Вітер блукає в стерні,
Я з ним блукаю на пару,
Спогадів п’ю Ніагару,
Я тебе вигадав? Ні.
Граєш на вічній струні,
Тінь мою ніжно лоскочеш,
Хоч ти того і не хочеш,
Я тебе вигадав? Ні.
Слово моє у вогні,
Разом палає і серце,
Мрії з реальністю – в герці,
Я тебе вигадав? Ні.
Не залишаєш мені
Погляду навіть п’янкого,
Як же ж не прагнути цього?
Я тебе вигадав? Ні.
31.01.2016
Зотліло потихеньку сонце миле,
Прийшла, свій не тамуючи азарт,
Зимова ніч, така незрозуміла,
Що хочеться спитати – це є жарт?
Де ті сніги, обіцяні так щиро,
Що вірилось, чекалось стільки днів,
Навіщо було так топтати віру
У чесність та надійність даних слів?
Тепер краса морозу має бути,
І кучугури снігу по дахам,
Твоїх пояснень я не хочу чути,
Я вірю тільки серцю та очам.
29.01.2016
Бездумні дні, віддайте мою вічність,
Яку ви забираєте бездушно,
Її вам непотрібна поетичність,
Яка в своїх бажаннях непорушна.
Її вам непотрібний світлий погляд,
Надія, що конає вже у муках,
Ваш з нею не збігається світогляд,
В її не потопаєте ви звуках.
Мене навіщо жертвою обрали?
Я – тільки легкий подих під зірками,
Віддайте, дні, усе, що відібрали,
То не для вас збиралося роками.
28.01.2016
Дорога – болото, рядами будинки,
І небо у сірій вуалі,
Наступна зупинка… Не треба зупинки,
Давайте поїдемо далі!
Давайте не будем спинятися зовсім,
Що нас тут чекає такого?
Вперед, в невідоме, і, може, невдовзі
Побачимо посмішку Бога.
27.01.2016
Є давній світ, в який летять мільйони –
Старі, дорослі і маленькі діти,
Тому що там ховаються закони,
Яких в житті земному не відкрити.
У сутінках ховається розплата
За те, що не зробив – забракло сили.
Лечу і я. Несе мене завзято
Чи муза, чи то смерть червонокрила.Розгубила себе на частини,
розлетівся шматочками пазл,
і не схожі на мене картини
хтось вмуровує в профіль й анфас.
Гострим цвяхом на серці шкребоче
сороміцькі й лайливі слова,
мовби душу всю випити хоче,
та вона в мене вічно жива.
Зафарбую загублені частки
небом, сонцем, красою землі
і чарівну придумаю казку,
хай дарує натхнення мені.
12.10.2017
Сповзає день як шарф з сутулих пліч,
Спрацьована на нитку втома мліє,
І затишок дарує довга ніч,
Вона мене єдина розуміє.
Та сама ніч, натхнення джерело
І неповторна схованка секретів,
Лише вона своє дає тепло
І терпить невгамованість поетів.
Вона у сни із легкістю несе,
В яких добро, як завжди, переможе,
Вона уміє, мабуть, майже все,
Та замінити голос твій не може.
25.01.2016
