Історія табору Береза-Картузька (пол. Miejsce Odosobnienia w Berezie Kartuskiej — дослівно «місце ізолювання в Березі-Картузькій») — концентраційний табір, створений польською владою в 1934 році в місті Береза-Картузька (зараз місто Береза) на території Західної Білорусі як місце позасудового інтернування супротивників керівного режиму.
Декрет про створення концентраційного табору в Березі Картузькій президент Польщі Ігнацій Мосціцькі підписав 17 червня 1934 року. Сьогодні те містечко Береза неможливо знайти ані на українських, ані на польських картах. Утім саме тут розгорнулася одна з найбільших драм україно–польських стосунків другої половини 1930–х років.



Із приходом до влади в Польщі в результаті державного перевороту 1926 року Юзефа Пілсудського установився авторитарний режим, відомий як «Санація» (пол. sanacja — «оздоровлення»), що означав «оздоровлення» громадського життя країни шляхом згортання демократичних інститутів, обмеження прав парламенту й зміцнення виконавчої влади. Політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. Стосовно національних меншостей провадилася політика «культурного придушення», що восени 1930 року переросла в масові репресії проти українського населення Галичини й Волині («Пацифікація»). Приводом для «пацифікації» (умиротворення) послужили численні антипольські акції ОУН (підпали садиб польських колоністів — «осадників», руйнування ліній зв'язку й тому подібне). У ході «пацифікації» застосовувався принцип колективної відповідальності. Підрозділи польської поліції й армії були введені у понад 800 сіл, було арештовано понад 2 тисячі людей, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків. Українські депутати сейму, щоб не допустити їх участі у виборах, були поміщені під домашній арешт. Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 році Ліга Націй засудила дії польського уряду стосовно українського населення.


Діаграма з даними про кількість в'язнів у таборі в Березі Картузькій у 1934—1939 рр.

Актом помсти за «пацифікацію» стало вбивство 15 червня 1934 року в центрі Варшави бойовиком ОУН Григорієм Мацейком міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, а також заступника керівника організації «BBWR» (пол. Bezpartyjny Blok Wsppracy z Rzdem — Безпартійний блок співробітництва з урядом — неполітична організація, тісно пов'язана з Пілсудським і його рухом «санації», існувала з 1928 по 1935 рік) Тадеуша Голувка.
За два дні, 17 червня, президент Польщі Ігнацій Мосцицький видав розпорядження про створення табору в Березі-Картузькій. Табір відкрили в приміщеннях колишнього картезіанського монастиря. Через цей табір пройшли сотні українців, у тому числі членів Організації українських націоналістів. Зокрема, в 1934 році у Березі-Картузькій перебувало 200 ув'язнених, у тому числі 120 українських націоналістів, 40 членів украй правої польської партії «ONR» (пол. Obz Narodowo-Radykalny — Національно-радикальний табір) і близько 40 членів Комуністичної партії Західної України.
У таборі Береза-Картузька (так само як і в таборі Біла Підляська) дозволялося тримати людей до трьох місяців без суду, винятково за адміністративним рішенням поліції чи глави воєводства. Остаточне рішення про термін ув'язнення залишалося за адміністрацією табору.
Незважаючи на протести політичних сил, що виступали проти режиму «санації», табір існував і надалі, ставши місцем ув'язнення представників лівих організацій і активістів етнічних меншостей — переважно українців і білорусів. Очолював його інспектор поліції Ян Ґреффнер з Познані. Відповідно до польських джерел, у таборі утримувалося до 800 чосіб. За українськими джерелами, напередодні Другої світової війни в таборі утримувалося близько 5 тисяч українців. За радянським даними, до початку 1938 року число ув'язнених перевищувало тут 7 тисяч.
Табір мав дротову огорожу під високою напругою. Арештанти носили полотняний одяг із круглою полотняною шапочкою, на ногах — дерев'яні постоли. У невеликі камери із цементною підлогою набивали по 40 чоловік. Щоб ув'язнені не сідали, підлога постійно поливалася водою. Їм заборонялося розмовляти. Долею в'язнів була виснажлива робота й голодний пайок. Жорстоке поводження з боку табірної адміністрації було нормою.[1]
За польським даними, з початком війни проти гітлерівської Німеччини табір було закрито, всіх ув'язнених звільнено, а в таборі утримувалися німецькі військовополонені, а також диверсанти й шпигуни — дванадцятьох із них піддано воєнно-польовому суду й розстріляно.

