Якщо ще вчора домiнувала думка про те, що влада сильна як нiколи, то сьогоднi кiлькiсть скептикiв зростає. Новi вуличнi протести наочно демонструють, що влада насправдi дечого боїться, вона зовсiм не така монолiтна, як це може видатись на перший погляд.

Про те, якi проблеми можуть пiдiрвати владу Партiї регiонiв, Андрiй Окара розповiв в iнтерв'ю "Експресу".

-- Як ви оцiнюєте перспективи Вiктора Януковича та його команди при
владi?

-- Майбутнє Партiї регiонiв -- це велике i складне питання. Нинi вони радiють, що отримали ледь не всю владу. Але мало хто з них замислюється, яка та влада -- легiтимна вона чи не зовсiм, має пiдтримку громадян чи теж не зовсiм. Перед новою владою постає величезне питання: "Що робити?" А вони наразi дають вiдповiдь тiльки на  питання: "Хто винен?"

Поки що команда Януковича й далi говорить про "стабiльнiсть" та "порядок", але всi її дiї мають переважно спонтанний характер. Жодної
стратегiї там нема! А тим часом цiни зростають, тарифи на газ -- теж, новий Податковий кодекс знищить дрiбний i середнiй бiзнес, витворить армiю безробiтних жебракiв. Пiдвищувати зарплати бюджетникам i пенсiї немає можливостi.

Нинiшня українська економiка -- це економiка-паразит, що великою мiрою iснує на грошi рiзноманiтних мiжнародних органiзацiй, явно не благодiйних. Розгребти той обсяг проблем, за який тепер вiдповiдає влада, майже нереально. Тому не знаю, чи варто тiшитися Партiї регiонiв iз приводу того, що вони тепер мусять вiдповiдати за всю цю безнадiю.

-- Якi проблеми можуть виникнути в цiєї полiтичної сили найближчим
часом?

-- Як показали останнi мiсцевi вибори, довiра населення до регiоналiв стрiмко зменшилася, якщо порiвняти, якою вона була на початку 2010 року. Тож можна дiйти кiлькох важливих висновкiв: по-перше, в українському суспiльствi панують апатiя, втома та розчарування вiд полiтики, а це за певних обставин загрожує бунтами вже в недалекiй перспективi. По-друге, багато спостерiгачiв скаржиться на те, що легiтимнiсть влади регiоналiв у багатьох мiстах викликає ну дуже великi сумнiви, i називають насамперед мерськi вибори в Одесi та Харковi.

Тобто викликiв, що постали перед Партiєю регiонiв, значно бiльше, анiж реальних полiтичних ресурсiв.

Крiм того, у "Регiонiв" величезнi внутрiшнi проблеми, якi полягають у неоднорiдностi її членiв. Адже переможцями хочуть бути всi, тому в цю партiю зараз прийшло чимало таких, хто використовує її як iнструмент для вирiшення особистих бiзнесових i кар'єрних проблем. У кращому разi такi партiйцi недолюблюють своє керiвництво, у гiршому ж (i я бачив чимало таких прикладiв) -- тихо ненавидять, вважаючи себе приниженими через вiдсутнiсть iнших варiантiв реалiзацiї власних полiтичних амбiцiй. Такi люди створюють серйозну загрозу -- це бомба сповiльненої дiї, яка може "вибухнути" будь-якої митi iзсередини.

-- Майже з перших днiв президентства Вiктор Янукович почав вибудовувати в Українi "клон" росiйської владної вертикалi. Та чи матиме така полiтика в нашiй державi той самий ефект, що й у вас?

-- Спроби Януковича вiдтворити росiйську модель управлiння в Українi
приреченi на крах -- як приречене на крах будь-яке мавпування в соцiально-полiтичнiй сферi, котре не має пiд собою вiдповiдної онтологiї та iнститутiв.

Iз "владною вертикаллю" виходить лише поверхово. Примiром, змiнили
форму правлiння -- скасували полiтреформу, повернулись до президентської республiки. Але на що може спертися режим Януковича у
своїй полiтицi?

Згадаймо, на чому збудований i тримається росiйський полiтичний режим? По-перше, це високий рейтинг росiйських лiдерiв -- Медведєва та Путiна.

