Сімдесята ніч тої осені

Вбила всі мої серцеві принципи,

Підняла з землі ноги втомлені

І до неї, до неї магнітами.

А її любов - то вона й вона,

Дві венери з рожевими мітками

І зав'язані, як одна й одна

Тіла теплого нитками, нитками.

Сімдесятий дощ тої вулиці

Змив усі мої душевні правила.

Я украв її, все відбулося

І даремно капканів наставила.

Я покажу їй, де цвіте любов,

Як віками творили нове життя,

Але правда ця накриває знов:

Не моя, не моя, вона не моя.

Плюс не віре, мінус,

Протилежність не закон,

Де рожеві діви лижуть цукор заборон.

Заливає стіни диким медом і вином,

Де рожеві діви лижуть цукор.

Сімдесятий лист тої повісті

Білим, білим лишився, незайманим,

Тільки краплями моєї совісті і снігами іллюзій завалений.

Плюс не віре в мінус,

Протилежність не закон,

Де рожеві діви лижуть цукор заборон.

Заливає стіни диким медом і вином,

Де рожеві діви лижуть цукор.

Заливає стіни диким медом і вином,

Де рожеві діви лижуть цукор.