У соцмережі Вконтакте поширено проект плану для Євромайдану на випадок провалу підписання угоди про асоціацію України з ЄС у Вільнюсі.
Проект передбачає конкретні дії протягом трьох днів -- 28-30 листопада.
План на випадок провалу асоціації
Події в Україні та по всьому світі свідчать про піднесення. Суспільство прокидається і у нас є всі шанси перемоги.
Спочатку стихійний вихід на Майдан Незалежності 21 листопада. Потім ми гідно відсвяткували День Свободи, згадали події 9-річної давності 22-23 листопада.
24 листопада, вперше за багато років опозиція спромоглася не тільки організовано вийти, але й дати продовження. І хоч багато хто критику опозицію за бездіяльність, але все ж таки перший крок зроблено - зайнято ще одну площу, цього разу Європейську. Це символічно.
Робочий тиждень 25 листопада почався теж позитивно. Попри репресії влади, активісти не здаються, розгони майданів нічого не дали. Люди не тільки не злякалися, а навіть розпочалися студентські протести, які мають всі шанси перерости в страйки.
Людей більшає, занепокоєння суспільства зростає. Всіх турбує одне запитання: ЩО ДАЛІ ? ЯКЩО 29 ЛИСТОПАДА ПІДПИСАННЯ У ВІЛЬНЮСІ НЕ БУДЕ?
Ми повинні підготуватися до найгірших умов, а це наступні:
а) підписання не буде;
б) влада почне справжню жорстку зачистку;
в) тв-ящик почне новорічно-ялинкову істерію, намагаючись достроково відправити країну на новорічні канікули.
План влади зрозумілий ? Чудово, а тепер наш план.
#Євромайдан нам всім показав, що ми можемо діяти. І не тільки домогтися підписання угоди про асоціацію з ЄС. Відмова від підписання Януковичем асоціації дає нам шанс достроково позбутися знахабнілої влади вже зараз або в 2015 році. Зауважу, що якби угода про асоціацію була підписана, то зміна влади відбулася не раніше 2015 року або навіть пізніше, адже Янукович в очах суспільства був би "великим євроінтегратором".
Не чекаймо наказів, гетьманів та ватажків, прийшов час організовуватися та діяти. Для перемоги нам потрібно підготуватися. Не тільки виходити на майдани наших міст, але і діяти. Отже:
КРОК ПЕРШИЙ:
27-28 листопада, середа-четвер, всі їдемо на Київ. Нам потрібно мобілізувати Київ та вийти на європейський марш, сто тисяч це була тільки перша ластівка. Нас може бути значно більше. Робоча назва - #Євромарш.
КРОК ДРУГИЙ:
29 листопада, п'ятниця, виходимо на #Євромарш з державними та європейськими. Якщо для когось це принципово, то беріть той партійний прапор, який вам до вподоби. Головне інше - беріть з собою друзів, родину, знайомих та всіх небайдужих.
В той час студентський страйком переростає в національний страйковий комітет. До страйку готується вся країна!
КРОК ТРЕТІЙ:
29-30 листопада, п'ятниця-субота, блокуємо урядовий квартал, бо така влада нам не потрібна. Оголошуємо дострокову зміну владу, уряд йде у відставку. Якщо нас підтримає опозиція, то пропонуємо їй визначитися всередині себе. Хай публічно, в нашій присутності та за нашої підтримки, нарешті визначаться, хто з них президент, хто прем'єр, а хто спікер, і тоді можна робити повну перезагрузку. Якщо ні, тоді діємо самостійно! Не розходимося, займаємо позиції. Ми нікуди більше не підемо !
КРОК ЧЕТВЕРТИЙ:
30 листопада - 1 грудня, субота-неділя, до повсталого Києва приєднуються всі регіони. 1 грудня на #Євромарш виходять всі обласні центри України. Це символічний день, адже 1 грудня 1991 року, Україна здобула справжню незалежність на всеукраїнському референдумі.
