хочу сюди!
 

Таня

44 роки, терези, познайомиться з хлопцем у віці 44-48 років

Замітки з міткою «мвд»

Почти утопия

Короче так. Т.е. короче не выйдет, но постораюсь.

Прочитал месяц назад в новостях г. Днепропетровска, про [ Читать дальше ]
 


33%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

67%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Антон Геращенко: внештатный глашатай, риелтор и перспективный

Антон Геращенко: внештатный глашатай, риелтор и перспективный контрабандист • SkeletInfo

==АКТУАЛЬНО ! ПОДНИМАЕМ ДОСЬЕ==

Антон Геращенко. Досье. Биография. Компромат. Харьков. Экс-советник главы МВД Арсена Авакова. Харьковский криминалитет
Антон Геращенко
Антон Геращенко – личность непосредственная и всем в Украине известная. Его комментарии по поводу тех или иных событий всегда отличались оперативностью и сомнительной достоверностью. Народный депутат и внештатный советник министра МВД Арсена Авакова (подробнее о нём читайте в статье Арсен Аваков: криминальное прошлое министра МВД) неоднократно становился объектом различного рода шуток и даже нападения со стороны российских пранкеров.

Недавно на него якобы готовилось покушение, поэтому Skelet.Info заинтересовалось, насколько данный персонаж является ценным как для полиции, так и страны в целом.

Антон Геращенко — Бравый риелтор
Как и его патрон Геращенко Антон Юрьевич прибыл в Киев из Харькова, где родился в 1979 году. Получив к 2000 году в местном ХНЭУ экономическое образование, он также успел в этот период поработать в «Харьковоблэнерго».

Уже в 2002 году ему удается получить мандат депутата Харьковского горсовета и именно с этого периода, по информации различных источников, он начинает зарабатывать серьезные деньги. Назначение его в 2005 году руководителем Красноградской райадминистрации только усилило этот процесс.

Так, в материалах одного их журналистских расследований было указано, что Геращенко вместе со своим партнером занимался отводом земельных участков, оформлял их на подставных лиц, а позже продавал либо сдавал их в аренду коммерческим структурам. Даже в прошлом году доход от аренды более 20 объектов недвижимости ежемесячно приносил Геращенко и партнерам более 1 миллиона гривен. Причем часть собственности находится на территории ЛДНР (!).

Это сильно контрастирует с тем, что указано у него в декларации за 2015 год. К примеру, из объектов недвижимости там упомянуто только три квартиры в Киеве и Харькове скромного метража.

Деньги не пахнут
В отечественных медиа дуэт Аваков-Геращенко фигурирует и в возможной причастности к контрабанде.

Это связанно с тем, что конечным получателем прибыли от схем, которые реализует один из весомых поставщиков угля из неподконтрольной территории Роман Маглеванный, является Виталий Кропачев.

На фото: Батальон «Торнадо»
В свою очередь Кропачев в 2014 году начал сотрудничать с Аваковым и Геращенко и, по некоторым данным, был инициатором создания одного батальона «Шахтерск», который позже снискал дурную славу, в т.ч. под названием «Торнадо».

Антон Геращенко. «Корочка» за слово
Есть известное выражение: «Громче всех «Держи вора» кричит сам вор». Это вполне применимо к герою нашей публикации, ведь кого только не обвинял в контрабанде сам Геращенко: СБУ, прокуратуру. Досталось от него и компании WOG, которая якобы контрабандно перевозила дизельное топливо из оккупированного Крыма. Может эти факты, действительно, имели место, вот только исчерпывающих доказательств со стороны обвинителя не последовало.

Выглядит это вполне естественно, так как длительное время дуэт Аваков-Геращенко действует по отработанной схеме: происходит какое-либо событие и после него достаточно оперативно следует смелый комментарий со стороны Геращенко от имени полиции. При этом в случае дезинформации он не несет никакой ответственности за сказанное, так как имеет депутатскую неприкосновенность.

Подобный подход удобен и МВД, ведь Геращенко является внештатным сотрудником и при этом может оказывать помощь ведомству в статусе члена парламентского комитета по вопросам национальной безопасности и обороны, который возглавляет еще один соратник Авакова – Сергей Пашинский (Подробнее о нём читайте в статье: Сергей Пашинский. Вор, рейдер, мошенник и нардеп).

На фото: Вячеслав Химикус. Его подстрелил Пашински
Кстати, в ситуации с Пашинским советник Авакова также допустил из своих уст очередную несуразицу. По его словам, подстреленный нардепом случайный прохожий на дороге имеет связи и пользуется существенной поддержкой из России.

По этой логике любой безоружный мужчина, с которым в невменяемом состоянии захочет выяснить отношения кто-то из действующей власти при помощи пистолета, является потенциальным агентом Кремля.

К слову, раненному пришлось обходиться своими средствами при оплате расходов за операцию. Помощь Пашинского ограничилась 900 гривнами.

Однако особенно забавной вышла история с якобы наемниками спецслужб России, готовивших покушение на самого Геращенко. Всей стране показали видео, а также переговоры двух человек, которые по внешним признакам являются наркозависимыми.

Соседняя страна, наверное, не имела возможности подготовить более профессиональных диверсантов.

