Про співтовариство

Для всіх, хто цікавиться історією України, а також задумується над її майбутнім, яке не можна уявити без свободи і справедливості.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Свобода і справедливість

Про Український саміт миру в Швейцарії


Про Український саміт миру в Швейцарії

Подія 15-16 червня з проведенням Українського саміту миру у Швейцарії набула реального світового значення, як і підписана більшістю учасників Комюніке. Одразу зазначу, що наскільки це вдалий захід підтверджує сказ у ворогів та їхніх пропагандонів в різноманітних "рашатудей. З якою радістю вони розголосили, що кілька країн відкликали свої підписи під тим документом, але то що називається встрілили по собі, бо тим визнали, що заключний документ саміту є важливим і дієвим! То не якась там "фількіна грамота" від рашистів, а вагомий міжнародний документ.
До речі, Україна не має такої розгалуженої світової мережі пропаганди, як раша, тому одна з головних якостей Українського саміту миру у Швейцарії став отой глобальний інформаційний прорив по цілому Світу з чітким означенням хто є хто: Україна є жертва безпідставної агресії з боку Російської Федерації! Дуже важливий месидж, який дезавуює брехню рашиської пропаганди, що це начебто на них напали, на маленьку беззахисну "расею" з чи не найбільшим у світі ядерним потенціалом зброї. Як там у класика: "Чи більша брехня - тим скорше у неї повірять"
Друга важлива тема: відбулася чітка і однозначна консолідація країн, які умовно називають "Західного світу". Навіть Угорщина та Сербія з усіма їх проросійськими наративами в політичних процесах визначились з ким вони є насправді. Важливою є участь багатьох інших країн світу, бо з того стало ясно, хто з них реально незалежна країна на противагу залежним від Китаю чи раши, які активно тиснули на формально суверенні країни не брати участь в Українському саміті миру у Швейцарії. Якщо до Саміту Миру коаліція держав проти Російської Федерації, яку складають понад 80-т державних суб'єктів та Іраном, КНДР і Китаєм, була значно меншою в межах 30: 27 держав Євросоюзу плюс США, Канада і Великобританія, то після саміту це вже понад 90 країн, що тішить. Зрозуміло, що далеко не всі є і будуть активними учасниками в цій глобальній війні, але вистачає і того, що вони з нами!
Нарешті заключне найголовніше: Український саміт миру в Швейцарії засвідчив, що Українська Держава набула реального змісту Суверенної Світової Держави! На жаль, ще без визначення: Соборної, тобто єдиної в своїх землях зі Кримом включно, але ЗСУ над цим успішно працює і Україну поверне в міжнародно визнанні межі її кордонів на 1 грудня 1991 року, коли відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Незалежності України. 
Наш дух не зламати! Свободу не вбити! 
Слава Україні! Героям слава!

Богдан Гордасевич, м. Львів,
18 червня 2024 р.

Інтронізація покійника

Інтронізація покійника
Такі ось справи з рашою-парашою
З одного боку мені байдуже все, що діється в рашці, зокрема і події 7 травня: була то інтронізація. інавгурація чи ексгумація нешанованого мною і багатьма В.В. Путина (далі: пукін), але є певний момент, який би хотілося дещо обговорити. Таке собі невеличке фентезі на тему: а якщо пукін мертвий? Що тоді?
Почнемо з простого: є вісточка і доволі достовірна, що після візиту пукіна до Китаю в жовтні 2023 р. його таки наздогнав якийсь мутант ковіда і забив там в бункері на Валдаї. І що? І нічого! Взагалі. Чому? А тому! Тому що багатьом, дуже багатьом смерть пукіна є не просто невигідною, а стає крахом всього! І навпаки: самий смак настає правити не боячись хазяїна, який лежить в морозильній камері. Пукін мертв, але справа його живе!
Почнемо з того, що оточення пукіна досить обмежене і дуже постійне через його параною замахів на життя. Будучи за фахом хіміком-кедебістом, пукін спеціалізувався на тихих вбивствах типу смертей Степана Банери та Лева Ребета ціанідом, які б ніколи не розкрили, якби не зрада агента-кедебіста Б. Стасишин, що особисто вчинив ті вбивства. Невідомо, скільки вбито людей самим пукіним чи за його керівництвом, але відомо про виживших Скрипалів та не вижившего А. Литвиненка. Усе через отруту. Тобто параноя в пукіна мала всі підстави і в останні часи він навіть зі соїми довіреними спілкувався на дуже значній відстані. Затворництво у бункері також показник, а також наявність двійників. Не одного - багато двійників. І я розумію іронію, коли хтось спостережливо підмітив, як на однму публічному заході пуків вітався і тис руку усім, включно своєму охоронцю. Тобто була наявною значна група фахівців, яку курували двійників пукіна "по образу й подобію". Саме тому смерть пукіна можна було спокійно переформатувати в живого і ділового.
Також легко зрозуміти, що без пукіна ні Шойгу, ні Лавров, ні Матвієнко, ні той же базіка Песков і ще купа мала мастодонтів при владі стають порожнім місцем, чого їм дуже не хочеться. Ця вся кліка робить продовження всього так би мовити "за замовчування" і пукін стає живіший всіх живих. Ось навіть вибори легко виграв, бо перед тим несподівано помер в колонії його головний опонент Навальний, що відомо на весь Світ, але мало кому відомо, що за нез'ясованих обставин знайшли повішеним в камері досить відомого Гіркіна-Стрелкова, що був на другому місці за популярністю після Пригожина, також знищеного за дивних обставин, але ще за життя пукіна. Чому це сталося? Банальна перестраховка: якби смерть пукіна набула публічного розголосу, то все одно конкурентів немає знаменитих на всю рефію і на крайняк свій Медведєв підійде. Хоча є досить бажаючих і посеред правлячої кліки, тому все йде тихо і не мирно. Потрібні значні успіхи, щоб потім заявити: надірвався і раптово помер! Дістаємо з морозильника як живого і в почестях та печалі ховаємо, а тоді когось нового обираємо, хто і без того вже усе тримає в своїх руках.
Не вигідно доводити смерть пукіна і закордонним правителям, тому що запитань і проблем постане неймовірна кількість, а так граємося в піддавки, щоб не отримати чогось ну дуже поганого. Сподіватися, що в сучасній рефії прийде до влади якийсь гуманіст і все владнає - шанси мінімальні. Навпаки: за твердою рукою має йти тверда голова.
Можна ще багато розписувати різного такого конспірологічного, але я зупинюсь на одній дрібниці: ставлення еліт світових до сучасного пукіна - воно кардинально змінилося. Та й в самій рефії є чимало документальних матеріалів того, як вигиналися й заглядали в очі пукіну присутні на зустрічах політичні бонзи, а як байдуже вони поводилися на отій інавгурації - вражаюча різниця. До того навіть голова МПЦ Кирил пукіну вклонявся, хоч мало бути навпаки. А тепер кланятися дублікату-двійнику - та ну. То ж клоун! Вражаюча переміна. З чим вас і вітаю. Інтронізація покійника відбулася. Що далі - то деталі.

