Очаровательный фото
- 27.08.09, 21:49
Фотографии испанского фотографа,
сделанные самой простой цифрозеркалкой -
Canon Digital Rebel XT и обработанные в фотошопе.
Они просто прекрасны!
Фотографии испанского фотографа,
сделанные самой простой цифрозеркалкой -
Canon Digital Rebel XT и обработанные в фотошопе.
Они просто прекрасны!
Продолжение, начало зедсь: http://blog.i.ua/user/863952/308681/
Возвращаясь памятью к событиям того дня, я отчетливо понимаю, что не смогу точно передать ни события, ни атмосферу. Перечисление действий типа «пошел-пришел», или оглашение меню – пустая трата времени и букафф. Все, что произошло, было услышано и сказано, имеет двойное и тройное значение, а диапазон нашего разлёта по астралу просто не поддаются описанию. Но всё же я попробую. Итак, Катька Чехова, наша очередная участница праздничных мероприятий прибыла. Была торжественно встречена и одарена розой. Раскатать красную ковровую дорожку к автобусу мы забыли, но Катька добрая, она не обиделась. Не знаю, как так получилось, но после обеда на десерт у нас были подсолнухи. «Солнечная пыльца» - прикольная штука, если её курить. Катька утверждала, что у неё открылись все чакры. Я в себе никаких особых изменений не заметила. Или у меня чакры были открыты еще со вчера, или я не знаю. Культурно-развлекательная программа шла своим чередом. За пивом с рыбой мы развлекались тем, что дегустировали сигареты с травой. Ибо, начав с подсолнухов, уже не в силах были остановиться. Травы было дофига и комбинации у нас получались бЭшанные. Кстати, кому сильно интересно. За чисто символическую сумму в 1 (одну) гривню, приплюсованную за заметку, я напишу состав скуренного, а так же вкусовые ощущения. Чем я хуже Джеромки, в конце концов? Прокатили Чехову на внедорожнике. Потом решили осваивать новую для себя технику – трактор. Трактор настоящий, большой и красивый. Когда заводишь – нехило вибрирует. Нам понравилось. Чем еще заняться четырём женщинам, предоставленным самим себе поздним ночером? Мы стали вызывать духов. Дух явился нам на перекрёстке трёх дорог в образе козы Бэлы. Чехова мужественно укротила и оседлала злобного духа, несмотря на душераздирающее «меканье» последнего. Она сделала круг почета вокруг села, по дороге спугнув браконьеров в кукурузе. Будут знать, как расхищать корма! Потом у нас еще были шаманские пляски, смехотерапия и гадание на дынях и арбузах. В результате всех этих ритуальных действий никто не пострадал. Даже расколдованная коза. Фотки, как обычно, в альбоме http://photo.i.ua/user/863952/131293/?p=4 Ми-шутка, как обычно, ждёт гостей. А я буду переосмысливать полученную информацию. Таки есть над чем работать!
В Національному природному парку «Святі гори» є підрозділ «Теплінський заказник». Теплінський заказник – це ліс на крейдяних горах. Адміністративна прив’язка – за селом Богородічне Слов’янського району Донецької області, на правому березі ріки Сіверський Донець. Ліс утворився десь в XVII ст., в ХІХ ст. зустрічаємо його описи в історика Дмитра Багалія. Звичайно, Велика Вітчизняна війна чимало порушила цілісність лісу, адже Сіверський Донець слугував лінією фронту. Після війни йде висадка нових дубів замість тих, що були знищені під час обстрілів.
До XVII ст. гори, ймовірно, ще не були покриті лісом. Як і в сучасні часи війни, вони були зручними для оборони, а, до того ж, і для проживання. Саме тут розташовується Теплінське городище, засноване ще сарматами в ІІІ ст. н.е., однак освоєне повною мірою хазарами в VII ст. Городище продовжувало існувати і за часів раннього середньовіччя. Ще на початку ХХ ст. історик Микола Вікентієвич Сібільов висунув версію, що Теплінське городище – це легендарна літня столиця половців – Шарукань. Ця версія поступово підтверджуються археологами Світланою Плетньовою, Костянтином Міхєєвим, Михайлом Швецовим, Едуардом Кравченко. Зараз на городищі на підставі Відкритих листів, виданих Польовим комітетом Інситуту археології НАНУ ведуться розкопки експедиції Донецького національного університету під керівництвом доцента Олександра Вікторовича Колесника. В ході експедиції на території заказнику крім Шарукані виявлено ще стоянку доби неоліту Савонова балка і декілька козацьких поселень.
Тобто Теплінський заказник – це унікальне поєднання листвяно-хвойних лісів на крейдяних скелях на березі Сіверського Дінця і історичної пам’ятки ІІІ-ХІХ ст.