По-друге, росiйськi колеги Януковича й Азарова утримують свiй авторитет завдяки власнiй харизмi. Янукович хiба лiтав на вiйськовому лiтаку? Або плавав у пiдводному човнi? Чи завiв собi блог на "Твiттерi"  й пише туди повiдомлення зi "смайликами", як то робить Медведєв? Або щодня говорить про модернiзацiю країни? Харизма Медведєва полягає у його сучасностi,
зрозумiлостi для молодого поколiння. Путiн же -- це бренд свiтового рiвня, нематерiальний росiйський актив.

Нi того, нi iншого не скажеш про Януковича чи Азарова.

По-третє, режим Медведєва-Путiна має рентний ресурс -- вiд продажу
нафти й газу. Це дозволяє будь-яку хвилю народного невдоволення погасити пiдвищенням соцiальних виплат.

По-четверте, треба враховувати вiдмiннiсть української i росiйської
полiтичних культур.

-- Що ви маєте на увазi?

-- У Росiї столiттями складалися традицiї самодержавства, їй притаманний моноцентризм влади. Натомiсть для України характерними є традицiї полiархiї. Щоби здолати цi традицiї, потрiбен надвеликий запас мiцностi полiтичного режиму. А цього нема. Звiсна рiч, завжди є спокуса компенсувати недостатню мiцнiсть режиму надмiрною жорстокiстю. Але в українських умовах жорстокiсть влади прискорює народне повстання.

-- Що ж може стати приводом для початку руйнацiї владної пiрамiди
Януковича?

-- Найбiльша загроза для цього режиму -- аж нiяк не в штабi Юлiї Тимошенко чи Арсенiя Яценюка. Найбiльша загроза -- протистояння
бiзнесових кланiв усерединi Партiї регiонiв. Поки що Президентовi вдається зберiгати баланс мiж цими внутрiшнiми угрупованнями, але колись вiн його втратить. Боротьба за вплив на лiдера мiж двома основними "кланами" рано чи пiзно закiнчиться на чиюсь користь, щойно якась сторона отримає найменшу зовнiшню пiдтримку -- полiтичну, фiнансову, iнтелектуальну чи iнформацiйну. Оце, а не опозицiя, нинi є найбiльшою загрозою для Вiктора Януковича, його оточень i Партiї регiонiв. Адже перемога завжди заслiплює.

Олександра ТАМКОВА, Експрес

Крымские избиратели уже не помнят, кого они поддерживали, ставя крестики в бюллетенях 31 октября 2010 года. Об этом свидетельствуют результаты соцопроса, проведенного группой крымских ученых во главе с доктором социологических наук профессором Павлом Хриенко, сообщает издание "Крымская правда" Так, согласно исследованию, 93% опрошенных жителей Крыма заявили, что не знают или не помнят фамилию кандидата, за которого голосовали на выборах в Верховный Совет Крыма 31 октября, смогли назвать фамилии лишь 7% респондентов. Не помнят крымчане и имена своих избранников в мэриях. Так, указали фамилии – 9% опрошенных, затруднились с ответом (не знают или не помнят фамилию кандидата, за которого голосовали) – 91%. Отметим, что исследование проводилось 15-21 ноября 2010 года во всех городах и районах АР Крым. Выборочная совокупность составила 1357 респондентов, представляющих население АРК по критерию пола, возраста, образования, места проживания (город – сельская местность). Опрашивались граждане, принимавшие участие в выборах в местные органы власти 31 октября 2010 года  

Источник: Выбор Крыма.

На приходы Украинской православной церкви Киевского патриархата в Донецкой области начались рейдерские атаки. Об этом говорится в заявлении пресс-центра Киевского патриархата, обнародованном на официальном сайте УПЦ КП.

Как говорится в заявлении, в неофициальных разговорах духовенству Киевского Патриархата на Донбассе уже несколько месяцев различные влиятельные лица настоятельно рекомендуют «переходить в каноническую Церковь».

«Верующие и духовенство Киевского Патриархата слышат с одной стороны заверения в щедрой материальной поддержке, которую можно получить в случае перехода в юрисдикцию Московской Церкви, а с другой - заверения в том, что храмы заберут и без их согласия», - отмечается в заявлении.