Богдан Гордасевич
9 травня 2024 р.

Пояснення:
Ексгумація (лат. exhumation, від латинського ex — із і humus — земля, ґрунт) — вилучення трупа з місця поховання, при необхідності його огляду,

Інавгурація — церемонія вступу на посаду голови держави або на високий духовний сан. «Інавгурація» є словом давньоримського походження, коли чиновників посвячували на їхні посади авгури, трактуючи волю богів.

Інтронізація — офіційний цивільний чи церковний акт посвячення на найвищу посаду в державі або церкві (нім. Inthronisation; нім. Enthronement; лат. Inthronizatio)
13:28 09.05.2024

Вибори? Не хочу, не можу, навіщо як я є!

Як сказала одна українська людина нещодавно: - Цікаво: ми ще вівці чи уже барани?
Про яку війну йдеться, панове? Що війна є ми знаємо, але офіційно її немає! Офіційно війни в Україні немає! Верховна Рада України успішно оголошує продовження воєнного стану і заодно своїх повноважень, які скінчилися ще 2023 року, але не оголосила нікому війни — це факт. Війни немає, а воєнний стан чомусь є. 
Була спочатку Антитерористична операція, яка була переназвана в "Операція Об'єднаних Сил", а тепер взагалі невідомо що маємо в додаток до офіційно існуючого ООС. Україна немає офіційного визначення того, що тут у ній відбувається. В раші називають свою інтервенцію "Спеціальною військовою операцією", тому з боку України йде своєрідна "Неспеціальна військова операція", але де тут війна?
Ще і ще вказую, що щодо війни офіційного документа в Україні не існує і саме тому західні країни такі обережні, щоб їх зброя не була застосована по раші. Тобто наявне цинічне фальшування через просте небажання влади проводити вибори і крапка. Ситуація 2014 року в Україні була набагато складніша за більш визначене сьогодення, але вибори Президента України та до Верховної Ради України і місцевих рад всіх рівнів були успішно проведені. Треба хотіти! 
А хіба у 2019 не було війни на Донбасі? Була. І вибори були. Відтепер їх не буде в Україні. Тому, рідні українці, ви  вже не вівці... З чим і вітаю: демократія скінчилась. Хоча наш і ваш президент полюбляє хвалитися демократією в Україні, бо ось він робить буквально що захоче і ніхто йому в тому нічого не боронить. Слава Узурпатору Першому! То я наперед прогинаюся, бо щоб під мене прогнулося? Та ну! Я ж не гуморист, а нормальна людина, сподіваюсь.
Богдан Гордасевич
Навздогін: 
1.Мені особливо образливо чути "плачі вавілонські" про військових на передовій, тому що БК щодня доставляють, поранених забирають, а скриньки для виборів ну ніяк? 
2. Чи я за продовження терміну перебування на посаді Президента України Володимира Зеленського? Так, я за. Серйозно, бо це буде остання його обіцянка, яку він не виконає. Всі інші він вже не виконав! Серйозний чоловік! Коли обіцяв, то пальці хрестиком тримав, а ніхто й не побачив. Лохи! Чи барани? Я вже заплутався, тому самі визначайтесь хто ви. 
3. Стосовно ворожих інсинуацій, то проти Залужного вони також підкоп робили, але зняли його з посади не вони. Якщо влада вчиняє злочини, то до чого тут вороги?  
17.03.2024 
 
Довідки:
1. Після того, як 30 квітня антитерористична операція, що почалася в квітні 2014 року, змінилася операцією Об'єднаних сил (ООС) керівництво ЗСУ перейшло від СБУ до командувача Об'єднаних сил. Якщо АТО стримувало ворога, то мета ООС – звільнити територію України від російських окупаційних військ та захищати територіальну цілісність країни. «Операція Об’єднаних сил, яка розпочалася 30 квітня, відрізняється від антитерористичної операції тим, що це військова операція зі стабілізації ситуації на Донбасі та його соціального відродження», – пояснив командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв.

2. У час війни президент залишається легітимним — навіть якщо термін його повноважень завершиться
 05.03.2024, 15:15
Підбурювати українців майбутньою «нелегітимністю» Володимира Зеленського намагаються наші вороги

У період воєнного стану не може бути припинено повноваження президента. Їх буде продовжено, аж поки після завершення війни не виберуть нового главу держави. Це випливає з Конституції України, в якій визначено порядок організації та здійснення державної влади, і цей порядок спрямовано на забезпечення безперервності її здійснення. Відповідне роз’яснення на запит видання «Главком» щодо легітимності глави держави після того, як 20 травня 2024 року сплине п’ятирічний термін його повноважень, дала Центральна виборча комісія України.

У ЦВК зазначили, що з 24 лютого 2022 року в Україні триває воєнний стан, а згідно з Конституцією, на час воєнного або надзвичайного стану встановлено певні обмеження прав і свобод громадян — зокрема, заборонено проведення загальнодержавних та місцевих виборів.

Закон «Про правовий режим воєнного стану» визначає, що у період дії воєнного стану не може бути припинено повно­важень президента, а в разі закінчення терміну повноважень президента під час дії воєнного стану його повноваження продовжують до вступу на посаду новообраного президента, яко­го оберуть після скасування воєнного стану.

У ЦВК також пояснили: рішення щодо призначення виборів, процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, ухвалює відповідний суб'єкт їх призначення не пізніше місяця з дня припинення або скасування воєнного стану. І додали, що призначення виборів президента належить до повно­важень Верховної Ради.