Однак насолоджуватись красою Теплінки стає дедалі важче. Ще в 2004 р. при виході на заказник з села почали щось будувати, відтявши при цьому добрячу частку заказнику, при цьому – за зеленим дротяним парканом самого заказнику. В 2009 р. спостерігаємо тут два трьоповерхових будинки з підземним паркінгом, дерев’яну зрублену баню, майданчик для барбекю, фонтан і розарій. Гарно, але чому – замість соснового лісу?
Літом 2008 р. студенти-практиканти Донецького національного університету цю красу сфотографували. З-за паркану миттєво вискочив охоронець. Після неприємної розмови, що загрожувала перелитись у бійку, фотографію довелось стерти.
Весною 2009 р. група туристів йшла походом берегами Сіверського Дінця. Спочатку – лівим берегом. На Харківщині в районі села Студенок перейшли ріку і пішли правим берегом. Вийшли на кромку берега, де йти можна лише ланцюжком по одному. І раптово на них вискочила озброєна охорона з автоматами. З питанням: хто такі і що робите в нашому лісі? Доводити, що – туристи, довелось довго. До села йшли під конвоєм.
Добре, що влітку господарі згадали, що Богородічне – курортне село, де багато рекреантів. Влітку подібного конвою ніхто не зазнавав. Та скільки триватиме це розуміння? Чи господарі дачі не подумають, що ліс – їх і лише їх. Остаточно.
Табличка «Державний заказник «Теплінський ліс». Охороняється законом» вже переїхала на самий берег Дінця. Щоб зайвий раз око не муляло.
А хто ж – господарі дачі?
Весь Донбас знає, що – Віктор Янукович. Щоправда, на дачі місцеві мешканці його ніколи не бачили. Однак бачили народного депутата Віктора Зубанова з тієї ж таки Партії регіонів. Чи дача насправді його, чи – приїздив в гості – сказати важко.
Та що виходить – чисте повітря – лише для олігархів?
Я сегодня...
спозаранку
встану...
Побегу...
в окраинное поле.
Там найду
огромную поляну...
Где растет
ромашковое море...
Буду рвать
охапками ромашки...
Буду нежно
целовать их
лепестки я ...
Принесу и подарю
милашке…
Принесу
и подарю Любимой.
Буду нежно целовать
твои руки …
И слизну с твоих глаз
я усталость…
Позади будут годы
разлуки…
Впереди-
несусветная Радость…
В принципі я обожнюю подорожувати. Однак літо – це спекотна пора роботи. Роботи, яку я не проміняю ні на що, крім, хіба що, родини. Однак це – окрема тема.
Робота – це археологія. Ні, археологія – це життя! І яка тут може бути подорож, коли експедиція два місяці стоїть на одному місці і копає одне поселення? І є лише один вихідний – неділя. І то – для студентів. А мені треба встигнути те, те і ще оте. Однак на це я ніколи не нарікаю. Я люблю свою роботу.
Однак хочу розказати про одну подорож, майже без відриву від виробництва
Після дощу, коли працювати через мокру землю неможна, оголошено вихідний. І я йду до не найближчого села, бо найближче вже приїлось. Отже, ще один студент – Артем, нав’язується до компанії. Важко сказати, чи він про це пошкодував.
Отже, п’ять кілометрів до хутора Пасіка вздовж правого берега живописної ріки Сіверський Донець через лісостеп і фермерські поля, а ліворуч від нас – крейдяні гори.
Хутір Пасіка – це одна вулиця. Найгарніший будинок – у місцевого фермера. З різними воротами і альтанкою. а ще – з великим кудлатим чорним собакою, який намагається показати, що він – справжній охоронець.
Це і є Харківська область. (Експедиція стоїть в Донецькій області).
Далі за два кілометри – село Яремівка. Це вже три вулиці. З двома крамницями. З тракторною станцією. З цвинтарем. З братською могилою радянських воїнів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. На жаль, без пам’ятних плит на могилах. Бо вони були металевими, і їх відґвинтили. Зате у казахського воїна з довгим і дивним для нашого вуха ім’ям з’явився новий гранітний пам’ятник. Казахстан пам’ятає своїх воїнів. Та ще скульптура радянського воїна стоїть непохитно, її навіть пофарбували цієї весни.
