Бунт почався тому, що цитуючи одного з “протестувальників” “італійці – расисти, не хотіли брати їх на роботу”. Місцеві італійці при цьому стверджували, що якість роботи іммігрантів була дуже низька.

Перший раз, поліція, що прибула для з’ясування причин  під натиском“афроафриканців” змушена була відступити. Через недостатню підготовку було поранено 18 карабінерів ) та 14 інородців, 7 інородців затримано, поліція змушена була викликати спецназ, негри продовжили безлади на вулицях міста, здійснюючи підпали машин та іншого майна та грабуючи невеличкі приватні крамнички, дісталось і кільком місцевим жителям.

У відповідь місцеві націоналісти за підтримки населення почали формувати загони самооборони. В Розано поліція розшукує невідомих, що підстрелили з рушниці двох “гостей”, рухаючись на великій швидкості на машині.

Африка проти Європи

8 січня о 18.20 комуні (адміністративний округ в Італії) Лауреана ді Боррелло (Laureana di Borrello) , що за кілька кілометрів від фабрики в Розано, на якій проживали “гості” , знову ж таки невідомими були підстрелені в ноги два іммігранти, яких доправили в лікарню.

Ситуація у Розарно є складною ще й через те, що у місті немає місцевої влади: вона була розпущена ще у 2008 році за зв’язки з мафіозними структурами. Одразу після протесту іммігрантів біля муніципалітету зібралася група місцевих жителів, яка вимагала вислати з міста всіх іноземців. Єдиними захисниками місцевого населення є італійські націоналісти.

За матеріалами української та італійської преси.

http://sna.in.ua/?p=649#more-649

На початку дев’яностих років минулого століття багато країн світу поглинула фінансова криза. Здавалося, ключові фінансові гравці мали б побачити всі слабкі місця системи і захистити її від ще одного подібного колапсу. А економічна наука наче досягла свого апогею. Але більшість країн світу вдруге наступили на ті самі «граблі» у першому десятилітті нового століття – сьогодні маємо другий обвал світової фінансової системи.

Виходить, що світ навчився ефективно управляти фінансовим капіталом, але раз на десять років щось не спрацьовує. Значить фінансовий капітал більше не дає гарантії стійкості суспільства. Можливо, настав час навчитися оперувати іншим капіталом - соціальним.

Прочитати повну статтю Володимира Чепового, голови Української Громади, "Від кризи світ врятує не фінансовий, а соціальний капітал" можна тут: http://ukrhromada.org/ua/quotes-content/id/40/

Як повідомили в прес-службі МВС, даний громадянин в приміщенні приватного кафе під час виниклої раптової сварки наніс ножові поранення двом безробітним місцевим жителям у віці 51 і 23 років. Постраждалі були госпіталізовані.

http://sna.in.ua/?p=630#more-630

За повідомленням американського журналу «Ньюсвік» у зв’язку з розвалом своєї застарілої військової промисловості Росія зараз вимушена купувати зброю на Заході, що, як відзначає видання, «в радянську епоху вважалося б зрадою».

Так цього місяця Москва оголосила, що вона купить в «Ізраїлю» на 50 мільйонів доларів непілотовані літаки замість своїх власних незграбних і дорогих аналогічних виробів, що довели свою неспроможність в російсько-грузинській війні. 

Журнал нагадує, що за 5 днів цієї війни грузини збили не менше 11 російських літаків і декілька дронів. 

Цього року росіяни вже купили для своєї армії снайперські гвинтівки в Англії і пістолети для елітних частин в Австрії. 

«Найостанніше покоління» російських озброєнь: винищувачі-бомбардувальники Су-34 і Су-35, винищувач Міг-35, система ПВО С-400 і ракети малої дальності «Іскандер» — є, за свідченням російського військового експерта Фегельхауера, модернізацію зброї старого покоління, створеної ще 30 років тому. 

Стан російської армії був виразно продемонстрований під час російсько-грузинської війни, відзначає видання. 