Тему «нелегітимності» української влади в останній час все частіше порушують у росії - щоб дискредитувати нашу державу перед світом. Мотивують це тим, що в Україні начебто «нелегітимний» парламент (вибори нового його складу мали відбутися у жовтні 2023 року). А також тим, що чинний президент України буде «нелегітимним» після 20 травня, дня, коли відбулася попередня інавґурація. У мирний час чергові вибори глави нашої держави, згідно з Конституцією, мали би відбутися 31 березня 2024 року. У кремлі вдають, ніби не розуміють, що проведення і парламентських, і президентських виборів в Україні наразі неможливе — саме через їхню, російську агресію.

Коментар для «ВЗ»
Андрій МАГЕРА, експерт із конституцій­ного права, член ЦВК у 20042018 роках

Добре, що ЦВК дала відповідь на питання, яке цікавить багатьох. Але оптимальним у цій ситуації було би тлумачення Конституційного Суду. Рішення КС розставило б усі крапки над «і»

Зона "Совка" ч. 2

Зона "Совка" ч. 2
Кожна метафора має свої недоліки та обмеження, але я чітко називаю СРСР і УРСР в його складі - тюрмою.
Порівняння Радянського Союзу з тюрмою має значні підстави, бо з нього не можна було звичайним громадянам виїхати просто за особистим бажанням. Друга схожість в тому, що в'язні позбавленні фактично всіх прав, хоча формально вони, ті права, якби існують, але в реальності усе залежить від волі адміністрації тюрми, а найбільше - від  начальника тюрми, бо вся повнота влади зосереджена в його руках і нічого в тюрмі не може відбуватися без дозволу начальника та його підпису й візування усіх розпоряджень по тюрмі. То є цар і бог над усіма, ким і був фактично ще на так давно генеральний секретар комуністичної партії радянського союзу. А в Україні зараз ясно хто.
Основним носієм влади в серусеру була комуністична партія, а простий народ був позбавлений будь-якого впливу на формування та діяльність влади, хоча формально існували вибори, але там не було вибору як такого, бо кандидатів обирала компартія, як і абсолютно все вирішувалось відпочатку в різних комуністичних осередках: райкомах, обкомах та ЦК КПРС, а депутати й інші органи виконавчої влади суто формально визнавали ті рішення та виконували. Основою правопорядку був величезний апарат силовиків та спецслужб, особливо жорстоким був "комітет державної безпеки", але і міліція не пасла задніх у придушенні непокірних. На всіх керівних посадах мали бути комуністи і рідкісні виключення тільки підтверджували це правило. Узурпація влади була повна і без винятків.
 Відторгнення основної маси людей від прийняття рішень в державі привчило народ до соціального інфантилізму, що і стало найбільшою бідою для сучасного стану життя. Демократія потребує свідомого громадянина, який розуміє вагу свого голосу і відповідальності за нього. У нас же, на жаль. люди зневажали свій державний вплив і легко продавалися за гроші чи навіть продукти, що неправильно і нерозумно. Можна казати, що то нічого не дає, але тому і не дає, що ви байдужі й продажні. Депутат, який купив собі електорат, його зневажає і ним не опікується: я заплатив і пішли подалі в далі до наступних виборів. Він дбає тільки про своє особисте збагачення та, так би мовити, своє оточення з колег та своїх друзів, тобто точніше - про інтереси своєї банди. Україна оплутана різними мафіозними кланами місцевого, регіонального і навіть всеукраїнського формату. Найприкріше, що головним бандитом-мафіозі стала сама держава! Саме тому в Україні найбільшими багачами є не банкіри чи бізнесмени, а чиновники! Силовики! Судді та прокурори. Тут є головний злодій - держапарат!
Не маю бажання всіх людей-службовців робити злочинцями, а навіть навпаки у спілкуванні це доволі приємні люди, але в системі маєш виконувати зобовязання за вказівкою начальства, або тут тобі не місце. Поясню на простому прикладі: патрульні поліцейські після повернення з чергування мали вносити певну визначену суму грошей до "чорної каси" відділку і нікого не цікавило, звідки ті гроші мають взятися у цього поліцейського - та хоч зі зарплати, як нездара зібрати "чайові" з водіїв на трасі. Сумнозвісні "Беркутівці" на прожиття заробляли "кришуванням" торгових точок і так само регулярно давали хабарі начальству. Аналогічно працівники СБУ, прокуратури, інші силовики, а всі вони називалися "правоохоронцями", притому, що насправді ними не були, бо користалися державною владою для власного збагачення. Причому найгірше те, що вибору фактично не було. Я знову змушений повернутися до аналогії з тюрмою, де є в'язні та наглядачі і вони вороги за природою свого буття, - вороги! Коли в'язницю начебто скасували і оголосили, що всі є вільні і рівні, то наглядачі такого приниження не визнавали, бо вони були і будуть вищими над звільненими в'язнями! В цьому головна біда сучасності! Не тільки України, але у нас це особливо наглядно: клас наглядачів надбагатий, а прошарок з в'язнів навпаки надбідний. А з того виник цікавий парадокс державності, як самостійності. Про це я ще спробую написати, а зараз коротко важить те, що українським наглядачам з компартійно-кедебіської номенклатури серусеру сподобалося бути кінцевими бенефіціарами, тобто не ділитися своїми прибутками з керівництвом великої зони РФ як СНД, а ті навпаки хочуть повернути тюремний Укрлаг під свою компетенцію та керування, а з того і сучасна війна. Єдність народу України полягає в тому, що поразка у війні означає кінець для всіх! Бідні знову стануть в'язнями і їх поженуть куди схочуть на іншу війну чи відбудовувати Сибір, як вже було. А багаті перестануть бути багатими, бо стануть дійними коровами та прокладками в прямому розумінні того. Кого то зацікавить грунтовно, то легко подивитися хто був багатієм на Донбасі до 2014-го і хто ним зараз залишився. А ні кого! Де Ахметов, брати Клюєви. Єфремов, Королевська і тому подібні? Нема. Амінь.
Ще одна цікава тема: агентура. Доводилося не раз бачити людей, які люто ненавиділи Україну, але уперто в ній жили, хоча ось поряд люба вам країна і ніхто не перечить вам туди виїхати, але ні, тому що вони мають високу місію дочекатися хазяїв і чемно передати їм свої зради, як було особливо яскраво помітно на Півдні України у лютому-березні 2022-го. Чому так? Елементарно, Ватсон: хто вони в раші? Населення! А в Україні вони як Штірліц у Берліні - герої непроглядного фронту. Трясця! Стільки того шмельцю серед нас людського, яке навіть не хоче розгледіти, що рашисти зовсім не цінують отих всіх зрадників та місцеве проросійське населення вцілому, а зневажають усіх і експлуатують нещадно. Основна кількість військових зрадників України в Криму і на Донбасі вже мертві! Мертві! Навіть Кива! Інших зневажають, бо хохли! Як на мене, то є найкраща кара за зраду. Вже б тікали в Європу чи Америку, а тепер з рашапаспотом тільки в сонячний Магадан вільно приїхати і в жодному разі не летіти.
Зробив цей нарис про нас для того, щоб спокійніше фантазувати про Україну майбутнього, бо хочу розуміння і усвідомлення, що сучасна державна структура є тюремна. Подивіться, що роблять з багачем і екс-президентом Петром Порошенком, діючим депутатом ВРУ, який оформив законне відрядження за кордон, але начальник тюрми не захотів його випустити і кранти, Петро! Сиди у ВРУ і радій, що не сидиш і не ділиш нари з Коломойським в Конча-Заспі (оновлена назва Лук'янівського СІЗО). Аналогічна ситуація з діючим нардепом пані Сюмар - з тюрми виходу не дано! А військовозобов'язаний полковник Арестович втік з України без проблем - він не ухилянт. Продовжувати не буду, але то однозначно гидко.
На завершення хочу, щоб усі зрозуміли: якщо життя кожного із нас залежить від волі однієї люди - ми в тюрмі! Дуже страшній, тому що ми в ній ніхто! Наша воля в ігнорі, чому прикладів чимало, але найжахливіше, що керує нами одна людина, проте наше життя залежить від людей чужих, як жертвують ресурси свої, щоб жили ми. Той, хто нами керує, тільки життя забирає, але не дає жити! Нормально по-людськи жити нам не дає, але це був наш вибір, чим і варто тішитись. Ми так захотіли, хоч воно іншого хотіли, але що вийшло - то і маємо. Як там в притчі: зграя левів на чолі з бараном...  

