Министр аграрной политики уверен: и гречки нам хватит, и хлеб дорожать не будет 31 августа 2010 Министр аграрной политики Николай Присяжнюк прогнозирует урожай гречки, в полтора раза превышающий потребление на внутреннем рынке в 2010 году, Об этом он заявил во время выступления в эфире Винницкой областной государственной телерадиокомпании «Винтера». «Я уверяю, что в этом году производство гречихи будет в 1,5 раза больше, чем мы потребляем», - сказал Присяжнюк. По мнению Присяжнюка, ажиотаж вокруг возможного дефицита и подорожания гречки возник из-за неурожая этой культуры в России. О том, что будет с урожаем и ценами на другие виды сельхозпродукции, министр рассказал в интервью "Газете..." - Николай Владимирович, как аномальная жара скажется осенью на стоимости хлеба? Стоит ждать повышения цены? - В этом году кризисного подорожания хлеба не будет. То же можно сказать и о двух первых кварталах следующего года. В случае увеличения затрат на производство хлеба, правительство предусмотрело компенсацию хлебопекам процентных ставок по кредитам, привлеченным для закупки зерна. Вместе с тем я подписал приказ, согласно которому Аграрный фонд ежемесячно будет реализовывать по 40 тысяч тонн муки по ценам, позволяющим снивелировать любое повышение цены. - Повышение цены на 5-10 % - это кризисный показатель? - Я говорю о вероятном подорожании в рамках инфляции. Никакого другого подорожания быть не может... http://mycityua.com/articles/country/2010/08/31/131640.html

Через напади на інспекторів ДАІ, які останнім часом почастішали, правоохоронці вирішили нагадати, що даішники мають право стріляти у водіїв.

Якщо у США місцеві дорожні патрульні у кожному бачать потенційного злодія, в Україні, навпаки, вважається, що всі водії - нормальні люди. Тому тримати громадянина на мушці "просто так" вітчизняним інспекторам заборонено.

Однак у ДАІ вирішили нагадати, в яких випадках водій може отримати поранення або й загинути від рук даішника, пише Сегодня.

Діставати зброю міліціонеру можна тільки у разі явної загрози йому чи іншим людям, а превентивно (спочатку вийняти пістолет, потім попросити у водія документи) заборонено, пояснив начальник прес-служби кримської ДАІ Микола Астапов.

Список правопорушень, через які можна отримати поранення або й загинути від рук даішника, виглядає так:

- напад на інспектора, що загрожує його життю і здоров'ю (з вогнепальною або холодною зброєю, лопатою, палицею, тощо);

- захоплення або спроба захоплення заручника (пасажира, пішохода, інспектора);

- спроба наїхати транспортним засобом (машиною, трактором, мопедом) на інспектора або інших людей (наприклад, понятих, свідків і потерпілого від ДТП, сторонніх);

- спроба втекти від переслідування на авто, якщо при цьому виникає небезпека для інших людей і автомобілів. У цьому випадку зазвичай стріляють по колесах;

- погрожування зброєю (автомат, пістолет, граната, ніж, навіть якщо це травматика, муляж або іграшка) інспектору або навколишнім людям;

- невиконання команди інспектора залишатися на місці або спроба заволодіти його зброєю;

- загроза чи спроба нацьковування навченого собаки (вівчарки, бійцівської, тер'єра) на інспектора та інших людей.

Коли інспектор не має права стріляти:

- якщо від куль можуть постраждати сторонні люди (пішоходи або, у випадку переслідування порушника, водії і пасажири інших автомобілів);

- коли перед ним вагітна, літні люди, людина з явними ознаками інвалідності (без ока, руки, ноги, тощо), неповнолітній. Заборона не діє в разі групового або збройного нападу таких людей, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, а також якщо у нападників є в руках зброя (наприклад, у вагітну з пістолетом або інваліда з рушницею стріляти можна).

Інспектор зобов'язаний:

- перед застосуванням зброї попередити про це голосом: "Стій, стріляти буду", потім зробити попереджувальний постріл вгору і лише потім стріляти на ураження. Приведення зброї в бойову готовність (явне зняття із запобіжника) також є попередженням про можливі постріли в зловмисника.

- завдати мінімальну шкоду здоров'ю нападника (стріляти в ногу, руку, а не в тулуб або голову).