Как отмечают в УПЦ КП, Киевский Патриархат уже сталкивался с подобным отношением на Донетчине в 2004 г., но сейчас, по свидетельствам очевидцев, давление стало более системным и настойчивым, при этом органы власти фактически не реагируют ни на какие жалобы по поводу таких фактов. Особое внимание в Киевском патриархате обращают на то, что среди организаторов рейдерских атак на приходы есть несколько «состоятельных бизнесменов из Донецка».

Как сообщают в Киевском патриархате, рейдерским атакам подверглись в последнее время как минимум три прихода УПЦ КП в Донецкой области. По состоянию на 8 декабря верующие одного из приходов даже вынуждены были забаррикадироваться в своем храме. «Они опасаются не только за церковь, но и за свое здоровье и даже жизнь, ведь в селе появились лица уголовной внешности, от которых в подобной ситуации можно ожидать всего, чего угодно», - отмечается в заявлении.

Киевская Патриархия с большой тревогой отмечает, что дальнейшее развитие подобных событий на Донбассе или в других областях Украины, где доминирует Московский Патриархат, может вызвать ответную реакцию в других регионах.

«Долгое время Киевский Патриархат сдерживает радикальные предложения политиков и общественности относительно украинских святынь на Западе Украины, которые находятся сейчас в руках Московского Патриархата. Но если силовые и рейдерские действия в отношении приходов Киевского Патриархата на Востоке Украины не прекратятся - как мы сможем сдержать возмущение сторонников на Западе? Кто тогда будет гарантировать спокойное существование, например, Почаевской лавры?» - отмечается в заявлении пресс-центра Киевской патриархии.

«Мы видим, что нарушение религиозного мира сейчас выгодно только одной стороне - Патриарху Кириллу и его единомышленникам, которые любой ценой хотят навязать украинцам «русский мир». Поэтому мы еще раз обращаемся к властям: используйте все данные законом возможности для того, чтобы остановить новую волну религиозного противостояния, защитите права верующих Киевского Патриархата свободно молиться в своей церкви!» - говорится в заявлении УПЦ КП.

УНИАН

У звязку з постійними істериками навколо грипу, застуди і вакцин, які нібито дієві, а насправді руйнують імунну систему людини, свинським відношенням до здоровя людей із сторони МОЗ України, ВОЗ і інших грошових шарлатанів і аферистів, хочу запропонувати метод профілактики і боротьби із застудою і грипом, опробований неодноразово на собі і моїй сімї:

1. Купляємо корінь імбиря.

2. Чистимо його від лушпиння і натираємо на терці приблизно 1 чайну ложку.

3. Заливаємо 200 грам води і кипятимо на малому вогні, десь 7-10 хвилин, не більше.

4. Проціджуємо це все через ситечко у посудину і добавляємо туди ще 200 грам прокипяченої води і соку 1/4 лимона.

5. Даємо остинути до температури не більше 40 градусів і добавляємо меду за смаком.

6. Дана кількість розрахована на 3 рази (я вживаю 1 раз в день).

На смак.... на любителя, не зовсім приємний, але пити можна, для гурманів - для більш дієвого ефекту добавляють ще дрібку чорного меленого перцю - добре дере горло.

Результат дуже дієвий, кількість захворювань різко зменшилась, а якщо і траплялося хворіти, то не більше 3-х днів у легкій формі. Для профілактики кидають просто невеличку кількість тертого імбиря у будь-який чай.

Лікуйтесь на здоровя, Україні потрібна здорова нація. (кацапам і жидам даний метод лікування не придатний - їм допоможе царь-батюшка, Росія-матушка і пейсатий рабин )

P.S.: увага - імбирь протипоказаний у кого язва кишково-шлункового тракту, жовчокамяна хвороба, тих хто годує груддю і вагітним, а також у кого індивідуальне несприйняття імбиря (таких не знаю). Зате купа корисного окрім лікування грипу: покращує апетит, память і чоловічу силу .

Як передають джерела, ватажок маріонеток був присутній 5 грудня 2010
року на матчі по боксу якогось чеченця Байсангурова. Матч проходив в
«Терміналі» (великий торговий-розважальний центр)

Жодне ЗМІ України не освітило цей інцидент. Очевидно, влади України і
Росії зробили все, щоб ця поїздка пройшла інкогніто і не викликала 
протестів української громадськості, яка пам'ятає погрози і образи на
адресу України з боку Кадирова.