Богдан Гордасевич, м. Львів, 5 лютого 2024 р.
 Я не бачу потреби вживати П.І.Б. хазяїна Укргулагу - огидно. Хто не знає - його щастя.

Маніфест сталого миру

Богдан Гордасевич: Я сам люблю мріяти і щось видумувати, тому радію, коли інші схоже пробують, що і наводжу нижче.
На мою думку це скорше промоція політичного проекту і тому автори Маніфесту СТ зумисно повністю проігнороували програмні положення встановлення миру діючого Президента України.
І одразу задекларую свій маніфест майбутнього стану стабілізації поміж РФ та України, що тотожний ситуації Північної та Південної частинам Кореї - то набагато реалістичніше, як на мене. Перемогою буде, щоб відновити кордони України на 1 грудня 1991 року. Обмін, хто хоче з РФ до України, як і навпаки: забирайте усіх рашалюбів собі з усіма завезеними з РФ. Домагатися репарацій та помсти залишити для фанатиків або наївних, як ось ці маніфестанти, бо для держави то марнування часу, зусиль і ресурсів, які набагато корисніше вкласти у відбудову України з Кримом включно.
Що і як робити з РФ нехай вірішують США з ЄС і ООН, а для України то суто дотична справа, бо головним є аби нас лишили в спокої та мирі. На жаль, допоки РФ підтримує Китай - вона не програє, отже диктувати буд-які умови РФ неможливо і тому красиві гасла й побажання ними й залишаться.
Єдиний вид реальних репарацій від РФ для України є податки з процентів заморожених активівв РФ, які держави добровільно передають Україні. Варто зауважити, що й інші країни мають права на відшкодування збитків через агресію РФ проти України, як і витрати на біженців тощо.
Наша ситуація точно відтворена в жарті: - Петре, ти де подівся?! - Та ось ведмедя спіймав! - Ну то веди його сюди! - Так не йде! - Ну то сам йди! - Так не пускає!


Маніфест сталого миру
Світ після нашої перемоги
Стислий огляд
Україна прагне реалізувати себе як європейська демократична країна, побудована на засадах верховенства права. Безумовною передумовою цього є завершення війни.

Звільнення всієї території України і завершення воєнних дій не означає завершення війни. І річ не лише у відшкодуванні завданої шкоди і покаранні винуватих: розпалені антиукраїнські й антизахідні настрої та імперські амбіції як російської еліти, так і простих росіян рано чи пізно призведуть до наступної ескалації та війни. Щоб убезпечити Україну та світ від нової агресії, антивоєнній коаліції необхідно створити такі умови, наслідком яких стануть глибокі внутрішні зміни в РФ, що стали би гарантією сталого миру.

Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, зобов'язані прямим запитом з фронту, запитом українських захисників і захисниць, взяли на себе сміливість детально прописати ці умови. Світ вже не буде таким, як був до війни, тому наша мета – не повернутися до передвоєнного стану, а врахувати його вади, які уможливили війну, і створити новий, безпечніший лад, який наступну війну цілком унеможливить. Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці.

Цей маніфест містить візію такого повоєнного світу й окреслює шляхи її досягнення. Неможливо отримати мир ціною справедливості чи справедливість ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки справедливість і мир мають бути досягнуті одночасно.

Отже, агресор має понести відповідальність за війну.

Злочинці мають бути покарані: за агресію, за воєнні злочини, за злочини проти людяності, за геноцид та за розпалювання ненависті, яке й призвело до немислимої у XXI столітті війни.
Не всі втрати можна відшкодувати, загинули сотні тисяч людей, життя мільйонів зруйноване, десятки мільйонів втратили роки життя. Але всі матеріальні збитки необхідно належно оцінити та відшкодувати, всі втрати – максимально компенсувати.
РФ повинна зазнати статусних втрат, неприпустимо, щоб вона через міжнародні організації впливала на міжнародну політику, агресор не може бути членом Ради Безпеки ООН, основне покликання якої – гарантувати мир.
Вихід РФ з війни в Україні має враховувати пріоритет інтересів українського суспільства та повагу до суверенітету та територіальної цілісності України; юридичні акти, вчинені на окупованих територіях, є нікчемними.
Україна має право не лише вимагати правосуддя за вчинені росіянами злочини, а також отримати чіткі гарантії сталого миру в майбутньому.