ПРОДОЛЖЕНИЕ

Ушел министр – распалось министерство. Что ждет украинское МВД


После смены главы МВД ожидается переформирование ведомства.

Почти семь с половиной лет занимавший этот пост Арсен Аваков ушел в отставку в середине июля. Его сменил Денис Монастырский.

Теперь команда Зеленского намерена провести крупные реформы в министерстве.

В настоящее время в структуру МВД, за исключением полиции, входят также пограничная служба, Национальная гвардия, Миграционная и спасательные службы. В основном это самостоятельные системы, лишь формально координируемые МВД.

О том, что новому главе ведомства поставлена задача по его переформированию заявил глава фракции “Слуга Народа” Давид Арахамия. Он сообщил, что “у правящей коалиции есть план институциональный относительно того, что такие большие министерства надо разбивать на несколько инстанций. Одна из таких главных задач, которые будут стоять перед министром – это сделать разделение этих частей”.

В качестве первого шага намечено отделение Нацгвардии и погранслужбы.

Численность Гациональной гвардии в настоящее время составляет около 45 тысяч человек. Структура отвечает за национальную безопасность страны. Сотрудники также осуществляют патрулирование улиц в городах.

Должность компндующего президент обязан согласовывать с министром внуьренних дел, который осуществляет административное и военно-политическое руководство структурой.

Идея вывести Нацгвардию из состава МВД и подчинить напрямую президенту впервые была озвучена Офисом Зеленского два года назад. В качестве основного аргумента указывалось, что с момента начала АТО на Донбассе весной 2014 года, гвардия в основном занимается защитой национальной безопасности, а не патрулирвоанием улиц. А это находится в сфере полномочий президента.

В качестве контр-аргумента в МВД приводят европейскую практику включения Нацгвардии в состав МВД. Это облегчает сотрудничество с полицией при охране общественного порядка. В МВД заявляют, что президент, являясь Верховным главнокомандующим, имеет необходиыую власть над Национальной гвардией.

В 2019 году реализовать этот проект не позволил Арсен Аваков. А являвшийся главой профильного комитета Верховной Рады Денис Монастырский помешать ему не смог.

Второй неожиданностью стало намерение правящей партии вывести из под контроля МВД Государственную пограничную службу.

ГПСУ имеет в соем составе около 50 тысяч человек, авиацию, корабли и катера. Ведомство отвечает за охрану государственной границы страны.

Руководителя Госпогранслужбы, начиная с осени 2014 года, назначает Кабинет министров по согласованию с МВД (до 2014 года назначал президент).

В отличие от Национальной гвардии, пограничная служба не находится под “военно-политическим” контролем МВД, но им координируется. М инистр внутренних дел осуществляет согласование бюджета и назначение ряда должностных лиц (что подразумевает под собой неформальное руководство).

Планируемые реформы не могут быть проведены в короткий срок. И это вполне может сказаться негативным образом на обороноспособности страны.

В качестве контраргумента представители Офиса президента заявляют, что планируемые реформы упростят модель управления МВД.

Пока Арсен Аваков занимал свой пост, Национальная гвардия неформально считалась его “личной армией”. Хотя сам он это отрицал.

За последние годы ярко прослеживалась тенденция, что активностьсиловиков по защите управляющей элиты напрямую зависела от отношений президента с министром внутренних дел.

Поэтому понятно желание Владимира Зеленского переподчинить себе силы Национальной гвардии и погранслужбы.

Это даст ему дополнительную защиту силовиков на непредвиденные случаи.

p { margin-bottom: 0.1in; line-height: 115%; background: transparent } em { font-style: italic } a:link { color: #000080; so-language: zxx; text-decoration: underline } strong { font-weight: bold }

Чеботарь Сергей: старый непотопляемый коррупционер. ЧАСТЬ 2

ПРОДОЛЖЕНИЕ. НАЧАЛО: Сергей Чеботарь: старый непотопляемый коррупционер. ЧАСТЬ 1

Чеботарь

Сергей Чеботарь

Продавец песка

На парламентских выборах 2012 года Сергей Чеботарь получил в списке «Батькивщины» аж 125-е место, совершенно без всяких шансов попасть в число депутатов. Неужели его вес в глазах своего бывшего шефа Александра Турчиноватак резко упал? Нет, говорят что это именно Турчинов представил его Арсену Авакову, когда то перед «революцией гидности» вернувшемуся на родину после вынужденной «эмиграции» в Италии, где он скрывался от правосудия. И уже в марте 2014 года Сергей Чеботарь был назначен заместителем министра и руководителем аппарата МВД. Козла (не подумайте, не в ругательном смысле) пустили в огород.

Для начала, Чеботарь активно подключился к процессу т.н. люстрации в органах МВД – благо, у него уже был такой опыт в медведчуковской Администрации президента. По данным SKELET-info, его обвиняли в причастности к массовым увольнениям (более 17 тысяч) сотрудников МВД, в вину которым ставили даже не вымогательство или злоупотребление служебным положением (чем и страдала всегда украинская милиция), а некое «нарушение присяги» (со слов самого Чеботаря).  В чем оно проявилось – это решало новое руководство МВД, увольняющее «ментов» по собственному разумению. В первую очередь «прошерстили» милиционеров Киева на предмет участия в подавлении беспорядков Евромайдана (это нарушение присяги или нет?), а затем взялись за милиционеров южных и особенно восточных областей – которых Чеботарь объявил уволенными оптом, без всякой проверки. В итоге немало донецких и луганских «ментов», не желая терять работу, просто перешли на сторону сепаратистов. А в других областях, в том числе в Киеве, МВД потеряло немало ценных кадров – прежде всего в угрозыске. Была практически завалена вся оперативная работа, и бандиты, до февраля 2014 года сидевшие тихо, в буквальном смысле вышли на улицы Киева, Днепропетровска, Харькова, широко расправив плечи.

