Про піст

Пости від осудження ближніх  і знайди Христа, який живе в них.

Пости від слів, які ранять і наповнись словами, які дають життя.

Пости від незадоволення і наповнись вдячністю.

Пости від поспіху і навчись терпінню.

Пости від песимізму і живи християнською надією.

Пости від турбот і навчись довіряти Богові.

Пости від незадоволення і насолоджуйся життям.

Пости від безконечних турбот і навчись перебувати в молитві.

Пости від образ і навчись прощати.

Пости від злости, яку не хочеш відпустити і шукай Царства Божого.

Пости від егоїзму і навчись служити ближнім.

Пости від відчаю і наповнись радістю віри.

Пости від злих думок і шукай правди, яка веде до святості.

Пости від компромісів з гріхом і обери вузьку браму, яка веде до вічного життя.

Пости від всього, що віддаляє Тебе від Ісуса і шукай лише того, що може Тебе до нього наблизити.



 

Піст - Пустеля - Молитва святого Єфрема

Дорога, якою Ісус Христос провадить нас до дому Отця, проходить через пустелю. Пустеля - це простір часу (кайрос),  в якому залишаємось сам на сам з самим собою, з  Богом. Це час спокус, пізнання своїх опорів, бунтів. Дивлячись на Ісуса, треба  наважитись вийти в пустелю, незважаючи на те, що маємо багато питань, відчуваємо невпевненість та спротив. Маємо просити  Святого Духа, щоб вивів нас.

Молитва св. Єфрема 

У часі Великого посту (чотиридесятниці)  мовимо цю покаянну молитву з поклонами:

Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства й пустослів'я   віджени від мене.     

Доземний поклін

Дух же доброчесности і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені, недостойному  рабові Твоєму (недостойній рабі Твоїй).    

Доземний поклін.

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.      

Доземний поклін.

Після цього 12 малих поклонів , молячись:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Відтак: Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства й пустослів'я віджени від мене. Дух же доброчесности і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені, недостойному рабові Твоєму (недостойній рабі Твоїй).Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків.  Амінь.     Доземний поклін.

Вечірка «Лемківське весілля»

Центр творчості дітей та юнацтва Галичини

21 жовтня 2011 о 18:00

Вечірку організовує громадська організація «Молода Лемківщина». У святковій забаві прийматимуть участь гурт «Лемківські гудаки», Софії Федини, етногурт «ДоСхідСонця», ансамбль «Панночка», танцювальний колектив «Підгір’я».

В програмі вечірки у лемківському стилі:
- обряд лемківського весілля (за участю хору «Лемковина»)
- виставка-ярмарок народних майстрів Лемківщини
- майстер-клас лемківського танцю
- частування традиційною лемківською стравою
- конкурси, розіграші подарунків від народних майстрів та спонсорів заходу

Дрес-код: вишиванка (не обов”язково, але вітається)

Вартість квитків – 35 грн.

Попереднє замовлення квитків за тел.:
097-491-30-25 Марія
067-369-54-78 Марта

    http://lviv-online.com/ua/events/music/vechirka-lemkivske-vesillya/

Школа радості

  • 13.10.11, 16:55

"Сонце сяє для Тебе, ради Тебе:) 

..а коли воно стомлюється -  починає світити місяць, а потім засвічуються зорі.. 

..настає зима, всі створіння прибираються, переодягаються, грають у хованки, щоб Тебе розважити..

..стає весна, пташки літають, аби Тебе розвеселити.. 

  ..проростає зелень, ліс росте рясно, щоб Тебе потішити...

 

..стає осінь, пташки відлітають тільки тому, щоб Тобі не набридати...

 ..ліс скидає свої коштовні прикраси,  

  аби в найближчому році знову одягнутися для того, щоб Тебе розвеселити.

 

Чи це не є тим, чим Ти можеш тішитися?

Вчися від лілії та пташки: Твоїх учителів:

бути  -- означає сьогодні існувати, і це є радість. 

Лілія та пташка є нашими учителями радості!"

Невинно замучені волають до неба...