Базовими передумовами сталого миру є набуття Україною членства в Європейському Союзі та НАТО.
Західні суспільства мають позбутися століттями плеканих Росією стереотипів про російську велич, які потурали її імперській агресії та її колоніальній політиці щодо сусідніх країн.
Росія повинна привести свій конституційний лад, суспільний устрій та політику до сучасних норм. Розвінчання концепції «русского міра» створить умови для подальшої трансформації суспільної свідомості для деколонізації країни.
Процес «дерашизації» мусить початись від подолання імперської історичної пам’яті, тобто відмови РФ від ідей історичної виключності Росії як окремої цивілізації, зверхності та територіальних претензій до сусідніх країн.
Світова спільнота має вимагати демілітаризації та денуклеаризації РФ для зменшення ризиків майбутньої агресії.
Відмова від російських енергоносіїв позбавить РФ можливості застосувати їх як зброю, а з іншого боку, прискорить перехід на зелену енергетику.
Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, віримо, що втілення ідей цього документа унеможливить наступну агресію та забезпечить сталий мир в інтересах всіх народів, на практиці – не тільки в Західній, але й у Центрально-Східній Європі – реалізувавши гасло «ніколи знову».

Зміст
Передмова

1. Відповідальність за війну

1.1. Покарання за злочини агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид
1.2. Відшкодування Україні з боку РФ завданих нею матеріальних та моральних збитків
1.3. Ізоляція, виключення та зниження статусу РФ у міжнародних організаціях
1.4. Стратегія виходу для РФ
2. Забезпечення сталого миру

2.1. Членство України в ЄС та НАТО: два органічно пов'язані рішення
2.2. Подолання стереотипів та російського впливу щодо України у західній політиці
2.3. Деколонізація та подолання тоталітаризму в РФ
2.4. Подолання минулого. Деколонізація російської історії та інформаційної політики
2.5. Роззброєння РФ
2.6. Зміна світового енергетичного балансу та ресурсного підходу до економіки як фактор сталого миру
Передмова
Ми не знаємо, скільки триватиме війна. Однак одна річ є певною: кожен день наближає її до кінця. Настав час Україні та світові відповісти на запитання, яким буде цей кінець війни. Ми це робимо, бо світ загубився у застарілих концепціях, а в РФ нема опозиційних сил, які би запропонували картину майбутнього.

Неможливо передбачити в деталях завершення війни. Але ми розуміємо, що найгірший сценарій уже виключено: не буде поразки України та зникнення її з карти світу. ЗСУ при підтримці волонтерського руху та всього вільного світу цей сценарій повністю обнулили. Зараз уже очевидно, що Росія ближча до власної поразки та занепаду, аніж до завоювання України.

Ми також розуміємо, що перемир'я не означає завершення війни. З огляду на сильні антиукраїнські настрої та імперські амбіції як серед російської еліти, так і серед пересічних росіян, перемир’я стане лише перепочинком, запрошенням до нової, відтермінованої війни РФ проти України – подібно до того, як після перемир’я наприкінці першої російсько-чеченської війни послідувала друга, ще більш руйнівна та жорстока.

Єдиним прийнятним для українців і демократичного світу сценарієм є перемога України та її подальший розвиток як демократичної європейської держави, заснованої на верховенстві права та дотриманні прав людини. Але що таке перемога? Очевидно, вихід ЗСУ на кордони 1991 року є її необхідною, але не достатньою умовою, якщо РФ й надалі плекатиме агресивні плани. Яким чином убезпечити Україну та світ від наступної війни? Яким чином відвернути сценарій, коли за одне-два покоління до влади у Москві приходить новий Путін і починається нова війна РФ проти України та Заходу – війна, в якій воювати доведеться нашим дітям та онукам?

Ми виходимо з того, що перемоги ЗСУ на фронті у поєднанні з міжнародною ізоляцію Росії та західними санкціями призведуть до колапсу й падіння путінського режиму. Ми, однак, переконані, що українська перемога не буде повною, якщо не відбудеться внутрішньої трансформації Росії, внаслідок якої будь-яка російська агресія проти України та інших країн стане неможливою.

Треба виразно сказати: самі росіяни не спроможні зробити ці перетворення. Хвороби РФ зайшли надто далеко, щоби вона могла сама себе вилікувати. В російській історії не бракує спроб творення демократичної Росії. Але кожна така спроба закінчувалася ще довшим періодом авторитарної та тоталітарної влади, масовими репресіями проти власного населення та агресивною політикою щодо сусідів.

Сама Росія не може вирватися із зачарованого кола свого минулого. Вона може мінятися лише під міжнародним тиском. І тут передусім має звучати український голос. Ми, українці, повністю заслужили на те, щоб бути почутими. Це випливає з нашого запеклого спротиву російській агресії, яка загрожує всьому світові. Завдяки своєму минулому та теперішньому досвіду ми стали головними експертами з російського питання. Ми добре знаємо, що російська загроза виходить за межі Леніна, Сталіна чи Путіна. Ми є головною зацікавленою стороною у трансформації Росії як важливій умові досягнення сталого миру у світі.

Ми, автори цього документа, представники українського громадянського суспільства, взяли на себе сміливість детально прописати сценарій такої перемоги. Він має трьох адресатів. У першу чергу, це ми самі, Україна й українці. Ми маємо чітко уявляти контури своєї перемоги, щоб убезпечити наступні покоління від війни та геноциду.

Другим адресатом є наші міжнародні партнери, союзники у боротьбі проти російської агресії. Ми дякуємо їм за їхню теперішню допомогу: без неї неможлива була би наша майбутня перемога. Але ми хочемо, щоби вони усвідомили свій моральний обов’язок перед Україною. Українці своєю готовністю жертвувати своїм життям заради свободи та гідності нагадують нашим союзникам про їхні ж цінності, котрі були девальвовані в останні десятиліття прагматичними розрахунками вести з Росією та іншими авторитарними режимами business as usual.

Третім адресатом є всі ті сили в РФ та в еміграції, які прагнуть перетворень, передусім пригноблені народи імперії, активні борці з путінським режимом та інші неімперські російські сили. Можливо, комусь ці сили здаватимуться слабкими порівняно з путінським режимом, але саме на них покладається основна робота.

Наша мета – не повернення світу в ситуацію «до початку агресії», а створення нового, більш безпечного світу, в якому подібна агресія є неможливою, а її передумови стають приводом для дій на випередження. Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці.

Цей документ має донести ще одну важливу ідею. Неможливо отримати мир ціною правосуддя чи правосуддя ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки правосуддя і мир мають бути досягнуті одночасно.