В Яремовці знаходиться літня резиденція художника і скульптора В’ячеслава Гутирі. Те, що це – вона, можна відразу зрозуміти за скульптурами у стилі казок з крейду і пісковику у дворі, за дерев’яним з крейдяною совою колодязем, за крейдяним Стоунхенджем, розписаними воротами, а, головне, - за діжкою Діогена. Так, В’ячеслав Гутиря живе влітку в діжці, як Діоген. Щоправда, діжка велика – трохи більша за довжиною за діжку-цистерну, в яких перевозять газ, і розписана у стилі літнього неба. Хоча в цьому році майстер розпочав будівництво зрубу. Діжка це, мабуть, не дуже зручно.
Ще за три кілометри – село Студенок. На в’їзді (для нас – вході) до села стоїть стовп з гербом села – кабан на щуці. Бо здавна мешканці села жили з рибного і мисливського промислу. А гербом Яремівки є олень. Майже скіфський. З гіллястими такими рогами. Та в’їзд – це ще не саме село. Треба ще перейти Донець. Тоді ліворуч побачимо ставок з качками, а праворуч – фонтан у вигляді скульптури давньоруської жінки і написом «Ласкаво просимо!». Приємно те, що вода – питна. В Яремівці ще збереглась одна хата ХІХ ст. Саманна мазанка під очеретяним дахом. І її клуня середини ХХ ст. – теж мазанка, але під залізними листами. Хата завбачливо зачинена теперішніми господарями на замок. Однак подвір’я страшенно поросло травою і кущами. З неї можна було б зробити один з пунктів непоганого туристичного маршруту, однак... Церква чомусь теж зачинена, хоча православні церкви мають працювати весь день . На цвинтарі теж відсутні майже всі таблички, крім прізвищ сержантів. Дивно. Щоправда, біля пам’ятника радянському воїну лежать квіти. І за те спасибі. Двоповерхова школа. На другому поверсі всі вікна – пластикові. Ми йдемо до шкільного музею. Грець із тим, що вітрина з нашими археологічними знахідками стоїть в кутку. Зате як там оформлені «сучасні» стенди про декабристів (були декабристи і з Ізюмського району Харківщини), кріпацтво, революцію і війну. Де ретельно зібрані всі дані з сусідніх сіл. І окремий куток з казахською етнографією. Дізнаємось, що казахи регулярно приїздять сюди і оплачують поїздки місцевих дітей до Казахстану. Так Казахстан пам’ятає своїх воїнів.
Повертаємось до табору. Порахуйте відстань А в мене ще й повний рюкзак яблук від Гутирі
Так потім виявляється, що на один день приїхала частина наших офіцерів (в експедиції цей термін позначає приблизно те саме, що й в армії). Так що в найближче село ми все таки їдемо
А коли я спитала студентів. чи не хоче хтось пограти в бадмінтон – це їх, здається, добило.
Вони не знають, що за розмовами про археологію я не спала до четвертої ранку. А підйом – о шостій. І знову розкоп. Я люблю свою роботу
Вот решили сгонять в воскресение на Орель на великах.Есть там оказывается такой курган за Кировским - курган козака Барабана.Выехали налегке, часов в 11. В количестве 3х человек. Я, Стас и Аня.
Ехали не торопясь, на левый берег, и в Кировское. В общем до моста через Орель доехали за 2 часа. По дороге решили спросить по чем сливки, а оказалось что это не сливки а абрикосы. Впервые видел сиреневые абрикосы, жаль протупил и не сфотал. Доехали до Орели, решили привалиться, отдохнуть..., покушать конечно, куда без этого)).
Подкрепились, 15 минут отдыха и мы готовы ехать дальше, искать курган.
Перед выездом я посмотрел примерно где он находиться. Но точной дороги я не смог обнаружить. Решили ехать как говориться "туда", а там разберемся. Ну поехали.., долго ехали по грунтовке, но как то направление немного не то. Увидели отходящую "дорогу" (колея поросшая травой, смахивающая на дорогу), поехали (местами пошли) по ней. В общем около часа блукали, после чего я заметил что у меня сдуто заднее колесо. Стали, обнаружилось что оно пробито... Стас с Аней решили проехать еще минут 5, если ниче не найдут, вернутся. Пока я сидел их ждал, выяснил что пробито также и переднее колесо. И оба они утыканы уголками акации. Становилось веселее:). Стас с Аней вернулись, посмотрели на ихнии колеса - таже батва, куча иголок, но колеса еще как-то держались. Делать нечего, потопали обратно. Пока дошли до Орели у них полностью спустило передние колеса.Ну супер!!! Покатали. Но был план "Б". В 17.30 от моста отходит кораблик. В него мы благополучно и залезли.
И добрались домой. Хоть и не нашли курган, но получили отличный заряд хорошего настроения, и 6 камер с кучей дырок:)... Но мы еще вернемся............
Остальные фоты в альбоме, или тут http://nuzil.blogspot.com/