Для тих, хто все ще довіряє міліціі, хто вірить, що ті, в переважній більшості, відморожені покидьки, що там працюють збираються захищати народ, корисно буде почитати, що думають самі менти про події останнього часу.
http://endryx.livejournal.com/759929.html

Співробітники Вишгородської міліції Київської області скаржаться на нахабність свого керівника.

Леонід Паланичко живе у найбільшому будинку на набережній і їздить на новенькому Lexus, повідомляється у сюжеті програми "Гроші".

Журналісти знайшли цей будинок і побачили, що будова вражає своїм багатством, як для керманича міліції.

Паланичко мешкає у трьохповерховому будинку на набережній. Будова огороджена високою огорожею.

Місцеві мешканці називають міліціонера злодієм, тому що чесним шляхом заробити гроші на такий великий маєток дуже важко. Але у родині Паланичка всі звинувачення спростовують. Родичка правоохоронця стверджує, що будинок був збудований батьками дружини вишгородського міліціонера.

Жінка також спростовує інформацію про дорогий Lexus.

При цьому журналістам не вдалось домовитися із Паланичком і про інтерв'ю. На роботі постійно знаходили причини, щоб міліціонер не зміг дати розгорнутий коментар своїх статків.

Програма "Гроші" звертається до усіх робітників бюджетної сфери: якщо ваші керівники живуть не на одну зарплату - звертайтесь за телефоном 044 493 11 93.

Раніше нардеп від КПУ і найбагатша жінка Верховної Ради Оксана Калетник показала свій маєток у Конча-Заспі. Вдома народна обраниця зустріла ТСН у шовковому халаті і балетках "Шанель".

Народні депутати намагалися дискредитувати свою націю і державу

Сегодня, Геннадій Москаль

Як відомо, 148 народних депутатів від Партії регіонів та КПУ звернулися до керівництва Сейму Польщі з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. Історія подібних прецедентів не знає, щоб народні депутати, котрі отримали мандат від українського народу, намагалися дискредитувати свою націю й свою державу.
Дуже сумно й дивно, що серед підписантів є депутати від ПР із Чернівецької області з українськими прізвищами Семенюк та Федоряк. Якщо вони підписують різну маячню, то чому б їм не звернутися до польського Сейму з проханням вшанувати польське військо під керівництвом короля Яна-І, яке 516 років тому, 26 жовтня 1497 року у Козьминському лісі під Чернівцями було розгромлене молдавським господарем Стефаном-ІІІ? 
Видно, панове Семенюк та Федоряк забули, що є депутатами українського, а не польського вищого законодавчого органу. Утім, для Буковини була б невелика втрата, якби на наступних виборах вони балотувалися до польського сейму.

Наталя Соколенко
журналістка, учасниця руху "Стоп Цензурі"
Чиї "братні" вуха стирчать в істериці навколо роковин Волинської трагедії?


Єжи Ґедройц – впливовий польский мислитель, публіцист – все життя обстоював ідею примирення поляків із братніми народами, зокрема, з українцями. На шпальтах емігрантського часопису "Культура" він закликав поляків забути про претензії на "всходні креси" (землі, густо заселені українцями, що були у складі Польщі, але відійшли в СРСР, в тому числі в УРСР) і думати, як облаштувати Польщу в теперішніх кордонах. Обурені поляки його запитували у листах: "Скільки Вам заплатити, щоб Ви такого не писали!?".Сам Єжи Ґедройц так пояснював необхідність примирення з українцями:

"Наше ставлення до національних меншин таке саме, як до сусідніх із нами народів – повне погорди, зверхності, незнання. Самостійна Україна для нашої майбутності важливіша за наш вступ до НАТО. Бо без України Росія ніколи не зможе стати імперією. Тим часом польське суспільство демонструє світові, де тільки може, антиукраїнську ненависть".

На жаль, поляки, в тому числі, політична еліта, дрейфували дуже далеко від напучення свого ж морального авторитета. Недружні заяви у бік України у зв'язку із роковинами Волинської трагедії лиють воду на чужий – "братній" – млин. От сьогодні в газеті "День" і Євген Марчук про це (після того, як і деякі українські депутати, услід за польскими політиками, долили водички на той же "братній" млин)

"Звернення українських депутатів до Сейму Польщі – ганебний крок з боку всіх підписантів, хоча там є різні люди з нормальними політичними і моральними балансами, – коментує Євген Кирилович. – З морально-політичної точки зору – це негідний крок серйозних політиків. Взагалі звертатися до іноземного парламенту чи уряду з тим, щоб твоїй країні зробили щось погане, це мінімум непристойно. На мій погляд, з урахуванням всіх компонентів цієї справи, крім того, що в Польщі є різні політичні сили, такий крок був ініційований третьою стороною. Не Росією як державою в цілому, а деякими російськими впливовими політичними особами...".

