні. Але ще Михайло Жванецький гарно обіграв цю дармову медицину в СРСР: ви можете і не платити зовсім в лікарні, якщо вас не цікавить результат. Аналогічно і зараз є. І як це не дивно, але усіх такий убогий стан освіти і медицина влаштовує, бо значних протестів щодо подвійного-потрійного оподаткування за то в Україні не спостерігається.
Мені чимало раз доводилося сперечатися стосовно тем безкоштовності освіти і медицини в СРСР чи тепер: перепрошую, але ж не марсіани дають гроші на утримання лікарень і медиків, чи шкіл, вузів та вчителів? Ах, то все оплачується з держбюджету! Так значить марсіани до держбюджету гроші дають? Ні, то з громадян збирають податки і формують держбюджет, а вже з нього оплачують освіту та медицину. То значить вона не безплатна зовсім, якщо з нас постійно збирають на то гроші! На протязі всього часу працездатності у 25-35 років ми оплачуємо те, чим за часту і не користаємося. Чому так? А щоб існував міф «задурно». При тому, що всі свідомі одного головного: доброго задурно не буває! Далі йде теза: хто платить гроші – той замовляє музику. Вчителю чи медику гроші платить держава у вигляді адміністрації окремого закладу – перед нею вони і витанцьовують, але аж ніяк не перед учнями чи хворими. Тоді і починають виникати процеси з шелесту грошових купюр, які привертають увагу і повагу до безпосередніх користувачів послугами освіти і медицини, але ж то двічі-тричі сплачувати за одне. Чи це нормально? Ні. Виходить-бо, що замість «безоплатна» освіта і медицина у нас є наддорога і часто-густо просто недоступна. А причини цього є суто в системі «найкращої радянської освіті», клініка якої непідвладна і найсучаснішій медицині, про яку більше і не згадуємо. Зупинимось на тому, що визнаємо сучасну освіту в Україні повним дублікатом колишньої системи освіти в СРСР і що на то нема ради.
На завершення роздумів вкажу на одну важливу різницю: СРСР була закритою спільнотою і тому надання безоплатної освіти державою компенсувалося подальшою роботою цієї людини в державному секторі економіки, де більш освічені давали більший прибуток на виробництві чи деінде. Варто нагадати, що коли зі СРСР у 70-ті було дозволено виїхати євреям, то їх перед тим змушували заплатити до держбюджету по кілька тисяч рублів за освіту в залежності від фаху, що було значною сумою, бо на той час в СРСР за офіційним курсом 1 долар США дорівнював 0,73 руб. А тепер щодо нас: сучасна Україна є відкритою країною, тобто держава за наші з вами гроші дає середню і вищу освіту людям, які потім спокійно їдуть працювати за кордон і жодних прибутків до держбюджету України не надають. Ось тут якраз і є освіта задурно без жодної подальшої компенсації державі! Вам не здається, що то є межа безглуздості? Судячи з усього – не здається. Все добре і всіх все влаштовує, тому ми і бідні, бо дурні, а винувата в тому наша найдешева в світі освіта.
Богдан Гордасевич
5 жовтня 2020 р.
Львів-Рясне
1
Кобзарі України
- 04.10.20, 17:52
- Ми любимо тебе, Україно!
Кобзарі України
Кобзарське мистецтво тісно пов'язане з історією рідного краю і своїм корінням сягає в давно минулі часи. Кобзарі, бандуристи - творці українського героїчного епосу - завжди були духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто й безпосередніми учасниками боротьби за кращу долю України.
Прототипами кобзарів можемо вважати ще народних співців-гудців княжої доби Баяна, Митусу та інших, як згадуються в літописах. Імен кобзарів тих часів в історичних джерелах ми не знаходимо, та можна припустити, що кобза як музичний інструмент існувала вже тоді. Про це, зокрема, свідчать зображення музикантів із кобзоподібними інструментами на фресках Софійського собору в Києві.
Кобза, невпинно удосконалюючись, набувала великого поширення та популярності і в ХV столітті стала на Україні справжнім народним інструментом. Наприкінці XVI - на початку XVII століття удосконалену кобзу почали називати бандурою. В цей час її широко використовували у вищих верствах суспільства, на ній грали і селяни, і козаки.
Високе кобзарське мистецтво, майстерність співців були відомі і за кордоном. До складу придворних музикантів іноземних королів та вельмож часто входили бандуристи.
