Приватизація «Святої Русі» триває, або Що означає для України Десятинна церкваПідготували Марія ТОМАК, Іван КАПСАМУН, «День»
Учора в Третьяковській галереї в Москві за ініціативи російського президента Дмітрія Медведєва відкрилася масштабна виставка «Святая Русь», котра пізніше буде представлена також у Санкт-Петербурзі. Російські ЗМІ повідомляють, що вона присвячена давньоруській культурі, а на сайті Третьяковської галереї виставка названа «унікальною за масштабом та значимістю виставкою шедеврів російського мистецтва X — XIX століть». По суті ж, цією експозицією Росія атакує українську «ДНК» та ідентифікацію, всуціль приватизовуючи історію та культурну спадщину України часів Київської Русі.
Насправді ця експозиція (щоправда, з деякими змінами) виставляється вже вдруге. А вперше вона була представлена в серці мистецької Європи — Паризькому Луврі під назвою «Holy Russia» (у перекладі «Свята Росія»): «Російське мистецтво від Початків до Петра Великого». В Москві ж її назва зазвучала вже як «Святая Русь». Відчуйте, як то кажуть, різницю та підміну понять. До речі, «Holy Russia» в Луврі була організована за підтримки Газпрому.
Інформацію про виставку досі можна знайти на офіційному сайті музею louvre.fr. Представили її як «послідовне знайомство з давньоруської культурою — від скіфських кам’яних баб до архітектурного макета Смольного монастиря в Петербурзі». А тривала вона протягом майже трьох місяців минулого року
Власне, «День» уже згадував про цю експозицію. Львівський мистецтвознавець Христина Березовська, яка випадково бачила її, писала в матеріалі для «Дня»: «На центральному табло цієї експозиції — фотографія нашої Софії Київської з підписом «Російська пам’ятка, яка розташована на території України». А поруч — чимало українських ікон — Володимирська, Петровська Богоматір ХІІ ст., теж представлених як зразки російського мистецтва. Ми знаємо, що іконописна російська школа виникла тільки у ХVII ст., тобто навіть хронологічно ці ікони не можуть бути російськими. Але... Металеві нашивні прикраси з Товстої Могили, галицькі колти з орнітоморфними емалевими зображеннями й чимало інших предметів із власне українського мистецького «фонду» були представлені на виставці в Луврі як зразки «російського мистецтва». І саме це «російське мистецтво» французькі журналісти слухняно та бездумно «піарили» на шпальтах своїх газет і журналів. Для пересічних французів різниці між словами Russia та Rouse немає». Христина навіть описувала, як «українська діаспора звернулася до Лувру з листом, в якому висловила своє здивування: як така поважна мистецька установа з високим кредитом довіри елементарно не перевірила достовірність інформації? У відповідь прозвучало: «Вам самотужки потрібно пильнувати свою культуру».
Це не що інше, як інформаційно-культурно-генетична війна, яка ведеться проти України — і на її власній території, і в світі, і про яку Україна часто-густо навіть не здогадується. Парадокс, але Росія в Європі почувається значно вільніше та розкутіше за Україну, вона собі може значно більше дозволити. Зокрема, за рахунок бюджетів, якими розпоряджається. Так чи інакше, організувати виставку в Луврі — задоволення не з дешевих. Але бентежить насамперед інше. З тим, що нам «самотужки потрібно пильнувати свою культуру» не посперечаєшся, але ж і Лувр — не пересічний виставковий майданчик, а, як і будь-який інший музей він є передусім науковою (!) установою... яка включається в процес легітимізації, мабуть, однієї з наймасштабніших фальсифікацій в історії людства. Освячуючи «Святую Русь», Лувр, свідомо чи ні, заперечує українську ідентичність та Україну як частину європейського простору. Не найліпший сигнал для України. Знову.
Росія декларує свою святість, але водночас залишається вірною Сталіну. Під час однієї з дискусій, присвяченої десталінізації, в ефірі російського телеканалу «Совершенно секретно» один із експертів сказав: ті, хто зазіхає на образ Сталіна, повинні мати на увазі, що 90% сучасної російської ідентичності — це Сталін, тому той, хто його атакує, — розвалює Росію. Виробляючи християнський флер на експорт і для внутрішнього вжитку, Росія не може розпрощатися ні зі своєю радянською спадщиною (за якою чимало зовсім не християнських учинків), ні з більш ранньою імперською, яку так само складно «звинуватити» у надмірній християнській моральності. У цьому полягає великий російський парадокс, якого Європа вперто не бажає помічати (вбачаючи у ньому все що завгодно — ексцентричність, безкраїсть російської душі — тільки не те, що є насправді) і жертвою якого була та ще досі є Україна.
Луврська виставка мала грандіозний (навіть за мірками паризького музею) успіх серед публіки та преси. Її відвідало близько 260-ти тисяч осіб. І як, цікаво, Україна збирається долати цю тотальну брехню загальносвітового масштабу? Можливо, нам знову ж таки допоможуть Гарнюня та Спритко, посли нашої ідентичності у світі?
Суттєва річ. Як зазначила в інтерв’ю gazeta.ru куратор виставки «Святая Русь« Наталія Шередега, серед експонатів, виставлених у Третьяковці, є... фрагменти розпису Десятинної церкви в Києві. Саме тієї, яку позаминулої ночі без зайвих церемоній захопив Московський патріархат (детальніше про ситуацію та з цього приводу коментарі експертів читайте на шпальті «Суспільство»). А це означає, що наше «ДНК» продовжують атакувати. На різних напрямках та з різним рівнем агресії. Хоча методи «навернення», по суті, не надто змінилися. Виставка в Третьяковці, яка дивним чином перегукнулася з актуальними подіями в Києві довкола Десятинної церкви, виглядає як продовження дуже старої історії про світ цивілізований та світ варварський, про світ християнський та, як писали на середньовічних мапах у напрямку Сходу: «hic sunt leones» , тобто територію, де «живуть леви», про загрозливу та хижу землю, у «святості» якої не залишилося більше нічого святого.
