Спільнота «И так поймут!»

Спільнота «И так поймут!» ефективно переконує бізнес спілкуватися українською

У спільноти «И так поймут!» понад три тисячі учасників. Активісти певні: правом україномовного споживача отримувати інформацію про товари і послуги рідною мовою безсовісно нехтують. І так далі тривати не може. Вони вимагають від комерційних фірм спілкування українською і досягають успіху.

Рhilips пообіцяв до серпня розробити україномовну версію сайту. Аеропорт «Бориспіль», компанії Toyota Ukraine, «Балтика Украина», Hyundai, київський дилер автомарки Fiat Італавто», низка інших брендів почали вести свої сторінки у Facebook українською. Кількість учасників руху за права україномовного споживача постійно зростає.

Підприємці, котрі використовують для спілкування з клієнтом російську натомість, кажуть, що україномовного споживача нема, він нечисельний або йому й так зручно – без рідної мови у меню ресторанів, інструкціях та інтерфейсах техніки, на цінниках у супермаркетах тощо. Ну, себто українці «и так поймут». Принаймні, такі аргументи озвучували різні бізнесові структури у відповідь на запити і прохання учасників спільноти українізувати комунікацію з клієнтами.

Митні війни і мовна проблема

Ще з часів СРСР активно утверджувалися стереотипи, що українська – мова села, нею розмовляє бідна, нечисленна та неосвічена меншість. Але, попри ґрунтовне зросійщення, всім смертям на зло українську назвали рідною 67,5% населення України – згідно з переписом населення 2001 року.

Засновник «И так поймут!» Роман Матис певен, що україномовних громадян було і є багато, але вони переходять на російську, хоча послуговуються рідною в побуті. Просто так звикли. Тому статистика, якою оперує бізнес, вибираючи мову для спілкування з клієнтами, не є правдивою.

Звідки береться статистика? Матис уважає, що більшість міжнародних компаній приходять в Україну зазвичай через Росію. Багато з них увійшли на український ринок у 90-их роках минулого століття та на початку 2000-их. З того часу мовна ситуація змінилася, а от мовна політика – ні.

Транснаціональні корпорації роблять гак через Росію, аби потрапити на наш ринок. Вони керуються обставинами і бізнес-логікою.

Доктор економічних наук, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий пояснює:

- Росія при ввозі на свою територію іноземних товарів виставила високі митні тарифи. Україна ж, навпаки, нуліфікувала чи йде до нуліфікації тарифів на імпортні товари. Тож, щоб завезти товари в Росію, недостатньо розмістити виробництво в Україні. Бар’єри все одно залишаються. Отже, треба розміщувати виробництво в Росії для того, щоб опанувати російський ринок. І з Росії направляти товари в Україну. Тому що в нас жорстких кордонів для ввозу з цього боку не існує.

За словами експерта, ми зараз пожинаємо плоди програної битви у сфері митної політики. Різні правила гри для України і Росії зафіксовані після вступу Росії до Світової організації торгівлі. «Там, де Україні не дозволили мати митні бар’єри на імпорт, Росії дозволили. І, не зважаючи на це, пустили до СОТ», – каже Лановий.

Але експерт певен: ми самі винні. Адже треба було висунути зустрічні вимоги Росії при підписанні протоколу з Україною. Домогтися, аби українські товари не обкладалися митом при ввозі в Росію. Натомість, наша влада закрила очі на все це і узагалі не вела ніяких переговорів з цього питання, не кажучи вже про висування вимог. Так ми програли битву за ринки. Один з наслідків -звуження сфери вживання української мови.

Русифікований інтернет

Чимось схожа ситуація з інтернетом. Ще один активний учасник руху «И так поймут!» – Сергій Плюснін, підприємець, що працює у сфері IT. Він стверджує, що український сегмент інтернету є частиною так званого «рунету».

Більшість кириличного контенту – російською мовою

Більшість кириличного контенту – російською мовою. Тут теж спочатку не було якихось «мовних змов», пробачте за тавтологію. Просто інтернет у Росії скоріше поширився і, відповідно, наповнився інформацією. Коли людина щось шукає в мережі, їй байдуже, ковбаса чи колбаса – аби знайти, де вона продається і скільки коштує. Тому україномовні в побуті користувачі у всесвітній павутині використовували російську.

На це відреагував ринок – навіть український бізнес, оприлюднюючи рекламу та опис товарів на своїх сайтах, робив це російською. Бо так їх швидше знайде потенційний покупець. Адже в першу чергу шукатиме саме цією мовою.