Но неистовый «патриотизм» Чеботаря преследовал целью не вытравить из МВД всех, кто не поддерживал второй Майдан, а создать в рядах ведомства атмосферу страха. Для того, чтобы за немалые взятки отмазывать от увольнения или даже восстанавливать обратно. За ширмой своей «украинскости» замминистра Чеботарь просто губил подразделения и отделы МВД, в том числе участвующие в АТО, не предоставляя им необходимое вооружение, средства защиты, снаряжение. Возмущенное письмо Запорожской областной профсоюзной организации аттестованных работников органов внутренних дел (см. ниже) это только один из фактов преступной деятельности коррупционера Чеботаря.

ЧеботарьЧеботарьЧеботарь

О продаже Чеботарем должностей в МВД говорил в ноябре 2014 года советник президента Николай Томенко. Он же тогда заявил, что Чеботарь напрямую причастен к деятельности в Переяславе-Хмельницком «одноразовых» компаний-перевозчиков, которые не ничего не платят в бюджет и оставляют без заработков легальные фирмы. Позднее выяснилось, что к перевозкам причастен Олег Полищук – зять Сергея Чеботаря, у которого помимо официальной фирмы «А.Н.Т.» есть еще масса теневых «субподрядчиков». Сама же «А.Н.Т.» официально имея лишь пару дюжин единиц транспорта, с которых и платит минимальные налоги, на самом деле «юзает» более двухсот автобусов – с которых в бюджет не отчисляется абсолютно ничего.

Гаврилко Полищук Чеботарь

Но Чеботарь не учел того, что времена изменились. Победа «партий Майдана» не означала, что их команды могут заниматься коррупцией с такой же беспечностью, как это было во времена Ющенко. Победители начали грызться между собою уже в 2014 году, и в этой борьбе кресло Авакова было одним из самых ключевых звеньев. Чеботарь стал уязвимым местом своего шефа – за которое его и укусили. Уже в конце 2014-го года в его кабинете обнаружили первые «жучки» прослушки, но компрометирующая Чеботаря информация уже вышла за пределы офиса. Позже (через год) пикантные сцены из «деловых бесед» Чеботаря на самые разные темы (от игрового бизнеса и дела о рюкзаках до продажи песка) были выложены в широкий доступ Сергеем Каплиным – бывшим соратником Чеботаря по УССП.

К слову, торговля песком была для Чеботаря куда выгоднее участия в «рюкзаковой афере» сына Авакова. Ведь речь шла о 2,5 миллионах тонн строительного песка, который до 2014 года находился на хранении предприятия «Спецсервис» (хозструктуры МВД). То, что не додумались украсть регионалы, тут же сперли «патриоты»: песок был объявлен пришедшим в негодность (протух, что ли?) и определен к продаже. Дальше фирма-прокладка покупала его у «Спецсервиса» по 8 гривен за тонну, а продавала строительным фирмам уже по 30-50 гривен.

Чеботарь почуял неладное, когда в марте 2015 года Генпрокуратурой и СБУ были проведены обыски в кабинетах МВД. Их причиной неофициально называли коррупционную деятельность Чеботаря, включающую «нецелевое использование средств» (растрата, кража) и «крышевание» им фирмы зятя.  А затем в атаку направили журналистов: в конце апреля 2015 года съемочная группа программы «Наші гроші» направилась в поселок Лесники для проверки информации о незадекларированной недвижимости замминистра. Этот репортаж был прерван нападением на журналистов двоих неизвестных, которых потом удалось установить. Одним оказался зять Чеботаря Олег Полищук, проживающий в этом поселке с женой, на которую и записана спорная недвижимость, а вторым – его компаньон по бизнесу Сергей Гаврилко.

Кстати, как оказалось, дом дочки Чеботаря был построен на территории природного заказника «Монашеский лес», незаконно выведенного из охраняемого фонда в 2006 году распоряжением Киево-Святошинской районной государственной администрации. Семье Чеботаря тогда досталось целых 75 соток столетней дубравы, которую они безжалостно вырубили. Рядом получила такой же участок (тоже 75 соток) Алина Яворская, бизнес-партнерша дочери Чеботаря. Ещё дальше – участок Раисы Вишневской, сестры жены Александра Турчинова.

ЧеботарьПоднявшийся скандал Чеботарь попытался гасить способом, который считался моветоном даже во времена Кучмы: он пытался возбудить против журналистов уголовное дело за «вмешательство в частную жизнь». Но последнюю порцию масла в огонь добавил Сергей Каплин, в мае 2015 года начал регулярно сыпать в адрес Чеботаря различными обвинениями. Сначала они казались голословными, и Чеботарь даже подавал на Каплина в суд (на который сам же не явился). Но в руководстве МВД уже знали, что видео прослушки кабинета Чеботаря вот-вот будет опубликовано. Авакову ничего не оставалось, кроме как пожертвовать Чеботарем – к великому ликованию Каплина, тут же заявившего, что Чеботарь якобы сбежал в Австрию.