Джерела повідомляють, що після того, як Байсангуров виграв матч, Кадиров почав танцювати лезгинку прямо на трибуні.

Промоутери Байсангурова — брати Клички. Перед боєм цей Байсангуров вийшов на ринг у футболці з Кадировим.



Відділ оперативної інформації
КЦ

Актуально для всіх!!!

У Полтаві на сміттєвих контейнерах жителі міста вже бачили заклики до того, щоб відправити у відставку президента Федерації футболу України Григорія Суркіса.

Днями у різних районах міста з'явилися і білборди з відповідними закликами.

Наразі не відомо, хто є замовником цієї "реклами".

"Майдан".

Як повідомляють очевидці, у п'ятницю, 3 грудня з десяток міліціянтів відмовилися "зачищати" Майдан від протестувальників. Вони зірвали з себе погони і пішли геть. Кажуть, погони летіли як чисті, так і сержантські, з "личками".

Пьотр Ліпінскі (http://www.istpravda.com.ua/reviews/2010/11/10/3768/)

Це історія шістнадцятирічного хлопчини, який стає катом. "Він кидався на закам'янілих від страху українців і з неймовірною майстерністю розпорював їм животи чи перерізав горлянки, аж кров бризкала по стінах..."

Книжка Стефана Дембскі "Екзекутор" ("Egzekutor", Stefan Dmbski, Orodek Karta, Warszawa), що недавно з'явилась на полицях, викликала у Польщі справжній скандал та бурю емоцій. Адже вона підважує так оспіваний романтичний образ партизана-підпільника.

І не суть у тому, про яку саме країну йдеться (у даному випадку - Польщу). Диверсійні методи боротьби характерні для усіх підпільних армій та структур, в тому числі й українських. Врешті, йдеться про той бік війни, який рідко висвітлюється її учасниками.

Це історія шістнадцятирічного хлопчини, який стає убивцею. За наказом Армії Крайової. АК довірила йому функції воєнного ката - він убиває польських таємних інформаторів, німецьких урядників, а у кінці - жінок та випадкових дітей.

Стефан Дембскі, автор цієї книжки, пише: "Я стріляв у людей як по мішенях на полігоні. Мені подобалось дивитись на перелякані обличчя людей перед їх ліквідацією, я любив дивитись на кров, яка хлюпає із розтрощеної голови". Дембскі походив із сільської родини, закінчив школу у Львові. Під час війни вступив до Армії Крайової. Після війни емігрував на Захід - в США він працював на підсобних роботах в торгівлі і на транспорті.

Останній "вирок" він виконав на початку 90-х років ХХ століття, покінчивши життя самогубством - чи то від невиліковної хвороби, чи від незабутніх спогадів часів війни.

Протягом останніх своїх років він писав спогади. Дуже стисло - заледве на двох сотнях машинописних сторінках. Викладене ним на папері шокує. Стефан Дембскі писав спогади як протест. Вважав, що комбатанти Армії Крайової зображують війну у рафінованому вигляді. Спогади про вбивство німців представляється як звичайне виконання обов'язку. Мовчать вони лише про тваринний інстинкт.

Дембскі показує свій життєвий шлях - від звичайного підлітка із порядної сім'ї до жорстокого убивці. У фільмі Спілберга "Врятувати рядового Раяна" є така сцена - американський солдат вбиває німця, який здавався в полон. Дивлячись її, я подумав, що якби у польській кінострічці раптом з"явився такий образ, то розверзлося б пекло. Адже, польський солдат завше є гоноровим. Книга "Екзекутор" власне ламає подібний стереотип. Книга показує, як польський солдат АК відчуває чим раз більше задоволення від вбивств, як у кінці він стає убивцею - убиває цвяхом сплячого в рівчаку російського солдата. Він убиває голого німця лише для того, щоб той не зміг розповісти своїм товаришам, що його пограбували поляки.

Українці можуть взяти цю книгу як підтвердження тези, що поляки - це злочинці.

Дембські так описує одного із своїх колег: "Він щойно бачив українців, то йому очі вилазили із орбіт, з його відкритого рота починала крапати слина, він справляв враження людини не сповна розуму.(...) Він кидався на закам'янілих від страху українців і різав їх на шматки.

