Місто пережило набіги печенігів, 14 разів стояв ворог під його стінами  Тричі під стінами Василева ( так звалось тоді місто), стояли війська Юрія Долгорукова, саме його син  перейменував місто на Васильків. Через місто проходив стародавній Галицький торгівельний шлях. Географічне розташування міста сприяло його економічному розвитку. У 1240 році Васильків був зруйнований ординськими  загарбниками. В другій половині ХІІІст. місто перейшло у володіння Києво-Печерського монастиря, а з середини ХІУст. місто стало належати Литовській державі.

Уездный  город Киевской губ. в 36 1/2 верстах к ЮЗ от губ. г., при р. Стугне, приток Днепра. Когда основано здесь первое поселение, неизвестно; но уже в веке здесь существовало урочище Василев. Во время княжения Владимира в посаде Василеве был устроен двор, куда ссылались из велико княжеских теремов в заточение жены, состарившиеся или нарушившие уставы гарема. Близ этого посада, в лесах и ущельях, идущих к нему от р. Днепра, любил охотиться великий кн. Владимир. В 996 году печенеги, во время набега на Русскую землю, приступили к Василеву со значительными силами, против которых Владимир не устоял и должен был укрыться под мостом. Там он дал обет соорудить в Василеве церковь св. Преображения, если избавится от гибели. Неприятель удалился,  и Владимир исполнил свой обет. В 997 году в посаде Василев родился св. Феодосий. Колодезь его существует и до сих пор; над ним устроена часовенка, известная под именем "каплицы Феодосия". В 1091 г. великий князь Андрей Юрьевич, внук Владимира, по завещанию своих родителей подарил посад Василев Киево-Печерской лавре, а в 1157 г. Василев делается уделом князя Василька. В 1238 году город испытал бедствия монгольского нашествия; в 1320 году завоеван был Гедимином; во время польского владычества подвергался неоднократно разорениям крымских татар и запорожцев. В 1586 г. заведовавший Киево-Печерскою лаврою епископ Хребтович заложил здесь замок. В 1686 году В. достался России и до 1785 года находился в собственности Киево-Печерского монастыря, а потом поступил в казну. До 1795 года В. был пограничным и таможенным городом, а в 1796 году сделан уездным городом Киевской губ. Местоположение города красиво. На восточной стороне его тянется тройной ряд валов и насыпей; вышина их около 2 саж.

Концы наружных валов с одной стороны упираются в р. Стугну, а с другой — в ручей Василев. По преданию, эти валы, а также и вал, который находится в 4-х верстах от города, служили границею между Россиею и Польшей. В 1/2 версты от города находятся земляные укрепления на 4 орудия. В предместье города В., за Стугной, находится курган в 7 саженей высоты. Всей городской земли у города 10880 десят., из которых около 900 десятин под городским поселением. Жителей в 1889 году считалось 17794, из них 8946 мужского пола, 8848 женского пола. По вероисповеданию:

православных 10833, раскольников 27, католиков 22 и 6912 евреев.

По сословиям более всего мещан — 13925 ч., затем 3335 кр., дворян было 151 ч., духовных 36, купцов 90, почетных граждан 6. В городе 2 ярмарки, мыловаренный завод с производством на 3300 руб. в год, завод восковых свечей, с производством на 2000 руб., 4 кожевенных завода с производством на 38000 руб. и 1 кирпичный завод с производством на 3000 р.; 3 православных церкви, 1 синагога и 2 молитвенных еврейских дома, больница; 2-х классные училища, мужское и женское; несколько частных начальных школ, как русских, так и еврейских. Климат города здоровый, прирост населения — 1,3% в год.