- якщо нападник поранений, негайно надати йому медичну допомогу та повідомити про цей випадок безпосереднього начальника або чергового по ДАІ. ======

Для тих, до кого не зрозуміло: Даішники можуть вбивати людей за любим надуманим приводом, а потім будувати версії своїх "законних дій". http://www.segodnya.ua/news/14225794.html

Очередное повышение цены на этот продукт, ударило, в первую очередь по карману малообеспеченных слоев населения. Хлебопеки Луганской области называют 2 причины подорожания: 19 миллионов гривен задолженности и отсутствие муки.  Журналист свердловского корпункта телеканала «ИРТА» Анна Щелокова знает подробности «хлебной» ситуации.

 

 

http://irtafax.com.ua/news/2011-03-02-53.html

Історія з пораненням генерала ватутіна як і вся історія срср покрита мороком, ну не можливо було без брехні катам бути хорошими, не буває без брехні двох правд, неможливо заховати криваві руки по чесному а значить слід петляти, петляти так щоб вже ніхто не відрізнив правду від брехні. А правда таки пробивається на гору, надто багато брехні було та й винищити всіх не вдалось, не вдалось мізки промити, не вистачило ще декілька поколінь, щоб з людей зробити запрограмовані машини, хоча експерименти особливо боляче таки вразили частину України. Цікавтесь різними думками та робіть висновки самі, інформації зараз вистачає.

Таємниці поранення Ватутіна

29 лютого 1944 року. У супроводі 8 охоронців і штабних офіцерів Ніколай Ватутін виїхав до 60-ї армії.  При наближені до села Мілятин охорона почула попереду перестрілку, але проігнорувала небезпеку. Хоча за інструкціями мала одразу змінити напрямок руху. Згодом попереду виявили велику групу людей. Але колона далі продовжувала рухатись, доки по них, із засідки, на відстані 200 метрів не було відкрито вогонь. В описі бою його учасниками міститься низка принципових розходжень. Це стосується й участі у поїздці Нікіти Хрущова, і кількості машин, і кількості повстанців, і поведінки генерала та його охорони.  В одному місці чисельність партизанів називається біля 200-300 осіб, далі зменшується до сотні... А наприкінці виявляться, що їх було декілька десятків. Й, швидше за все, це був не бойовий підрозділ УПА, а місцева самооборона. Описання характеру бою теж викликає багато запитань - починаючи від твердження Жукова, що Ватутін особисто очолив оборону, і аж до того, що його пораненого винесли бійці з автомобіля. Місце поранення говорить, що обидва твердження очевидно надумані. Адже як в автомобілі куля могла вдарити знизу, коли стріляли збоку? Так само, як і описання геройської поведінки генерала, коли він нібито особисто очолив оборону. Дослідник Грішин у статті "Загадка гибели генерала Ватутина" для характеристики події взяв за епіграф слова Лєрмонтова:  Гарун бежал быстрее лани, Быстрей, чем заяц от орла, Бежал он в страхе с поля брани... І це, очевидно, правда. Бо тікали так, що партизанам залишили всі штабні карти разом із генеральською шинеллю. Реконструкція бою виглядає приблизно так. Після перших пострілів, коли машина застрягла, Ватутін із солдатами швидко відступив до найближчого придорожнього рову й заліг там. От тоді куля й вдарила його ззаду у верхню частину стегна. Але кулі не літають колами - пролетіла над головою, повернулась назад і попала в ногу? Стріляли не з лінії фронту повстанців, а з тилу?  Дослідники тих подій зауважують, що саме в той час у районі описуваних подій перебувала розвідувально-диверсійна група держбезпеки "Тайга", яку особисто опікував терорист № 1 Павло Судоплатов - спеціаліст по прибиранню неугодних Сталіну фігур. Суперечливість фактів, а також сталінська традиція для постраху вбивати своїх, робить це припущення цілком імовірним.