А як відкинути зовнішні інтриги на крови, то виходить обопільна трагедія.

Ось дві світлини: на одній – полеглі від рук поляків з Армії Крайової українці, а на другій – поляки – жертви бійців Української Повстанської Армії.

Усим невинним жертвам – світла пам'ять! А нам – розуму задля примирення.

Звернення Громадського комітету "Примирення між народами"

Ушанування жертв польсько-українського протистояння 1940-х років потребує не політики, а пам'яті

Ушанування жертв трагічних подій на Волині та польсько-українського протистояння 1940-х років потребує не політики, а пам'яті та порозуміння.

Ми з сумом мусимо визнати: цього року односторонні політичні декларації залишили гіркий слід у серцях багатьох людей. Небажання почути один одного, повернення до пошуку ворогів, поширення некоректних політичних та історичних оцінок ніколи не виконають жодної доброї місії. Вони звертаються не до пам'яті. Вони звернені до гордині.

Для розвитку добросусідських відносин між нашими країнами ухвала Сенату Республіки Польща є кроком назад на шляху до порозуміння, порівняно із прийнятими у 2003 році спільними словами президентів України та Польщі та єдиним текстом заяви парламентів обох країн. Однобічна ухвала Сенату образлива для сучасного покоління українців, які шанують своїх предків, полеглих у боротьбі за незалежність України, цей документ нехтує пам'яттю українців, котрі стали жертвами міжнаціонального протистояння.

Але політичні емоції, особливо ті, які не мають доброї і високої мети, – плинні. Вони не здатні зашкодити глибокому і шляхетному бажанню українців і поляків відчувати взаємну щирість та повагу. Супроти цього маліють будь-які гасла, проголошені навіть із найвищих трибун.

У відносинах між українцями і поляками немає ані більше чи менше скривджених, ані більше чи менше добродійних. Ми ділимо щастя і біду нашої історії порівну. Тому звертаємося до влади обох країн не легковажити історичною пам'яттю і не заохочувати жодні політичні наміри, здатні завдати шкоди і нашим народам, і всій європейській справі.

Закликаємо разом схилити голови перед пам'яттю жертв та повернутися на непростий шлях примирення, значна частина якого пройдена спільно обома нашими народами. Найтривкіший фундамент нашого добросусідства – це історична правда, глибоке пізнання минулого, визнання взаємних кривд і взаємне прощення, усвідомлення неможливості односторонньої оцінки спільного трагічного минулого та пошуку одного винуватця у взаємному конфлікті.

Ми повинні йти далі, розвивати наші добросусідські стосунки. Саме вони будуть гідним пам'ятником загиблим, свідченням того, що трагедія навчила нас жити по-християнськи. Крок до правди та порозуміння не пізно зробити ніколи.

Цьогорічні сумні роковини повинні стати доброю нагодою згадати принцип миротворчості як головний урок для наступних поколінь, спільною молитвою пом'янувши жертв взаємного кривавого протистояння – поляків та українців.

Наше минуле і сьогодення мають слугувати майбутньому.

Голова комітету "Примирення між народами" Перший Президент України Леонід Кравчук

http://1-12.org.ua/2013/07/11/2110

Довідка

3 квітня у Києві створено Громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни. У заяві також підкреслюється важливість добросусідських відносин сьогодні: "Не допустимо, щоб пам'ять стала інструментом руйнації порозуміння".

Нагадаємо, що до складу комітету входять: Перший Президент України Леонід Кравчук, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ, Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар, Іван Васюник, Володимир В'ятрович, Марія Матіос, Борис Олійник, Ада Роговцева та Ігор Юхновський.

Для довідки  середня ціна біля 50 000 дол. в базовій комплектації.

12 июля, около 4 часов ночи в селе Сторожныця Ужгородского района горел автомобиль марки «Honda Pilot» 2011 года выпуска, который является собственностью семьи начальника Закарпатского УБОПа.