Как выяснил SKELET-info, отправленный в отставку Чеботарь действительно ездил в Европу – но не скрываться, а лишь решить кое-какие вопросы со своей заграничной недвижимости и лично проконтролировать перевод неких сумм. Возможно, он и готовил свою эмиграцию, однако получил какие-то гарантии своей неприкосновенности, и потому вернулся в Украину. Это мало кого удивило после того, на место Чеботаря был назначен Алексей Тахтай — участник коррупционных схем Чеботаря и даже, по словам депутат от БПП Ольги Черваковой, якобы его племянник. Сообщалось, что Чеботарь вернулся в Киеве не просто так: он продолжал заходить в здание МВД (у него даже сохранилось удостоверение) и давать консультировать Тахтая по ряду вопросов (сейчас Тахтай – госсекретарь МВД).

Тахтай

Алексей Тахтай

Заодно Сергей Чеботарь занялся процессом своей реабилитации. Начал подавать в суды на Каплина и журналистов, заказал в СМИ ряд материалов о том, как он пал жертвой «информационных киллеров», удалил из Интернета большую часть своей биографии. И явно готовился вернуться во власть, как и предупреждал глава Центра противодействия коррупции Виталий Шабунин.

ШабунинОднако политическая борьба в Украине обострилась, и в октябре 2017 года НАБУ занялась уже подзабытым делом о рюкзаках – арестовав по нему сына Авакова и Сергея Чеботаря. Последний тут же слег в больницу, избежав холодных стен СИЗО. Были проведены новые обыски, в ходе которых у Чеботаря изъяли визитки директора ООО «Ибис», участвовавшего в коррупционной схеме «рюкзачного дела», арестована киевская недвижимость бывшего замминистра.

ПРОДОЛЖЕНИЕ

Знакомьтесь.

Знакомьтесь. Новый пресс-секретарь Главного управления МВД по Одесской области. Батоно Мишико умеет подбирать кадры.


Криминальная хронь.

В связи с участившимися в Израиле случаями немотивированных нападений родителей на своих детей, МВД выпустило рекомендации для потенциальных жертв о том, как свести опасность к минимуму. Рекомендуется открывать двери только незнакомым людям. Ни в коем случае не брать у родителей, особенно у мам, предлагаемые сладости. Малышам лучше воздерживаться от предложений родителей куда-нибудь их подвезти. О подозрительном поведении родителей надо немедленно сообщать ближайшему к месту жительства участковому педофилу. 

Советы водителям от Дорожного Контроля

Советы по ст. 130 КУПАП дает журналист Дорожного Контроля - Виталий Косенко (Vitalino), активист ДК Херсон.

Вся правда о разводе на пьянку инспекторами ГАИ. О эвакуаторах и штраф площадках. Почему инспектору выгодно забрать ваш автомобиль на штаф площадку. О взятках инспекторов, способы развода и как себя защитить от фальсификаций. Сколько получают гаишники за одну эвакуированую машину. И как бонус ответы на вопросы зрителей. Все это вы можете посмотреть в этом видео.


«Менты» развлекаются.

«Украинская милиция…

                                                С такими друзьями президенту враги не нужны».                                                Е. Киселев «Большая политика», эфир от 2.09.2011

Как уже сообщали украинские СМИ, 4 сентября в Броварском районе произошло ЧП. Был застрелен майор милиции. Из первоначальных (потом появилась другая версия – об «отработке заведения») пояснений пресс-службы МВД стало известно, что майор зашел ночью в генделик, и сел пить кофе. Заметив, что группа людей ведет себя излишне шумно, он сделал им замечание. Один из шумных посетителей обиделся, пошел домой, взял ружье, вернулся, и, дождавшись, когда правоохранитель выйдет из питейного заведения, выстрелил ему в живот. Это то, что рассказывает пресс-служба.

А теперь позвольте высказать мое личное мнение по данному инциденту. О

том, как сотрудники органов пьют ночами «кофе» в областных барах, ходят легенды. Поверить в то, что кроме кофе майор милиции ничего там не употреблял, очень сложно. Практически невозможно. В то, что было сделано «замечание», а не начался банальный «старт» на отдыхающих граждан, тоже поверить трудно. Слишком хорошо народ знает людей в форме, чтобы поверить в спокойное и адекватное «замечание» со стороны наделенного властью (майор милиции на периферии – это отнюдь не пешка) и прикрытого законом человека с волшебным удостоверением в кармане.

Мы можем предположить, что, приняв на грудь, гражданин, привыкший

находиться вне законов нормального человеческого общения, начал качать права. Что он там посетителям сделал – об этом мы, скорее всего, никогда не узнаем. Свидетели под диктовку следователя напишут сказку братьев Гримм, подозреваемому отобьют все внутренности, и он признается еще в десятке убийств. Но сделал что-то очень отвратительное. Потому что, будучи юристом (а убийца по образованию – юрист) сходить за ружьем, взять его, подождать, пока жертва выйдет из бара, и нажать на курок – непросто. Слишком много времени на то, чтобы обдумать последствия своего поступка. Обдумал. Выстрелил. Убил.