  • 31.05.11, 11:10
28 травня 2011 року
Невинно замучені волають до неба...

Роман ІВАСІВ

Минулої п’ятниці відбулася перша прес-конференція Івано-Франківського товариства «Меморіал». Вона була присвячена розкопкам масового поховання закатованих жертв сталінських репресій у Пшеничниках Тисменицького району. Як припускають дослідники, потайне поховання походить з часів приходу «перших совітів» 1939—1941 рр. в Західну Україну. Велика кількість останків закатованого мирного населення разом із десятками дитячих черепів, у тому числі грудних дітей, свідчить про ще один кривавий злочин комуністичного режиму.

Нагадаємо, що розкопки розпочалися 14 вересня 2010 р. і тривали до 29 листопада, потім були припинені у зв’язку з погодними умовами, а цього року відновлені 4 травня, про що неодноразово писала «Галичина» (див. номери за 9.11.2010 р., 19.11.2010 р., 12.05.2011 р.).

Василь Тимків: Енкаведисти привозили у вантажівках переважно вбитих людей, хоч були й ще живі, яких добивали

Один із дослідників поховання в Пшеничниках член товариства «Меморіал» Василь Тимків зауважив, що в цьому селі у період з 1939-го по 1941 рік стояв гарнізон НКВД. Хоч на той час такі «постої» ще не мали масового характеру, як це сталося вже по війні, коли УПА активно боролася з «другими совітами». «і тоді ми почали цікавитись у старожилів села, чим займалися ці енкаведисти і чому вони облюбували це звичайнісіньке галицьке село, адже воно не мало важливого стратегічного значення, — розповідає В. Тимків. — І, збираючи свідчення очевидців, ми натрапили на жахливі речі. Виявилося, що ці енкаведисти привозили у вантажівках переважно вбитих людей, хоч були й ще живі, яких добивалиѕ А порівнюючи свідчення, ми й змогли натрапити на це масове поховання на окраїні села. Коли ж ми почали проводити розкопки, виявилося, що тіла людей ховали досить недбало. Глибина поховання останків становила від 20 см до 70 см, тіла скидали в ями, як худобу в скотомогильник. Особливо вразило учасників розкопок те, що серед останків знаходили багато дітей. Днями знову знайшли матір, яка в передсмертних обіймах тримає немовля. Ще один момент — ми не знаходимо жодних решток одягу. Ми порівняли це з вирізками газет із 1941 року, що рясніли інформаціями про тюрми НКВД, де були цілі кімнати, забиті величезною кількістю одягу, зокрема й у станіславській тюрмі. Особливо було багато одягу гуцульського». В. Тимків також показав присутнім журналістам гаки і великі цвяхи, які знаходять в останках убитих: «Очевидно, що людей перед смертю катували. Ми дізналися, що енкаведисти звозили закатованих до Пшеничників зі станіславської, тисменицької й тлумацької тюрем». Дослідник також підкреслив цинічний характер звірств цих нелюдів: «Учасники розкопок часто знаходять окремо черепи без скелета, очевидно, що їх відчленовували від тіла».


Богдан Борович: Нам варто задуматись: що маємо робити і як далі діяти?


Богдан Борович пригадав, коли ще був заступником голови ОДА, про дивну розмову з російським консулом. Останній сказав йому, що пора жити дружно з Росією і потрібно припинити «всілякі» розкопки, оскільки вони приводять до неправильних відносин Росії з Україною. Б. Борович тоді відповів: «Ми викопаємо, дослідимо, а потім з’ясуємо, чиї ці жертви». А нині він каже: «Проте час минає, а сприяння в цій справі нема. Як і розкопок, подібних до поховань у Пшеничниках у міжвоєнні роки. Немає жодного дослідження на державному рівні, окрім досліджень у «Дем’яновому Лазі» й «Биківні».


Б. Борович зауважив, що «Меморіалу» чи іншій громадській організації, самотужки важко віднайти ресурси й можливості, аби належним чином проводити дослідження поховань жертв комуністичного режиму, не кажучи вже про відповідне облаштування місць поховань.


«Нам варто задуматись: що маємо робити і як далі діяти?» — підсумував свій виступ Борович.

