Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Я ваш вирок: час блазня і облизня - 2 оповідь



2 оповідь
Я ваш вирок: час блазня і облизня

От і все: пішов останній з «команди Порошенка»: голова Національного Банку України Яків Смолій подав у відставку, хоча мав повноваження бути ще чимало часу на цій посаді, але урвався хлопові терпець. І добре є. Нехай вже Зе-кодло панує сповна в усьому по Україні. У мене тепер настрій весь у цьому коменті до всього з нашого життя: «Я в захваті від Зе-кодла, бо то є найкраща моя помста всім тим, хто за них проголосував»
Зрозуміло, що я тому не радію, що буде чим далі – тим більше зе-зле, але більшість громадян України вибрали цей варіант соціального розвитку як я вже писав про «покращення через погіршення» – нехай буде так. Власне, про то і розмова, що я не маю жодного зе-зла на пана Зе-Зеленського чи ще когось зі зе-кодла, бо їх саме таких обрали така сама неміч. Простіше кажучи: чмо обрало чмо. У мене була одна цікава розмова з дуже кардинальним у висловах і висновках чоловіком, що казав, як влада погана – її треба показово розстріляти, щоб іншим було страшно, хто до влади прийде, і тоді точно ніхто не буде красти чи інакше зловживати владою. Я ж з іронією на то відповів, що суті проблеми це не вирішує, бо залишається незмінною першопричина такого зла – виборці! Так званий: електорат. Як люди обирають до влади різних паскуд, то скільки їх потім не розстрілюй, а оберуть нових таких самих, як і попередні, бо ж виборці ті самі будуть. Тому єдиний вихід змінити ситуацію – розстріляти всіх виборців. Цим своєрідним сократівським силогізмом я примусив того чоловіка замовкнути і задуматись. Зрозуміло, що то дурниця, але щось раціонального в тому є.
Аналогічно звучить як дурниця висновок, що два хлопа з одного клану артистів, тільки один комік, а другий – трагік, тобто Зеленський і Портнов, об'єдналися з одною метою очистити від скверни наклепів славне імя 5-го Президента України Петра Порошенка. Ви тільки подивіться яку вони обоє в тандемі зробили промоцію для Пороха з тими його судами і його слідами неіснуючих злочинів. Було б все тихо і кожен би казав: то «договорняк» не чіпати Порошенка, але щось там було… А так Петро Порошенко набирає популярності просто шалено, майже як Зеленський у другому турі. До речі, не без допомоги того самого Порошенка, що на диво невдало проводив виборчу компанію, в усьому підігруючи і програючи Зе-супернику включно зі стадіоном тощо. Як бачимо, Зеленський хоч і блазень, але сука з благородними домішками сіонізму, тому тепер віддячує Порошенку в реабілітації і конформації на новий термін президента. Повторюсь, що це звучить як повна нісенітниця, але чомусь виглядає на те. А що вже Портнов ю(мо)рист ще той адвокатик продажний можуть сповна оповісти Юля Тимошенко та Вітя Янукович, яким він влаштував «кидалово» крутіше не придумати, а зараз Зеленського з Пуйлом водночас обігрує в чисту, працюючи на Пороха тихцем. Щось тут пороблено, ой! – пороблено!
А як ви хотіли? Актори – вони такі! Вони – генії! Треба зіграти роль хорошого президента Голобородька в кіно – зіграють! Треба зіграти роль поганого президента Зеленського на посаді Президента України – і це без проблем. Талант він і на Банковій – талант! Його не проп’єш і не винюхаєш. Ви тільки спробуйте уявити ситуацію, що ось зараз на місці Зеленського перебуває Порошенко! Та це було б для Пороха гірше за пекло! І так було не мед, як хто пригадує, а з цим коронавірусом ще й додалося б «маски на крові», медиків без маєтків, і ще чого завгодно скільки завгодно. А зараз він реально весь в шоколаді, хоч бери і облизуй Зеленському, аби підсолодити собі життя наркотичне. Так-так: шоколад хоч і не кока чи героїн, а має наркотичні властивості також. Всім же електоральним прихильникам Зе-кодла я кажу наступне: -Для вас настав час отримати від свого блазня великого облизня! Смокчіть скільки влізе, бо чогось доброго вам точно не вилізе, навіть якщо очі від старанності повилазять. І бережіть свої гроші хороші відтепер подалі від НБУ. Угу?
Богдан Гордасевич
2 липня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Я ваш вирок: чмо обрало чмо - 3 оповідь



3 оповідь
Я ваш вирок: чмо обрало чмо
("чмо" - человек морально опущенный)
Хочу завершити тему Зекодла за участі Зепадла і не повертатися більше до особи 6-го Президента України Володимира Зеленського та його оточення. Для мене це втрачає сенс, тому що нічого не змінить. Взагалі я доволі давно прийшов до висновку, що безглуздо зосереджуватися на пошуку винуватих у минулому, якщо то не додає користі сучасному і майбутньому. Писав і говорив про то, що давайте від 1 грудня 1991 року «обнулимо» минуле кожного і почнемо все з чистої сторінки - tabula rasa! Ніхто з нас не був безгрішним за часи Совка: СРСР-УРСР, а тому починати виясняти, шукати і карати поганих у минулому не мало сенсу. Потрібно було просто відновити реальну історичну правду і поставити на тому крапку. Але маємо те, що маємо. Можливо, то і на краще.
Для мене, наприклад, було дивом-дивним, коли я побачив на власні очі, що українські націоналісти поділені поміж себе на жорстко ворогуючи клани, де так звані «бандерівці» та «мельниківці» ненавиділи і поборювали одне-одного куди активніше від «комуняк» і кедебістів з усією їх агентурою разом узяті. Так звані «ветерани ВВВ» (Великої вітчизняної війни 1941-1945 років) ненавиділи повстанців з УПА куди більше від своїх реальних ворогів: німців, італійців, румун та угорців разом узятих, що насправді воювали і окупували тоді Україну. І ще багато чого з подібного безладу і бздур творилося в Україні, тому і є: чому бідні – бо дурні, а чому дурні – бо бідні. З того всього і постала сучасна дилема «бути чи не бути»? Бо домінує чмо в Україні, отже чмо обирає чмо. Причому хочу зауважити, що під терміном «чмо» я не розумію суто маси народу, але куди більше так звану «правлячу українську еліту», бо ж то саме вона реально керує країною, а не народ. І якщо ми в Україні опинилися зараз в Зедупі – це провина багатих, а не бідних. Бідося виживає і бажає тільки одного: дива збагачення! На цій темі народ і «розводять» політичні шахраї, як ось зі Зеленським сталося, що все в нас Зевсралося. З цим все зрозуміло. Я не розумію отой прошарок з нуворишів, або новітніх буржуа: панове, ви що серйозно хочете з багатих стати бідними?
Я завжди був схильний вважати багатих людей більш розумними за інших, бо саме тому вони і багаті. За тим всім саме багатим людям йдеться про стабільність державного устрою задля збереження своїх статків. Їм потрібен міцний державний устрій і не потрібна диктатура, тому що постійно бачимо, як відбирають чуже і роблять його своїм користуючись державним механізмом на чолі з так званою «твердою рукою». Тобто саме багатим найбільше потрібна стабільна правова демократична держава, а не той позаправовий бардак і безлад, який ми маємо наразі в Україні. І це за 30-ть років Незалежності! Так це ви чмо! Елітарне чмо! Багачі довбані! Через вашу недолугість і некомпетентність, панове буржуа, ми загрузаємо у зеленуватому баговинні соціальних та економічних негараздів без шансів звідти вибратися. Причому більшості народу втрачати нічого, бо ми з «епохи бідності Порошенка» потужно переходимо до «епохи жебрацтва Зеленського» – тут слова дотримано з передвиборчої агітації Зекодла. Суто в першій частині, проте дотримано. Але скільки багатих за цей час збідніло! Ось де спрацювала погроза: - Я ваш вирок! Ось тут основа-основ від події, що «чмо обрало чмо»
На завершення трошки ліричного особистого: був би розумним – став би багатим, але ні. Хоча на прожиття вистачає, але хіба то життя? Виживання. Сумно і прикро, особливо коли стільки років бився за щось краще для всіх і себе, зокрема, а отримав у підсумку ось таку Зехрінь. Тому зазначу одне головне для мене: я завжди хотів бути, є і буду частинкою українського народу – з народом! В середині, а не десь над чи збоку, бо давно обрав за девіз рядки з поезії своєї мами – письменниці Галини Гордасевич, яка в «Острозьких сонетах» написала наступне: «І хоч брела крізь горе бродом – була я зі своїм народом» І я також. Амінь.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
5 серпня 2020 р. (7528)

