Чорнії брови, карії очі, Темні, як нічка, ясні, як день! Ой очі, очі, очі дівочі, Де ж ви навчились зводить людей? Ой очі, очі, очі дівочі, Де ж ви навчились зводить людей?

Вас і немає, а ви мов тута, Світите в душу, як дві зорі. Чи в вас улита якась отрута, Чи, може, справді ви знахарі? Чи в вас улита якась отрута, Чи, може, справді ви знахарі?

Чорнії брови - стрічки шовкові, Все б тільки вами я любувавсь. Карії очі, очі дівочі, Все б тільки я дивився на вас! Карії очі, очі дівочі, Все б тільки я дивився на вас!

Чорнії брови, карії очі! Страшно дивиться весь час на вас: Не будеш спати ні вдень, ні вночі, Все будеш думать, очі, про вас. Не будеш спати ні вдень, ні вночі, Все будеш думать, очі, про вас.

Там, під Львівським замком Старий дуб стоїть, А під тим дубочком Партизан лежить.

Він лежить, не чує, Він неначе спить, Золоті кучері Вітер шелестить.

Над тим партизаном Матуся стоїть, Слезами ридає, З сином говорить.

Як ти був маленький, Батько воював, Він за Україну, Голову поклав.

Я вдовою стала! П'ятеро синів... Ти був наймолодший, Сину мій, Андрій.

Я тебе ховала, Я тя берегла, А тепер могила Тут буде твоя.

Слова і музика - Кость Москалець , співає Тарас Чубай На шляху до Вифлеєму Сніг засипав землю темну, І на всю пустелю білу Зірка перша мерехтіла.

Цілу ніч вона вела,  Де стаєнка є мала. Там Пречиста Діва сина Повивала, люляла.

Пастухів сопілки грають  Сина Божого вітають. Над вертепом, понад степом Білі ангели кружляють.

Три царі зі Сходу йдуть  І дари свої несуть. Поміж темряви густої Бога-Світло віднайдуть.

Забере неситий Ірод  Ладан, золото і миро. Але кожен по своєму, Ми дійдем до Вифлеєму.

Під ногами сніг рипить,  Наша зірка мерехтить, І безмежної любові Може серце не вмістить

Повіяв вітер степовий,

Трава ся похилила.

Впав в бою стрілець січовий,

Дівчина затужила.

Впав в бою стрілець січовий,

Дівчина затужила.

А був то хлопець молодий,

Його б лишень кохати.

Він впав, як той сухий листок,

Повік буде лежати.

Він впав, як той сухий листок,

Повік буде лежати.

Летить ворон з чужих сторон

Та й жалібненько кряче:

"Вставай, козаче молодий,

Твоя дівчина плаче!"

"Вставай, козаче молодий,

Твоя дівчина плаче!"

Заплаче мати не одна,

Заплаче й чорнобрива.

Бо не одного козака,

Сира земля накрила.

Бо не одного козака,

Сира земля накрила.

Повіяв вітер степовий,

Трава ся похилила.

Впав в бою стрілець січовий,

Дівчина затужила.

Впав в бою стрілець січовий,

Дівчина затужила.