Онлайн-видання медіагрупи «Люкс» Mam.ua та myBank.ua базуються у Львові. Обидва стартували як російськомовні. З часом Mam.ua перейшов на українску, а інтернет-видання на банківську тематику залишило все без змін. Головні редактори розповіли, чому все відбулося саме так.

Діана Яворська, головний редактор сайту Mam.ua:

- Ми на Mam.ua спочатку мали в день приблизно дві тисячі відвідувачів. Відвідуваність зросла не внаслідок зміни мови, але внаслідок більш інтенсивного просування і наповнення сайту. У нас є користувачі як україно- , так і російськомовні. Чомусь переважають останні. Тут варто сказати, що географія відвідуваності – це Львів, Київ і три великі східні області України, які, напевно, більше говорять російською.

Наразі маємо 4000 відвідувачів на день. З огляду на те, що пропонує медіаринок та інтернет нашим мамусям, я би сказала, що російськомовних запитів від користувачів є більше. Тому простіше було прийти на ринок із російською мовою.

Але я думаю, що російськомовних сайтів на цю тему є достатньо і в Росії, і в Україні. Натомість, ми ввійшли на ту царину, де маємо менше конкурентів – через те, що ми стали україномовними. Зауважу, що конкуренція шалена – Mam.ua пише про ті речі, які актуальні для мам і в Росії, і в Китаї, і в Америці. Багато хто пише на ті самі теми. Якщо подивитись Топ-10 по нашій тематиці, то це будуть російськомовні сайти. Україномовний контент є, але його значно менше.

Тож мені здається, що краще робити щось своє. Я не скажу, що після того, як мова змінилася на українську, хтось скаржився і перстав ходити на сайт. Ні, ми продовжуємо розвиватись.

Тарас Островерх, головний редактор myBank.ua:

- Наш сайт наповнюється контентом на банківську тематику. Він був російськомовним і залишається таким. Є статистика, що російськомовні користувачі в інтернеті переважають україномовних.

Також є спостереження, що україномовного контенту є менше, ніж російськомовного. А україномовні готові йти на поступки і можуть спокійно користуватися російськомовним контентом.

україномовні готові йти на поступки і можуть спокійно користуватися російськомовним контентом

Це в той час, коли російськомовні користувачі менше йдуть на такі компроміси. Сайт – це медіабізнес, він має приносити прибутки. Тому є очікування, що з російськомовною орієнтацією він буде монетизовуватися краще. Хоча, якщо говорити про діловий ресурс і вибір мови вже з огляду на наявний досвід, україномовність сайту не означає, що ніхто туди не піде. Просто потрібен якісний контент, а також правильне позиціонування і просування.

До 99% нашого контенту стосується України, українських банків та страхових компанії. Тому ми з російськими ресурсами не конкурували і не конкуруємо. Що ж до статистики користування інтернетом в Україні, то ми нею користуємося при постановці стратегії розвитку сайту і переглядаємо її десь раз на півроку- рік. Згідно з останніми даними, користувачів інтернету більшає, але в пропорційному відношенні україно- і російськомовних змін не відбувається.

Україномовний споживач

Якщо підсумувати раніше сказане, то матимемо такий портрет україномовного споживача. Це ніби більшість населення України, але, з огляду на історичні передумови та специфіку наповнення ринку, люди свою україномовність ніяк не проявляють.

Користуються російськомовними послугами та товарами через відсутність або мінімальну кількість альтернативних варіантів. Часом навіть цієї альтернативи не шукають. Водночас, як каже Роман Матис, бізнес реагує на запит із боку користувача. Нема запиту – нема послуги. Все це можна зрозуміти. Але зрозуміти – не означає змиритися. Запит потрібно формувати.

– От над цим ми й працюємо. Ідея створення руху в тому, щоб оцю думку донести до споживача, – пояснює Роман. – Якщо для вас це питання актуальне і важливе, то ви можете поборотися за свої права.

Учасники руху «И так поймут!» моніторять інтернет на предмет наявності фірм, що нехтують україномовним споживачем. Звертаються в центральні офіси і представництва в Україні транснаціональних корпорацій. Пояснюють. Аргементують. Переконують.

«Тролі», – перша реакція фірми на звернення учасників руху. Та потім поступово приходить усвідомлення, що за вимогами/проханнями додати українську мову стоїть добре організована спільнота. Тут лікарі і юристи, програмісти і дизайнери, менеджери середньої ланки і маститі бізнесмени, держслужбовці і судді. У кожного з них різна мотивація, але мета одна – довести консервативним фірмам, що україномовний споживач існує, має голос і може за себе постояти.