Свідчення дочки генерала Ватутіна

У київському госпіталі у Ватутіна почалася гангрена, яку легко можна було вилікувати, застосувавши американський пеніцилін. Однак сталін особисто найсуворіше заборонив його використовувати при лікуванні генерала. Про це прямо говорили Хрущов та інші свідки тих подій. І це - доведений факт, що визнається всіма істориками. Звичайно, можна прикидатися дурниками, як це роблять деякі дослідники, і все списувати на маніакальну підозрілість сталіна. Той, нібито, остерігався отруєння генерала американськими ліками. Проте кобу можна запідозрити багато в чому, але тільки не в наївності. Бо одночасно у всій країні й у тому ж госпіталі, де лежав генерал, пеніцилін масово використовувався для лікування поранених солдатів і офіцерів, рятуючи життя сотням тисяч людей. Чому ж лише Ватутіну він міг зашкодити? На справжні наміри Сталіна опосередковано вказує ще одне: категорична відмова Ватутіна від'їздити на лікування до Москви. Певне, генерал сподівався, що у прифронтовій зоні, подалі від Кремля, йому вдасться вижити. А там, чого доброго, удасться змінити гнів на милість злобного тирана. Та, як показала дійсність, це були марні сподівання. Ще в 2000 році газета "Столичные новости" надрукувала інтерв'ю з дочкою Ватутіна, яка перебувала тоді в Києві біля батька. Вона яскраво описує ту ситуацію: "Півтора місяці тато лежав у госпіталі. Казали: "Все нормально, чекайте..." Майже кожен день до батька приходив Хрущов, не казав нічого істотного, потискав руку і йшов собі. У тата почалася гангрена. Він просив: "Відріжте мені ногу, чорт із нею, буду жити без ноги". Батькові кололи знеболювальне, але все одно він був у жахливому стані. Генерал, герой війни, кричав благим матом на всю лікарню. Лікарі приходили до палати і обурювались: "Не обманюйте, вам не боляче, перестаньте над нами знущатись...". Нога загнивала, звідти буквально вилазили черви. Почалось зараження крові. 15 квітня 1944 року тато вмер...".

На запитання кореспондента: "А ви переконані, що Ніколая Ватутіна просто "прибрали?" - Олена Ватутіна дає однозначну відповідь: "Це був наказ Сталіна". Власне, для родини Ватутіна ім'я його справжнього вбивці не було секретом ніколи, як і для всієї тодішньої радянської верхівки. Бо, у значній мірі, демонстративне знищення відомого воєначальника символічно попереджало, що ніякі заслуги, ніяка слава не врятує від помсти вождя. І тільки тваринна відданість, і послух можуть служити примарною гарантією безпеки. І таку поведінку потрібно щоденно демонструвати. Як це робили, наприклад, Калінін і Молотов, дружин яких Сталін відправив у табори, хоча названі опричники йому фактично нічим не загрожували. Все це робилося лише для утримування останніх у відповідному тонусі. Таку ж роль своєрідного "жертовного барана" для постраху найближчого, особливо військового оточення, і мала відіграти своєрідна страта Ватутіна.

Генеральський розмах

Колишній розвідник, а згодом офіцер з особливих доручень при генералові армії Ватутіні, капітан Юрій Коваленко наводить шокуючі факти ставлення вищого армійського керівництва до новомобілізованих із лівобережної України. У цьому питанні ані Жуков, ані Ватутін не відрізнялися один від одного. Коваленко переказує розмову, що відбулася, за його словами, у штабі за участю Георгія Жукова. На зауваження когось зі штабних офіцерів, що для новомобілізованих лівобережних українців не вистачає обмундирування й зброї, він сказав: "Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они - предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать". І їх кинули в крижані води Дніпра, без обмундирування, з однією гвинтівкою на десятьох. Правдивість цих слів підтверджують праці багатьох істориків, зокрема, Володимира Кучера та Петра Чернеги, у книжці "Україна у Другій світовій війні (1939-1945)". 

Такою була ціна перемоги. Ціна, у якій українці були звичайним гарматним м'ясом у далекосяжних геополітичних намірах їхніх начальників. http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/5/4960514/

.................................................................

«Генерала Ватутіна до вищої міри покарання засудив провід УПА» - Сотенний УПА Мирослав Симчич 