В России волна убийств милиционеров прокатилась совсем недавно. Это тема

отдельной статьи, в которой мы поразмыслим над причинами доведения народа русского до точки кипения в вопросе отношений с правоохранителями. Народ украинский закипает. Он достаточно медлителен и добродушен, он ленив и неповоротен. Но достанут, и, если уж сорвет крышку, не остановить будет этой веселой кровавой вакханалии. Повиснут многие, тысячи повиснут на улицах городов, аки гирлянды украсив собой вход в новое будущее, где машина уничтожения человечности под названием «МВД» отсутствует.

4 сентября 2011 года, Почтовая площадь. Я с коллегой-журналисткой решил

зайти в Макдональдс, выпить шейк, обговорить рабочие моменты. Мы поднимались по лестнице перехода, когда сзади кто-то оттолкнул и меня, и коллегу, сопроводив свои слова отборнейшей бранью. Если свести ее смысл к чему-то более или менее внятному, получится – «какого хрена тут расходились, дорогу». Растолкав нас, мимо пронеслось тело с почти наголо обритой головой, в спортивном костюме и кроссовках. От тела разило спиртным, и вело оно за руку двух детей дошкольного, на вид, возраста.

Памятуя, чем заканчиваются в итоге попытки дать неадекватному подонку достойный ответ,

я мат и толчки проигнорировал. Человек, спотыкаясь, протопал в Макдональдс, в «ресторан для всей семьи», и исчез в двери заведения.

Я подошел к охраннику Макдональдс, и поинтересовался – пропускают ли в зал пьяных граждан? Охранник ответил, что не пропускают. Когда я ему доверительно сообщил, что только что в ресторан быстрого питания прошел совершенно неадекватный и пьяный парень, охранник отправился на его поиски.

Мы с коллегой выбрали место на летней площадке, перебросились парой фраз, я

неспешно спустился к кассам, вниз. Еще на лестнице услышал громкий мат и крики. Кричал и пьяно матерился уже знакомый мне бритоголовый гражданин в спортивном костюме. Как оказалось, ему не понравился чернокожий парень, стоявший в очереди. Он обложил его с ног до головы, рассказал, что думает о цвете его кожи, и предложил «выйти». Причина – очередь ОБЯЗАНА была его пропустить. Наверное, потому что по-другому быть не должно. Однако парень с цветом кожи, не устроившим пьяного посетителя, оказался не один, а в компании. Интеллигентного вида молодые ребята посоветовали буйному «расслабиться», и идти своей дорогой. Буйный не унимался, и орал на суржике о том, что «всем конец», и «всех порешу».

Когда темнокожий пацан согласился выйти, боец с перегаром вдруг изменил

позицию, и начал звонить «братве», которая «сейчас приедет, и всем будет п…ц». Этот момент я решил запечатлеть на камеру.

Спортивный костюм, увидев, что его снимают, несколько раз попытался вырвать у

меня мобильный телефон. Обратите внимание на поведение охранника Макдональдс. Он просто стоит, не предпринимая серьезных попыток вывести пьяного дебошира. Продолжая звонить, и дождавшись, пока парень, которого он оскорбил по расовому признаку, встанет назад в очередь, бритоголовый вышел из помещения. И тут началось самое интересное. Одному из ребят он предъявил… удостоверение сотрудника МВД!

Я поначалу думал, что мне померещилось. Абсолютно неадекватный, с

чудовищным запахом перегара, со сбитыми костяшками на руках (с сукровицей, явно недавно кого-то избивал), с характерными для жителей трущоб шрамами от сигаретных окурков на запястьях (это дурацкая дворовая бахвала – сигареты об себя гасить), с лицом типичного Шарикова гражданин – сотрудник милиции? Да. Младший сержант Мартынец Александр Анатольевич.

Приехал наряд милиции. Поняв, что дело начинает отчетливо пахнуть жареным,

сержант, еще пять минут назад угрожавший «всех потерять», начал трезветь. Глазки забегали, и он превратился чуть ли не в ягненка. У него моментально не стало претензий к людям, которых он задевал. Его коллега, вполне нормальный, к слову, правоохранитель, прибывший по вызову, спокойно опросил свидетелей, и, вдохнув ароматы, источаемые младшим сержантом Мартынцом, усадил того в служебное авто.

«Вызовем его начальство, и проведем профилактическую беседу». Какую «беседу» можно проводить с этим гопником, имеющим в кармане удостоверение,

дающее ему ВЛАСТЬ – непонятно. Бесед может быть две: в кабинете начальника, подписывающего приказ об увольнении, и, если парни напишут заявление – в кабинете судьи. Хулигана увезли на Ярославскую, 20, у парней и у меня переписали данные.

Теперь обращу ваше внимание на два аспекта данной истории. Первый –

Макдональдс на самом деле стал опаснее последней пивнухи, и вот почему – в пивнухе есть вышибала, а в «ресторане для всей семьи» отсутствует нормальная охрана. Когда на меня и мою жену там напал неадекватный внештатный осведомитель МВД, никто не вмешался, никто не заступился, не вывел дебошира из зала. Когда я сам решил вопрос (в меру радикально), Макдональдс предпочел любыми путями отбеливать свою репутацию, и, проконсультировавшись с милицией, «потерял» видео из зала.