Я ваш вирок- відео

Цікава озвучення тексту з картинками для неписьменних або швидкочитайків




1 оповідь -Я ваш вирок!- або: як вбити дракона
У творчості дуже мудрого єврейського письменника Євгенія Шварца є дуже гарна драма під назвою «Дракон», але оскільки це надзвичайно тонка філософія, щоб її переповісти стисло, тому я обмежусь іншою коротшою притчею на аналогічну тему «вбити дракона» так би мовити «з народних джерел»:
В одному королівстві серед дуже важкодоступних проваль і круч в своєму грізному замку проживав страшний дракон, який тероризував багато сіл і міст навколо, вимагаючи від них данину і рабів. Чимало лицарів виходили на битву з тим драконом, але ніхто ніколи не повертався. Ніхто ніколи не повертався. А дракон панував над краєм уже багато віків і вже мало хто зі сміливців йшов з ним на прю, аж ось віднайшовся непереможний в боях лицар, який вирішив піти і вбити дракона. Добрався лицар до замку, став битися з драконом і у важкій боротьбі переміг його. Та помираючи, дракон сказав йому дивну річ:
- Ось я помираю – ти здолав мене! Значить тепер твоя черга бути драконом.
- Як так?- здивувався лицар - Я стану драконом? З чого б це?
- А як ти думаєш, звідки я тут з’явився?- запитав лицаря дракон і сам же відповів: - Колись і я був таким самим благородним лицарем, яким є ти зараз, і так само переміг дракона. Але поглянь, які величезні багатства зібрано тут! Невже оце все майно ти покинеш напризволяще, а також всю ту величезну владу, яку має дракон? Я не зміг і ніхто не зміг, ось чому ніхто з лицарів не повертався звідси, бо він або гинув у битві з драконом, або його перемагав і сам поступово ставав драконом, тому що без жорстокої деспотичної влади неможливо тримати у страсі й покорі підвладних людей, аби вберегти своє багатство та збільшувати його.
Давно дивуюся з того, як докорінно змінюються люди, коли опиняються при владі, а потім – без неї. Зараз Юлію Тимошенко, як то кажуть, хоч до рани прикладай, така вона добра до людей, а ось коли була прем’єр-міністром України - так людям вчесала з цінами на газ, що очі повилазили: було 50 доларів за 1тис. кубів, а зробила - 500! А який добрий став екс-міністр по ЖКГа Кучеренко, а що розумний! Все знає, як має бути добре для людей, тільки чогось коли міністром був – з того нічого не зробив, а тупо «забив». Колишні міністри соцполітики Наталія Королевська та Андрій Рева зараз просто свою душу рвуть за народ і його благодать, відколи їх послали мать-перемать. При владі ж коли були, то трясли з народу душу, як з плодами грушу. Зайвої копійки не давали, щоб інші при владі то вкрали.
Взагалі, давайте серйозно обдумаємо тему чи взагалі можливі якісь глобальні реформи в Україні як щось реальне? Всі ми добре знаємо, що на всіх рівнях стати депутатом задоволення не з дешевих, тобто депутат – це людина забезпечена і у якої все добре. Наголошую на тому, що у депутата вже все добре! Тому і депутат. А як в людини все добре вже, то чи буде вона щось міняти кардинально в державі? Звичайно, що ні. Хоча багатьом людям, які обирали депутата, живеться погано і вони обирають когось саме для того, щоб змінити своє життя на краще. Кандидат у депутати, зрозуміло, обіцяє усе змінити і добре людям зробити, але насправді він у тому не зацікавлений зовсім, бо він вже живе супер! А депутатство тільки додає йому ще достатку, але не його виборцям! Тому всі реформи у нас для проформи, бо ніхто нічого не міняє і не хоче міняти. Одні розпочали, а вже наступні все відмінили, щоб своє розпочати, бо їх наступники також мають щось назад вертати і «попєрєдников» ганчувати. Безкінечний рух без якогось результату. Саме тому Україна не рухається вперед, як не рухається назад, у тупо топчеться на одному місці та загрузає в тому баговинні безглуздя і безпорадності. Чи є з того вихід? Звичайно, що є! Вихід є завжди! Проблема його знайти! Для того потрібно думати, а цього якраз в Україні ніхто і не хоче робити, бо всім дива подавай! В одну мить все і одразу! А такого не буває.
В своєму «Драконі» Євгеній Шварц описує ситуацію, коли герой Ланцелот одужав від важких поранень, які зазнав під час битви і перемоги над Драконом, і таємно повертається до врятованого ним міста й жахається тому, що в місті нічого не змінилося! Дракона вже немає, але люди продовжують жити і боятися, як було за живого Дракона. Вони звикли так жити! Вони не знають інакшого життя! І виникає просте запитання: -А чи потрібно було вбивати того Дракона?
Хоча я сам минулі 5-ть років причисляв себе до команди «порохоботів», але ніколи не був так би мовити фаном Петра Порошенка, а казав різним «порохофобам», що покажіть мені та докажіть, яка людина краща за нього і я буду підтримувати ту людину. Я дуже високо ціную Олександра Турчинова і Арсенія Яценюка, які не виставляли свої кандидатури в Президенти України 2019-го, щоб дати можливість перемогти Петру Порошенку і це дуже благородно, мудро і правильно. Вони чудово розуміли, що Україні потрібна стабільність влади, щоб повністю подолати кризу від 2014-го, продовжити економічне зростання і покращити життя пересічних людей. Саме на внутрішній соціальній політиці збирався зосередитись Петро Порошенко під час своєї другої каденції на посаді Президента України і це ще буде – я в тому певен. Він ще відносно молодий політик і в нього ще є попереду час, чого не скажу про себе і своє покоління з «дітей Совка». Слова Володимира Зеленського: -Я ваш вирок!- стосуються не так Петра Порошенка, як всіх нас. Це наш вирок! Кінець епохи бідності і початок епохи жебрацтва. Інших варіантів просто не передбачено. Звідки? Де і яким чином з’являться кошти для покращення життя людей в Україні? Економіка в ступорі. Війна безкінечна. Корупція тотальна. Влада летальна. Соціум зедебільний. Звідки стане жити краще? Тільки гірше.
Щоб не завершувати допис на цій «веселій ноті» пограюся у конспірологію: а може все так і було задумано? Порошенко сам захотів перемоги Володимира Зеленського і його Зекодла, щоб на контрасті народ задрочений агітацією проти Пороха зрозумів різницю між фаховою і нефаховою командою при владі. Нехай скуштують злиднів по-повній програмі, а тоді зрозуміють свою дурість і будуть згадувати «епоху бідності» за Порошенка як рай стабільності і добробуту. Я в це вірю. Нехай люди перехворіють зедебілізмом, як зараз коронавірусом, що так само вчасно об’явився: недоречний додаток до нашого доречного вироку – Володимира Зеленського. Ха-ха-ха. Настав час блазня і облизня.
Богдан Гордасевич
26 червня 2020 р. (7538)
Львів-Рясне
18:17 26.06.2020


112-рччя народження Степана Бандери

Степан Бандера народився 1 січня 1909 році

Про рівень Бандери .

