На судовому процесі під керівництвом Родіона Кірєєва крім головної жертви давно з'явилися жертви подрібніше – регулярне вигнання з залу суду представників фан-клубу Тимошенко стало вже звичним фоном. Але на за словами лідера ГО «Новий Київ» Зоряна Шкіряка, який регулярно чергує в Печерському суді, він отримав інформацію про підготовку провокацій проти нього з подальшим арештом. Шкіряк вважає, що підкиданням йому наркотиків, зброї або чимось подібним влада спробує «закрити йому рот» і «тримати на гачку». Екс-депутат Київради від «Нашої України» запевняє, що не женеться за «дешевим піаром», але при цьому явно розраховує всіма способами бути на очах у Тимошенко, з якою і пов'язує свою найближчу політичну кар'єру.

До Печерського суду щоденно ходять десятки депутатів від БЮТ та НУНС. Чому, як ви стверджуєте, органи вирішили взятися власне за вас? Тому що у вас недоторканості нема?

Стосовно мене ці речі почалися не вчора і не сьогодні, а тривають вже довгий період часу. Мої політичні заяви ніколи не були огульними, а були достатньо змістовними, і, звичайно, моя позиція після приходу до влади Януковича залишається незмінною: я вважаю його нелегітимним Президентом, закликаю до повалення режиму і при цьому наголошую, що це має бути зроблено в конституційний спосіб. І я переконаний, що не один отримую такі сигнали. Просто є люди, які про це говорять, і є ті, які замовчують. В цій ситуації я взяв на себе відповідальність, і, повірте, що мені це рішення далось нелегко. Але я маю відповідальність перед своїми рідними і перед своєю командою. І я маю абсолютні підстави для такої заяви. Оскільки вони не можуть мене більше ні за що зачепити, для них на сьогоднішній день будь-яка персона чи політична сила, яка має електоральну підтримку чи може мати її в майбутньому, викликає певну загрозу.

А що ви маєте на увазі під тим, що це все не сьогодні почалося? За вами слідкували чи що?

Ви намагаєтесь мене загнати в якийсь шпіонський бойовик. Але мушу вас розчарувати – якби це був шпіонський бойовик, ми б з вами тут сьогодні не сиділи. Мова йде, в першу чергу, про всілякого роду технологічні попередження, що мені потрібно триматись себе в узді. Це стосувалось моїх заяв принаймні з осені цього року.

В.Домонтович. «Розмови Еккегартові з Карлом Ґоцці»

Саме так назвали Івана Дзюбу автори довідки, скерованої у січні 1972 року з КҐБ УРСР до ЦК Ком­партії України. Іван Дзюба був на прикметі у КҐБ давно, маючи в оперативних документах псевдо «Лі­те­ратор». Власне, літератором він і був. Молодий, але вже на той час популярний літературний критик-нонконформіст, не міг не потрапити «на облік», оскільки сповідував занадто вже незалежні погляди, вибивався своєю поведінкою зі стандартів, за якими будували життя та кар’єру його «брати по цеху».

диверсією противника» (на місцях це були 5-ті управління/відділи/відділення) Дзюба закономірно став одним з їхніх найголовніших клієнтів. Використання аґентів, довірених осіб, служби зовнішнього спостереження, перлюстрація кореспонденції, так званих оперативно-технічних засобів — увесь цей набір засобів роботи каґебістсь­ких структур повною мірою торк­нувся Івана Дзюби. Тим більше загострився інтерес спецслужби до нього з появою у 1970 році в УРСР нового шефа місцевого КҐБ Віталія Федорчука, який почав спеціалізуватися на відстежуванні та погромних акціях проти «українських націоналістів».

У 1965 році Іван Дзюба напи­сав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?», в якому крити­кував те, що в СРСР називали «на­ціональною політикою». Ще під час роботи над рукописом Дзю­ба давав друзям і знайомим читати чорнові варіанти своєї праці, а після закінчення він надіслав памфлет водночас на адресу кількох владних партійно-державних інстанцій, пояснюючи, що не слід заарештовувати тих, хто виступав за інтереси укра­їнсь­кої культури. Наприкінці своєї розвідки Іван Дзюба доходив висновку про те, що «процес денаціоналізації й русифікації є колосальним мінусом для справи соціалістичного демократизму і має об’єктивно реакційне значення».

у «суперечки між добрими й лихими духами». Почав, ще до кінця не розуміючи, що з того буде, які матиме наслідки.

Современное общество фрагментировано и разделено на сегменты, чьи интересы зачастую прямо противоположны. Многочисленные попытки анализировать его и взаимодействовать с ним, оперируя обобщёнными понятиями «классов», «страт» или прочих устаревших классификаций, неизбежно терпят провал. Равно как и попытки создавать объединения по принципу «рабочий класс», «крестьянство», «предприниматели» etc.

Аналогично провальными являются и солидаристские попытки создать идеологию, которая бы устраивала всех. Ещё Маркс и Ленин писали о гибельности и безнадёжности подобных попыток (но кто сейчас читает Маркса и Ленина?). Они неизбежно вырождаются в партийные проекты, обслуживающие интересы крупного капитала (спонсоров), прикрывающиеся лево-популистскими лозунгами. Скучно.

Попытки некоторых «протестных активистов» заигрывать с олигархическими структурами и искать с ними компромисс напоминают мне попытки уговорить вампира пить молоко или научить глистов быть самодостаточными организмами. Я могу приводить десятки примеров, доказывающих, что паразиты не умеют, не могут и не хотят вести себя иначе – они способны только на грабёж и хищения.