Лишь после обращения в центральный офис компании в США, видео с Макдональдс на Политехе «нашлось». Неужели и на Почтовой видео из зала таинственным образом пропадет, а на камерах останется лишь то, как культурный, но на нетвердых ногах, младший сержант с двумя детьми заходит в зал? Не

думаю. Свидетелей – хоть отбавляй, и, наученный горьким опытом, я лично переписал их данные. Почему, имея колоссальные прибыли, украинские Макди экономят на охране – непонятно. Наверное, фишка такая. Одно лишь отличие в пользу Макдональдс на Почтовой от того, в котором я был вынужден применить оружие – эти хоть милицию вызвали (в моем случае на 102 позвонил я).

Аспект номер два – свои своего будут теперь отмазывать. Честь мундира, и все

такое… В свете того, как, обычно, представляются на суд общественности инциденты с участием милиционеров, надо ожидать очередной басни. Я даже знаю – какой. Студенты начали приставать к спокойно стоящему человеку. Мирный и спокойный человек сделал им замечание, но они продолжили грубо и цинично над ним измываться. Даже избить попытались, и тогда он предъявил им служебное удостоверение. Никто никого «черножопым» не называл, и «п…ц» устроить не обещал. Освидетельствования на наличие алкоголя в крови тоже никто, разумеется, не сделает, и завтра кто-то из ЦОС МВД Киева бодро отрапортует: «имели место хулиганские действия в отношении сотрудника МВД Мартынца, но он их бесстрашно пресек!»

А теперь ответьте самим себе на вопрос – так отчего люди берутся за ножи и

винтовки, отчего в правоохранителей палят? И когда, наконец, граждане в погонах поймут, что эта страна не принадлежит им, а люди иногда готовы бороться?

P.S. Мы

отправили официальный запрос по поводу инцидента в ЦОС МВД. Нас интересует судьба младшего сержанта милиции Александра Мартынца, и мы надеемся, правоохранители наш запрос не «продинамят» по обыкновению. Иначе «Обозреватель» попросту подаст в суд на ГУМВД, и выиграет.

Мєнти й досі бояться Батька Махна!

Чернігівські міліціонери вшанували загиблих у бою з махновцями 90 років тому радянських міліціонерів і російських червоноармійців. При цьому селянських повстанців називали не інакше, як "бандформування"...

"29 квітня 2011 року, чернігівські міліціонери, бійці внутрішніх військ та представники районної влади вшанували у Гоголівському сквері, що у Ніжині, міліціонерів, які загинули 90 років назад від рук махновських бандформувань" - так повідомили офіційні видання.

Насправді ж очільник обласної міліції Олександр Михайлик, перший заступник міністра МВС Леонід Зима, керівник УМВС у Чернігівській області Олександр Михайлик, міський голова Михайло Приходько, голова Ніжинської РДА Володимир Другаков та інші "служиві люди" вшанували загиблих ніжинських міліціонерів та червоноармійців-росіян із продзагону. На мітингу виступав депутат Ніжинської міської ради Анатолій Походня, дід якого залишився живим після того бою.

У свій час публіцист Віктор Рог написав: "Сьогодні на чорних "Мерседесах" їздять ті, батьки яких їздили на чорних "Волгах".

Тож правду про ті події ми й пропонуємо Вам, шановні читачі.

Ответ большевику Дыбенко

Большевику не веря, Кричали все в одно: Не ври, как сивый мерин, Мы все идём к Махно!" Поезія Нестора Махно

За радянську владу без комуністів

Напередодні у журналі "Моменти" (додатку до офіційної газети МВС України "Іменем Закону") з'явилася стаття журналіста Олександра Іващенка "Поле міліцейської слави", яка розповідає про той давній бій.

"Тієї пам'ятної весни 1921 року плани угруповання махновців, які рвалися доЧернігівської губернії, були набагато ширші, ніж одноразові розбійні напади. Їхньою основною метою було захоплення Ніжина, а разом із ним -розташованих там армійських складів, у яких зберігалося чимало зброї та боєприпасів.

Захоплення ніжинського арсеналу, - пише Олександр Іващенко, -потопило б у вогні і в хаосі всю Чернігівську губернію. Хто нині може знати, скільки сотень, тисяч людських життів було врятовано того квітневого ранку під Дорогинкою?"

Сучасні міліціонери досі вважають легендарних махновців ідейними ворогами

1 березня 1921 року зусиллями більшовицької влади на Чернігівщині розпочався "продовольчий місяць" - продовження політики продрозкладки, системи заготівель сільськогосподарських продуктів, введеної рішеннями Раднаркому.

Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті та господарські потреби) хліба та інших продуктів. Тож і не дивно, що на початку 1921 року до Нестора Махна прибула делегація селян від декількох повітів із проханням "відвідати" їхні краї.

"У квітні 1921 року загону Феодосія Щуся, що налічував 500-600 шабель і 90-100 тачанок, - пише чернігівський історик Євген Населевець у журналі "Сіверянський літопис",

- вдалося пробитися на Чернігівщину. За підрахунком місцевих селян, його кількість збільшилася до 1000 осіб. Багато бійців було вдягнуто у червоноармійську форму, що вводило в оману супротивника.