КРОК П'ЯТИЙ:
2 грудня, понеділок - розпочинається всеукраїнський страйк, це початок нової революції, нашої відповіді на провал асоціації! Ми не будемо чекати коли з Межигір'я в заблокований квартал їхатиме Янукович. Ми підемо до нього в гості багатотисячним мітингом. Думаю там ми його не застанемо, при такому розвитку подій він просто втече. Але це треба буде перевірити! :)
Отже, сьогодні майбутнє України справді в наших руках. Це не пафос, і не гасла, це жорстка реальність! Прості кроки до перемоги, ми всі справді можемо їх зробити.
На мою думку нам потрібен саме такий план.
Крок нульовий - обговорюємо та поширюємо його далі, а потім діємо. ЗГОДНІ?
Справедливо зазначає колега Березовець, що "зі зламаних сторінок почали поширюватися фейкові заяви та новини. Для того, аби зрозуміти ницість таких атак, кожному скептику варто уявити себе на місці Віталія Кличка. Проти нього влада застосувала ще й додатковий інструмент – контрольованих "експертів", які почали обсмоктувати брудні подробиці роботи хакерів. Медіа та експертна спільнота має негайно прийняти цей виклик, адже організатори цієї війни складати зброю наміру не мають".
Не вперше, і не тільки проти Кличка. Згадати хоча б відео через шпарину з камери Тимошенко. Появу на ток-шоу як "рояля з кущів" колишньої дружини Власенка Окунської. Зламані мейли, аккаунти, прослушки і псевдопрослушки мобільників,а потім вилитий бруд із провладних ЗМІ і журналістів.
На це треба відповісти професійній спільноті. Пам'ятаю, як колись журналісти оголосили бойкот Чечетову. На жаль, цієї принциповості надовго не вистачило.
І от ми бачимо як шанований канал запрошує на обговорення свободи слова в день зникнення Гії Гонгадзе (!) чаленків і бузин. Знову легітимізовані на телебаченні і на сторінках респектабельних видань джангірови, корчинські, піховшеки. Я гадав, що 2004 рік чомусь Піховшека навчив. Не навчив. От тільки не певен – це його особиста вигадка прати чужу білизну у брудній воді чи це рішення приймається на нарадах на Банковій.
Під час кампанії 1999 р. кандидатами у президенти було прийнято рішення не опускатися до брудних атак на членів їхніх сімей. Це підтверджує тодішній кандидат і член "канівської четвірки" Володимир Олійник – нині один із рупорів Банкової.
Але нинішня влада геть аморальна.Що робити?
Колись було "руконеподавання". Не можна садити поруч на телеекрані Мирослава Поповича і провокатора корчинського. Я був свідком, як на одній із телепередач Євген Сверстюк сказав, що залишить студію, якщо там буде такий собі пономарчук. І того попросили прийти іншим разом.
"Зливним бачкам" не місце серед порядних людей!
Олена Криштальська одержала премію за антологію іспанської та латиноамериканської лірики ХVІ–ХХ століть «Пульсуючі струни». Роман Гамада оримав її за переклади і упорядкування серії «Скарби Сходу», що з 2008 року виходить у тернопільському видавництві «Богдан».
Роман Гамада переклав для українського читача книги «Анекдоти про муллу
Насреддіна», «Антологія перського гумору», «Іранські народні казки»,
Алі Сафі «Захоплюючі розповіді», «Бахтіяр-наме» тощо.
Вони не звірі, як дехто вважає. Вони не беркут, що б’є людей чи працівники міліції, що забирають у відділки просто так та ще й знущаються. Вони – наші родичі, друзі, знайомі, брати, яких забрали на службу минулої весни, а зараз як "адмінресурс" виставили "оберігати йолку". Вчора мені хотілося плакати. Не через гордість за українців, що зібралися на Майдані, не через владу, що розрушує та продає державу, а через молодих парубків, що стоять на майдані по ту сторону барикад за металевою огорожею.
Усі до кого я підходила з великою охотою розказували про свої переживання та ділилися враженнями. Я не почула жодного хамства чи різкої відмови.
"7 місяців одслужив… і не думав, що тут буду…"
Першим моїм співрозмовником був 20 річний хлопчина з Херсонщини. Спочатку я просто стояла впершись об металевий поручень за яким зразу ж стояла металева огорожа за якою молодий "боєць". Час від часу чула важке його дихання і не витримала. Обернулася аби спитатися чи часто їх підмінюють. Відповів, що буває по різному. Інколи 45 хв. стоять, інколи 2 або 3 години. Пройшло десь з 10 хв. Поки я наважилася і у мене була можливість задавати наступні запитання, оскільки неподалік, по заду хлопчини появилося, як він пізніше сказав "начальство".
Як тільки "начальство" пішло ми продовжили розмову.
- Вас хоч тепло оділи? – питаю.
- Та, так собі. Не дуже зручний одяг. Та ще й мокрий.
Я і не встигла задати наступне запитання як хлопчину понесло:
- 7 місяців одслужив… і не думав, що тут буду. Це не те чого хочу і на що сподівався. Ви думаєте я проти людей на майдані. Ні. Мене тут просто поставили і я не можу зараз нічого зробити. Я ще на службі.
Питаю як його батьки ставляться до того, що відбувається і до того, що він мусить тут стояти.
Боєць опускає очі, а тоді зі слізьми випалює:
- А, що батьки, переживають! Вони як і усі тут, хочуть аби краще жилося. Не хочуть аби я тут стояв, але розуміють. Мама кожного дня плаче і дзвонить у сльозах і каже, що вже не може дождатися коли я повернуся.
- А як до вас люди ставляться, ображають? – питаю.
- Та по різному буває, хтось плює, мало, що не в очі. Хтось словесно ображає, а хтось і сміттям кидається, європейці! А ось недавно, підійшла жінка і почала кричати на мене і питати, яка ж то у мене мама, що такого народила.
І тут я почула як боєць почав шморгати носом і сльози покотилися рясно.
Хлопчина, що стояв поруч з моїм співрозмовником додав поки той витирав сльози:
- Ми усі тут такі, мусимо терпіти, ми ж навіть не мєнти. Зігнали і пригрозили! Нам бардак теж надоїв. І на гражданських не піду якщо будуть заставлять. Просто стояти буду, але не хочу!
Чим саме пригрозили, хлопці сказати відмовилися.
"Дай Боже щоб у вас та ваших родних було все хорошо…"
З іншими трьома парубками я спілкувалася десь з годину часу. За цей час до нас підійшло з десяток майданівців з агресивними погрозами та не дуже приємними побажаннями.
Бойці ж у відповідь посміхалися і ввічливо відповідали, що не є проти народу.
Один з парубків у формі, нахилився до мене і запитав:
- А хочете відверто щось розкажу?
Я кивнула головою.
- Я контрактник, добу стою тут, а коли у мене вихідний виходжу сюди на майдан до людей і підтримую інтеграцію. Не можу дивитися як мої батьки лікарі місяцями без зарплати сидять, як друзі та родичі по закордонах їздять аби хоч якихось грошей заробити.
Питаюся у них чи не важко їм морально.
- Важко, дуже важко. Намагаємося до серця близько не брати і просто посміхатися. Спочатку, очі опускали, і якщо відверто, плакати хотілося. А зараз намагаємося один одного підтримувати і сподіваємося, що ситуація у якій ми зараз, зміниться. Хочемо бути по той бік цієї огорожі!
- Було дуже приємно, коли дівчата нам чай, печиво та квіти носили. Взяти ми нічого не можемо, казали, що ситі, - поділився хлопчина з Одещини.
- Батьки нас по 5 каналі бачили. Дзвонили і казали, що дуже переживають. Тато хоче їхати сюди, до людей на майдан. А я не знаю як себе поводити, що робити. Хоч і батько розуміє мою ситуацію, а в очі дивитися буде стидно, - сказав та опустив очі.
Певно аби змінити тему, один із трійці каже:
- А ще підходять і чемні люди. Цікавляться чи не померзли. Закликають приєднатися. Агресії ноль. Це дуже приємно, настрій піднімається. Бо просто стояти мовчки важко, а так інколи, поки "начальство" не бачить спілкуємося з людьми.
Ще декілька хвилини я постояла, поговорили і вже збиралася йти як один з парубків каже:
- Дай Боже щоб у вас та ваших родних було все хорошо… і щоб в стране все було хорошо!
Я ж їм бажаю терпіння і щоб скоро підмінили, бо бідолахи вже третю годину нерухомо стоять. А ще бажаю аби у них була можливість бути зі своїм народом по одну сторону барикад.
Оригінал: facebook.com/olha.harbovska
Справа в тому, що лідери політичних сил привели на Майдан своїх прихильників і лишили їх там. На жаль, вони нам не запропонували об'єднати організаційні структури, разом закривати напрями організаційної роботи, і фактично показали намір згорнути свою оргроботу. Було лише запропоновано допомогу обладнанням та наданням нардепів для чергування на випадок екстраординарних ситуацій.
Зараз Кличко, Тягнибок і Яценюк летять до Вільнюса і будуть там проводити певну – безумовно, потрібну – місію. Але є як мінімум не менш важливі речі, котрі треба робити в Україні.
Отже, що треба робити.
1. АГІТАЦІЯ І МОБІЛІЗАЦІЯ. Дата 29 листопада має стати або кроком у Європу, або кінцем цієї влади.
Для цього треба провести гіперактивну агітаційну кампанію, всеукраїнську, з залученням усіх наявних партійних та громадських ресурсів. Усі, хто може, мають приїхати у Київ. Усіх, хто хоче, ми маємо у Київ привезти.
Усі лідери нинішнього спротиву мають дати єдиний і сильний сигнал – виходимо 29-го, нам потрібна або Європа, або нова влада (котра відкриє нам двері у Європу). Ми маємо сказати – 29 листопада є тією головною мобілізаційною датою, коли ми, українці, незалежно від політики чи географії УСІ виходимо на Майдан, і стоїмо там доти, доки не буде підписано угоду про асоціацію.
2. ДОСВІД МАЄ ПОЄДНАТИСЯ З ЕНЕРГІЄЮ.
До 29 числа конче необхідно об'єднати два майдана не тільки географічно, але і організаційно!
Для цього треба звести найбільш активних польових командирів з обох площ разом, по напрямам, і розподілити між ними обов'язки.
Далі.
29 листопада ми маємо три варіанти розвитку подій.
1. Янукович підписав Угоду.
Тоді ми йдемо святкувати.
2. Янукович підписав якийсь проміжний документ (меморандум про намір підписати, тощо), котрий не є відмовою від Угоди, але і не є самою угодою.
Ми розходимося і готуємося вийти тоді, коли настає строк підписання Угоди – строк, передбачений цим документом.
На Майдані залишаємо інформаційно-агітаційний пункт, де будемо показувати, скільки часу залишилося владі, щоб виконати зобов'язання щодо євроінтеграції.
3. Янукович відмовився від підписання Угоди.
ТОДІ МИ НЕГАЙНО РОЗПОЧИНАЄМО.
Загальна, всеукраїнська акція громадянської непокори, з політичними вимогами: перевибори верховних органів влади. Методи – виключно ненасильницький протест, яка включатиме всеукраїнський страйк, мирне блокування органів влади та головної резиденції – Межигір'я.
Перемога зараз ближче, ніж будь-коли, засобів для її досягнення – більш ніж вдосталь. Потрібно лише не схибити і зробити все правильно.
Якщо ви згодні з таким планом, зробіть перший крок – поширте цей план, зверніться до своїх союзників/лідерів/друзів з пропозицією його здійснити.
==================================================
|