Омелян Левицький: Було виявлено 40 дитячих потиличних кісток

Для судового медексперта (за фахом) Омеляна Левицького, одного з перших членів Івано-Франківського «Меморіалу». поховання в Пшеничниках є вже його 68-ю експертизою масових поховань сталінських часів. Він зауважив: «Розкопки в Пшеничниках — найтяжчі в моїй практиці». Спершу судмедексперт окреслив напрями своєї праці: яка родова належність досліджуваних останків, яка кількість похованих за статтю і віком, які пошкодження виявлено під час розкопок, їх характер та давність поховання. А далі перейшов до характеристики людських останків, які він частково дослідив. А це виявлені на сьогодні 93 фрагменти потрощених верхніх щелеп і 142 фрагменти нижніх щелеп дорослих людей, 40 дитячих потиличних кісток, 145 фрагментів дитячих ребер і три фрагменти дитячих щелеп, у яких не прорізані зуби, тобто це немовлята. Судмедексперт, показуючи окремі фотографії останків, звернув увагу журналістів також на потрощені кістки: «Вони не поламані, а мовби перемелені». Омелян Левицький підсумував проведену експертизу так: «В результаті дослідження було встановлено, що в похованні у Пшеничниках виявлено 130 дорослих людей і 40 дітей. З них чоловічої статі — 70 осіб, жіночої статі — 40, не встановленої статі — 20 осіб. За віковою ознакою: малих дітей — 40 осіб, до 20 років — 19 осіб, 21—30 років — 32, 31—40 років — 34, 41—50 років — 19, 51—60 — 12, старше 61 року — 14 осіб. Загалом 170 осіб». Щодо питання визначення давності поховання, то, за словами експерта, воно відбулося не більше 60—70 років тому.


Також О. Левицький відзначив членів «Меморіалу», які активно працюють на розкопках, як і добровільних помічників з числа семінаристів івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ.

Отець Олег Каськів: Наше суспільство
не має морального права забути про закатованих


Генеральний вікарій Івано-Франківської єпархії о. Олег Каськів заявив на прес-конференції:. «Я хотів би відмітити три речі: подякувати «Меморіалу» за їхню працю, яку вони проводять на доброчинних засадах, щоби сповнити свій християнський обов’язок. Адже ці знищені люди не були поховані, а їх тіла таємно вивезені, скидані й заховані в ями. Наш обов’язок — поховати їх по-християнськи. Це не тільки біль Греко-Католицької Церкви, це біль цілого українського народу. Адже, згадуючи ті часи, ми пам’ятаємо, що в такий самий спосіб було знищено також близько 35 наших семінаристів. і коли з пастирським візитом в Україну прибув блаженний Папа Іван-Павло II, він мав бажання проголосити цих семінаристів новомучениками, але ми так і не змогли знайти бодай одне ім’я, хоч у пошуках брали участь науковці, «Меморіал», інші особи та організації. Однак іншого шляху немає, як тільки спільними зусиллями лікувати такі рани на тілі народу. А наше суспільство не має морального права забути про цих невинно помордованих, замучених і закатованих».


Мертві душі і мертві рішення

З метою встановлення історичної справедливості, засудження злочинів проти української нації та належного вшанування пам’яті українців, постраждалих від окупаційних режимів на Івано-Франківщині, за два минулі роки обласна рада прийняла два рішення. 5 червня 2009 року — «Про вшанування пам’яті жертв комуністичних репресій та надання правової оцінки злочинам комуністичного режиму в Україні», на його основі через півроку затвердила обласну Програму пошуку та перепоховання жертв репресій тоталітарних режимів на 2010—2011 роки. Цього року в бюджеті на неї закладено 260 тис. грн., хоч це катастрофічно мало не тільки для виконання програми загалом, а й навіть для розкопок у Пшеничниках. І, звісно, це набагато менше, ніж наші краяни тратять на пам’ятники. Воно й зрозуміло: в костюмі на відкритті пам’ятника стояти легше, ніж витягувати з землі власними руками дитячі черепи. Як би там не було, за очікуваними прогнозами, виконання цієї програми дало б «змогу гідно вшанувати українців, які постраждали внаслідок діяльності окупаційних режимів». Не будемо говорити тут про розуміння національної гідності й її ціну. Але видається, що обидва згадані документи виявилися фактично мертвонародженими.