Васильковский уезд — в средней части Киевской губ.; пространство 81,9 кв. м., или 3961,7 кв. версты. Поверхность довольно волнистая; кряжи возвышенностей переходят из Киевского уезда в Васильковский и оканчиваются, не доходя р. Ротка. Между pp. Ротком и Каменкою, впадающими в Рось, простирается значительная плоская возвышенность, составляющая среднюю полосу В. уезда и ограничивающаяся  pp. Упавой и Стугной. Западная сторона уезда более низменна, и только по берегам р. Роси, Каменки и Упавы видны небольшие возвышения, а северная часть, смежная с Киевским у., представляет некоторые черты Полесья. Около м. Белой Церкви простирается обширная равнина, по направлению к Василькову, Фастову и Миравке, ширина ее от села Миравки к Фастову 40 в., а длина от Белой Церкви до Стугны 80 в. Судоходных рек в уезде нет, но вообще рек и истоков много. Главные р.: Рось, Ирпень, Роток, Каменка, Настаевка и др. Озер в уезде нет, но реки образуют широкие разливы, напр., при г. Василькове пруд, образуемый рекою Стугною. Болота незначительны. Почва уезда плодородна и состоит из неглубокого пласта чернозема; примесь глины в черноземе находится в полосе от р. Каменки на ЮВ, не доходя до р. Роси. Земли в уезде 346147 десятин; из нее казне принадлежат 23648 десятин, удельному ведомству 26262 десятины, монастырям и церквям 4890 десятин, городским обществам 2805 десятин, дворянам 83916 десятин, в наделе у крестьян 200648 десятин, у крест.-землевладельцев   2753 десятины, у прочих сословий 1225 десятин. У народо населения было в 1889 г. лошадей 34361, рогатого скота 49525, овец 66849, свиней 32825, коз 512. Всего населения уезда было в 1889 г.  263261 чел. (127748 муж. и 135513 женщ.). По вероисповеданию: православных 217559, раскольников 1310, римско-католик. 4723, евреев 39639 чел. По сословиям: дворян 1931, духовного звания 729, почетных граждан 270, купцов 684, мещан 43286, крестьян 197773, колонистов 1616, военного звания 15767, иностранных подданных 1135. Жители уезда занимаются хлебопашеством, разными промыслами и торговлею. Самые значительные поселения в уезде — местечки Белая Церковь и Фастов, села Винцентовка, Езерна, Плисецкое, Большое Половецкое, Малое Половецкое, Прилесское.

В уезде существуют 2 еврейские колонии. Свеклосахарных заводов 5, с производством в год на 2793000 рублей. По посеву свекловицы  В. уезд занимает седьмое место в губернии (засевает от 5 до 6 т. десятин в год). За свекло сахарными заводами следуют мукомольни, которых 7 с производством на 458 т. руб., 3 винокуренных завода, которые выкурили 6823 т. градусов спирта, 1 пивоваренный завод с производством на 56 т. руб., 1 табачная фабрика с оборотом в 90 т. руб., 1 маслобойня с произв. на 12 т. руб., 1 машино строительный завод (106 т. р.), 1 завод металлических изделий (40 т. р.),

 4 кожевенных завода (37500 р.), 1 завод восковых свечей и

1 кирпичный, с производством каждый на 2 т. р. Кроме того, в уезде 3 конских завода (85 производителей и 205 маток). В археологическом отношении В. уезд представляет много интересного. Золотые монеты были найдены в м. Фастове и с. Прилесах. В 1852 г. на полях между с. Марьяновкою и Пинчуками найдены металлические вещи, орудия и посуда дохристианского периода. По дороге из м. Фастов в с. Великую Снетинка находится большой курган, называемый "Острая могила".

 Между дер. Фастовец и с. Пинчуки, на протяжении 15 верст, находится более 20 курганов. Валов и окопов в уезде много;

так, напр., от дер. Дмитровка и Валица до уровня Свиной пролегает вал длиною 4 версты. В м. Фастове находится окоп, называемый "Папиевский замок". В 3 верстах от д. Фастово, на полях между  с. Марьяновка и Пинчуки, находятся 2 окопа: "Перепят и Перепятиха", а между с. Прилесы и Малой Половецкой — окоп "Ядемга". В м. Фастово и с. Мотовиловка открыты подземные ходы, но ни вещей, ни костей в них не найдено. См. Киевская губ.     http://dic.academic.ru

Село Пінчуки пролягло вздовж річки Роток (літописна назва Рут), яка фактично висохла, залишилося лише русло та окремими місцями болото.

Заснування населеного пункту Пинчуки, яке прийшлося на кінець X ст. - початок XI ст. (950-1015 рр.) і було пов'язано з боротьбою Київського князівства з печенігами.