Сприйняття Бандери в українському суспільстві стало мірилом нашої самодостатності. Воно демонструє готовність бути собою.

Це нелегко для нації, яку нещадно витирали з історії. У нас є не тільки право на героїв, які можуть не подобатися сусідам, а й обов'язок - оцінювати своїх по / своєму.

У Бандері є те, чим можна захоплюватися і те, що варто засуджувати. Але це слід робити, виходячи з власного бачення, а не тому, що його біографія викликає роздратування в Росії, Польщі, Ізраїлі або де-небудь.

"Бандера - неоднозначний герой" - лунає звідусіль.

Але однозначними героями не стають. Творити історію, не здійснюючи помилок - неможливо. Чи не помилятися - привілей тих, хто нічого не робить.

Бандера робив.

Портрет, Микита Титов

Немає опису фотографії.




Наглядова рада в нашій країні ще

  • 30.12.20, 22:04

Наглядова рада в нашій країні ще, здається, ніде не виявила свою ефективність?

Вони отримують великі гроші. Функція Наглядової ради в будь-якій організації, класичної класичного бізнесу, - це представництво інтересів акціонерів. Представництво акціонерів полягає в прийнятті низки ключових рішень, як, наприклад, обрання керівного органу і заслуховування регулярних звітів, і затвердження планів розвитку на наступний рік. Ось, власне, функція Наглядової ради на цьому закінчується. Зазвичай членам Наглядової ради платиться зарплата за час участі в процесі: приїхав, відсидів, відпрацював, відслухав, дав свої пропозиції і отримав якісь гроші. Щомісяця платити члену Наглядової ради за те, що він раз на рік приймає і затверджує звітності та план розвитку, - це блюзнірство.

Є думка, що призначення Юрія Гусєва в Укроборонпром - це спроба врегулювати конфлікт між оборонними підприємствами і Олегом Уруським, який вирішив їх перепідпорядкувати під себе і своє новостворене міністерство.

Є проблема дуалізму функцій Укроборонпрому як органу управління і як державного холдингу. Однозначно, такі структури, як у всьому світі, повинні бути розділені. Тобто повинен бути орган управління, який формує державну політику: міністерство, відомство, агентство. І може бути державний холдинг або змішаної форми власності. Я б брав як приклад класичну модель державного холдингу в Казахстані, де "Самрук-Казина" є керуючим холдингом, а йому належать акції десятків військових заводів, експортні компанії, виробничі компанії, які спокійно управляються холдинговою компанією. Вони можуть випускати облігації, можуть залучати інвестиції, можуть продавати свої акції: тобто, є регуляторка, є професійний менеджер, який цим займається, і все це управляється профільним міністерством. Так, власне, і в інших країнах. З іншого боку, є внутрішня проблема: як може чиновник із зарплатою в 15 тис. грн управляти чиновником із зарплатою в 300 тис. грн
- це прямі ризики корупції і проблеми, які пов'язані з розставленням впливу не за принципом професійних менеджерів держкомпаній, які повинні отримувати гідну ринкову зарплату. Тобто це дилема, яка потребує негайного вирішення, без вирішення якої ефективну роботу вважаю неможливою.

Спроба міністерства Уруського підпорядкувати собі оборонні підприємства - це правильна ідея?

Дивіться, у нас вже таке було. Було Міністерство промислової політики, і подивіться, чим це закінчилося: сотні порізаних на металобрухт підприємств - частково приватизованих, частково випиляних, частково незрозуміло підвішених десь. І робити мегамонстрів з якогось міністерства, будь це Мінекономіки або Мінпромполітики, - все це закінчувалося лише зміною вивіски, перекиданням підприємств з одного міністерства в інше. По дорозі купа всього втрачалося: і документів, і людей, і виробничих площ, і всього що завгодно. При кожній передачі не робилися аудити, на багатьох підприємствах аудит не робили від слова "ніколи", і в результаті ми маємо те, що маємо: 18 трупів на приватизацію, в яких ключового бізнесу немає, - це там якісь частини цехів, недопродані раніше ...
Довідка: 9 грудня Кабмін виставив на приватизацію 18 підприємств Укроборонпрому

Кажуть, що цінність їх в землі?

У багатьох з них навіть немає оформленої землі. Можливо, вона є, можливо, десь там земля на актах постійного користування, тобто її треба або відводити в оренду, або відводити у власність. Тобто там ще проблем з землею вистачає. Це квадратні метри цехів за великим рахунком, що там ще можна робити. Виробничі якісь процеси, випускати якусь технологічну висококонкурентну сучасну продукцію жодне з цих підприємств не може. Три або чотири з них виставляються на приватизацію просто як таблички, юридична адреса, тобто більше там взагалі нічого.

Кому з інвесторів це може бути цікаво? Може тим, хто шукає дешеву робочу силу в Україні?

Хто сказав, що робоча сила в Україні дешевша? Помилкова думка. Це як і науковий потенціал українських підприємств. Одним з успішних кейсів, який зробив Укроборонпром, було будівництво заводу для міжнародної корпорації Delfi на базі двох українських заводів: одна виробнича база у них в Хмельницькій області, друга - у Вінницькій. Що вони роблять? Вони платять хороші зарплати - ринкові, гідні - і люди там збирають електричну проводку, електрокомпоненти для міжнародних автовиробників. У такій сфері висококваліфікована сила, вона, можливо, вигідніша. Але це знову-таки потрібно дивитися точкові проекти. Глобально, якщо ми дивимося різні сфери, то, наприклад, будівельники в Еміратах - ті, які будують хмарочоси і круті проекти, до рівня яких нам, на жаль, далеко, - вони отримують 500 доларів на місяць. Це можна порівняти з рівнем зарплати нашого будівельника. Ні копійки більше, як не дивно. Так, це громадяни інших країн: Індії, Пакистану, Бангладеш. Їм забезпечуються візи, проживання, харчування, логістика, але зарплати такі ж.

Чому відносно молодий Укроборонпром набрав таку скандальну репутацію?

Сукупність факторів. Ринок зменшується, а бажаючих взяти в ньому участь багато, виключно конкурентна боротьба за владу всередині самого концерну. Це люди, які замовляють розслідування, які замовляють статті, виносять інформацію, роблять якісь інформаційні вкидання, які намагаються когось там збити з якогось підприємства, когось призначити, кудись зайти, когось підставити, зрадити.

Тобто не все правда, про що пишуть?

Потрібно дивитися. Пишуть, що, наприклад, в Укроборонпрому щось вкрали, а потім починаєш розбиратися - буває по-різному: можливо так, а можливо і ні, можливо, комусь це потрібно було.



Багато розслідувань зводяться до того, що агенти "Укроборонпрому", які беруться для супроводу контрактів, насправді нічого не роблять, а просто виступають "офшорною кишенею" для виведення державних грошей в офшори. Хоча, напевно, не дуже правильно говорити, що комісія - це розкрадання держкоштів. По суті це преміальні за укладені контракти, які в тому числі сплачуються за рахунок замовника послуг?

Я відповім на це питання з двох сторін. Кожен новий керівник Укроборонпрому каже, що з агентськими потрібно покінчити. Але проходить рівно два місяці, він починає вникати, їздити з делегаціями за кордон, отримувати візитки "потрібних" підприємств, і якщо у нього вистачає сміливості, потім виходить і каже: так, дійсно, так працює весь ринок.

Агенти - це лобісти?

Це агенти - така міжнародна назва. І цей ринок не відрізняється ні від якого іншого. Ви купуєте пляшку води або мобільний телефон, а хтось в цей час отримує комісію за те, що завів цього виробника або компанію на наш ринок. Ви купуєте будинок, машину, що завгодно, а якийсь посередник отримує за це гроші.

Чи можна працювати без агентів? Технічно це можливо?

У деяких країнах потенційно можливо, а в деяких без них не відбувається жодна дія. В інших - прямо передбачено, що кожна іноземна держава, яка хоче працювати на міжнародному ринку, має знайти собі місцевого посередника, який буде представляти її інтереси в Міноборони. У будь-якому випадку, складніше, коли на місці відсутній представник.