За неповні десять відвідин місця поховання у Пшеничниках, впадала у вічі незмінна картина: як торік розкопки проводили шість—сім чоловік на чолі з Іваном Павликівським, так і цього року їх проводять ті ж самі люди. До речі, ми вже повідомляли про двох із них — студентів-фізиків Чернівецького університету. Але ж у нас є свій Прикарпатський національний університет, де під орудою професорів вчаться майбутні історики, політологи, археологи. Невже їм участь у виборчих перегонах та дослідженнях мегалітів Карпат зовсім заступила цю трагічну сторінку історії свого народу? Чи, може, викладачі забороняють їм брати участь в розкопках? Але ж, між іншим, і викладачів там не видно. і взагалі навіть не чути бодай якоїсь наукової або громадської реакції від «університетського авангарду» з цього приводу.


Залишається сподіватися, що розкопками в Пшеничниках зацікавляться дві постійні комісії в обласній раді — з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, самоврядування, захисту прав людини, законності і правопорядку та з питань діяльності засобів масової інформації, свободи слова, культури, національного та духовного відродження, яких уболівати про похованих у Пшеничниках замордованих краян покликав народний мандат довіри.


і ще один момент. У переддень прес-конференції на засіданні громадської ради місцевого самоврядування голова товариства «Меморіал» Степан Каспрук запропонував ініціювати на сесії обласної ради звернення щодо заборони діяльності Комуністичної партії України. Хоч ця пропозиція до болю нагадує знайому дорогу нездійснених декларацій і гасел, якою наша держава йде останні 20 років. Може, вже час пропонувати депутатам переходити від писання нових звернень до реальних справ?

Запитання, які чекають відповідей

На прес-конференції журналіст «Галичини» попросив Дмитра Захарука як депутата Івано-Франківської обласної ради і чільника «президії» прес-конференції відповісти на два запитання, а саме: чому за фактом масового поховання в Пшеничниках досі не відкрито кримінальну справу? Тим більше, що закінчується дев’ятий місяць з початку розкопок, а про це поховання журналісти давно пишуть і показують по телебаченню. і друге: з жовтня—листопада 1989 року, коли розкопали поховання в «Дем’яновому Лазі» площею 144 квадратні метри (524 закатованих) та Меморіального скверу (269 закатованих), поховання в Пшеничниках найбільше — чотири тис. квадратних метрів, а кількість знайдених жертв уже наближається до 300 осіб. Скільки ще потрібно активістам «Меморіалу» розкопати закатованих у Пшеничниках, аби місцевій владі стало зрозуміло, що це поховання — справа не тільки громадської організації, а передусім народна справа, й особливо народних обранців. і хто від влади нарешті звернеться до прокуратури про надання правової оцінки масовому похованню закатованих у Пшеничниках?


Тут доречним було б згадати коментар до статті 49 УКК, в якому читаємо: «Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 передбачає, що особи, які вчинили геноцид (ч. 1 ст. 442), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності незалежно від часу, який минув з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів проти миру та безпеки людства». Оскільки такі злочини не мають терміну давності, а масове поховання у Пшеничниках, напевно, є саме таким злочином проти людства, то спершу, очевидно, потрібно провести відповідні розкопки, експертизи, дослідження і дати юридичні та правові оцінки масового поховання закатованих.


Адже це були би принаймні перші реальні кроки у справі «надання правової оцінки злочинам комуністичного режиму в Україні».


У відповідь Д. Захарук запевнив присутніх, що на наступній сесії він порушить ці питання перед депутатами обласної ради.