Київський князь Володимир укріплюючи своє князівство, організував військові поселення.

Одним із таких поселень були Пінчуки, які розташувалися в дубовому лісі серед пнів зрубаних дерев, а тому і назва - Пеньчуки.

У 1922 р. була знайдена цікава історична знахідка, виорано невеликий горщик із срібними монетами, на яких було зображення Київського князя Володимира. Ця знахідка підтверджує історичну правдивість заснування військового поселення Пеньчуки (Пінчуки).

У 1159 р. грамотою Великого князя Андрія Долгорукого, колишнього Київського князя (1155-1159 рр.), поселення Пінчуки віддане Київському Печерському монастирю, який володів ним до середини XVI ст.

На початку другої половини XVI ст. Литовський князь Сигізмунд Август поселення Пінчуки віддав у власність пану Черниєвському, який володів ним до другої чверті XVII ст.
(Очерки по історії Київської землі* с. 409, автор Н. Клемолинський). Таким чином село стає закріпаченим.

Пан Черниєвський засновує фільварок, ставить свого економа, який стягує з селян натуральний податок  (зерно, мед, тварин, птахів тощо). ("Фільварок" - це маєток)

У XVII ст. селяни відробляють по 1-2 дні на тиждень.

У силу свого розвитку натуральне господарство залишилося грошовим. У 1765 р. Білоцерківське староство, у володіння якого перейшли Пінчуки після розгрому Васильківщини кримськими татарами (1640 р,). Одержувало грошових прибутків від села, яке складалося з 92 дворів з населенням 470 осіб, -1932 золотих і від корчми - 3000 золотих. Непосильна кріпацька праця, надмірні грошові податки призводили до активних протестів селян, що виливалися в окремі вбивства орендарів (у 1786 р. був убитим селянами Пінчуків орендар корчми).

Грамотою короля речі Посполитої Станіслава-Августа Понятовського від 1З грудня 1774 року Пінчуки віддані як подарунок графові Ксаверію Браницькому, нащадки якого володіли селом до 1861 року, а маєтком -до 1917 року (архівні дані).

Кріпацтво посилилося. Селяни Пинчуків відмовлялися виконувати панщину, робили збитки фільварку тощо.

Кінець частини (2)

Далі буде... 

Село Пінчуки. Україна.

 Київська обл. Васильківський р-н

2009р. (1)

Міста і села України несуть на собі відбиток багатьох історичних епох, є свідками визвольного поступу українського народу до незалежності. І сьогодні самобутність нашого краю виявляється в щирій любові жителів до рідної землі, майстерності, творчості, вірі у зміцнення молодої демократичної держави.

Село Пінчуки Україна Київська обл. Васильківський район
Розташоване за 21 км на південь від районного центру Васильків, за 2 км від автостради Київ - Одеса. До найближчої залізничної станції Устимівка - 1З км.

Населення 614
Площа 27,504 км

площа - 844 га,

кількість дворів - 502
Густота населення 22,32 осіб/км
Поштовий індекс 08661
Географічні координати
50°00 пн. ш. 30°1312 сх. д.
Середня висота над рівнем моря 171 м
День села - 21 вересня.

 На Васильківщині та в селі Пінчуки люди жили

понад тисячу років тому.

Перших переселенців приваблював теплий клімат і густі ліси з всіляким добром, повноводна Стугна, багата на рибу.
Знаряддя праці виготовлені з каменю, знайдені неподалік Гвоздова
(8 км. від Василькова), де ще за часів кам'яного віку жили люди. Вони виконували нехитрі роботи кам'яними сокирами, ножами, шкребками.
А велика кількість знайдених крем'яних наконечників для стріл говорить про те, що для предків велике значення мало полювання.
Археологи відшукали залишки жител, зроблених з глини, розташованих півколом.