І вони ж ліцензії отримують відповідні?

Так, і між собою конкурують, організовують переслідування тут, воюють там за посади. Потужні міжнародні посередники, як показала практика, ставлять людей на ключові посади у військових підприємствах України, щоб повністю контролювати їх потоки. Як за недавньої історії, яка сталася в Укроборонпромі. Це такий бізнес.

Деяких агентів - посередників отруюють, деякі випадково гинуть під автобусами і в автокатастрофах. Це важка робота, яка має іноді свої наслідки. Але це ринок, це геополітика, бізнес. Всі країни на цьому ринку беруть участь, і немає жодної держави в світі, яка експортує продукцію озброєння і яка не працює з такими людьми в різних державах. Десь це курується розвідкою, десь проводиться секретними наказами.

А там, де не можна користуватися послугами агентів, як це відбувається?

Залежно від того, законодавством якої країни ми займаємося. Законодавство України дозволяє директору українського експортного держпідприємства наймати на роботу всіх можливих консультантів з метою просування продукції України на зовнішніх ринках, тобто це виключно рівень прийняття рішень українськими підприємствами.

При цьому ми ж говоримо про що - часто звучать звинувачення, що щось вкрали. Якщо ви продали айфон, який коштує у виробництві 100 доларів, за 80 доларів, напевно, ви щось продали в збиток. Іноді фінансова ситуація підприємства вимагає такого продажу, якщо підприємство сказало: ось вам ціна, ось комерційна пропозиція - продавайте. Якщо ви продали щось з прибутком і частина з цих прибутків пішла на маркетингові витрати, то що тут можна вкрасти? Якщо ви щось продали з надприбутками (тобто підприємство вважає, що виріб коштує 100 доларів, приходить агент, який говорить, що ми продамо ваші вироби за 200 доларів, але з них 20% - 40% віддайте мені, а ви заберіть 160, і підприємство отримує надприбуток), то це називається не вкрали, а надзаробили. І тут, на жаль, наші правоохоронні органи, можливо, не розуміють, але часто це виключно проплачені і сфальсифіковані історії, підроблені з метою переслідування своїх комерційних інтересів в інтересах певних людей, і часто не з цієї країни. Тому що коли інкримінується збиток, а за даними фінзвітності підприємства є надприбуток, то це такі речі, які суперечать здоровому глузду.



Хто платить агенту: замовник послуг чи виконавець?

По різному. Це ринок покупця: ти хочеш продати свою продукцію, ти витрачаєшся на маркетинг. Покупець сидить і чекає, що йому запропонують. Вони сидять в своїх красивих палацах, у них все добре в житті, вони розподіляють бюджети і кажуть: дайте гроші цієї компанії або цієї, а там яка компанія себе краще проявить і продасть.

Агенти мають свої центри? Є припущення, що є всього два полюси: РФ і США, і якими б агентурні центри не були, вони все одно тяжіють до цих двох полюсів?

Це бізнес - дивлячись кого вони обслуговують. Якщо вони обслуговують західні компанії - зрозуміло, якщо обслуговують східний блок компаній - працюють з ними. Багато компаній знаходяться в Гонконзі, багато - в Дубаї - міжнародний такий хаб для південного сходу і південно-східної Азії, багато компаній знаходяться в Майямі, які займаються як США, так і Південною Америкою, тому що там фізично ближче, якісь в Панамі - хаб великий для південної Америки. Україна тут поки що проявляє себе слабо і це погано позначається на обсягах продажу.

Українські агенти є?

Звісно. Багато громадян України, які давно виїхали з країни, живуть в інших країнах і займаються просуванням українських послуг.

А є українська компанія, яка може стати лобістом в Україні?

Лобістської, на жаль, сьогодні немає - жодної такої професійної компанії.

Тому що заборонений лобізм?

З одного боку в Україні заборонений лобізм, це відразу назвуть корупцією. Є ризик. Другий момент: некомфортне ведення бізнесу, на відміну від хабів в тих же ОАЕ.

Повернемося до проблем насущних. Заяви про корпоратизацію оборонних підприємств - це шлях до приватизації? Наскільки реально, що, наприклад, наш унікальний ДП "Антонов" хтось купить з "потрохами"?

За час моєї роботи була одна реальна комерційна пропозиція щодо приватизації "Антонова".



Хто хотів купити?

Німецька військово-промислова корпорація.

Це була вигідна пропозиція?

На мою думку, так, на думку керівництва - ні.

А Ви як вважаєте: стратегічні підприємства повинні відходити на користь інших держав?

Не на користь, а в партнерство. Так, якщо беруть певні інвестиційні зобов'язання. Якщо корпорація зобов'язується зафінансувати підприємство, забезпечити його портфелем замовлень, нових розробок, просувати через свої відомства на зовнішні ринки, то це так.

Але ми ж можемо втратити наші активи?

Це питання договірних відносин і структурування угоди. Держава повинна відстоювати свої інтереси, повинні формуватися наглядові ради, менеджерські органи, контроль фінансів.

Тобто допустимо?

У будь-якому випадку Україна контролює будь-яке підприємство, яке знаходиться в Україні.

Але вона може і не контролювати і віддати в руки кому завгодно. Це все людський фактор.

Багато в чому це було б за щастя. Моя позиція така, що багато підприємств можна було б віддати за долар за умови виконання певних інвестиційних зобов'язань, збереження персоналу, штату, розвитку технологічного потенціалу. Часто нам потрібні від іноземців не стільки гроші, скільки корпоративна культура, методи управління, технології, обладнання, якість роботи і кращі корпоративні практики. Багато в чому ми неконкурентні, тому що наші заводи не можуть випустити продукцію, яка виробляється швидше, якісніше і при цьому дешевше, ніж навіть західні аналоги, не кажу вже про східні.

Чому "Антонов" не випускає більше "Руслани" (Ан-124) відомі в усьому світі?

Знову-таки сукупність факторів. Деякі кидаються в сторону керівництва самого "Антонова", деякі ще в когось, але авіабудівна промисловість як галузь у всіх країнах світу дотується державою. Тобто без істотних вливань держави або у вигляді прямих дотацій, або державного оборонного замовлення великого розвиток галузі самостійно, я вважаю, практично неможливий. Можуть бути точкові контракти, але Україна не має ресурсів, механізмів лізингу, кредитування експортного ...

Чому не можна брати кредит? У нас багато підприємств беруть гроші у ЄБРР під певну програму.

ЄБРР не фінансує військові проекти. Як і більшість інших міжнародних кредиторів та донорів.

Але є цивільні проекти?

У цьому повинна бути зацікавлена Україна, в першу чергу. Тобто це проблематика внутрішня - відсутність політичної волі, заглиблення в питання і поверхнева ситуація, що немає грошей, не будуються літаки, поганий менеджер, "а давайте поміняємо директора". Всі директори підприємств, які приходять і намагаються щось зробити на підприємстві, не маючи підтримки держави і експортних контрактів, починають шукати можливості заробітку всередині самого підприємства. Часто це каннібалізація.

Після того, як Ви пішли з Укроборонпрому, у вас багато ворогів залишилося?

Я такий хлопець, що завжди був налаштований на результат роботи і підписання контрактів, а не на пошук друзів, і, звичайно, багато моїх менеджерських рішень були врозріз з особистими інтересами дуже впливових у цій країні людей. Зрозуміло, багато хто вважає мене особистим ворогом, намагаються мстити, створюють моменти тиску, в тому числі в інфополі.

Як ви сприймаєте це?

Я нервував з цього приводу в 2015 році, коли почав працювати. Прилітаю в Україну, і всі говорять: якась машина у мене дорога або костюм.

На дорогий костюм Ви заробили в Укроборонпромі?

Всі мої доходи від Укроборонпрому і всі мої витрати відображені в декларації. У мене не було жодної претензії НАЗК, хоча було кілька перевірок, як і у інших колег. Багато разів і ретельно намагалися знайти помилку або зачіпку. Але перевірки пройдено успішно.