Бойовий шлях загону проліг по багатьох населених пунктах південних повітів Чернігівської губернії, де нищилися установи радянської влади, комуністи, комнезамівці. Мало не в кожному селі селяни передавали махновцям протоколи сільських зборів із резолюціями про повну підтримку їхніх дій.

Рейд супроводжувався безперервними боями з підрозділами Червоної Армії,

міліції та ЧК. Губернською військовою нарадою був розроблений план протидії махновцям, яким передбачалося відстояти артилерійські склади у Ніжині і не допустити з'єднання загону Щуся із загоном отамана Галаки, що діяв на Городнянщині.

Махновці. У безкозирці - Щусь

Начальник губернської міліції запропонував начальнику ніжинської міліції Точоному виступити із загоном міліції на с. Дорогинку, зайнявши його до приходу махновців, використати гарні природні умови для влаштування засідки.

У Ніжині був сформований загін у складі близько 150 осіб: з ніжинської повітової міліції - 40 піших і 15 кінних, а також з продовольчої роти 90 червоноармійців - вихідців з Росії. Очолив його начальник повітовоїміліції Н. Точоний. Усі бійці загону були озброєні рушницями і гранатами, мали 2 ручних і 2 станкових кулемети.  29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки,але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина".

Пізніше один із червоноармійців, який побував у полоні у махновців, розповідав, що загони Щуся рухалися під червоними прапорами. На тачанках спереду було написано "Не уйдёшь", а ззаду - "Не догонишь". Полонених червоноармійців махновці, як і раніше, відпускали, попередньо їх роззброївши, роздягнувши і забравши гроші.

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Віктор Ємельянов, завідувач історичного відділу Ніжинського краєзнавчого музею, на основі архівних документів відобразив деталі того бою.

Він наводить свідчення одного з учасників бою Калістрата Січкаря, який зазначає, що командира міліції Наума Точоного замість організації оборони першого охопила паніка, він пришпорив свого коня і на очах усього загону втік з поля бою, а за ним помчали 4 кінні міліціонери.Як свідчать архіви, у своїх спогадах Точоний змальовує зовсім по-іншому хід бою, показуючи в першу чергу свій героїзм, а всіх загиблих називає боягузами.

Махновський загін Щуся. Спробуйте знайти командира

Віктор Ємельянов зазначив:

"Я нічому не дивуюсь у цій державі й обурений сьогоднішніми заходами стосовно загиблих під Дорогинкою. А особливо дурістю тих людей, які всупереч історичній правді зробили новий напис на пам'ятнику загиблим міліціонерам: "Хай не згасає слава ніжинських міліціонерів, які ціною свого життя захистили Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року". Для порівняння, старий напис звучав так: "Вічна пам'ять працівникам ніжинської міліції, які віддали життя за радянську владу".

Безумовно,вшановувати загиблих потрібно, а особливо загиблих у братовбивчій війні. Але для чого творити нові міфи? Кому вигідно відновлювати комуністичну міфологію? Чи не робиться це для того, щоб просто відволікати увагу народу від існуючих проблем, які чекають свого розв'язання?

Політичний "бандитизм" Дуже шкода, що автор вбачає у діях махновців тільки дії, що підпадають під статтю Кримінального кодексу "Бандитизм".З метою аргументації цього він наводить факти, згідно з якими махновці на винокурному заводі у с. Дубов'язівка розстріляли 16 міліціонерів, у Парафіївці пограбували пошту, у с. Лосинівка "бандитами були вбиті член виконкому, комнезам і троє міліціонерів".

Автор особливо наполягає на тому, що махновці постійно вчиняли масові розстріли міліціонерів. У цьому він тотожний офіційним зведенням комуністичних органів того часу.

Махновці, холодноярівці та інші повстанці 1920-их (ФОТО)

Продовження масових реквізицій більшовиків, які спочатку виправдовували умовами військового часу, після ліквідації зовнішнього фронту викликало масові селянські повстання. В офіційних зведеннях вони отримали назву  "політичного або куркульського бандитизму".

9 лютого 1921 року тодішній головнокомандувач усіх збройних сил Російської республіки Л. Камєнєв у доповіді В. Лєніну про стан боротьбіз бандитизмом констатував "...Банда Махна користується повною підтримкою та співчуттям місцевого населення, яке її забезпечувало і комплектувало".
Безкозирка у Щуся збереглася з часів його служби на броненосці "Йоанн Златоуст"

"Аналізуючи доповідь російського головнокомандувача, - вважає доктор юридичних наук, генерал-майор міліції Іван Білас, - ставимо логічне запитання: що ж це були за "банди" на території України, котрі повністю підтримувалися місцевим населенням та комплектуванням за його ж рахунок, "банди", що вели завзяту боротьбу з насаджуваною владою?

Цілком очевидно, що російським більшовикам завжди було вигідно таврувати національно-визвольну боротьбу українського народу не інакше як "бандитизмом", видаючи себе за "миротворців та носіїв щастя", маючи на меті зберегти "єдину та недєліму Росію".