Сергій Плюснін, підприємець (Львів):

- Я народився у Санкт-Петербурзі. Але, розумієте, мова для України – це певна точка диференціації. Якщо уявити собі, що у 1991 році Україна повністью перейшла б на українську, то, я думаю, нас це б відразу від’єднало від радянського контексту, у якому ми де факто досі ще перебуваємо. Є приклад країн Прибалтики, які відразу перейшли на іншу мову і зараз мають іншу ситуацію. Вони – частина Євросоюзу, а ми – російського простору. Тому що мова провокує перенесення в інший культурний, а отже – соціальний та економічний контекст. Не може бути й розмов про незалежність, якщо ми перебуваємо в культурному просторі іншої держави.

Владислав Лебединець, голова правління іноземної страхової компанії (Київ):

- Я давно збирався перейти на українську. Ну бо справді, я ж живу в Україні. Тож просто в один момент всюди, де тільки можливо, почав спілкуватися українською. Начебто в мене добре виходить, хоча 41 рік розмовляв російською. Друзів спочатку здивувала така зміна моєї поведінки, адже я народився в Росії і мати у мене – росіянка. Їм важко повірити в таке моє перевтілення (сміється).

Коли обирав машину, зупинився на тій, виробник якої надає документи до авто, веде сайт та сторінку у Facebook українською мовою. І на роботу беру україномовних працівників, а заповнені російською резюме навіть не розглядаю. Не тому, що люди розмовляють чи пишуть російською, а тому, що вони не знають або не бажають використовувати українську. Друга причина – вважаю таких претендентів неуважними, оскільки вакансія подавалася українською. Хочеш працювати – будь уважним.

Ден Овчарук, підприємець (Львів):

- Долучився до спільноти, бо це актуальне питання. Цікавить сам процес, реакція підприємців. А також те, як змінюється бачення проблеми іншими.

В мене був і є простий принцип. Ми в Україні, тому у державних установах та офіційних подіях – українська мова. Особисті справи – хоч вигаданою. Попри особисте ставлення, раніше мовне право не захищав. Зараз прискіпливіше ставлюсь до того, як зі мною спілкуються у державних установах.

До слова, я російськомовний

До слова, я російськомовний. Вивчив українську на другому курсі. Тому я не так гостро сприймаю російську. Але після останніх подій звертаю увагу друзів та самих підприємців, що вартувало б користуватись українською.

Зараз от запускаю інтернет-магазин українською, хоча, з точки зору охоплення кількості клієнтів, виглядає затія не дуже перспективно. Багато людей звикло ведуть пошук в інтернеті російською, оскільки Рунет більш динамічний та інформативний.

Роксолана Швайка вихователь, психолог у дитсадку (Донецьк):

- Я долучилась до спільноти, бо мене дуже зацікавила ідея, яку вони пропагують. Гуртом відстоювати свої права, мабуть, краще та ефективніше.

набридло, коли всі люди рівні, але одні рівніші за інших

Мені набридла позиція, коли всі люди рівні, але одні рівніші за інших. Коли я звертаюсь до російськомовних громадян російською – це ввічливість, а коли хочу, щоб до мене звертались українською, то шовінізм і ксенофобія. Хоч більшість моїх російськомовних співгромадян обов’язково вивчають українську мову з 1989 року. Та й взагалі, якщо відверто, теж мені проблема. Я ніколи не вчила білоруську, а коли спілкуюсь з білорусами (я українською, вони – білоруською), то майже все зрозуміло, а тут якісь труднощі створюють.

Живу все життя в Донецьку. У нас два варіанти: або асиміляція, або відстоювати своїх прав. Я не самотня тут у своєму прагненні – нас ціла громада. Може, в Донецьку далеко ще не все гаразд, але ж тут також і не випалене поле, як деякі намагаються показати. Тільки недобросовісні політики хочуть представити Донеччину як монолітно байдужий до всього регіон.

Методологія. Як відстоюють право на рідну мову

Учасники руху «И так поймут!» зазвичай навіть не знайомі між собою, не проводять якихось координаційних зустрічей, а кампанії планують безпосередньо в інтернеті. Левову частку організаційної роботи веде Роман Матис.

– Координую дії громади я один, – каже він. – Якщо хтось хоче долучитися, щось дізнатись, то усі питання ставлять мені.

Справа в тому, що активісти стикалися з провокаціями – їх пробували дискредитувати в інформаційному просторі. Тому зараз дуже і дуже обережні.

- Схема, за якою ми працюємо, виглядає так, – розповідає Роман. – Ми ставимо собі завдання. Це робота щодо того чи іншого конкретного бренду. Пріоритет – це компанї, що виробляють багато контенту. Себто, інформаційної продукції про певні види товарів, про які можна багато писати. Це мають бути товари, які цікавлять безпосередньо кінцевого споживача: побутова техніка, аксесуари, предмети розкошу, прикраси чи авто.