Що було після Укроборонпрому?

Я повернувся в юридичну і консалтингову діяльність: це як юридичний консалтинг різних українських бізнесових підприємств. Це і девелопери, і будівельні компанії, і різні операційні працюють компанії, супровід іноземних компаній з питання інвестування в Україну або надання якихось робіт, послуг, участі в тендерах державних на виконання якихось робіт. У мене є контракти як з українськими, так і з іноземними підприємствами з надання послуг.

Ви зараз отримуєте більше, ніж в Укроборонпромі?

Технічно - не менше. Є низка робіт, де я отримаю більше грошей, але потім, а операційно - зміг вийти приблизно на такий же рівень.

Ви сказали, що не коментуєте розслідування проти Вас НАБУ і САП, в тому числі тому, що не хочете тиснути на суд. Але давайте поговоримо про інше. Ваше переслідування з боку силовиків почалося з того, що до них прийшов якийсь ображений агент, який заявив, що заплатили комісію не йому, а іншій компанії. При цьому правоохоронці розслідують збиток держави, який за логікою їх головного свідка відсутній. Адже спір не за те, чи мала платити держава - очевидно мала, - а за те, кому вона мала заплатити.

Я відповім питанням на питання, абстрагуючись від конкретної справи, тому що у мене є певні обмеження на розголошення інформації, принаймні, як мої адвокати кажуть. Чисто гіпотетично поставте себе в позицію прокурора, не мене - себе: приносять вам матеріали, де якийсь агент каже, що заплатили іншому агенту. Напевно, я, як прокурор або слідчий, викликав би всіх на допит, посадив би всіх за стіл, допитав би всіх окремо, потім всіх разом, і, зібравши думки, ухвалив би якесь рішення. Нюанс в тому, що інкримінується те, що агентські послуги не були надані в принципі, тобто, напевно, варто було б ставити питання тому агенту, який прийшов - скривдженому: хто вони, і виконував він якісь послуги. І далі від цього починати. Стандартна практика: вони спочатку перевіряють заяви, потім за заявою його відпрацьовують, і далі вже, якщо дійсно вбачаються якісь факти, далі по ньому розбираються.

У разі, коли правоохоронний орган працює в інтересах однієї конкретної іноземної фізособи, за якою є певна інформація спецслужб України з прийнятими певними рішеннями в рамках повноважень даних спецслужб, обивателю з боку це повинно видатися, як мінімум, дивним.

А Ви бачили цю людину?

Звичайно, ми зустрічалися неодноразово, він стверджував, що він надавав якісь там послуги. Але при спільних зустрічах з іншим агентом, з яким і був підписаний договір, він цю інформацію не підтвердив. При цьому вирішив зайнятися здирництвом, погрожуючи зв'язками в українських правоохоронних органах.

Але сам завод, який виконував замовлення, прибуток отримав?

Він отримав за свою продукцію більше, ніж позначив у своїй же комерційній пропозиції. У результаті всі залишилися задоволені, крім деяких правоохоронців. Хоча уявіть, що перед вами, як прокурором, на столі лежать кілька експертиз, матеріали поліграфічних досліджень, допити десятка людей, акти перевірок податкової, державного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати і низки аудитів про те, що це прибуткова операція і немає тут шкоди, розтрат і потерпілих, є позиція заводу, що вони не є потерпілими в цій справі. Але ви, як прокурор, продовжуєте гнути свою лінію і намагатися зіпсувати людям життя. Напевно, на якомусь етапі історичної справедливості ці питання будуть поставлені.

Може правоохоронці не в курсі тонкощів світобудови агентів? Не пробували їм провести лікнеп?

Все спілкування з правоохоронними органами проходить або формально, або неформально. Неформально я з ним не спілкуюся, а формально мною були надані всі відповіді на їхні запитання під час допиту. Так що, можна вважати, лікнеп був проведений.

Якщо Ви не нашкодили своїми діями державі, залишається питання: чи не нашкодили вони?

Наскільки мені відомо, є провадження, в рамках яких є низка судово-економічних експертиз, які були підтверджені відповідними контролюючими наглядовими органами, з приводу того, що дії певних співробітників певних правоохоронних органів завдали багатомільйонних в доларах збитків державі Україна. Думаю, що колись цим фактам, якщо Україні потрібно буде, буде надана правова оцінка.

Якщо розглядати супровід контракту агентами через призму кримінального провадження, то по суті кожен з них повинен стати предметом вивчення в рамках кримінального провадження? Тобто або потрібно всіх, або нікого?

Звичайно, якщо кожному іноземному замовнику відправити листа із запитанням: "Чи наймали ви цю компанію?", то будуть типові відповіді, якщо звинувачувати їх в корупції. Відповіді будуть, швидше за все, політично ввічливі. Але суть буде така: лікуйтеся, хлопці, що ви робите, - з наступними неприємними розмовами і викликами послів, і, цілком можливо, недипломатичною лексикою щодо України і прийняттям подальших рішень про співпрацю. Вибірковість такої діяльності показує виключно вибірковість нашої правоохоронної системи.

Цей контракт виконаний чи ми трохи затримуємося?

Сильно Україна затримується, є низка об'єктивних складнощів: і недофінансування оборотки, де щоб щось відвантажити, потрібно зробити, а перед цим вкласти гроші, десь замінити застарілі комплектуючі; десь є низка інших проблем якісь рекламації, невиконані зобов'язання заводом. Але процес іде.

А якщо ми, абстрагуючись, не називатимемо прізвища правоохоронців, то все ж: їх втручання вплинуло на виконання контракту?

Вплинуло і на сотні інших контрактів України з цією країною та іншими країнами в тому числі, на репутацію України на міжнародному ринку як абсолютно неадекватної і нецільної структури, з якої неможливо ні про що домовлятися і вести справи, яка зраджує своїх партнерів. Це не мої вигадки, це було виписано в низці документів посольств України та інших країн на офіційному рівні.

Сильна незалежна Україна нікому не потрібна

  • 30.12.20, 21:56
"Сильна незалежна Україна нікому не потрібна": ексглава Спецтехноекспорту Барбул про інтриги в Укроборонпромі, таємний світ агентів і пародію на реформи
Павло Барбул

У 2015 році державне зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (підрозділ "Укроборонпрому") очолив Павло Барбул. На той момент йому було всього 27 років, але результат він показав не гірший, ніж його попередники і якісно кращий, ніж послідовники. Спочатку може скластися думка, що це була випадкова людина в настільки потужному оборонному концерні, але на перевірку з'ясувалося, що він навіть захистив дипломну роботу MBA зі стратегії трансформації оборонних підприємств.

На тлі чергових гучних заяв про реформування "корупційного монстра" Укроборонпрому ми вирішили поспілкуватися з Павлом Барбулом на такі теми: як очолити прибуткове держпідприємство в 27 років; до чого призведе зміна вивісок на оборонних підприємствах "Укроборонпрому"; чому всі хочуть знищити військово-технічний потенціал України, і як влаштований найзагадковіший ринок "збройових" агентів.

У 27 років Ви потрапили в "Укроборонпром", а вже в наступному році очолили окремий структурний підрозділ "Спецтехноекспорт", що займається зовнішньоторговельними операціями України у військово-технічній сфері. У чому секрет успіху?

З 2006 року я працював юристом в різних міжнародних компаніях. Займався приватною юридичною практикою, проблемними активами і обслуговуванням інтересів бізнесу в самих різних сферах - від фармакології та будівництва до банківського сектора. У 2014 році я сформував певну активну громадянську позицію щодо подій, пов'язаних з окупацією України. Тоді адвокати нашої компанії надавали всіляку допомогу потерпілим. І випадково від колеги з інституту мені надійшла пропозиція пройти співбесіду в "Укроборонпромі". Так що для мене це був новий виклик. Мене покликали на співбесіду до Романа Романова - на той момент тільки призначеному голові "Укроборонпрому" - і він мене взяв своїм радником з правових питань та безпеки.