1 - Повернімося до діяльності УПА. Проти повстанців діяло не лише НКВС. Винищення бандерівців було «золотою мрією» більшовицької партизанщини. Ставив собі такі плани і керівник чи не найпотужнішої російської партизанки - Ковпак. Ніколи не мали приємності зустрічатися з ним?  2 - Я не бував у ті часи на Волині, тому з Ковпаком не зустрічався. Але після того, як його розбили німці, по наших селах блукало багато «ковпаківців». Вони просили, а бувало, що й відбирали у наших людей їжу. Згодом багато хто з них перейшов у ряди УПА і воював до кінця.  Ті хлопці розповідали, щодо Ковпака пішли, бо не мали вибору - не знали, куди податися: іти у Німеччину під англійські й американські бомби не хотіли, служити до німців - тим паче. Ковпак якраз підбирав собі людей, то вони і прибилися до нього. Не за ідею - для того, аби лишень якось пережити скрутний час. 1 - Одним із найбільших ворогів повстанців був радянський генерал Микола Ватутін, якого упівці буцімто вбили. Втім за іншою версією, смерть генерала була прозаїчнішою. Кажуть, його доконала гангрена?  2 - Брехня. Ватутін був здоровий, як слон, а вбили його за те, що він нещадно гнав свою армію Лівобережжя: своїх чоловіків-українців він не вдягнув, не озброїв, не вишколив, а коли дійшов до Дніпра, то весь той натовп загнав у воду - пливи як хочеш, виживав один з десяти. Він втопив безліч ні в чому не винних людей. Генералів які займалися лише боєм із німцями ми не чіпали, але Ватутіна як злочинця провід УПА засудив на вищу міру покарання. Довго він не потрапляв нам до рук. Проте згодом вскочив у нашу засідку, був смертельно поранений і в шпиталі помер. 1 - Ви на власні очі бачили, ж загинув Ватутін?  2 - Ні, доля звела мене з одним стрільцем, який був у тій засідці. Він родом із Волині, відбув двадцять літ каторги. Найвищу міру кари той хлопець отримав за те, що, коли втрапив у руки ворога, на ньому була ватутінська шинель. Він мені переповідав ті події так: розвідка донесла, що Ватутін їхатиме з групою у Житомир (не пам'ятаю точно, звідки він прямував, здається, з Києва). На шляху генерала стрільці влаштували засідку з трьох сотень вояків.  Машини під'їхали - стрільці відкрили вогонь. Куля не вибирає, Ватутін чи не Ватутін. А те, що у нього була гангрена, — це брехня. Він ішов разом із діючою армією і був здоровий, нічого йому не бракувало, просто поранили його так, що лікарі не змогли врятувати.  1 - Пане Мирославе, зараз чи не найбільше суперечок точиться стосовно того, прирівнювати в правах повстанців і радянських солдат чи ні. Чи бачите ви можливість примирення між вояками Червоної армії та УПА?  2 - Між тими, хто воював у Червоній армії, і нами на сьогоднішній день немає ніякого антагонізму. У нас є антагонізм з так званими героями, які були в КДБ і у совєцьких каральних структурах, які нас били. З ними у нас антагонізм залишиться, поки будемо живі.  1 - Ну а офіційне примирення між вояками УПА та Червоної армії можливе?  2 - Ми, ветерани УПА, разом із ветеранами війни проводимо збори, разом зустрічаємося, разом святкуємо тощо... Вони - теж українці, а що пішли до Червоної армії воювати, то так склалася воєнна обстановка. Наші вороги - це оті кадебісти. Прості солдати Червоної армії і ми - абсолютно однакові. Вони нас шанують, а ми шануємо їх.

http://www.partyzan.kiev.ua/History/vas_symch.htm

Безответственность является как бы синонимом всего, что происходит в нашей жизни. Мы привыкли к тому, что никто ни за что не отвечает. Дороги разбиты – спросить не с кого, повышаются тарифы, а качество услуг остаётся на том же уровне – тоже нормально, канализационные стоки потоками бегут по тротуару – устоявшаяся норма жизни. Нахамили в райисполкоме, водитель в маршрутке послал туда, куда не ступала нога человека – возмущаться бессмысленно, жаловаться некуда.

Во всём этом просматривается типичный совковый подход к клиенту – кто помнит поведение продавцов в советских магазинах, тот поймёт о чём речь. Складывается впечатление, что тебе делают невероятное одолжение тем, что берут у тебя деньги и отпускают товар. Слава Богу, в сегодняшних супермаркетах продавцы научились вежливости, по крайней мере, в большинстве.

Но получается так, что аналогичное отношение к клиенту перекочёвывает и в другие сферы жизни – не только дороги, маршрутки и коммунальная сфера являются рассадником безответственности. В некоторых казалось бы цивилизованных сферах услуг практикуется то же самое.

Реальная, недавно произошедшая история.

Интернет – что можно придумать прогрессивнее? На нём завязано очень многое, во всяком случае, в сфере онлайн-СМИ это просто незаменимая вещь. Нет интернета – нет работы. А вот когда его нет начинается та самая безответственность.