А присутній на прес-конференції редактор «Нової Зорі» о. ігор Пелехатий запропонував вшанувати замучених християн молитовним живим ланцюгом, який би з’єднав «Дем’янів Лаз» та Меморіальний сквер на Зелені свята, — в цей час у нашому народі вшановують своїх героїв і всіх, хто загинув за Україну чи тільки за те, що він був українцем. Тим більше, що в червні минає 70 років з часу масових репресій та розстрілів, які проводило НКВД — передовий загін сталінського терору — в Галичині. І попросив підтримати його ініціативу Церкву та всі громадські й політичні організації краю.


http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews%5Btt_news%5D=15368&tx_ttnews%5BbackPid%5D=24&cHash=c2a42ec26b          інтернет версія газети "Галичина"

Щастя

  • 16.05.11, 22:13

"... щастя для всіх можливе, близьке і легко доступне. Щастя не в багатстві й не в тілесних талантах, не у високих науках, не в достатках чи розкошах. Воно скрізь і ніде. Воно подібне до сяйва сонця: тільки треба відкрити до нього вікно у нашій душі, щоб сонячні промені могли знайти туди вхід. Правдиве і тривке щастя тільки в тій душі, яка перебуває в мирі з Богом.

А Бог - це любов,  початок і остаточна мета людини, його діяння і шукання. Хто не з Богом, у кого в душі не царює Божа ласка, хто обтяжений гріховними ранами, в того в душі немає спокою і миру. Такий чоловік не може бути щасливим. Тому  шукати Бога - це шукати свого власного щастя, миру, вдоволення, та захищеності, тобто самого людського щастя"

Сковорода

Проповідник (Еклезіаст)

Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом:

час народитись і час померти,

час садити і час посаджене виривати.

Час убивати й час лікувати,

час руйнувати і час будувати.

Час плакати і час сміятись,

час сумувати і час танцювати.

Час розкидати каміння і час його збирати,

час обіймати і час обіймів уникати.

Час шукати і час губити,

час зберігати і час розкидати.

Час роздирати і час ізшивати,

час мовчати і час говорити.

Час любити і час ненавидіти,

Час на війну і час на мир...

"Украдені гори" Костянтин Павляк

Як часто я бачу вві сні украдені гори, 

Котрі стережуть від мене прикордонні дозори,  Я там ніколи не був, й хтозна, чи потраплю коли,  Хоч ще півстоліття тому мої там батьки жили.

Там, на Лемківщині, наші місця святі, 

Там, на Лемківщині, ще стоять наші хати.  Як ти, Лемківщино, живеш без нас в самоті?  Чи не зогнили, не зоржавіли хрести  На могилах дідів?

 І я ночами не сплю, мов сновида який.

Я знаю - мій шлях туди не буде легкий. Бо там, де рівняють кордони – там щастя нема, У нас різні закони, та єднакова тюрма.

Але там, на Лемківщині, наші місця святі. 

Але там, на Лемківщині, ще стоять наші хати. Як ти, Лемківщино, живеш без нас в самоті?  Чи не зогнили, не зоржавіли хрести На могилах дідів?

Ми по світу розкидані, неначе жиди.

Хто дав вам право вершить нашу долю,  наші "старші брати"?

Сповиті гори туманом, хто ж нам їх верне?

Я знаю, десь там, понад Сяном  є ті, що чекають мене...

Десь там, на Лемківщині, де стоять наші хати. 

Десь там, на Лемківщині, де наші місця святі.  Як ти, Лемківщино, живеш без нас в самоті?  Чи не зогнили, не зоржавіли хрести  На могилах дідів?

"Мальви" С. Вакарчук, Н. Матвієнко

Заснули мальви бiля хати, Iх мiсяць вийшов колихати. I тiльки мати не засне, мати не засне, Жде вона мене... О, мамо рiдна, ти мене не жди, Менi в наш дiм нiколи не прийти. З мойого серця мальва проросла, I кров'ю зацвiла. Не плач же, мамо, ти ж бо не одна - Богато мальв насiяла вiйна. Вони шепочуть для тебе восени: "Засни, засни, засни, засни..."

Соловейку-синку, пташечка маленька..соловейку-синку, пташечка дрібненька..

Де ж ти, де ж ти будеш зиму зимувати?? Де ж ти, де ж ти будеш гніздечко звивати??

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая