По моєму - це головна причина безладів у Львові!
- 19.05.11, 09:18
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
"Величезною завадою у боротьбі –
[є] відсутність чекістів-українців".
Ф. Дзержинський 25 червня 1920р.
Щось забагато в оточенні українського президента наших знайомих. Їй Богу, за Ющенка такого не було. У Гуманітарній раді, Шевченківському комітеті, прес-службі... Звичайно, це не близькі друзі, але багато кому з них ми не гребували потиснути руку, а інколи навіть було і чаркували.
Навіщо всі вони Януковичу? Чому кадровики Банкової за перевіреним рецептом не скомплектували усі ці органи за рахунок донецьких?
Відповідь на це питання нам підказала цитата з листа Дзержинського власному заступнику – Ксенофонтову. Цитату цю ми зустріли випадково, читаючи біографію Махна, сказати чесно, найбільше нас вразила дата – червень 1920 року. Що, тоді і справді не було українських чекістів?
Наскільки нам відомо, Всеукраїнська ЧК була створена ще у вісімнадцятому. А це означає, що за два роки ані розстріли, ані шантаж, ані залякування не примусили українців служити карателям. Звучить дивно, особливо як на нинішню українську самооцінку.
Звичайно, ми розуміли, що йдеться не про повну відсутність українців–"по пачпорту", а скоріше про жорсткий дефіцит чекістів "від пуп’янка" місцевих.
Це теж вдавалося дивним, а проте підстав не вірити керівнику ВЧК ми не мали. Тому вирішили приймати це як доконаний факт. І факт цей подарував нам новий погляд на історію минулих та хроніку поточної окупації України.
Як знають усі, саме у двадцятому році українські повстанці дуже успішно тримали фронт проти більшовицьких карателів, попри те, що на тих цілодобово працювали Тульські зброярі, а українці постачалися хіба здобутим у боях. І здається, корінь цього успіху саме у цитаті, винесеній у епіграф.
А й дійсно. Військові окупаційні хвилі котилися потужно і безжально, але карателі ішли далі, а випалена і розстріляна Україна піднімалася знову. Саме у такий спосіб боролися найбільш успішні повстанці – Холодноярська республіка та армія Нестора Махна.
І протистояти цьому перманентному відродженню комуністи змогли тільки за рахунок зміни національної політики, яке забезпечило залучення на бік окупантів хоч якоїсь частини корінного населення – найбільш зневірених та заляканих.
Наступна спроба всеукраїнського повстання було подавлена голодом у тридцять третьому. Тоді вже чекістів-українців було доста і саме це гарантувало успіх карателів.
Тому коли у сорок четвертому стало питання упокорення нових українських земель, цей рецепт був застосований одразу ж. "Істрєбітельниє отряди", прозвані в народі "стрибками" були наріжним каменем чергового етапу окупації – нащадки Дзержинського вміли робити висновки з власних помилок.
Але зверніть увагу, що слід за військовим упокоренням незмінно йшло упокорення культурне. "Поступившись принципами" і дозволивши розквіт національної культури у двадцяті, вже на початку тридцятих більшовики ретельно перетворили українське відродження на розстріляне, залишивши живими лише культур-чекістів.
У сорокові ж услід за озброєними "стрибками" у ідеологічний бій одразу було кинуто "стрибків" гуманітарних.
Звичайно, не усі ланцюгові інтелігенти мали шанс стати вишнями і галанами – хтось через брак агресії, хтось – через атавістичну і ретельно приховану совість. Та роботу знаходили всім. Не вмієш проклинати ворогів – прославляй вождів. Ну а якщо з прославлянням не аж як виходить, тоді просто легітимізуй. Усім своїм виглядом і творами удавай перед очі влади покірність народу, а в очах народу підтверджуй "рідність" влади. Ну і, звичайно, її справедливість і всемогутність.
Історик Олександр Палій у своїй "Історії України" зауважив, що окупаційний режим завжди встановлювався руками колонізованих народів. А ми додамо, що ідеологічним авангардом виступали у цій справі ретельно відібрані і добре видресирувані діячі місцевої культури.
Тепер, підкріпившись авторитетом Залізного Фелікса, спробуємо проаналізувати відповідний авангард сучасної хвилі окупації. Пам’ятаєте, у 2004-му в оточенні Януковича було троє публічно україномовних – політик, журналістка та архітектор. Результат ви пам’ятаєте також.
Що ж. Тепер мізансцена виглядає зовсім інакше. Президент оточений легіоном дресированих україномовних. Подивіться хоч би запис недавнього засідання Гуманітарної ради. Всі вони вміють натхненно вихваляти і публічно сподіватися на світле майбутнє. Ні, вершин радянського дуполизтва ще не досягнуто, але ми не сумніваємося, що цим рекордам ще дадуть нові дзвінкі імена.
Функції новітніх "стрибків" – ті самі. Вихваляти та легітимізувати. Та й нагорода така ж – тридцять срібняків у всіх сенсах цього історичного образу. Але якщо хтось думає, що у президента дарма витрачають гроші на дресированих аборигенів, то ми мусимо категорично заперечити. У інформаційну чи то постінформаційну добу саме цей фронт стає головним, далеко випереджаючи військово-каральний напрямок.
Аргументи? Та дуже прості. Ви ніколи не замислювалися, чому за умов перенаселення нашого телебачення талант-шоу лідерство тримають проекти телеканалу СТБ? А ми замислювалися. І знайшли відповідь, яка має навіть конкретне ім’я – Ігор Кондратюк.
Україномовний до останнього патрону, яскравий, компетентний. Хто сказав, що один у полі – не воїн? Ще й як, якщо у журі шоу-конкурентів суцільні зайди. А люди ж тягнуться до свого, попри те, що у журі поруч – зовсім вже третьосортні персонажі. Самим фактом свого екранного існування Кондратюк робить позичені формати нашими, "рідними".
Не знаємо, чи аналізували Банківські політтехнологи саме цей феномен, але висновки зроблено абсолютно вірні. Дресировані україномовні культурні діячі – перевірений шлях легітимізації будь-якої, а особливо окупаційної влади. (Попередня влада теж, до речі використовувала цей простий прийом, просто тоді контраст не так кидався у очі).
Зверніть увагу, що серед дресированих найбільше україномовних з такої породи, яка почувши під час українського ефіру російську мову тут-таки радикально міняє лінгвістичну орієнтацію. Проте авторитет цього різновиду теж не аж який високий – навіть якщо вони у перервах старанно танцюють дикі танці. Принципово україномовні котуються значно вище.
А Кондратюк чим вам не догодив? – спитає уважний читач. – По-вашому, національна інтелігенція взагалі не повинна співпрацювати ні з телеканалами ані з владою? Це ж те саме, що просто віддати всю гуманітарну політику зайдам. З відповідними наслідками.
І ми замислимося, бо відповідь на цей закид не така проста.
Звичайно, закликати усю інтелігенцію іти у підпілля і відмовлятися від спроб впливу на державну політику ми не можемо. Саме тому й жодного разу не висловилися у різкому тоні стосовно вибору Дмитра Стуса, Дарки Чепак або візиту на засідання Гуманітарної ради Ольги Богомолець чи Мирослава Поповича.
Проте кожен, хто сідає грати з шулером повинен розуміти, що противник має специфічний погляд на правила. Так само це має усвідомити і той, хто береться співпрацювати із владою.
Згадаємо того-таки Кондратюка. Пам’ятаєте минулий сезон "Україна має талант", коли за рішенням журі замість бандури до фіналу шоу вийшла балабайка? Та ще й з низькопробним попурі на теми совєцьких пісень? Це при тому, що глядацьке голосування дозволяло втілити і менш ганебний сценарій.
Звичайно, пан Ігор скаже, що ці номери були в різних півфіналах, що він голосував інакше, що такі правила гри – виправдань знайдеться купа. Але факт залишається фактом – під цим паскудством стоїть підпис україномовного патріота, який таке рішення визнав і не знайшов у собі сил поставити питання руба.
І інший приклад. Свого часу при Ющенку членом Гуманітарної ради була Ліна Василівна Костенко. З нею у 2007 році спробували такий самий фокус – протягти голосуванням рішення, з яким вона не була згодна. І чим, як ви гадаєте, усе закінчилося?
Правильно. Ліна Василівна прямо під час засідання написала заяву і вийшла зі складу цього поважного органу. Бо у культурі не буває демократичного централізму. Кожне рішення ухвалює не безлика більшість, а конкретні особистості з конкретною репутацією. І саме від таких рішень ця сама репутація і залежить.
Кожен з тих, кого влада запрошує до співпраці має знайти в собі мужність коли буде треба гацнути дверима. Кожен повинен бути готовим втратити не тільки посаду, а й дещо більше. Бо інакше і не помітите, як будете носити "апорт" і подавати "голос", коли скажуть.
Чи наважиться хтось зі складу сучасного українського владного кордебалету на такий різкий крок? Сумніваємося. Поки бачимо, як Шевченківський комітет, не зморгнувши оком, дозволив витерти об себе ноги і проігнорувати в указі президента власне рішення щодо Шкляра. Другим номером було колективне підлизування на Гуманітарній раді...
