хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «щоденник»

Дебільний Укртелеком

Вже декілька днів не працює проводове мовлення. Пішов оформлювати заявку. В офісі сказали, що заявки приймаються тільки через гарячу лінію. А на гарячу лінію вже четвертий день не можна додзвонитися.
Через звортній зв'язок відповіли, що заявку необхідно оформлювати в перший день незадовільної роботи. Інакше за інші дні відсутності послуг перерахунок проводитися не буде. І саму заявку треба подавати через гарячу лінії. А до них, суки, хєр додзвонишся.
Як же до вас, падлюки, достукатися?!

Шоб їхня блядська Укртелекоміська контора збанкрутувала!

Безболісна стоматологія

Безболісна стоматологія. Ні, це не реклама стоматологічної фірми. Хоча такий слоган часто використовують приватні клініки. Просто ходив ремонтувати зуб. Зробили майже невідчутне знеболюване — і видалили нерв, навіть не відчув. Скільки лікую зуби — таке вперше. Зазвичай це болісна процедура. А тут без болю. Ще й дуже швидко. Ранівше лікували довше і болючіше.

Екскурсія по підземній річці

На 36-річчя зробив собі подарунок — замовив екскурсію по підземній річці. Клов. "Баян" серед діггерів і сталко-діггерів. Але ж я лише сталкер. Тому для мене це нова тема, хоч і популярне місце.

Мама істерила, хоча в умовах була права. Але не послизнувся і не намок. І майже не забруднився.

1. Дохріна води (а буває ще більше — ледве не під самий верх).
2. Ходити незручно: в підлозі вимоїни і ями, слизький мул, місцями слизькі плити, треба перелазити труби.
3. Є місця, де можна позлизнутися або впасти. Див. п.2.
4. Є водоспади, через які треба проходити.

І це ще не все. Просто труднощі у вигляді пролазання через люк і низька стеля — це дрібниці в порівнянні з вищезазначеним.

Збір грибів

Напередодні того, як дізнався про зміну умов на Флікрі, встиг сходити з батьком у ліс. Правда я більше фотографував, ніж збирав. Але сам знайшов пару літніх опеньків.

Фоторепортаж швиденько опублікував на ЖЖ. Почитати можна тут.

Потім, правда, фотки довелося розміщувати на хостингу блогів (поки облаштовуюсь на новому сайті).
Запощу і тут декілька картинок.

Величезний мухомор.


Листя вже попадало, а ягоди черемхи ще висять.

Думаю, може ще сходити по гриби. Але робота. І фотки треба переносити.

Зламалась фотокамера:(

Нещодавно викладав допис про поламку акумулятора на ультразумі, а тепер дійшла черга до цифромильниці — старенької фотокамери. Вчора захотів перевести годинник на літній час, дістав фотік... а він вмикається і не працює: пише про помилку об'єктиву. Здогадуюсь, що він міг поламатись через те, що кицька звалила його. Але вже що є, то є. Хоча не обійшлося без розбірок "хто винен".

Варіантів два: викинути або здати в ремонт. Викидати шкода, бо це пам'ять. Хоча ця фотокамера була єдиною лише протягом 2,5 років. Але виручала, якщо боявся брати ультразум або не було багато місця.

Батьки, звичайно, звинувають мене. Мовляв, чого не слідкував за кицькою? Так я працював. Кицьку не втримала мама. А я винний?! Це нормально?! Та й не факт, що я б дав кицьці раду, бо вона така вертлява, а реакція у самого не дуже гарна. До того ж, якщо я буду слідкувати за кицькою, нікому буде заробляти гроші.
Другий "наїзд" про місце, де лежав фотік. А куди його перекласти, якщо це єдине більш-менш безпечне місце вдома?! Запитую: у відповідь мовчать. Ну так ви ж самі пропонуєте або питаєте, то відповідате на зустрічні питання! Мовчать.
Намагаюсь логічно пояснювати. Теж у відповідь жодних контраргументів. Так чому тоді ображаєтесь?

Сказав, що ремонт нехай сплачує з пенсії — так вона  сльози. А шо тут такого?!


Проблема в тому, що я не знаю нормальних сервісів. А одна відома мені точка працює як попало. Й то, сумніваюся в компетентності майстра.
Ще одна проблема — страшно кудись виходити. Зараз військоматам дали прочухана, щоб не гребли всіх підряд, проте не впевнений що до них дійде.

В принципі, для зйомок у мене є ультразум і смартфон — їх цілком достатньо. Але на цьому фотіку ностальгічні знімки. Крім того, ним було зручно фотографувати покази лічильників. Ну, нехай тепер самі дивляться.

P.S.: Й так на нервах, бо вчора вимикали електрику під час ввімкненої техніки. Так що не сваритись неможна. Нажаль.

Не піддається логіці

Батько не піддається логіці. У нас на підвіконнях плантації цибулі, а він купив на базарі пучок зелені. Питаю: "Навіщо?" Відповідає: "Думав, що буде краще". А чому мало б бути гірше? Якщо не хоче брати цибулю на нашій з мамою території, то в його кімнаті теж є цибуля. Але найдивніше, що купив і не їсть. Навіщо тоді переводити харчі і тринькати гроші?!