Цей документ не адресує питання деколонізації захопленого Російською імперією простору чи питання повоєнного геополітичного розкладу сил. Це важливі та пов’язані з цим документом питання, які, втім, потребують окремого розгляду.

Від часів Першої світової війни доля цього світу значною мірою залежала від того, що відбувалося в Україні і навколо України. Кожна спроба ігнорувати український голос у минулому закінчувалася катастрофою як для України, так і для всього світу. Українці стали суб’єктами історії, а тому світ має звикнути до того, що «нічого про Україну без України». Інакше високу ціну за ігнорування України платитимуть не лише ми, українці, але і весь світ. Лише безпека дасть можливості розвитку Україні, Європі та світу й створить передумови для розв’язання найскладніших завдань людства.

Хто захистить перевізників на кордоні?

Протест чи грабунок діється на кордоні з Польщею? Давно кажу, що протест, це є оголошення свого незадоволення владі і людям, але коли люди починають розв'язувати свої проблеми тим, що створюють проблеми іншим людям - це ніякий не протест, а злочин. Бувало, що і у нас у Львові люди перекривали траси, бо щось не могли з владою порішати і я був завжди проти таких дій. Точніше я був за відповідальність: перекрили, поліція зафіксувала хто і що, а тоді відповідно закону про адміністративне правопорушення йде покарання: вирок суду і штраф. А не балуйтесь у вседозволеність і безкарність під прикриттям демократії, як це зараз робиться у Польщі.
Якби польські перевізники влаштували на узбіччі міжнародних трас багатокілометрові ланцюги зі своїх фур з написами: "Ми протестуємо проти нашого безробіття!" - це був би справді протест. Зовсім інше, коли вони своє безробіття нав'язують іншим перевізникам, силою позбавляючи їх роботи і заробітку. То ніякий не протест! То є злочин! І мене дивують заяви, що все законно! Тобто протестувальники відсторонили польську поліцію від виконання службових обов'язків і почали самі довільну керувати рухом на міжнародних трасах - і це законно?! А свою митницю протестувальники також можуть організувати законно? Дивує мене правопорядок у Польщі, а ще більше - в Євросоюзі, тому що Україна межує з Польською державою, але кордон між нашими державами є кордоном з Євросоюзом, а не суто Польщі. Відповідальність за транзит на Польщі, а збитки від його порушень - на ЄС. Що за бардак у вас, Європо? Перекрито транзитний рух міжнародними трасами і всім як заціпило. Як так?
Я розумію терплячу покірність українських перевізників, що чекають в чергах, бо штрафи в Євросоюзі значні, а своя держава не заступиться ніколи за якогось хлопа з фурою, а ось поляка його держава не дасть в образу, тому одні нагліють, а інші - терплять, мліють і помирають. Так, вже два випадки смертей українських водіїв, що були в чергах на території Польщі. І що? Нічого. Чекають далі, хто наступний. Дикість. Владі Польщі байдуже. Українській владі ще більше до дупи то, бо ось на днях в Україні була Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і українська влада скромно змовчала щодо проблем на кордоні з перевізниками - як же на святі говорити про покійників. Дурниці то все.
Тому я не очікую рішучих дій від того, хто має найвищу нагороду Польщі - Орден Білого Орла, бо самі розумієте, що то не театральна вистава, а будні і трагедії реального життя. Тому мусять перевізники захищати себе самі і зробити це можливо цілком законно: виводьте всі свої фури на траси у 3-5 рядів і створюйте "живу чергу". Згідно закону є автотранспорт і в ньому немає дискримінації, що легковик важливіший за бус чи автобус, а ті і ті мають перевагу перед фурами - такого немає! Всі є рівні! Ставайте в живу чергу і нікого не пропускайте на митні пункти - нікого! Легковики і автобуси - всі нехай займають чергу і чекають, як чекають фури. Жаліти когось чого, як вас ніхто не жаліє! Дійте!
 З повагою, Богдан Гордасевич.
23 листопада 2023 р. м. Львів

Добре про недобре

  • 19.10.23, 12:33
Кому відомо з моїх минулих дописів, що моїм улюбленцем є Данило Гетьманцев, як уособлення нищення української економіки, а точніше того, що від неї ще залишилося на теперішній час, - тому стане зрозуміло, чому я включив і майже одразу виключив наше єдино правдиве телебачення марафоняче: там фігурував саме мій ублюдівець. Тих кілька хвилин від Гетьманцева мені вистачило, щоб відчути рвотні рефлекси, бо він дико обурений з того, що нардепи провалили закон щодо конфіскації з місцевих бюджетів податку з військових, а головним аргументом у Гетманцева були бруківка і фонтани. Цитую: "Як можна класти бруківку, щоб по ній пройшовся російський чобіт..."- каже той, що перед війною два роки готував дороги для російської бронетехніки. Але як кажуть: хто старе згадає - тому око геть, а хто забуде - тому обидва. Не варто з падлюкою сперечатись, а обговоримо реальність.
Кожен місцевий бюджет формується не абись, а з обчислення витрат і прибутків, під які визначається місцеве оподаткування. Ясна річ, що в усьому трапляються переміни, бо то є життя. Був податок з військових: 60% до місцевого бюджету, а 40% відсотків - до Києва у спільну скарбничку - держбюджету. Все було нормально, аж сталася війна, отже військових стало в рази більше і податки стали значно більшими, що дико обурило головного формувальника державного бюджету у ВРУ такого собі голову комітету по здирництву грошей Данила Г. Всім відомо, що грабувати значно легше, чим гроші чесно заробляти, хоча і грабунок також праця, але безчесна. Нашим владцям до ганьби не звикати: якщо хабар як образа, то ображайте нас чим більше. Але повернемося до наших баранів.
Вибачте за таке припущення, але нормальні люди вирішують проблему не створюючи інших проблем, тобто, для прикладу, якщо в когось болить голова, то найпростіше зняти біль відрубавши голову. Тотожно і в цьому випадку: якщо десь хтось щось в місцевих громадах зробив неправильно - покарати всіх! Забрати-конфіскувати взагалі якийсь "жирний" податок у всіх ОТГ! Розумно? З точки зору Данила Г. - дуже розумно! А ось інші не такі генітальні подумають, що варто зробити корекцію податків, наприклад з військових: 40% у місцевий і 60% - державі. На жаль, не кожна буква "г" є початком для чогось геніального.
Уявіть, що десь провалилась дорога, ота з бруківки, і тоді місцева влада не ремонтує, а перекриває навічно дорогу та вказує об'їзди, бо почни бруківку на місце класти - і вже Данило Г. ще якийсь податок забере. Ще сумніше вістка буде, що бюджет формується з усіх податків, а вже тоді йде розподіл витрат на школи та лікарні, комунальну сферу і соціальну, на ремонти включно зі злощасною бруківкою. Я веду до того, що тільки незначна частка з податку для військових перепадає на ремонт бруківки, отже постає тема забрати всі податки у ОТГ, аби взагалі вони не могли зловживати коштами на бруківку та фонтани. І затанцює тоді Данило Г. з вигуками:"Ай, що за Данило! Що за ОПУ син!"
Розумієте, я чомусь маю впевненість, що якщо якась людина тривалий час при посаді - значить вона саме там саме така, яка комусь тут є потрібна. Є навіть сучасне визначення для такого явища - "корисні ідіоти" І навпаки: доля першого прем'єра нової влади, або голови ВРУ досить красномовні - швидко пішли десь. Як і на чолі фракції СН затримався отож. Звичайно, що є і протилежні випадки і це стосується водіїв та охоронців кортежів ОПУ - тут найрозумніші та найвправніші однозначно. А ви кажете: - Де велосипед? Відповідаю: він в музеї! А лохотрон і далі в дії. В Дії також! Отож! На цьому все. Хоча ні: для небагатьох пояснюю, що якщо військовий податок заберуть, то місцеві ОТГ мають повне право відмовитись надавати всі пільги та інші послуги власникам посвідчень УБД і всім військовослужбовцям, тому що тоді це буде проблемою безпосередньо центральної влади, тобто Уряду України в Києві, Столиці України з її гарними дорогами та бруківкою, на яку не ступив російський чобіт в супереч бажанням різної наволочі при різних посадах. Ось тепер у мене все.