Оперативники установили, что машина зарегистрирована на жену полковника милиции Николая Кулитки. Пожар полностью уничтожил автомобиль. Восстановлению джип не подлежит.

Начато уголовное расследование по ч.2 ст. 194 УК Украины — умышленное уничтожение или повреждение имущества, совершенное путем поджога, взрыва или другим общеопасным способом.

Прокуратура области взяла расследование под свой контроль.

Это уже вторую ночь подряд на Закарпатье жгут транспорт. Напомним в четверг, 11 июля около 5:00 в Ужгороде сожгли автомобиль «КІА». Машина принадлежала местному активисту общественной организации «Дорожный контроль».

http://news.mail.ru/inworld/ukraina/ua_west/105/incident/13879508/

УБОП- це серйозні хлопці,  і я не вірю, що якісь відморозки тупо ради помсти спалили б таку машину, вони  перерили б все місто по сантиметру,  і через  годину, дві знайшли б винуватців.

Нещодавно спалили автомобіль Mitsubishi, начальника ужгородського ДАЇ, а потім автомобіль прокурора Мукачево.

Я  пам'ятаю, як в 90-х  палили автомобілі та магазини бізнесменів,  палили тільки тим, хто не хотів платити бандитам.

Цікаво як в нашому теперішньому світі, це вони не хочуть ділитися, або вирішили отримати страховку, щоб купити нове авто і не заморочуватися з ремонтом?

У Миколаєві правоохоронець викручував руку журналістці podrobnosti.mk.ua Наталії Барбарош. Він відібрав її фотоапарат та розбив телефон.

За словами журналістки, у четвер будівлю на проспекті Леніна, 101, у приміщенні якої розташована редакція, заблокували озброєні працівники спецпідрозділу міліції.

Коли жінка вийшла подивитися, що коїться, на неї й напав міліціонер.

"Цей здоровань розбив мій телефон, вихопив його і шпурнув на сходи", - розповіла Барбарош.

Представниця ЗМІ розповіла, що у неї відбирали фотоапарат, що висів на шиї, викручували руку і ремінець від фотоапарата її душив.

Усе було на очах в інших міліціонерів і працівників з інших офісів. Правоохоронці протримала журналістку понад 2 години у холі будівлі без засобів зв'язку, не пояснюючи в чому справа.

Приблизно з 13-ї години до будівлі не можна було зайти з вулиці, а у співробітників офісів і фірм, що розташовані в будівлі, відібрали телефони і утримували їх усередині будівлі.

У МВС Миколаївської області повідомили журналістам, що "в рамках кримінального провадження з розслідування скоєння вбивства співробітниками УМВС України в Миколаївській області здійснено санкціонований судом Центрального району обшук адміністративної будівлі, розташованої на перехресті пр. Леніна і вул. Інженерна".

Правоохоронці не пояснюють, чому людей тримали силоміць у будівлі і чому у журналістки відібрали техніку.

До слова, журналістів сьогодні не пускали у Київраду.

Цього тижня світові ЗМІ звертали увагу на безкарність злочинів, вчинених українськими правоохоронцями, та публікували оцінки розвитку української економіки. Окрім того, їх цікавив успіх підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а також стратегічне значення України для держав Східного партнерства.

Amnesty International оприлюднила заяву, в якій представники агенції визнали українську систему розслідування злочинів, здійснених посадовцями, недієвою, та закликали українських політиків до її реформації.

Як зазначили експерти Amnesty International, події в селищі Врадіївка вкотре засвідчили необхідність подолання проблему безкарності злочинів, вчинених українськими державними службовцями. Представники організації надіслали президентові Януковичу листа з проханням прискорити створення Державного бюро розслідувань, діяльність якого, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, має полягати в неупередженому розгляді заяв про злочини, вчинені посадовцями, включно з тортурами та іншими випадками жорстокого поводження.

«Демонстрації у Врадіївці – це чіткий вияв суспільного розчарування та відсутністю віри в наявну систему розслідування злочинів, вчинених державними службовцями. Для встановлення громадської довіри потрібні системні зміни способів розгляду заяв про злочинні дії посадовців», –  зазначає сайт Amnesty International. Експерти організації переконані, що теперішня «атмосфера безкарності» в Україні «підриває принцип, згідно з яким жодна людина, включно з представниками міліції, не стоїть вище за закон». «Лише тоді, коли кожна заява про тортури та інші випадки жорстокого поводження викликатиме оперативну та ефективну реакцію, буде подолано наявну практику безкарності подібних вчинків і відновлено громадську довіру до системи», – підсумовують вони.