Цікаво, а якщо організувати тоталізатор з питання – піде хтось з "привладних українців" у відставку на знак ідеологічної незгоди, чи ні? Які коефіцієнти даватимуть тоді букмекери?
І чи знайдеться в Україні хоч одна людина, яка поставить гроші на "Так"?
А дійсно, чи піде хтось з "привладних українців" у відставку на знак ідеологічної незгоди? Як ви вважаєте?
”На фасаді приміщення, у якому розташовано Почесне консульство, балончиком патріоти написали
”Наша Земля – наші порядки”, - про це йдеться у повідомленні, надісланому працівниками консульства до міської ради з проханням прийняти до відома інформацію.
Факт пошкодження підтвердили й у Відділі громадських зв`язків Управлінні МВС України у Чернігівській області. ”На місці працює слідчо-оперативна група міліції. Про якісь висновки і результати говорити зарано”, - сказав працівник відділу. УНІАНМилиция 12 мая задержала Романа Ангеловского и Павла Маслова, которые подозреваются в избиении представителя севастопольской городской организации партии, помощника депутата Тернопольского областного совета Эдуарда Леонова Анатолия Декина в Севастополе.
Об этом сообщила пресс-служба «Свободы».Милиция задержала их после того, как 12 мая взяла пояснения у Декина.Согласно сообщению пресс-службы партии, Декин был избит 9 мая 3 людьми.«Трое молодчиков... затащили его в парк и начали издеваться. Не остановил их даже тот факт, что их жертва, кроме того, что была преклонного возраста, имела тяжелую инвалидность после недавней аварии... Сначала преступники били свободовца по голове руками, когда он упал без сознания - начали безжалостно бить его ногами», - говорится в нем.Избиение прекратилось после того, как появились прохожие.По сообщению, днем 9 мая председателю севастопольской «Свободы» Александру Болтяну позвонил неизвестный, представившись гостем из Западной Украины, и предложил встретиться для передачи важной информации.Сам Болтян в то время находился в другом городе, поэтому пошел 60-летний Декин.На месте встречи его поджидали 3 молодых людей, которые выразили сожаление, что на встречу не явился Болтян, и якобы пообещали, что обязательно найдут и убьют его, а также двух других активистов проукраинского движения Севастополя - председателя Конгресса украинцев Севастополя Богдана Мороза и бывшего руководителя одного из телевизионного каналов в Севастополе проукраинской направленности Мирослава Мамчака. 2 из 3 нападавших - Ангеловский и Маслов, - по данным «Свободы», активисты антиукраинских организаций. Партия считает, что основной причиной нападения на ее члена была не политическая деятельность, а национальность, язык и их активная жизненная позиция по защите прав украинцев. У Декина многочисленные ушибы и гематомы на голове, сломаны ребра и травмирована нога.
Дай-то Боже, посадити цих виродків.
«Не бреши» (Сенсова складова дев’ятої заповіді) Щоб надати значимість візиту патріарха Московського і Всієї Русі Кирила до Харкова, на фотознімках домалювали натовп присутніх. На одній з фотографій, опублікованих на сайті "Фотолітопис Української Православної Церкви", домалювали натовп людей, повідомляють "Коментарі". На оригіналі фотографії літургія за участю Кирила, що відбулася 8 травня на харківському майдані Свободи, виглядала наступним чином. Однак у фоторедакторі кількість слухачів було візуально збільшено в 1,5-2 рази. За даними РПЦ на літургію за участю Патріарха Кирила на найбільшій площі в Європі прийшло 40 тисяч віруючих. За оцінкою журналістів видання присутніх було близько 5 тисяч чоловік.
9 травня 2011 року генеральний консул Російської Федерації у місті Львові Олег Астахов намагався пронести та покласти до пам’ятника нашим співвітчизникам, котрі воювали з нацизмом, вінок з прапором, під яким воювали гітлерівський колабораціоніст Власов та його РОА.
Ми цілком розуміємо праведне обурення львівських ветеранів та їх онуків, коли вони побачили у святому для себе меморіалі прапор зрадника, який не тільки перейшов на бік ворога, а й проводив каральні операції на окупованих територіях. Такі дії властиві нашим дідам – фронтовикам, борцям з нацизмом і вкотре підтверджують, що «Україна не Росія». УНА-УНСО висловлює співчуття львівським ветеранам Другої Світової Війни – борцям з гітлеризмом, усім нашим співвітчизникам на той плювок їм в душу, який намагався зробити Кремль в особі генерального консула Російської Федерації у місті Львові Олега Астахова.
Можна по різному поставитись до цієї заяви, проте певна чітка логіка у цій заяві є. Прошу до обговорення.