Чим Ви займалися на цій позиції?

В першу чергу перебудовував механізм роботи "Укроборонпрому" з старих моделей на нові. До цього модель роботи була вельми банальною: взяти все, що є в армії, і продати це за кордон. Це якщо коротко і не в образу комусь персонально. Починаючи з моменту незалежності нашої країни, вся експортоорієнтована промисловість полягала в продажу спадщини Радянського Союзу. Не буду говорити, що у нас зовсім не було нової продукції, але все це було спадщиною науки і техніки СРСР. Більшою мірою це вже нікому не цікаво за кордоном, тому наші оборонні заводи абияк виживали на експортних контрактах. Відповідно, з початком військових дій на території України і забороною на експорт складської військової техніки і боєприпасів більшість експортних контрактів зависла.

З урахуванням мого профілю "міжнародне право і міжнародні відносини", вільного англійської, досвіду роботи з міжнародними компаніями, мені запропонували очолити "Спецтехноекспорт" і доручили займатися вирішенням проблеми зірваних контрактів і пошуком нових.

Що ви змінили?

Сформував нову стратегію, якою визначив потенційні ринки збуту продукції, ключових гравців, їх потреби і точки впливу. Ми шукали партнерів: і за межами країни, і формували точки зростання внутрішнього виробництва. Ми фокусувалися на інноваційних розробках, включаючи безпілотники і наземні бойові комплекси.

Як Ви оцінюєте успіх?

У результаті декількох років роботи укладено низку контрактів. Наприклад, вперше в історії України ми домовилися про експорт українських безпілотників за кордон. Паралельно ми експортували бронетехніку, радіолокаційні станції, ракети, а також безліч комплектуючих і послуг з ремонтів та модернізації. Крім того, були підписані і виконані угоди про розвиток наукової діяльності та розробок в сфері космосу.

Кому були продані безпілотники?

Об'єднаним Арабським Еміратам. Вони і зараз експортуються - контракт триває. Також проводиться безліч демонстрацій безпілотників українського виробництва. Нещодавно проводилися в Єгипті. Незважаючи на низку зауважень, вони в цілому були добре сприйняті країною замовника. Я і зараз продовжую консультувати просування нашої техніки на різні ринки, але вже приватним способом. Як приватний консультант.



Фактично "Спецтехноекспорт" має консультаційно-маркетингову функцію?

Так, але це насправді колосальний обсяг роботи, який здійснює "Спецтехноекспорт": це і пошук нових контактів, нових партнерств, і створення нових продуктів для іноземного ринку, вирішення поточних проблем щодо укладення та виконання контрактів. Наприклад, ми зіткнулися з тим, що "Укрексімбанк", який обслуговує всі державні компанії, має недостатній кредитний рейтинг для прийняття його банківських гарантій в різних країнах. Всі ці питання теж потрібно адмініструвати, зв'язуватися з міністерствами, посольствами - тобто дружно це все координувати.

Багато хто вважає, що спецекспортери Укроборонпрому на кшталт "Спецтехноекспорту" - це зайва надбудова і, мовляв, оборонні підприємства можуть самі укладати контракти без посередників. Але судячи з того, що розповідаєте Ви, кожному окремо взятому оборонному підприємству напевно буде складно, та й затратно виконувати всю цю роботу?

Про зайву надбудову кажуть, що це Укроборонпром. Десь можна погоджуватися, десь - ні. Це предмет окремої дискусії. Я навіть писав і захищав дипломну роботу MBA по темі трансформації підприємств оборонно-промислового комплексу. "Спецтехноекспорт" по суті своїй виконує менеджерську роботу з маркетингу, що не може собі дозволити кожне окреме підприємство. Умовно, у нас є більше сотні заводів, які виробляють щось окремо, запчастини до якихось виробам. Для того, щоб окремо кожному з них продати якийсь блок, мікросхему, трубку, шланг - їм потрібно утримувати штат людей: найвищого класу менеджерів з продажу, логістів, фахівців з експертного контролю, страхування, фахівців з банківських розрахунків, тендерів і так далі. У той же час "Спецтехноекспорт", отримуючи невелику комісію, яка залежить від домовленостей, - від 3% до 12% від суми замовлень - бере цю всю роботу на себе.

Який штат у "Спецтехноекспорту"?

Під час моєї роботи на підприємстві штатна структура була близько 130 осіб, сукупна. З них близько 50-60 були безпосередньо менеджери з продажу - менеджери, які працюють за контрактами. Всі решта - це персонал, який забезпечує операційну діяльність: бухгалтери, менеджери, фахівці з експортного контролю, які займалися отриманням ліцензії, логісти, - тобто повністю весь механізм, який супроводжує економічну діяльність в даній високо регульованій сфері. Також був режимно-секретний відділ був і люди, що відповідають за розвиток інновацій.

А що у нас з науковим потенціалом?

Скажімо так, багато вчених його перебільшують. Ми розуміємо, що ми відстаємо в цьому плані від багатьох інших країн на роки і декади. Але також є точки зростання і конкурентні переваги, як, наприклад, ракетобудування або авіація. Деякі речі інші країни готові у нас купувати. Здебільшого розробки організовуються так, щоб вони здійснювалися за гроші замовників, але права залишалися в Україні. Тобто ми ніколи, і це моя категорична позиція, не займалися оборудками в форматі "вивести вчених і втратити компетенцію". Моя громадянська позиція завжди полягала в тому, щоб розвивати науку тут за чужі гроші. І такий підхід мав успішні кейси, ми отримували десятки мільйонів доларів саме для наукових розробок на базі українських підприємств. Це і конструкторське бюро "Південне", і Київський політехнічний інститут, і приватні підприємства, які мали таку компетенцію.

Якщо ми говоримо, що Україна все ще експортує спадщину СРСР, то в якому пропорційному співвідношенні ми експортуємо старе і нове?

Якщо ми говоримо про складські запаси, то близько 10% в загальній структурі експорту могло бути старою спадщиною СРСР, в разі якщо був відповідний дозвіл від Міноборони, що воно не потрібне для нашої армії. Все інше - це була нова продукція, хоча і частково за старими радянськими розробкам.

Під час Вашого керівництва, кажуть, Ви забезпечили українські держпідприємства замовленнями на суму 500 млн дол. Ви порівнювали ці показники з показниками своїх попередників або послідовників?

Це важко порівнювати, потрібно дивитися структуру експорту. До 2014 року обороти формувалися в основному за рахунок старої радянської техніки. Коли ж у 2014 році зупинилися такі контракти, кожен долар давався дуже важко. З точки зору вироблення, тобто доходів на одного контрактника, при моєму керівництві підприємство "Спецтехноекспорт" було найуспішнішим у всій структурі Укроборонпрому. А за об'ємом загального обороту - другим після "Укрспецекспорту", теж спецекспортера (Спецтехноекспорт, як і інші дочірні компанії Укрспецекспорту, входить в структуру Укроборонпрому). Ми навіть конкурували між собою - від цього залежали наші зарплати, тому іноді з боку колег навіть була нездорова конкуренція.



А як зараз ситуація?

Мені відомо, що обороти впали в рази, починаючи з 2019 року. І ймовірно причиною тому є проблеми як з виконанням укладених зовнішньоекономічних контрактів, так і підписання нових. Ті відносини, які будуються з міжнародними партнерами - вони, по-перше, будуються роками, а по-друге, тримаються на особистих відносинах. Зрозуміло, що є політична доцільність, але в цій роботі головне - це зовнішня комунікація. Керівники спецекспортерів 80% свого часу повинні проводити на зовнішніх ринках, що я і намагався робити, а не займатися юридичною роботою, відбиватися від політичних інтриг, нарад, звітів та іншої бюрократичної роботи. Все-таки ми говоримо про підприємство, яке займається продажами, і багато в чому це ті люди, які формують імідж України на зовнішніх ринках.