Перешкодою на шляху будь-якого методу вирішення політичних проблем України стоять інтереси сім’ї Януковича, пише політолог Олександр Мотиль у своєму блозі на World Affairs.

«Українська держава з наявною структурою вочевидь недієва. Вона претендує на унітарність і централізованість, однак їй бракує здатності бути унітарною та централізованою. Результатом є султанат Януковича: ієрархічно організований і високоцентралізований спосіб правління, що нездатний прибрати сніг на вулицях Києва», – пише Мотиль.

Він зазначає, що раніше політики з Партії реґіонів стверджували, ніби підґрунтям для успішного функціонування української держави могла б стати децентралізація влади та розподіл її між реґіонами. Однак, пише він, «щойно вони захопили владу в Києві та зрозуміли, що централізація  – це найкоротший шлях до збільшення власного багатства, їхнє прагнення до децентралізації вилетіли крізь вікно, а Янукович-реґіонал став Януковичем-султаном».

Утім, аналітик вважає таку ситуацію загальною тенденцією: «[…] централізація – це не якийсь типово український імпульс. Самі по собі більшість держав у більшості випадків концентрують владу». Протилежну ж ситуацію Мотиль розглядає як кризове явище: «Якщо децентралізація виникає, вона зазвичай є наслідком якоїсь великої кризи, коли порушення наявного ладу можуть просто відбуватися, а можуть видаватися винятковою нагодою, і радикальні рішення здаються прийнятними». 

Мотиль наголошує: децентралізація держави не обов’язково означатиме, що уряд одразу стане відповідальним і демократичним. Він виділяє п’ять наслідків, які, на його думку, матиме децентралізація.

«По-перше, незважаючи на те, що місцеві посадовці зможуть і надалі розкрадати державне майно, вони не зможуть красти стільки ж, як і раніше, адже локальні можливості для розкрадання набагато менші. По-друге, місцеві органи влади, можливо, матимуть більшу мотивацію для здійснення нововведень на тій території, де вони самі більш відомі», – пише Мотиль.

По-третє, зазначає він, «регіональні політики повинні будуть спиратися на малоефективну та обмежену в ресурсах місцеву міліцію, внаслідок чого більше не зможуть застосовувати примус».

Крім того, пише експерт, місцеві посадовці будуть зацікавлені в поліпшенні умов життя у власному оточенні. «І, по-п’яте, якщо місцеві політики отримають більше влади, вони вже не зможуть звинувачувати центр у своїх помилках», – вважає Мотиль.

Водночас, додає він, місцеве населення матиме більший вплив на своїх політиків.

На думку Мотиля, головна перешкода до децентралізації – захоплений центральними політичними авторитетами Київ: «Для сім’ї Януковича відмова від влади означає політичне та економічне самогубство. Шанси на те, що вони розглядатимуть таку альтернативу, можуть виникнути лише в разі великої кризи, що притисне їх до стіни». Інша перепона – побоювання сепаратизму, що панує серед українських політиків. Мотиль вважає такі страхи перебільшеними. На його думку, вони пов’язані з тим, що розпад України вивів би багатьох українських політиків за межі політичної гри, позбавивши їх впливу.

«Незалежно від можливого вирішення проблем України – децентралізації, сепаратизму, демократії, верховенства права, ринкових відносин – єдиною найважливішою перешкодою для будь-яких змін є Партія регіонів. Якщо регіонали відійдуть від політики, Україна матиме шанс. Якщо вони затримаються надовго, країна в кращому разі буде приречена на стагнацію», – підсумовує Мотиль.

Успішне підписання Угоди про асоціацію стане визначальним політичним чинником не лише для України, а й для інших учасників програми Східного партнерства ЄС. Про це пише EurActiv.

EurActiv відзначає, що 3 липня литовський міністр закордонних справ Лінас Лінкявічус сказав, що провал підписання Угоди про асоціацію з ЄС небажаний не тільки для України, а й для інших країн – партнерів Євросоюзу.

«Я думаю, що це серйозно підірвало б програму Східного партнерства, підірвало б надійність, успішність цієї програми. Це підірвало б наше бачення Європи – відкритої та вільної», – сказав політик. За його оцінкою, Угода про асоціацію – це не лише «технічні переговори», а й геополітичний процес.