Із неймовірною майстерністю він розпорював їм животи чи перерізав горлянки, аж кров бризкала по стінах. Надзвичайно фізично сильний, він дуже часто замість ножа брав дерев'яну лаву, якою розбивав голови так, ніби це були макові голівки". То ж чи твердить Стефан Дембскі, що патріотизм веде до злочину, а солдати Армії Крайової були бандитами? Ні. Переважна більшість убивств, які він виконав - це вироки, виконані іменем Польської Підпільної Держави. Вони обґрунтовувались зрадою інтересів Польщі чи можливою небезпекою того, що таємний інформатор наразить на смерть значну кількість поляків.

Дембскі пише: "Складається враження, що в АК не було дисципліни, що йдучи на завдання, можна було вбити невинних людей, смерть яких не планувалась у даній акції. Так не було. Ми підпорядковувались спеціальному воєнному плану, порушення якого каралось дисциплінарно. Усе було як у регулярній армії: покарання, і навіть польовий трибунал". Однак, Дембскі показує, що якщо солдат починає відчувати задоволення від убивства, то рано чи пізно він перетинає межу, за яким стоїть злочин.

Кожного разу легше знаходиться виправдання на потребу вбивства невинних людей. Так обґрунтовують  вбивство жінки, яка гине лише тому, що могла б упізнати поляків, що ліквідували інформатора, чи убивство дітей, які гинуть через те, що випадково виявились на лінії вогню. Дембскі застерігає, що війна це не лише трагедія, у якій гинуть наші рідні та близькі. Він прагне підкреслити іншу важливу річ - під час війни звичайні, добрі люди змушені убивати інших. А відбирання їхнього життя, хоч воно і виправдовується винятковими обставинами, не змінює свого антигуманного характеру.

Ця теза, здавалося б, є банальною, але особливо варта уваги в ті часи, коли війна існує лише на екранах кінотеатрів чи під час "історичних реконструкцій" на вулицях. У книзі можна також знайти ілюстрацію тези про те, що війни, в ім'я дорослих, змушені вести діти.

У 1945 році Стефан Дембскі мав лише 19 років. Так само, як і його колеги по боротьбі. Командири були старшими за них віком. Зверхники довіряли Дембскому виконання чергових вироків тому, що він ставав у цьому щоразу досконалішим. Однак, вони і не здогадувались про те, що ця "робота" починає йому подобатися. В Армії Крайовій розуміли, що війна може зіпсувати характери молодих поляків. Командування армії намагалось цьому зарадити, пояснюючи, що метою їх боротьби є влаштування повоєнного життя у Польщі, а боротьба із німцями є лише етапом на цьому шляху.

Тим не менше, командири Дембського довірили роль "пістолета" (так у підпіллі часто називали виконавців вироків) занадто молодій людині. Чому? Бо молодь була ефективнішою за дорослих.

Дембскі пише, що нічого не боялися лише ті, які не мали ще і двадцяти. Він також визнає, що воєнний час був для нього добрим періодом: "Не заперечую, що мені, і таким як я, диверсійне життя було до вподоби. Не потрібно було ходити до школи, яку з не любив змалечку. Я не був змушений фізично працювати, не був зв"язаний сім'єю і, до того ж, не мусив задумуватись над тим, що завтра закину до шлунка. Я не любив монотонного життя, а диверсії давали мені найрізноманітніші емоції". Книжка може викликати сумніви: а чи правду пише Стефан Дембскі?

Звичайно, що після стількох років окремі події запам'ятались йому інакше, аніж могло бути насправді. Він міг також помилятись у окремих деталях. Але, напевне, він добре пам'ятав, що тоді творилося у його голові - а це основна тема його спогадів. Як правило, у нас є схильність запам'ятовувати себе у минулому кращим, аніж це було насправді. Тому із роками воєнні мемуари розростаються надміром героїзму.

Стефан Дембскі міг би запам'ятати і себе героєм. Натомість запам'ятав він себе таки злочинцем. Джерело: "Ґазета Виборча"  Переклав: Остап Козак

 

Зі святом всіх чоловіків і жінок, які мають відношення до армії і просто тих, хто вірить у нашу армію!

Молодці!