Якщо ми говоримо про місце України в світі: хто зацікавлений в нашій країні?

Давайте визначимося з термінологією. Всі країни зацікавлені тільки в своєму благополуччі: освоєнні власних технологій, придбанні технологій, отриманні продукції критичної важливості. Тобто ніяких інвестиційних няньок Україна не має. Сильна, розвинена, незалежна Україна не потрібна нікому. Це моя категорична думка, що я готовий на експертних рівнях відстоювати в особах, подіях, документах. Тобто це виключно національний інтерес України - відстоювати і лобіювати свою продукцію.

А хто конкуренти?

Конкуренти Україні всі. Глобально продукція історично поділяється на два блоки: східний блок і західний - з часів СРСР це країни Варшавського пакту, які користувалися військово-промисловою продукцією СРСР, і країни НАТО, їх союзники, які користувалися своєю продукцією, розробками. Багато африканських країн або країни південно-східної Азії - вони мають змішані системи, які в різні етапи своєї історії закуповували різну продукцію.

Зараз стоїть питання про те, що вибрати: обслуговувати і модернізувати радянську техніку - продовжувати в такий спосіб ресурси і термін служби, або все продати, або порізати, а натомість купити нову російську, американську, європейську, китайську. Кожне лобі бореться за своє. Це відкрита геополітична боротьба, в якій Україна, на жаль, зараз свої позиції стрімко втрачає.

Коли Україна виграє зовнішній тендер, це означає, що інша країна його програє, і кожна з них готова вкладати значні ресурси, щоб так не відбувалося, щоб Україна не отримувала контракти. Були випадки, коли до нас приходили агенти і пропонували супровід контрактів з однією тільки метою - злити нас на тендерах і зірвати участь України в них. Були цілі операції - і щодо впливу на наших співробітників, і хакерські атаки, і фізичні погрози. Ось така це робота.

Як у випадку з пакистанським контрактом "Укрспецекспорту"?

Я цю ситуацію глибоко знаю, але коментувати не хочу. Смішно інше - коли правоохоронці з'ясовують обставини не тільки програних тендерів, але і виграних. Ось це дійсно парадоксально.

Будь-яке втручання правоохоронців - це інформаційний шум і маски-шоу, а сфера, скажімо так, дуже делікатна. Де грань між необхідністю правоохоронцям контролювати ситуацію і не нашкодити власній країні?

Коли національні правоохоронні органи однієї країни звинувачують міністра оборони іншої країни в тому, що він нібито отримав хабар за покупку української продукції, і це масово розпіарюється і публікується в ЗМІ, Україна, як держава, виглядає дивно. Навіть не дивно, а абсолютно зрозуміло в очах як цих, так і будь-яких інших партнерів по всьому світу. Ми можемо бачити в динаміці цифри.

3 грудня главою Укроборонпрому став Юрій Гусєв і відразу заявив про ліквідацію концерну в наступному році. Поки ж планується створити холдинг "Оборонні системи України". Що змінить зміна вивіски?

Концепція реформування Укроборонпрому, мені здається, витає у владних кабінетах з моменту його створення. Я б тут ретельно поділяв терміни і поняття. Реформа як зміна форми, і реформа - як зміна суті. Вважаю, що потрібно йти від суті бізнес процесів. Тобто будь-який бізнес процес, який спростить виробництво, розробку, постановку на озброєння, маркетингові процеси, економічну підтримку експорту, логістику і поставку кінцевому клієнту кінцевого продукту, будь-яких послуг з сервісу, або модернізації - це добре. Все, що робиться заради якихось кадрових змін і боротьби за владу і зміна вивісок - це зашкодить. Тому що будь-яка реструктуризація або реформа вимагають ресурсів. Ресурсів вільних в Укроборонпрому немає. Хіба що панове відмовляться від своїх зарплат в 250 тис. грн, займуться волонтерством та працюватимуть на шкоду собі. Огульно заявляти, що ми зараз створимо на 100 підприємствах наглядові ради, ввівши корпоративних секретарів, проведемо аудити і випустимо акції - це, ввічливо скажу, некомпетентно. Тому що коли це все рахуєш, між "хочу" і "є" - прірва в мільярди гривень.



компенсацій за збиття літака МАУ

ЗМІ: Іран затвердив суму компенсацій за збиття літака МАУ

КИЇВ. 30 грудня. УНН. Кабінет міністрів Ірану затвердив у середу суму у 150 тис. доларів США або її еквівалент у євро для сімей кожної жертви катастрофи літака "Міжнародних авіаліній України", збитого над Тегераном у січні поточного року. Про передає УНН із посиланням на IRNA.

Як повідомляє агентство, Міністерству доріг і міського розвитку країни було доручено виплатити 150 тис. доларів США або еквівалентну суму сім'ям і тим, хто постраждав якомога швЗМІ: Іран затвердив суму компенсацій за збиття літака МАУидше у співпраці з відповідними агентствами.

Як повідомляв УНН, раніше на цьому тижні Іран заявив, що передав Києву остаточний технічний звіт за результатами розслідування причин катастрофи літака "Міжнародних авіаліній України", який був збитий в аеропорту Тегерана 8 січня.

У той же час, у МЗС України стверджують, що Іран не передавав ніяких звітів про катастрофу літака МАУ.

Нагадаємо, рейс PS752 "Тегеран-Київ" (літак Boeing 737-800) "Міжнародних авіаліній України" зазнав аварії незабаром після вильоту з аеропорту Тегерана 8 січня зранку. У результаті авіакатастрофи загинули 176 пасажирів і членів екіпажу, серед яких 11 українців і 63 громадян Канади.

Іранські війська 11 січня заявили, що український Boeing був збитий випадково, виною став людський фактор: літак пролітав поруч з військовим об'єктом Ірану і був прийнятий за "ворожу ціль", а саме - за крилату ракету. При цьому, в Ірані відзначили, що очікували атаки з боку США, у зв'язку з чим системи ППО країни були приведені у повну бойову готовність.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що очікує від Ірану повного визнання провини, офіційних вибачень, покарання винних і виплати компенсацій.