Дорога від Цхинвалі до Горі була заставлена російськими бронетранспортерами, що зламалися, а російські солдати воювали там в кросівках. 

В порівнянні з добре оснащеною США грузинською армією росіяни виглядали як солдати з документального фільму про другу світову війну. 

http://sna.in.ua/news/2-varvar/524-2009-11-27-10-04-30.html

Як передає кореспондент УНІАН, відповідне рішення парламент прийняв сьогодні на засіданні.

Зокрема, цей раніше ухвалений закон Президент заветував і повернув на розгляд ВР зі своїми пропозиціями. В той же час парламент не підтримав жодну з пропозицій глави держави.

Не змогла ВР подолати і вето Президента. За подолання вето проголосували лише 213 народних депутатів із 424, зареєстрованих в сесійній залі.

Таким чином закон вважається скасованим.

Даним законом передбачалася більш жорстка відповідальність за хабарництво в органах державної влади, правоохоронних і судових органах.

Для представників влади, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, за отримання хабара в розмірі 10 тис. доларів і більше пропонувалося позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. Для суддів, прокурорів і слідчих за такий злочин – довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

http://sna.in.ua/news/1-ua/516-2009-11-17-13-35-22.html

Місто пережило набіги печенігів, 14 разів стояв ворог під його стінами  Тричі під стінами Василева ( так звалось тоді місто), стояли війська Юрія Долгорукова, саме його син  перейменував місто на Васильків. Через місто проходив стародавній Галицький торгівельний шлях. Географічне розташування міста сприяло його економічному розвитку. У 1240 році Васильків був зруйнований ординськими  загарбниками. В другій половині ХІІІст. місто перейшло у володіння Києво-Печерського монастиря, а з середини ХІУст. місто стало належати Литовській державі.

Уездный  город Киевской губ. в 36 1/2 верстах к ЮЗ от губ. г., при р. Стугне, приток Днепра. Когда основано здесь первое поселение, неизвестно; но уже в веке здесь существовало урочище Василев. Во время княжения Владимира в посаде Василеве был устроен двор, куда ссылались из велико княжеских теремов в заточение жены, состарившиеся или нарушившие уставы гарема. Близ этого посада, в лесах и ущельях, идущих к нему от р. Днепра, любил охотиться великий кн. Владимир. В 996 году печенеги, во время набега на Русскую землю, приступили к Василеву со значительными силами, против которых Владимир не устоял и должен был укрыться под мостом. Там он дал обет соорудить в Василеве церковь св. Преображения, если избавится от гибели. Неприятель удалился,  и Владимир исполнил свой обет. В 997 году в посаде Василев родился св. Феодосий. Колодезь его существует и до сих пор; над ним устроена часовенка, известная под именем "каплицы Феодосия". В 1091 г. великий князь Андрей Юрьевич, внук Владимира, по завещанию своих родителей подарил посад Василев Киево-Печерской лавре, а в 1157 г. Василев делается уделом князя Василька. В 1238 году город испытал бедствия монгольского нашествия; в 1320 году завоеван был Гедимином; во время польского владычества подвергался неоднократно разорениям крымских татар и запорожцев. В 1586 г. заведовавший Киево-Печерскою лаврою епископ Хребтович заложил здесь замок. В 1686 году В. достался России и до 1785 года находился в собственности Киево-Печерского монастыря, а потом поступил в казну. До 1795 года В. был пограничным и таможенным городом, а в 1796 году сделан уездным городом Киевской губ. Местоположение города красиво. На восточной стороне его тянется тройной ряд валов и насыпей; вышина их около 2 саж.

Концы наружных валов с одной стороны упираются в р. Стугну, а с другой — в ручей Василев. По преданию, эти валы, а также и вал, который находится в 4-х верстах от города, служили границею между Россиею и Польшей. В 1/2 версты от города находятся земляные укрепления на 4 орудия. В предместье города В., за Стугной, находится курган в 7 саженей высоты. Всей городской земли у города 10880 десят., из которых около 900 десятин под городским поселением. Жителей в 1889 году считалось 17794, из них 8946 мужского пола, 8848 женского пола. По вероисповеданию:

православных 10833, раскольников 27, католиков 22 и 6912 евреев.

По сословиям более всего мещан — 13925 ч., затем 3335 кр., дворян было 151 ч., духовных 36, купцов 90, почетных граждан 6. В городе 2 ярмарки, мыловаренный завод с производством на 3300 руб. в год, завод восковых свечей, с производством на 2000 руб., 4 кожевенных завода с производством на 38000 руб. и 1 кирпичный завод с производством на 3000 р.; 3 православных церкви, 1 синагога и 2 молитвенных еврейских дома, больница; 2-х классные училища, мужское и женское; несколько частных начальных школ, как русских, так и еврейских. Климат города здоровый, прирост населения — 1,3% в год.

Васильковский уезд — в средней части Киевской губ.; пространство 81,9 кв. м., или 3961,7 кв. версты. Поверхность довольно волнистая; кряжи возвышенностей переходят из Киевского уезда в Васильковский и оканчиваются, не доходя р. Ротка. Между pp. Ротком и Каменкою, впадающими в Рось, простирается значительная плоская возвышенность, составляющая среднюю полосу В. уезда и ограничивающаяся  pp. Упавой и Стугной. Западная сторона уезда более низменна, и только по берегам р. Роси, Каменки и Упавы видны небольшие возвышения, а северная часть, смежная с Киевским у., представляет некоторые черты Полесья. Около м. Белой Церкви простирается обширная равнина, по направлению к Василькову, Фастову и Миравке, ширина ее от села Миравки к Фастову 40 в., а длина от Белой Церкви до Стугны 80 в. Судоходных рек в уезде нет, но вообще рек и истоков много. Главные р.: Рось, Ирпень, Роток, Каменка, Настаевка и др. Озер в уезде нет, но реки образуют широкие разливы, напр., при г. Василькове пруд, образуемый рекою Стугною. Болота незначительны. Почва уезда плодородна и состоит из неглубокого пласта чернозема; примесь глины в черноземе находится в полосе от р. Каменки на ЮВ, не доходя до р. Роси. Земли в уезде 346147 десятин; из нее казне принадлежат 23648 десятин, удельному ведомству 26262 десятины, монастырям и церквям 4890 десятин, городским обществам 2805 десятин, дворянам 83916 десятин, в наделе у крестьян 200648 десятин, у крест.-землевладельцев   2753 десятины, у прочих сословий 1225 десятин. У народо населения было в 1889 г. лошадей 34361, рогатого скота 49525, овец 66849, свиней 32825, коз 512. Всего населения уезда было в 1889 г.  263261 чел. (127748 муж. и 135513 женщ.). По вероисповеданию: православных 217559, раскольников 1310, римско-католик. 4723, евреев 39639 чел. По сословиям: дворян 1931, духовного звания 729, почетных граждан 270, купцов 684, мещан 43286, крестьян 197773, колонистов 1616, военного звания 15767, иностранных подданных 1135. Жители уезда занимаются хлебопашеством, разными промыслами и торговлею. Самые значительные поселения в уезде — местечки Белая Церковь и Фастов, села Винцентовка, Езерна, Плисецкое, Большое Половецкое, Малое Половецкое, Прилесское.

В уезде существуют 2 еврейские колонии. Свеклосахарных заводов 5, с производством в год на 2793000 рублей. По посеву свекловицы  В. уезд занимает седьмое место в губернии (засевает от 5 до 6 т. десятин в год). За свекло сахарными заводами следуют мукомольни, которых 7 с производством на 458 т. руб., 3 винокуренных завода, которые выкурили 6823 т. градусов спирта, 1 пивоваренный завод с производством на 56 т. руб., 1 табачная фабрика с оборотом в 90 т. руб., 1 маслобойня с произв. на 12 т. руб., 1 машино строительный завод (106 т. р.), 1 завод металлических изделий (40 т. р.),

 4 кожевенных завода (37500 р.), 1 завод восковых свечей и

1 кирпичный, с производством каждый на 2 т. р. Кроме того, в уезде 3 конских завода (85 производителей и 205 маток). В археологическом отношении В. уезд представляет много интересного. Золотые монеты были найдены в м. Фастове и с. Прилесах. В 1852 г. на полях между с. Марьяновкою и Пинчуками найдены металлические вещи, орудия и посуда дохристианского периода. По дороге из м. Фастов в с. Великую Снетинка находится большой курган, называемый "Острая могила".

 Между дер. Фастовец и с. Пинчуки, на протяжении 15 верст, находится более 20 курганов. Валов и окопов в уезде много;

так, напр., от дер. Дмитровка и Валица до уровня Свиной пролегает вал длиною 4 версты. В м. Фастове находится окоп, называемый "Папиевский замок". В 3 верстах от д. Фастово, на полях между  с. Марьяновка и Пинчуки, находятся 2 окопа: "Перепят и Перепятиха", а между с. Прилесы и Малой Половецкой — окоп "Ядемга". В м. Фастово и с. Мотовиловка открыты подземные ходы, но ни вещей, ни костей в них не найдено. См. Киевская губ.     http://dic.academic.ru

Село Пінчуки пролягло вздовж річки Роток (літописна назва Рут), яка фактично висохла, залишилося лише русло та окремими місцями болото.

Заснування населеного пункту Пинчуки, яке прийшлося на кінець X ст. - початок XI ст. (950-1015 рр.) і було пов'язано з боротьбою Київського князівства з печенігами.

Київський князь Володимир укріплюючи своє князівство, організував військові поселення.

Одним із таких поселень були Пінчуки, які розташувалися в дубовому лісі серед пнів зрубаних дерев, а тому і назва - Пеньчуки.

У 1922 р. була знайдена цікава історична знахідка, виорано невеликий горщик із срібними монетами, на яких було зображення Київського князя Володимира. Ця знахідка підтверджує історичну правдивість заснування військового поселення Пеньчуки (Пінчуки).

У 1159 р. грамотою Великого князя Андрія Долгорукого, колишнього Київського князя (1155-1159 рр.), поселення Пінчуки віддане Київському Печерському монастирю, який володів ним до середини XVI ст.

На початку другої половини XVI ст. Литовський князь Сигізмунд Август поселення Пінчуки віддав у власність пану Черниєвському, який володів ним до другої чверті XVII ст.
(Очерки по історії Київської землі* с. 409, автор Н. Клемолинський). Таким чином село стає закріпаченим.

Пан Черниєвський засновує фільварок, ставить свого економа, який стягує з селян натуральний податок  (зерно, мед, тварин, птахів тощо). ("Фільварок" - це маєток)

У XVII ст. селяни відробляють по 1-2 дні на тиждень.

У силу свого розвитку натуральне господарство залишилося грошовим. У 1765 р. Білоцерківське староство, у володіння якого перейшли Пінчуки після розгрому Васильківщини кримськими татарами (1640 р,). Одержувало грошових прибутків від села, яке складалося з 92 дворів з населенням 470 осіб, -1932 золотих і від корчми - 3000 золотих. Непосильна кріпацька праця, надмірні грошові податки призводили до активних протестів селян, що виливалися в окремі вбивства орендарів (у 1786 р. був убитим селянами Пінчуків орендар корчми).

Грамотою короля речі Посполитої Станіслава-Августа Понятовського від 1З грудня 1774 року Пінчуки віддані як подарунок графові Ксаверію Браницькому, нащадки якого володіли селом до 1861 року, а маєтком -до 1917 року (архівні дані).

Кріпацтво посилилося. Селяни Пинчуків відмовлялися виконувати панщину, робили збитки фільварку тощо.

Кінець частини (2)

Далі буде...