Обігрівались вони печами, мали вікна овальної форми. Особливо використовувалися кам'яні та крем'яні мотики, серпи з кісток з крем'яними вкладками, зернотерки, ліплений глиняний посуд.
На території Гребінок (ЗО км. від Василькова),
Село Пінчуки – між Гребінками і Васильковом
археологи дослідили поселення, в якому жили наші

предки - східні слов'яни.
Житла будували з глини та дерева, поклонялися багатьом богам, про що свідчать залишки капищ.
Починаючи з 966 р., після смерті князя Святослава, Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу, чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні.
Після тривалих міжусобиць в князівському роді Київський престол зайняв Володимир Святославович (978-1015).
Князю дісталася тяжка спадщина, країна була розорена постійними війнами, посилювалася загроза з боку кочівників - печенігів, що стояли за р. Стугною, фактично під стінами Києва.
До того ж і варязька дружина (використана князем у боротьбі з Ярополком) намагалася диктувати князеві свої умови.
З великими зусиллями князю вдалося приборкати їх, надавши їм землі і частково спровадивши їх до Візантії.
Одним із головних завдань, що поставали перед князем на початку його перебування на Київському Князівському столі, було утримання понад двадцяти різних племен і народностей, як слов'янських так і не слов'янських, під владою Києва, тобто об'єднати Русь.
Протягом 981-984 рр. Володимир приборкав повсталих в'ятичів, радимичів, хорватів, дулібів, встановив для них данину -„відрала", приєднав міста Червеньської Русі Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, Полоцьк, що належали ляхам.
Також приєднав землі ятвягів, які жили між Німаном та

Західним Бугом.
З 985 р. воював з надволзькими болгарами. Поступово примножуючи свої здобутки, Володимир створив найбільшу в Європі державу, що простягалася від Балтики до Чорного і Азовського морів, від Волги до Карпат.

Зміцнивши міжнародне становище своєї держави князь розпочав упорядкування її внутрішнього життя.
Володимир вирішив провести ряд реформ:
- адміністративну:
ліквідував племені княжіння, поділив усю країну на вісім округів,
округи на волості, на чолі яких поставив довірених осіб, або своїх синів;
- військову:
замінив племінну організацію війська на феодальну - службу за право володіти сімейною власністю;
- оборонна:
повів широке будівництво фортець - укріплень навколо Києва, які стали опорними пунктами в боротьбі з печенігами;
- судову:
прагнув розмежувати єпископський та градський суди;
- вів широке градобудівництво:
заснував нові міста, такі як Володимир на Волині,
Василів на Київщині;  - релігійну:
спочатку Володимир прагнув у порядкувати систему язичницьких вірувань у своїй державі.
З цією метою він створив язичницький пантеон із шести головних богів, але переконавшись у неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдиний культ, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за Візантійським обрядом.
Наслідком християнізації Русі було зміцнення Київської Держави, її міжнародного авторитету, подальший розвиток культури.
Разом з тим посилилася влада феодалів над трудящими масами. За часи правління Володимира Святославовича Київська Держава достиглая кульмінаційного пункту в своєму розвитку, стала однією з наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні відносини.
На протязі Х-ХТ ст. в Київській Русі спостерігалося зростання продуктивних сил, подальше вдосконалення знарядь праці, запровадження нових, прогресивніших методів обробки землі, що сприяло підвищенню врожайності та розширенню посівних площ.
Поряд із землеробством і скотарством розвивалися ремесла, з'являлися нові міста, пожвавлювалася торгівля.
Це зумовило значні соціально-політичні зміни у східних словлян. З розкладом родових відносин формувалося класове, феодальне суспільство.
Віче, на якому вирішувалося життєво важливі питання племені, втрачали своє значення. Зростала роль представників знаті - князя, дружинників, старійшин.
Розширювалася влада князівської адміністрації - намісників, воєвод,

тисяцьких, її унів та інших. З цих верств поступово народжувався клас великих землевласників - бояр. Отримуючи земельні наділи від князя за службу вони перетворювали їх на свою вотчину.
Переважну частину населення складали особисто вільні селяни - смерди, вони сплачували данину лише князеві й виконували різні роботи. В той час у вотчинах почали з'являтися різні категорії залежних селян - рядовці, закупи, та інші, які з тих чи інших причин мусили іти у найми. Працювали тут і холопи, що власне були на становищі рабів.
Таким чином формувалася соціальна структура майбутньої державності. На Русі поширювалася передова візантійська культура, зокрема писемність, хоч і до цього там розвивалася власна писемність, архітектура, мистецтво.

 Кінець частини (1)

 Далі буде... 

вик. [email protected]