Хотілося б також нагадати, що в ті часи йшла громадянська війна, більшовицька влада прийшла в Україну на багнетах червоноармійських штиків, подолавши законний уряд УНР. А ще на території України існували й інші "влади", зокрема махновська, яка виступала "за радянську владу без комуністів".

Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини. Їх порівнювали з Махном

Більшовики розгорнули широкі репресії проти своїх політичних супротивників, зокрема членів махновської Революційної повстанської армії України, згадаймо віроломне знищення їхніх загонів у Криму військами Червоної армії після спільної перемоги над Врангелем.

У Чернігівській губернії до 1922 року існували концентраційні табори примусових робіт, у кожному з яких перебувало, як мінімум 600 осіб. Потрапляли туди люди за "співпрацю з повстанцями, агітацію проти радянської влади, організації мітингів із закликами "непідкорення владі".

Мірою покарання у таких випадках у кращому разі було ув'язнення до концтабору або штраф у розмірі до 10000 карбованців (для порівняння: пуд хліба тоді коштував у середньому 300 карбованців).

Нові (старі) герої

Міліціонери представляли озброєний орган радянської влади, частину його репресивного апарату.

"Поширення в Україні селянських повстань, - пише Іван Білас, - та збройний спротив військових формувань перших же років насильницького впровадження радянської влади, які стали реальною загрозою подальшому буттю більшовицької державності в Україні, обумовили створення при РНУ УСРР постійної наради по боротьбі з національно-визвольним рухом".

Встановлення пам'ятника та публікацію статті журналіст журналу "Моменти" аргументує тим, що "втрачаючи пам'ять про героїв, таких, як ніжинські міліціонери, ми втрачаємо те, чому немає ціни. Особливо нині - коли так гостро стоїть виховання молодого покоління, зокрема й майбутніх міліціонерів у дусі патріотизму".

Анархісти-махновці - теж патріоти рідного краю

Зрозуміло, про який патріотизм йдеться. Адже у загоні Точоного більшу частину складали 90 червоноармійців продовольчої роти, вихідці з Росії, тобто ті, хто безпосередньо грабував зерно у селян.

Звичайно, частина загиблих були й уродженці Ніжинщини, які, я впевнений, бажали перемоги соціалізму і боролися за права народу. За це ж саме боролися й махновці, їхня мета - запровадження такої форми суспільного устрою, при якому буде встановлено самостійний творчий рух звільнених мас, більшовики ж бажали встановлення соціалістичної держави.

Ще не вмерла анархія. За що боровся Нестор Махно

Отже, на полі під Дорогинкою у смертельному двобої зійшлися носії двох ідеологій - комуністичної та анархічної. І цілком логічно було б встановити пам'ятник Примиренню, який вшановував не тільки загиблих міліціонерів, а й загиблих повстанців.

Виникає запитання: кого наступного буде вшановано після цього? Можна встановити, наприклад, пам'ятник "професійному чекісту" Івану Біксону, керівнику чернігівського ЧК, або навіть Єжову. Вони ж бо долучилися до розгрому бандитизму!

Про закінчення рейду анархістів можна знову ж таки прочитати в праці Населевця:

"1 травня Щусь повів наступ з Козар на Носівку, але під натиском більшовицьких загонів, підтриманих бронепоїздом, змушений був відступити. 3 травня відбувся бій з частинами 546 полку під с.Лихачевим на межі Козелецького повіту, де повстанці зазнали значних втрат.

На початку травня виснажені безперервними боями махновці рушили на Полтавщину для підтримки місцевого повстання, де невдовзі в одному з боїв Феодосій Щусь загинув".

Безумовно, вшановувувати жертв громадянської війни потрібно. Але для чого творити нові міфи? Чи не логічніше було б встановити пам'ятний знак ВСІМ загиблим у тому братовбивчому бою.

Зразки "зібрання" до купи різноманітних шматків історичної пам'яті в історії відомі. У 1959 році в Іспанії, генерал Франко відкрив величний меморіальний комплекс Долина полеглих - неподалік старовинного королівського замку Ескоріал.

Під найбільшим у світі хрестом було перепоховано прах усіх жертв громадянської війни в Іспанії (тих, зрозуміло, чиї могили вдалося відшукати) - і націоналістів, і республіканців. І хоча напис на пам'ятнику був: "Полеглим за Бога та Іспанію", що ніби "відтинало" атеїстів-республіканців, і в самій Іспанії і поза її межами символічний крок Франко було сприйнято як перший сигнал до національного примирення, після громадянської війни.

У США після закінчення громадянської війни, спромоглися встановити монументи, які би вшановували солдат Півдня і Півночі. Ці дії дозволили знов спаяти американську націю воєдино: на півночі демонстративно встановлювалися пам'ятники солдатам Півдня, на Півдні - мешканцям півночі.

Показовий наступний приклад. Під час Громадянської війни штат Кентуккі розколовся: 90 тис. кентукців стали солдатами армії Півночі, 35 тис. - армії Півдня. Проте нині в штаті височіють 72 пам'ятники солдатам Конфедерації (Півдні) і лише два - солдатам армії Союзу (Півночі).

Олександр ЯСЕНЧУК, Микола НАУМЕНКО, спеціально для Історичної Правди

Олександр Ясенчук Журналіст, краєзнавець, громадський активіст (Чернігів)

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/15/45844/