Богдан Гордасевич
м. Львів
19 жовтня 2023 р.

Комусь - Папа, а комусь - засіб впиву

Знову пишу про Папу Римського з кількох причин, зокрема з того, що можна висловлювати свої думки та емоції, але при тому не забувати хто ти є і хто є Папа Римський. Ота "совкова"-совецька безапеляційність в судження стає вже огидою неймовірною: хто не з нами - той проти нас! Значить змішуємо з лайном! Я так і відповів одній пані, що поширювала негативне про Пару Франциска: хто що шукає - те і знаходить, тому у вас постійно лайно, а в мене - перли.

Особисто я, після того, як опанував ідею анархізму, цілком спокійно ставлюся до людей з різними світоглядами: вони сповна мають право на то, щоб жити власними уподобаннями. Якщо Папа Франциска має певні уподобання щодо Росії, як великої держави - це його право, бо він є людина. Навіть приємно чути, коли стара людина каже, що його так вчили в школі. Гарну пам'ять чоловік має, якщо шкільну науку пам'ятає.

Також було б дивно, що душпастир цілого світу намагається не загальмувати війну в Україні, а кричить грізно: "Дайте чимбільше зброї Україні і нехай війна там палає чим сильніше!" Людина згідно зі своїм статусом Верховного Понтифіка шукає примирення різними способами без пошуку власної користі з того, що не можна сказати про інших багатьох учасників цього процесу. Зрозуміло, що допоки РФ не розбереться з Україною - усі інші країни можливої агресії з боку рашизму є в певній безпеці. Дещо цинічно, але такою є політика всіх часів.

До речі, про цинізм нашого гатунку: для нас виявляється є кращою проросійська позиція Папи Франциска, тому що саме тому (!) до нього дослухаються в Кремлі, отже є певна можливість комунікації, що цінно в умовах війни, коли всякий контакт з ворогом трактується як зрада. Хто слідкує за подіями, той може пригадати тривалу паузу в обміні полонених, аж раптом доволі несподівано цей процес зарухався і завдяки саме Папі Франциску. Не варто пояснювати, що кожен день в катівні рашистів українським полоненим є на межі життя і смерті, тому витягнути їх звідти потрібно всіма засобами.
 
Не заперечую певних помилок у Папи Франциска, але з усього того мені головним є звільнення українських полонених з рашиського полону. За це я дуже і дуже вдячний Папі Римському Франциску. І на тому - амінь!

Богдан Гордасевич
9 вересня 2023 р.
м. Львів


Блаженніший Святослав подарував Папі деякі особисті речі полонених священників-редемптористів.

07.09.2023
Єпископи УГКЦ особисто подякували Папі Францискові за постійну підтримку України на міжнародному рівні, його гуманітарні акції, особисті зусилля для звільнення полонених, миротворчу місію спеціального папського посланця кардинала Маттео Дзупі тощо
Про це повідомили в УГКЦ.

«У розмові зі Святішим Отцем ми висловили все, що наші вірні в Україні та всьому світі доручили нам йому донести. Наші єпископи промовляли українською, англійською, португальською та італійською мовами», — зазначив Блаженніший Святослав.

За його словами, єпископи пояснили Папі, що певні висловлювання і жести є болючими та важко сприймаються українським народом. У відповідь Папа Франциск підкреслив, що трагедією є те, коли така ідеологія, як російська, вривається в Церкву і підміняє собою Христове Євангеліє.

«Окремим болем українського народу є той факт, що ви сумніваєтеся, з ким Папа. Я хочу запевнити вас у моїй солідарності з вами та постійній молитовній близькості. Я є з українським народом», — пояснив Папа.

Отці попросили Святішого Отця продовжувати зусилля для звільнення військовополонених, зокрема нагадали про священників-редемптористів — о. Івана Левицького й о. Богдана Галету, — котрі досі перебувають у російському полоні. Блаженніший Святослав подарував Папі деякі особисті речі полонених священників-редемптористів: місійний хрест, молитовник і вервицю. Глава УГКЦ теж подарував Його Святості ікону Ісуса Христа, врятовану зі спаленого росіянами храму в с. Червоне Запорізької областіЄпископи УГКЦ зустрілися з папою римським. Вони сказали Франциску, що деякі його висловлювання 
Єпископи вказали Франциску, що непорозуміння між Україною та Ватиканом російська пропаганда використовує для виправдання вбивчої ідеології "русского мира", зазначили в УГКЦ

Папа римський Франциск 6 вересня у Ватикані прийняв єпископів, які брали участь у синоді Української греко-католицької церкви в Римі. Про це поінформував Vatican News.