И вот это случилось – не в первый раз, между прочим. Интернет упал. Звонок в службу поддержки провайдеру. На все вопросы один ответ: не знаем, не работает, выясним почему сразу починим.

Интернет отсутствует два часа. Повторный звонок провайдеру. Всё такой же спокойный и безучастный голос на том конце провода обещает, что завтра в 10 утра «к вам придёт наш мальчик и всё починит». Всё. Рабочий день закончился преждевременно.

Утро, 10 часов. Интернета нет, мальчика тоже нет. Очередной звонок в службу поддержки. Ответ ошеломляет: «а кто вам сказал, что он придёт в 10 часов?  Нет, он придёт в первой половине дня». Замечание, что вот уже половина рабочего дня потрачена в пустую, никого особо не беспокоит – голос на том конце провода не утратил убийственного спокойствия. Да и чего ему беспокоиться – зарплату ему платят, очевидно, за присутствие в офисе, а не за довольных клиентов.

Половина первого. Первая половина дня неуклонно близится к логическому завершению. Очередной звонок – очередной ответ: «мы в курсе (читай: «как вы нас задолбали»), занимаемся, ждите». На вопрос «сколько можно ждать» и «кто оплатит убытки» – «мы ничего сделать не можем, ждите, к вам уже вышел человек».

13-30. Интернет заработал. Неизвестно стараниями ли провайдера или просто что-то само собой включилось. В офис так никто и не пришёл.

55 гривен в месяц за безлимитный интернет как бы небольшая сумма, если пересчитать на дни – 1,66 в день, сущие копейки. Которые никого не спасут. А фактический ущерб от неэффективно потраченного рабочего времени? Об этом речь вообще не идёт. В договорах, которые подсовывают интернет-провайдеры клиентам, по этому поводу написано что ни в коем случае никогда и ни за что они ответственности не несут. И так везде. К слову, такая же ситуация и с размещением сайтов в интернете – если ваш сайт не работает, пусть даже и по вине вашего хостинг-провайдера, пусть даже несколько дней, ваши проблемы никому не интересны, об этом в договорах также написано. А альтернативы нет, потому что у всех остальных то же самое.

Вот и приходится перестраховываться, подключаться дополнительно к другим поставщикам услуг, переплачивая деньги. Пусть небольшие, но деньги. Которые ещё заработать надо.

Это я затронул только одну сферу, но подобная ситуация практически везде. Суть в том, что вездесущая безответственность для нас стала нормальным явлением. Мы сами её порождаем, поощряем, плодим и терпим. И при этом хотим жить «как в Европе», а желательно даже лучше. Но до тех пор, пока наш менталитет не коснутся серьёзные изменения, всё это не более чем бесплодные фантазии. Автор: Сергей Сакадынский http://sakadinsky.org/?p=323#more-323

Міністерство економіки 15 лютого погодило КМДА закупівлю послуг з річної оренди приміщень у будівлі ПАТ "Київ проект" на вул.Богдана Хмельницького, 16-22.

Оренда трьох кабінетів №1203, 1204, 1303 обійдеться бюджету столиці в 750 тис грн.

В обґрунтуванні закупівлі, проведеної за неконкурентною процедурою "закупівля у одного учасника", повідомляється, що ці приміщення були вперше орендовані 13 лютого 2010 року. Також повідомляється, що кабінети орендуються через нестачу вільних приміщень в будинку столичної мерії.

"У зв'язку з відсутністю вільних приміщень в адміністративній будівлі  Київської міської державної адміністрації, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 36, Головному управлінню, необхідно орендувати окреме приміщення для розміщення в ньому власного офісу", - йдеться в обґрунтуванні. http://kiev.pravda.com.ua/news/4d6d10643bf6e/ Хто з’їв дитячі сніданки? Насправді, повноцінне харчування учнів 1-4 класів, безкоштовне гаряче та дієтичне харчування учнів 5-11 класів передбачені Законами України та Постановами Кабінету Міністрів України. І те, що місцева влада виконує ці норми не можна вважати досягненням. У Києві, вочевидь, ситуація інша – тут з прямого обов’язку вирішили зробити сенсацію, даремно сподіваючись, що ніхто не помітить. Право на безкоштовне харчування у школі мають «пільговики» - діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти з сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», діти, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. Крім того, діти мають бути забезпечені спеціальним дієтичним харчуванням за висновком медкомісії. Всі інші школярі, які не потрапляють під категорію пільговиків за соціальним статусом чи рекомендацією лікарів – змушені харчуватися, хоча і за пільговою ціною, але платно. В рамках реалізації соціально-орієнтованої муніципальної політики, з 2006 року, згідно з Розпорядженням КМДА № 1301 від 30.08.2006 р., підписаним Л.М. Черновецьким, абсолютно всі учні 1-11 класів, навіть ті, які не належали до пільгових категорій, забезпечувалися так званим «другим сніданком». «Другий сніданок» включав у себе вітамінізовані напої, молоко, кисло-молочні продукти, соки і хлібо-булочні вироби або глазуровані пряники чи вівсяне печиво. Ця практика була збережена навіть у кризових 2008-2009 роках…