Як повідомив EurActiv аналітик Центру східних студій Вільнюса Лауринас Касчунас, для подальшого існування програми Східного партнерства їй потрібна «історія успіху». Тому позитивний досвід України також бажаний для Білорусі, Молдови, Вірменії, Грузії та Азербайджану.

На думку аналітика Центру східних студій у Вільнюсі Лауринаса Касчунаса, підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС залежатиме від вирішення справи Тимошенко та виборів до німецького Бундестагу. Про це пише EurActiv.

«Ми не збираємося одружуватися, ми лише збираємося зустрічатися, – сказав Лауринас Касчунас, – тому я не думаю, що ми маємо очікувати від України надто багато».

EurActiv відзначає, що міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус вважає звільнення Тимошенко не єдиною, але ключовою умовою для успішного підписання Угоди про асоціацію.

«Я звертаюся до моїх українських друзів: ставтеся до цього серйозно. В Європі є уряди, що вважають цю особисту справу символом верховенства права. Вам може це подобатися, може не подобатися, але найкращим шляхом є звільнення цієї хворої жінки, тому що вона потребує медичної допомоги», – заявив литовський міністр.

Він наголосив, що звільнення Тимошенко для багатьох з країн ЄС – обов’язкова вимога, що має бути виконана до підписання Угоди про асоціацію. Політик сказав, що наразі, за його відчуттями, обидві сторони – Україна та ЄС – наближаються до досягнення бажаного, однак «вікно можливостей» не буде відкритим довіку.

Касчунас також зазначив, що ключі до підписання перебувають у руках Німеччини, адже голова уряду ФРН, канцлер Ангела Меркель, ставиться до зближення ЄС з Україною обережніше, аніж інші європейські політики. «Так, я думаю, що ключі перебувають у руках Німеччини, але ми маємо почекати виборів до Бундестагу. Також ключі є в християнських демократів у Європарламенті», – сказав Касчунас. Нагадаємо, що парламентські вибори відбудуться у ФРН у вересні 2013 року.

На запитання, чи передбачає ЄС план «Б» щодо України, Лінкявічус відповів, що використання альтернативного плану небажане, та все ж не є «кінцем світу».

Видання Polityka Globalna.pl коментуючи вступ Хорватії до ЄС зазначає, що новий член фактично вичерпав потенціал ЄС до розширення.

Видання Polityka Globalna.pl коментує вступ Хорватії до ЄС і зазначає, що новий член фактично на певний час вичерпав потенціал ЄС до розширення. Відповідно, переговори з Туреччиною – це лише фарс; Україна наразі сама не визначилася з власною міжнародною позицією та пріоритетами; Швейцарія, Норвегія та Ісландія ніколи й не виявляли бажання приєднатися до ЄС; а країни Балканського півострова настільки не готові до вступу в ЄС, що навіть не варто про них згадувати. Тому наразі ЄС зосередиться на внутрішніх справах.

Rzeczpospolita подає три причини, чому Польща каже «Так» угоді про асоціацію.

Виконувач обов’язків редактора видання Rzeczpospolita Анджей Талага називає три причини, чому Польща каже «так» підписанню Угоди про асоціацію. Першою та найважливішою є питання безпеки. Наразі Польща фактично перебуває на межі обох євроатлантичних структур – ЄС і НАТО – та сусідує з недемократичними або напівдемократичними країнами, всередині яких існують ризики втрати політичної стабільності. Відповідно будь-які заворушення в цих країнах можуть вплинути на ситуацію в Польщі, а потім і в ЄС.

Саме тому німці голосували за розширення ЄС на схід і за прийняття Польщі до ЄС. Таким чином Німеччина захистила себе й розділила всі ризики на сході. Тепер вона не лише отримує вигоду від торгівлі з Польщею, а й змогла скоротити армію. Навряд чи це було б можливо, якби Німеччина не межувала з країною – членом ЄС і НАТО. То чому Польща має обирати іншу стратегію щодо України?

Друга вагома причина – врівноваження сил Москви в реґіоні. Спершу царі, а потім Ленін, Сталін і Гітлер наголошували, що міць Росії тісно пов’язана з контролем над українськими землями. Без них ідея російської наддержави просто не має змісту.

З погляду геополітики, що сильніша й вільніша Україна, то слабша Росія, то менший її політичний та економічний вплив на пострадянському просторі. Тож, провадячи східну політику, Брюссель мав би брати до уваги інтереси не лише Москви, як зараз, а й Києва.