Муза і музеї

«Ми живемо за законами суспільства 1950-х»Олеся Островська-Люта про больові точки української культуриZAXID.NET, 18 грудня 2500 3Як виглядає портрет «культурного» киянина? Чому в Україні досі немає єдиного реєстру музейних цінностей? Чи справді культурний розвиток у нас — жіноча справа? Та як заохотити дітей відвідувати музеї? «Без брому» із директоркою «Мистецького Арсеналу» Олесею Островською-Лютою про больові точки української культури.Програма «Без брому» – спільний проект ZAXID.NET та журналу «Локальна історія», в якому щотижня обговорюються складні історичні теми.Доброго дня, пані Олесю. Дякую, що не знехтували нашим запрошенням. У лютому 2014-го ви стали заступницею міністра культури Євгена Нищука, водночас – учасницею і однією з ініціаторів стратегічного документа «Культура–2025». З того часу минуло вже п’ять років, і, наскільки я розумію, цей документ не впровадили як стратегічний для всієї галузі культури. Чи все ж за цей час маємо якісь зрушення – позитивні чи негативні – у сфері культури в Україні?Ми починали «Культуру-2025» в кінці березня 2014-го, коли я стала заступницею міністра. Чому ми взялися за цей процес? Бо з'ясувалося, що якихось готових аналітичних документів, карт для того, щоб рухатися, не було напрацьовано в попередні періоди. В інших сферах, наприклад, освіті, соціальній політиці, економіці, такі речі були – документи, ідеї, принаймні вже проговорені. Але не в культурі. І не було теж процесу, який дозволив би зійтись на консенсусі – куди ми взагалі хочемо рухатися як суспільство.На мій погляд, найважливішою частиною цього процесу було не так постання самого документа (хоча це теж дуже важливо, бо це фіксація всього, що відбулося), як процес. Це були круглі дискусійні столи в різних містах України. В Києві люди із різних секторів почали обговорювати ці речі. Навіть ті, хто був скептичним, все одно про це говорили і думали, якою би мала бути культура в Україні. Багато речей зафіксувалися – що вони є в повітрі.Наприклад, однією з постійних була розмова про те, що потрібна державна грантодавча інституція. У тій великій стратегії це був не єдиний і навіть не основний крок, чесно кажучи, бо основним був перегляд законодавчих рамок. Але це теж підштовхнуло народження Українського культурного фонду, а УКФ, я думаю, є надзвичайно важливим гравцем не тільки для сфери культури, а й для сфери державного управління в Україні загалом. Це інший стандарт урядування, якого ми всі б хотіли.Така децентралізація у сфері культури.Коли я працювала у Міністерстві культури у 2014 році, загальний державний бюджет на потреби культури був 10 мільярдів гривень, з них двома – оперувало Міністерство культури, решта – це місцеві гроші. Тобто це теж було радше таке уявлення, що все в центрі. Це не зовсім так.УКФ зробив дві речі. Одна з цілей, проговорених і прописаних в рамках стратегії «Культура-2025», – урівняти в доступі до суспільних ресурсів так званий бюджетний і не бюджетний сектори культури, або державний і незалежний. З початку 90-х років ці два культурні світи фактично не перетиналися, це були два різні острови. Суспільство складається з усіх його членів, а виходить, що воно фінансувало лише частку чогось – того, що є в прямій державній власності. А водночас, за ці десятиліття саме незалежний сектор культури створив основну цінність, якщо не йдеться про музеї, бо музеї – це колекції.Усі роки незалежності і люди, які поза культурою, і люди, які є в культурі, говорять про основну проблему – брак фінансування. Чи брак бюджетних коштів справді є основною проблемою для української культури загалом? Для тої культури, що фінансується з бюджету?Коли почав діяти УКФ, це був 2017 рік, побутував такий жарт в культурному середовищі: що у нас більше грошей, ніж культури. Відповідаючи на ваше запитання – я думаю, що ні. Гроші, безумовно, потрібні. Культура, як і наука, це досить дорогі речі. Коли йдеться про якесь суспільство чи якусь країну – це питання, пов’язані з його престижем на міжнародній арені, наприклад.Та навіть ідентичністю.О, ідентичністю так само. Побутує думка, що треба знайти донорське іноземне фінансування для наших культурних потреб. Так, знайти точкове донорське фінансування можна. Але коли йдеться про наш національний престиж, про нашу презентацію, скажімо, в Каннах чи Венеції, то ніхто за це не буде платити, бо чому б? Повертаючись до вашого питання, гроші потрібні, безумовно. Але це не єдина проблема. В чому є теж проблема – це законодавство, за яким ми живемо. Це вам скажуть люди з будь-якої сфери, культура не виняток.Ми живемо із законодавчим каркасом, створеним не для нашого суспільства. Ми живемо із законами, створеними для суспільства середини 1950-х – для тоталітарної, постсталінської чи пізньосталінської країни, і ці закони у нас залишаються досі. Є маса регуляцій, котрі досі чинні, а вони походять з 30-х років. І це геть не відповідає тому, яким є суспільство сьогодні, якою є людина сьогодні, як відчуває світ людина, котра вчиться десь в УКУ, скажімо. Це настільки невідповідне, ніби ми замість шапки одягаємо черевик. Це величезна і першочергова проблема, про яку ми теж говорили в рамках «Культури-2025», і це зафіксовано в основному документі.Але зміна законодавства потребує дуже кропіткої, дуже довгої роботи. По-перше, з ідентифікації проблемних точок. Тому що не існує каталогу – які у нас проблеми. Це і є цей процес, трохи саперський, як розмінування, – їх треба спершу ідентифікувати, потім треба знайти, як їх поміняти так, щоб не підірвати суспільного миру. Щоб не закласти наступних глибоких конфліктів всередині суспільства. І якщо ми знайдемо, як змінити, то скільки часу це займе? А це може зайняти багато часу, і тоді потрібне стратегічне терпіння.Ми говоримо зараз про законодавчу зміну?Так, я зараз маю на увазі саме законодавчі зміни – це перша проблема. Є кілька проблем, які би я хотіла виокремити. Але вона дуже комплексна і дуже довга, і це не формальна проблема. Це проблема перегляду суспільних норм, які не збігаються з життям суспільства. Саме тому неможлива в такому суспільстві справедливість. Бо відчуття справедливості всередині суспільства іноді просто входить в конфлікт з існуючими законами. І ти маєш нашу знамениту дрібну корупцію, коли люди через відчуття несправедливості починають обходити якісь норми.

Христос народився! Славімо Його!

Христос народився! Славімо Його!




Довідка про учасників Різдвяного концерту

Чоловічий хор «Фавор» парафії Святого Василія Великого в м. Києві

Починаючи з 2002 року, чоловічий хор «Фавор» у камерному складі бере активну участь у богослужіннях та духовному житті парафії Святого Василія Великого у Києві. До складу колективу входять випускники вищих музичних навчальних закладів різних спеціальностей. У репертуарі хору не тільки твори церковних богослужінь, а й обробки українських народних пісень, авторські композиції, козацькі та повстанські пісні, понад 50 колядок.

Хор «ФАВОР»: Роман БУДЗЯК — диригент, Роман МЕЛІШ, Володимир ШИЙКА, Володимир ПИРОЖАК, Маркіян СВЯТО, Роман ЯСІНОВСЬКИЙ, Юрій ВОЛЬБИН.

Маленький хор Василія Великого — камерний акапельний ансамбль при парафії Святого Василія Великого у Києві. До його складу входять люди з вищою музичною освітою та без музичної освіти. Засновниця — Ярина Чепіга. Утворений у жовтні 2011 року. Першу Літургію заспівали 19 грудня 2011 року. Ця дата вважається днем народження колективу.

На початку ансамбль ставив собі за мету вивчення і спів Літургії та церковних пісень. Пізніше колектив вийшов за межі духовного жанру, опановуючи українські народні пісні, фольклор в обробці сучасних українських і зарубіжних композиторів. Тепер Маленький хор Святого Василія Великого спрямовує свої зусилля на переосмислення духовної музики, як у церкві, так і поза нею.

Маленький хор Василія Великого: Ярина ЧЕПІГА — диригент, Уляна ЧАБАН, Богуслава ТУРЯНІНА, Христя КРАВЧУК, Северин НАЛИВАЙКО, Григорій КУШНІР.

Християнський музичний гурт «МетаНоя» — це хлопці, які ставлять перед собою велику мету — прославляти Бога через музичні таланти. Твори, які виконує колектив, є здебільшого авторськими, але музиканти черпають і від інших авторів. Стиль гурту — це суміш попроку, кантрі, етно та фанку. Виконавці не бояться експериментувати. Головна їхня особливість — це щирість, віра в те, про що співають, і вміння передати це через інструменти та голоси. Оскільки гурт постав ще п’ять років тому в стінах Київської Трьохсвятителької духовної семінарії, то деякі учасники вже здійснюють своє служіння як священники в різних куточках України. Проте любов до Бога, один до одного і до музики їх єднає, щоб творити музику, яка надихає і змінює тих, хто її слухає. У цьому всьому і є «МетаНоя».

Гурт «МетаНоя»: Іван ВИСОЧАНСЬКИЙ — гітара, вокал, Ігор ДМИТРИШИН — басгітара, вокал, о. Владислав ІГНАТЮК — гітара, перкусія, вокал, о. Василь ПИШКОВИЧ — шейкер, вокал, Аліна ФІЗЕР — перкусія.

Головна ялинка країни засяяла на Софійській площі у столиці

Шляпа над шляпою - хто такий недолугий дизайн робив? А тепер саме то! Вифлеємська зірка чудова! Можуть, коли хочуть і нормальних дизайнерів долучають. Феєрверк зайвий, що він і довів одразу.