І вдарив бій, преславний бій, - Бій зла з добром, зими з весною. Бій тьми із сонцем золотим, Неволі з волею святою... В квітні місяці Україна святкує 65 – ту річницю героїчного бою загонів УПА з військами НКВД. Цей найбільший в історії УПА бій, відомий як Гурбенський, відбувся у квітні 1944 року на терені сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей. У цей час радянсько-німецький фронт вже перекинувся на захід і зупинився під Бродами. У тилу радянської армії опинилися значні з’єднання УПА, які до цього вели кровопролитну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами. Радянські війська розраховували оточити групу УПА-Південь в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів – для того, щоб її повністю ліквідувати. З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника – “Енея”) та з’єднання УПА-Півден (під командуванням Василя Кука – “Леміша”). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 – 3,5 тис. вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира” або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Сили Внутрішніх військ НКВС виглядали значно серйозніше, за різними даними – від 20 до 35 тис. чоловік. Сюди входили 4 бригади, частини Червоної Армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу. Наступ військ НКВД розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів по лінії Обгів-Острог-Шумськ-Кременець. У підлісних селах Антонівці, Андрушівці, Обгів відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори-Гурби-Мости-Святе-Мощаниця-Обгів. Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони (Мости-Будки-Хінівка-Гурби), що його займав курінь Сторчака. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог панічно втік. Перший наступ було відбито. Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони. Відтинок командира Яструба, не витримавши натиску, почав відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Слід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Тут у нерівному бою загинули курінний Сторчан, четверо старшин та 60 повстанців. Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу – майора Миколи Свистуна (“Ясеня”): “Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. Андрія з півн.-зах. сторони на південь, на Гурб. Гору (год. 11), які геройські держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р Довбенко, Бува¬лий, Балабан. В цей час, коли окружені “сторчанівці” боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати кур. Доксу, але на зайняте к-ром Доксом становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін...”. Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “гурбенський котел” та захопити Гурбенську Гору. Під умілим керівництвом командира Василя Кука, бійці УПА почали в трьох напрямах прориватися до Дерманського лісу. В запеклому бою кільце оточення вдалося прорвати. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів-Шепетівка; відділи “Ясеня” і “Дока” пішли у напрямі на Клевань.

І хоча радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягнути своєї основної мети – ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, але й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь зуміли врятувати найбільш досвідчений елемент повстанської армії, вивівши його з “Гурбенського котла” й двома великими групами з боями пройти сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою – в напрямку Сходу.

Гурбенський бій – яскрава сторінка історії нашої державності, свідчення звитяги і духу Української народної армії проти загарбників. Слава Україні, слава героям Гурб!

Бій під гурбами  зсилка з Вікіпедії.

Государственная служба статистики сообщает, что в 2010 году реальный валовой внутренний продукт повысился на 4,2% по сравнению с аналогичным периодом 2009 года

"Проблема экономического роста Украины связанна с тем, что у нас не создаются новые предприятия. Если посмотреть на экономическую политику нашего правительства, то можно увидеть, что эта политика не создает никаких новых производств, не способствует развитию внутреннего рынка", - такое мнение высказал эксперт-экономист Борис Кушнирук..

По словам эксперта, поскольку в Украине практически не создается новых предприятий, которые производили бы новые товары и услуги, то экономический рост Украины всегда будет зависеть от роста мировой экономики.

"Тот рост, который мы сейчас имеем, связан не столько с действиями правительства, сколько с удачной внешней конъюнктурой. Выросли мировые цены на продукцию металлургии, химпрома, машиностроения и продукты питания. И пока на мировых рынках все хорошо, экономика Украины также будет демонстрировать рост, но как только там произойдет падение – в Украине все упадет в два раза больше", - сообщил Кушнирук.