Така сама історія періодично трапляється з оселедцем. Купив нещодавно. І знає ж, що я засолений оселедець не люблю, а мама не їсть солоного. Причому купив такий, що розлазиться. Але оскільки давно не куштували такого, то спробували. Однак у нас з мамою від нього потім боліли животи і був розлад шлунку, а він не захотів доїдати. Хоча що йому боятися — він і цвяхи може перетравити, і суп прокислий, і солоні огірки з молоком — без наслідків. А зіпсований оселець, який же сам і купив (бачив же, що купляв), не захотів їсти.

А раніше, коли обробляли дачу, одного року вродили огірки. Так він додумався купити в магазині. З мамою кажемо: "У нас своїх купа!", а воно ще купило. І не міг пояснити, навіщо.

Брат батька підтримує і теж не хоче розуміти таких дивацтв. А у мене інший принцип: "Купив — жри. Не хочеш жрати — не купляй!" Бо розкидатися харчами — це безглуздо і економічно недоцільно.

Прогулянка по Великій Васильківській

Зараз рідко не тільки подорожую, а й прогулююсь. Тому влаштував прогулянку з новим знайомим. Хоча, як завжди, в останню мить знайшлися причини щоб не поїхати — але не часто відгукуються на пошук друзів. Так що відмовлятись не став.

Де прогулятись? Бо Київ я обійшов і об'їздив майже весь.
Ну, нехай це буде Велика Васильківська. Не скажу, що це найулюбленіше місце. Але, як мінімум, не забоянив (тобто, не дуже часто там буваю). І без асоціацій і спогадів (що теж важливо).

Ну а оскільки я блогер, то прогулюватися просто так було би нелогічно. Тому по ходу трішки назнімав.
Нафоткав небагато. Можливо пізніше дозніму. Але оскільки на і.юа фоторепортажів мало, то опублікую тут.

Початок прогулянки — сквер Заньковецької.
Фонтан чомусь не працює. Хоча це центр столиці.

[ Ще фотки... ]

На фрілансі багато не заробиш:(

Ну що, все вийшло, як очікував — на фрілансі багато не заробиш. Навіть до прожиткового мінімуму не дотягнув. Чи може я просто не тим займаюсь. Ну шо ж, програмування не вмію. А адміністрування інтернет-магазину на фрілансі виявилось копійчаним. А може просто продешевив? Цікаво, скільки може коштувати редагування фотографій з поганим фоном і заповнення карток товарів і рерайт статтей?

В усякому разі, в офісі, на ставці, краще. Правда, теж є нюанси. Але прибутковіше, однозначно.

Який кінець літа без спеки?

Який кінець літа без спеки? Липень і серпень — найспекотніші місяці. Висока температура задовбала. Хоча на фоні війни, мобілізації, родинних сварок нестерпна спека сприймається не так дратівливо, як у попередні роки. Але тенденція до потепління помітна.

В кімнаті знову цілодобово +29 - +30,5 градусів. Тож навіть за відсутності повітряних тривог все одно не спиться. А якщо не провітрювати або зачинитись, то взагалі, як в парилці.

Зрозуміло, що за такої погоди швиджко пітнієш. Соляні копальні працюють на повну і виводять з потом зайву сіль. Від того стаєш брудним і липким.

Про чергове спекотне літо я б може і не написав, але цьогоріч став налягати на воду. Особливо смакує столова і мінеральна газована вода. Ще один спосіб охолодитися, який, правда, не полюбляє горло, — морозиво. Цього сезону без незвичностей.

Раніше втамовував спрагу мінералкою з евкаліптовими льодяниками. Зараз міцних карамельок нема. Та й не хочеться. Сподіваюсь, що на початку осені прийде довгоочікувана прохолода. Але прогноз погоди не радує.

Закинуті бази відпочинку

Вмовив знайому сталкершу відвідати якусь заброшку. Вона сама запропонувала подивитись базу відпочинку в населеному пункті Х (нашо вам те знати?).
Вилазка здалась сумнівною, бо за моїми даними, ця база відпочинку мала охоронятись. Та й "розвідці на місцевості" занепокоєння підтвердились: паркан цілий, за воротами розчищена алея. Ну шо робити - обійшли навколо. Як назло, обходити довелося далеко - квартал величенький, а сама вулиця тупікова. Побачили зручний залаз. Однак біля нього крутився мужик. Пішли в обхід. Довелося лізти через огорожу. Ну шо... врешті-решт, так цікавіше, ніж через діри в паркані.

Коротше, нічого цікаво. Хіба що дерев'яні будиночки порадували. Бо досі ще не бачив закинутих баз відпочинку з дерев'яними будинками. Це якась особлива атмосфера прілої деревини. Та й "ламповіше", ніж цегляні будови.

Поки шукали як пробратись, поки виходили, стільки кіл намотали. Аж незручно. А з іншого боку: як лізти на закинуту територію навмання?!



Що цікаво, назва бази невідома.

А по дорозі побачив ще декілька закинутих оздоровчих баз. Я й не здогадувався, що в населеному пункті Х, ще й в тому районі, стільки санаторіїв.