Активісти звертають таку увагу на великі корпорації, бо саме вони формують правила гри на ринку. Люди домагаються, аби принаймні на рівні з російською комунікація велася й державною мовою. Це стосується сайтів та акаунтів фірм у соцмережах; ведення документації (у тому числі гарантній, інструкції, цінників тощо); програмного забезпечення приладів із відповідною мовою в інтерфесах і меню тощо.

Спочатку хтось із учасників звертається із листом до офісу компанії. Якщо його «футболять», то до листування долучаються інші небайдужі.

Окрім листування з керівництвом, учасники ведуть боротьбу у соціальних мережах на сторінках таких брендів. Якщо й це не допомагає, пишуть у центральний офіс, хай він хоч у Китаї розташований. У крайньому випадку злісним українофобам оголошують бойкот, організовують антирекламу і заносять їх у «Чорний список» (з ним можна ознайомитися на сторінці спільноти у Facebook).

Зазвичай це буває у тих випадках, коли на численні прохання українізувати ресурс або ніхто не реагує, або реакція нахабна і зневажлива. Учасники руху запевняють, що намагаються бути максимально ввічливими і коректними. Якщо фірма йде на зустріч, то її заносять у «Список фірм, що поважають україномовного споживача». Цим списком користуються при покупках і пропонують його іншим.

Навіть негативний результат може приносити добрі плоди. Інтернет-магазин Rozetka відмовився від задоволення потреб україномовного споживача. Через декілька місяців їх основний конкурент – Deshevshe, – оновлює сайт.

Роман Матис про Розетку

Ресурс двомовний, але українська стає стартовою. І загалом україномовні послуги стають якіснішими, ретельніше прописаними, бо раніше працювали так-сяк.

Показовим щодо мовного питання Роман Матис називає підхід київського автодилера Fiat – «Італавто». Фірма вела комунікацію у Facebook виключно російською. Після спілкування з учасниками спільноти «И так поймут!» автодилер російськомовну сторінку просто закрив і почав роботу з чистого аркуша, вже комунікуючи українською мовою. До всього, «Італавто» роблять це настільки якісно, що кількість прихильників сторінки постійно зростає.

– Свого часу, коли вони змінили комунікацію, то активісти не могли натішитися, читаючи їхні нові записи. Зараз мають вдвічі більше вподобань від користувачів, ніж на попередній, російськомовній версії, – розповідає Роман.

Але «Італавто» – це лише із дилерів Fiat. Основний представник цього бренду в Україні фізично розташований в Одесі і україномовним споживачем вперто нехтує.

З аеропортом «Бориспіль» результату вдалося досягти швидко, «малою кров’ю» – участь в акції брала невелика група активістів. Сайт аеропорту був україномовним, а от сторінка у Facebook велася російською. Учасники руху просто почали звертатися до менеджерів сторінки. Переконали провести опитування, якою мовою вести комунікацію у соціальній мережі.

За результатами цього опитування аеропорт «Бориспіль» у Facebook перейшов на українську. Так само лише одного звернення було достатньо, аби на українську перейшли Toyota і Lexus. Тут уже прислухалися до аргументів на користь державної мови офіційні представники брендів в Україні.

Поступово спільнота з онлайну переходить в «реал». Одни з активних учасників руху “И так поймут!”, старший викладач ЛНУ Святослав Літинський подав позов до компанії Самсунг щодо відсутності на пральній машині маркування українською мовою, що є порушенням закону “Про засади державної мовної політики”.

Коли говорять про режим двомовності, то зазвичай мають на увазі: ви зобов’язані говорити російською

З відповіді Самсунг вбачається що вони не імпортують пральні машин з українським маркуванням (отже вся імпортована продукція, на думку позивача, ввозиться з порушенням законодавства). Крім того неправильне розуміння чи трактування маркування іноземною мовою може привести до виведення з ладу пристрою, втрати гарантійних зобов’язань, завдання матеріальної і навіть фізичної шкоди користувачу. Суд прийняв справу до розгляду наступне судове засідання відбудеться 25 березня.

- Коли говорять про режим двомовності, то зазвичай мають на увазі: ви зобов’язані говорити російською, – констатує Роман Матис. – Мене російськомовні друзі питають: навіщо ти цим займаєшся? Мовляв, у нас нема проблеми мови і це все в головах. Я тоді кажу: а яка вам до цього справа? Товари, оформлені російською, купити можете? Всю інформацію потрібну отримати? А я ні. Тому не треба мені розповідати, чим я не маю займатися. Про вас уже подбали. Тепер я прошу, щоб подбали й про мене.