Третя причина – демографія. Зі співвідношенням 1,3 дитини на одну жінку та виїздом з країни до 2 мільйонів громадян населення Польщі зменшується. Ця тенденція триватиме, що негативно вплине на пенсійну систему та всю економіку, зменшить суспільну динаміку та інноваційність.

Для підтримки економічного росту потрібні будуть нові громадяни – найкраще, звичайно, з подібною культурою, мовою та зовнішністю. Ідеальними кандидатами є, власне, українці. Що кращими будуть відносини Києва та Брюсселя і що менше існуватиме імміграційних обмежень, то більше шансів, що молоді та динамічні українці захочуть осісти над Віслою.

Відповідно, необхідно таки підписати Угоду про асоціацію. А потім прагнути до ще більшого наближення України до ЄС незалежно від того, чи буде Юлія Тимошенко сидіти у в’язниці та чи відбудеться реформа виборчої системи.

Геополітика не дозволяє припускатися помилок. А тому, якщо України не буде з нами, вона буде з Росією.

Вільнюс використовує ЄС для отримання незалежності від Росії в цілому реґіоні. Така мета виправдовує будь-які методи.

Литва під час свого президентства в ЄС наголошує, що Євросоюз повинен тиснути на Київ у запровадженні демократичних стандартів. Проте зазначає також, що потрібно пам’ятати: у разі невдачі місце лідера в реґіоні знову займе Росія. Литовцям, які прагнуть якомога віддалитися від своїх колишніх окупантів, такий сценарій дуже не подобається. І тоді, коли деякі столиці держав – членів ЄС заявляють, що в Україні не видно застосування демократичних стандартів, Вільнюс вказує на лицемірство в порівнянні демократії в Росії та Україні. Міністр закордонних справ Литви Лінкявічус сказав: «Мені не подобається, що рівень демократії вимірюється доступною кількістю нафти та газу».

У статті в журналі Ost-West Contact німецькі експерти розповіли про причини економічного спаду української економіки, що почався в липні.

У першій половині 2013 року, за даними німецького журналу Ost-West Contact, економічний розвиток України перебував у стані штилю, а в другій половині почне падати. Причиною цього експерти видання називають несприятливе для України поєднання факторів. На їхню думку, застій і спад частково пов’язані із завершенням багатого на інвестиції періоду Євро–2012. Спричинені вони і зменшенням обсягів  промислового виробництва та високою вартістю кредитів, викликаною політикою Національного банку. Ost-West-Contact нагадує і про передвиборчі «подарунки» 2012 року, що завдали збитків державному бюджету, дефіцит якого тоді зріс на 1,2%.

На основі аналізу наявної економічної ситуації в журналі наведено такий прогноз: «Постійно важкі глобальні умови та відсутність імпульсів до розвитку на внутрішньому ринку обтяжуватимуть економіку й у наступні місяці». Експерти видання передбачають спад  ВВП протягом решти 2013 року на 0,5%.

Оптимістично автори Ost-West Contact оцінюють можливості уряду зупинити знецінення гривні. Вони вважають, що у вирішенні цього питання українські політики мають шанс успішно використати можливості міжнародного фінансового ринку завдяки кращому доступу до нього.

У дослідженні Standard&Poor’s Україна й Туреччина відзначені як країни, чия економіка надзвичайно чутлива до зменшення зовнішнього фінансування. Про це пише Bloomberg.

За даними рейтингу Standard&Poor’s, Україна й Туреччина найчутливіші до зменшення зовнішнього фінансування серед країн, що розвиваються. Про це повідомляє сайт Bloomberg.

Загалом рейтинг розглядає 40 держав на перехідній стадії розвитку та аналізує їхню економіку за трьома показниками, а саме: 1) потреба в зовнішньому фінансуванні; 2) розмір короткострокового зовнішнього боргу; 3) дефіцит поточного рахунку. За всіма критеріями Україна та Туреччина, згідно з оцінкою Standard&Poor’s, перебувають у першій вісімці рейтингу.

«Що більша залежність економіки від зовнішнього фінансування порівняно з власним грошовим запасом і здатністю формувати валютний резерв, то чутливіша вона до надзвичайно м’якої грошово-кредитної політики урядів, яка наразі переважає у світі», – вважають аналітики рейтингової аґенції Моріц Крамер з Франкфурта та Франк Гілл з Лондона.

Експерти попереджають: «Сучасна непостійність ринку – це нагадування про те, що сприятливі фінансові умови, якими зараз користуються нові ринкові боржники, не обов’язково існуватимуть завжди».