Великою пошаною кобзарство користувалося на Запорозькій Січі. Там і зародився тип кобзаря-професіонала.
З ліквідацією Запорозької Січі бандура вийшла з ужитку вищих верств суспільства і поступово стала інструментом тільки мандрівних співців-кобзарів, які організовувались у цехові об'єднання-братства.
Братства відіграли визначну прогресивну роль у розвитку кобзарського мистецтва. Щоб стати кобзарем, треба було пройти сувору цехову школу, досконало вивчити репертуар, добре оволодіти інструментом. Великого поширення братські цехи-школи на Україні набули у XIX столітті. Найбільш видатних та поважаних кобзарів, які могли мати своїх учнів, називали майстрами, або панотцями. Серед кобзарів того часу відзначимо Івана Стрічку, Семена Канову, Петра Колибабу, Семена ошового, Антона Ладжу, Івана Однорога, Федора Крячківського, Василя Макуленка, Архипа Никоненка, а також Андрія Шута - першого кобзаря, від якого почали записувати думи. Великою популярністю користувалися кобзарі Федір Гриценко-Холодний, Петро Древченко та інші. Але найвідомішим кобзарем, який привернув увагу громадськості того часу, був Остап Вересай.
Наприкінці XIX століття, після смерті О. Вересая, здавалося, настав період занепаду кобзарства і повного вимирання кобзарів. Та кобзарське мистецтво завдяки своїм давнім традиціям, тісним зв'язкам з народною культурою, незважаючи на утиски і переслідування царського уряду, страшні репресії сталінщини і голод на Україні, вижило і збереглося до наших днів.
Серед кобзарів та бандуристів усіх часів було багато справжніх віртуозів музикантів, прекрасних співців, натхненних творців та імпровізаторів. На жаль, імена більшості з них канули у небуття. Дуже мало збереглось і зображень народних співців. І тому, безперечно, портретні замальовки кобзарів, виконані дослідниками кобзарського мистецтва та художниками Л. М. Жемчужниковим, О. Г. Сластіоном, та фотографії, які увійшли до комплекту, мають значну цінність.
БОГДАН ЖЕПЛИНСЬКИЙ
Остап Вересай
Самійло Яшний
Федір Гриценко-Холодний
Степан Пасюга
Федір Кушнерик
Никін Прудний
Олександр Маркевич
Степан Топірець
Григорій Ільченко
Євген Адамцевич
Дмитро Вовк
Анатолій Білоцький
Юрій Сінгалевич
Михайло Башловка
Юрій Данилів
1
"....Вода пєрсікового цвєта...". Україна.
- 27.08.20, 09:04
"....Пользователи соцсетей из Симферополя и Симферопольского района выкладывают фотографии воды из-под крана, которая может быть от цвета некрепкого зеленого чая до цвета персикового сока. У некоторых из крана идет ржавчина.
В регионе водоемы обмелели из-за засухи. Воду на очистных станциях нужно промывать дважды в сутки, чтобы избавиться от ржавчины и примесей, сейчас это "непозволительная роскошь", объяснила компания-поставщик "Вода Крыма".
"На входе в очистные сооружения на Петровских скалах и Партизанском водохранилище мутность подкралась к 10-ти миллиграммам. Причем с каждым днем, с каждым часом на какую-то исходную величину вода становится хуже. Горизонты опускаются, чистую воду мы забираем, а ил, который находится в водохранилищах, остается. Плюс при такой температуре начинается цветение сине-зеленых водорослей. В результате мы имеем такую воду", - заявил на брифинге гендиректор этого предприятия Владимир Баженов.
По его словам, очистные станции города с такой концентрацией примесей могли бы справиться, если бы не дефицит воды.
"Мы бы с фильтроцикла 24 часа - это мы раз в сутки моем фильтры, перешли бы на фильтроцикл 12 часов и стали бы их мыть два раза в сутки. Тогда фильтры каждые 12 часов обновлялись бы и вода вошла в стандартное качество - вот такая, как у меня сейчас в стакане. Но, увы. После каждого фильтроцикла мы сбрасываем в канализацию, - к сожалению, так устроены сети, - 2500 кубометров воды на каждом сооружении", - отметил Баженов.
1
Дрємучий совок. Сдає Крим. Кого ви навибирали?
- 20.08.20, 07:49
Вітольд Фокін:
«Якби Росія не захопила Крим, то сюди прийшли б американці»
«Якби Росія не захопила Крим, то сюди прийшли б американці»
1