За даними Global Food Security Index, у галузі продовольчої безпеки Україна має дев’ять сильних і три слабкі сторони, посідачи 48 місце серед 107 країн світу.

Згідно з Глобальним індексом у галузі безпеки харчування, Україна посідає 48 місце серед 107 досліджених країн світу. За трьома основними показниками, які беруть до уваги експерти, – наявність, доступність, а також якість і безпечність харчування, Україна посідає відповідно 51, 43 та 44 місця.

Серед сильних сторін України у сфері забезпечення власного населення продуктами харчування названо такі аспекти: низький рівень недоїдання (5%); невелика кількість людей за межею бідності (0,08%); безпечність харчування; змінність продукції сільськогосподарського сектору; достатність забезпечення продуктами харчування; існування соціальних програм із гарантування безпечності харчування; доступ фермерів до фінансування та ін.

З-поміж хиб української харчової промисловості індекс наголошує на таких: корупція (найвищий ризик); низький рівень ВВП ($7,400 на особу); велика частка продуктів харчування у складі витрат домашніх господарств (55,7%).

Перші місця в рейтингу посіли США, Норвегія, Франція, Австрія та Швейцарія. Найгірші показники в Бурунді, Судану, Того, Чаду та Демократичної Республіки Конго.

Росія та Білорусь у рейтингу посідають відповідно 40 та 46 місця. Інші сусіди України – Польща, Угорщина, Румунія та Словаччина – займають 27, 28, 33 та 37 позиції рейтингу.

Альтернативою «перемозі будь-якою ціною» на президентських виборах 2015 року, схоже, може стати прем’єрство Віктора Януковича з широкими повноваженнями

Якщо неминучість перемоги на президентських виборах 2015 року кандидата від опозиції стане для нинішнього режиму очевидною (з урахуванням усіх задіяних біло-синіми інструментів, як-от адмінресурс, фальсифікації тощо), напевно, буде проведено операцію «прем’єр Янукович»: змінами до Конституції знову обмежать повноваження президента, натомість їх дістане глава уряду. За нової системи влади, сконструйованої «доопрацьованим» АП проектом Основного Закону від Асамблеї, у руках Януковича-прем’єра можуть з’явитися важелі головної особи держави. Аналогічним чином у 2008–2012-му діяв Владімір Путін. Врешті, такий шлях протоптаний у пострадянських суспільствах і значною мірою апробований в Україні у 2006–2010 роках, коли діяла політреформа 2004-го. Ідентичний сценарій намагалася реалізувати й команда Міхеїла Саакашвілі в Грузії. Через конституційні обмеження президентських каденцій останній не міг бути обраний на третій термін (перегони мають відбутися в жовтні 2013-го). У зв’язку з цим 2010-го з ініціативи оточення Саакашвілі було ухвалено Закон «Про внесення змін і доповнень до Конституції Грузії», згідно з яким центр виконавчої влади в державі зміщувався від президента до прем’єр-міністра: обмежувалися повноваження глави держави, натомість посилювалася роль уряду й парламенту. Проте реалізувати задумане команді Саакашвілі не дав змоги програш його партії на виборах до законодавчого органу, адже саме наявність парламентської більшості була запорукою пролонгації влади в умовах нової парламентсько-президентської моделі.

Утім, якщо режим Януковича спробує реалізувати подіб­ний сценарій продовження перебування на чолі держави, то мав би провести ще до 2015 року позачергові вибори до ВР на мажоритарній основі. Бо йти на серйозну політичну авантюру рокіровки повноважень президента і прем’єр-міністра з такою нестійкою парламентською більшістю, яка є на сьогодні, було б вельми легковажно. Для успіху проекту «прем’єр Янукович» вона має бути дуже дисциплінованою, залежною від лідера й становити щонайменше 270–280 парламентаріїв за нинішньої чисельності депутатського корпусу.

Відповідний сценарій може реалізовуватися як самостійно, так і разом із послабленням центральної виконавчої влади та передачі виконавчих повноважень від місцевих державних адміністрацій до виконавчих органів рад (див. Тиждень, № 25-26/2013). Звісно, новий президент може спробувати скасувати зміни до Конституції, як це вже робив Янукович, однак чи наважиться на такий антиєвропейський за змістом крок хтось із нинішніх опозиціонерів у разі перемоги?

tyzhden

http://youtu.be/nFcldRi9sd8