Зазначають, що зустріч тривала майже дві години.

"У розмові зі святішим отцем ми висловили все, що наші вірні в Україні та в усьому світі доручили нам йому донести. Наші єпископи промовляли українською, англійською, португальською та італійською мовами", – наголосив глава УГКЦ Святослав, його цитує сайт церкви.

Єпископи, зокрема, розповіли, що певні висловлювання і жести Ватикану і папи римського "є болючими та важко сприймаються українським народом, який у ці хвилини стікає кров’ю в боротьбі за свою гідність і незалежність", ідеться в повідомленні.

Також єпископи УГКЦ вказали Франциску, що непорозуміння між Україною та Ватиканом від початку повномасштабної війни російська пропаганда використовує для виправдання і підтримки вбивчої ідеології "русского мира", тому українці чутливі до кожного його слова "як вселенського голосу правди та справедливості".

"Повертаючись із Монголії, під час розмови із журналістами я сказав, що справжнім болем є, коли культурна спадщина якогось народу проходить "дистиляцію" та піддається маніпуляціям із боку певної державної влади, унаслідок чого перетворюється на ідеологію, яка нищить і вбиває. Великою трагедією є те, коли така ідеологія вривається в церкву і підміняє собою Христове Євангеліє", – наголосив під час зустрічі папа римський.

Він запевнив у своїй солідарності з українським народом. Франциск також додав, що молиться щодня за Україну.


Горбачев

Помер Горбачев, а все інше сває закину у коменти, бо інакше ніяк.

Молодь

Богдан Гордасевич:На мою думку вкотре замовчано головне питання для молоді: чесного кар'єрного зросту. Зараз в Україні діє тотальне правило захід на посади і просування службове через так званий "задній прохід" причому на 100% без винятків! Мрію побачити ту молоду людину, яка отримала серйозну посаду в адміністрації чи держорганах України просто зайшовши у відділ кадрів і запропонувала свої послуги. І була прийнята без хабаря чи ще якогось стороннього чинника впливу! Просто пройшла чесно посадовий конкурс і посіла на посаду, гарно себе проявила і почали службове зростання - і все чесно та справедливо. Панове, в Україні це можливе хіба що на фронті і все! Більше ніде! Саме тому звичайна молодь тут в Україні жити не хоче і не буде! А незвичайна молодь типу пана Вітренка - буде! Без справедливих так званих "соціальних ліфтів" наша країна приречена! Президент США Обама буз з найнижчих соціальних низів! Нижче було нікуди: син чорношкірого емігранта! Але... Так, є Зеленський, але перепрошую, які "плечі" не від малечі за ним стояли! Отож.

Як повернути українську молодь
19 червня, 2022

Любомир Сопільник
Радник голови Львівської ОДА з питань молодіжної політики

Поміркуймо, хто буде розбудовувати післявоєнну Україну і що може повернути або утримати молоде економічно активне населення на батьківщині.

Кожен з нас хоча б раз у житті замислювався про переїзд. Харків'яни вбачали нові кар'єрні можливості у Києві, кияни хотіли втекти від метушні мегаполіса у Львів, а львів'яни — пошукати кращої долі у Польщі. Виявляється, бажання мають властивість збуватися і не завжди так, як ми собі планували.

За три з половиною місяці близько 14 мільйонів українців були змушені покинути свої домівки, більшість із них жінки та діти. Саме такі цифри наводить ООН в останніх звітах. Масштабів та швидкості такого переміщення ще не знала світова історія. Львівська область прийняла до 400 тисяч переселенців з Бучі, Ірпеня, Чернігова, Маріуполя, Херсона та інших куточків країни.

В автобіографічному романі Марка Твена «Загартовані» автор описує як американці цілими родинами переселяються зі сходу США на дикий захід у пошуках щастя та кращої долі. Зараз ця історія повторюється в Україні — майже 7 млн біженців виїхали на Захід, заради кращого життя, безпеки та майбутнього своїх дітей. Тільки Захід у нашому випадку не дикий. І повернути українську молодь додому з США, Європи, Канади та інших процвітаючих країн, завдання над-амбітне для нашої держави, тим більш у стані війни.

Передусім — безпека та побут

Жінки та діти повернуться, лише коли будуть почуватися захищеними, без нічних тривог і біганини по бомбосховищах. Наразі 15,7 мільйона українців потребують гуманітарної допомоги, а ще сотні тисяч жителів України не мають доступу до води та електроенергії, в таких умовах жити неможливо.

Загалом, за підрахунками KSE Institute, через війну пошкоджено, зруйновано чи втрачено понад 44 млн квадратних метрів житла українців. Молодь, що втратила дах над головою і не отримає альтернативу від держави, не матиме куди повернутись. До прикладу, наприкінці квітня у Львові почало функціонувати модульне містечко, де у мінібудинках мешкає 350 сімей. Та у масштабах міграції це лише маленький крок до розбудови інфраструктури. Проте безпека залежить не лише від воєнних дій.

Наразі у суспільстві гостро стоїть питання легалізації вогнепальної зброї для цивільного населення. Хоч зараз МВС декларує суттєве зниження рівня криміналу, на це вплинуло рішення Верховної Ради щодо посилення відповідальності за майнові злочини в умовах воєнного стану — тепер за такі злочини можна отримати від 10 до 15 років ув’язнення. Погіршення соціально-економічної ситуації в країні неминуче спричинить ріст злочинності, зокрема насильницького характеру.

По-друге, підвищувати якість освіти

Більш ніж 3 мільйони українських дітей, за даними ООН, були змушені перервати освітній процес. Загалом пошкоджено, зруйновано або втрачено 1123 навчальних заклади та 621 дитсадок. Враховуючи майже два попередніх роки пандемії, яка теж змусила перевести навчання в онлайн-режим, якість освіти бажає кращого. Якщо війна затягнеться, навчальний сезон 20222023 у школах та університетах як мінімум у 10 областях буде зірваний. Найменше, що може зробити та робить у цих обставинах Львівщина — забезпечити тимчасово переміщеним особам та навчальним закладам умови для налагодження навчального процесу. Для українських абітурієнтів зараз спрощена програма вступу до наипрестижніших шкіл та університетів світу. Чи повернуться вони додому після навчання? Так, якщо матимуть гідні робочі місця, достойну оплату праці, доступні кредити на житло. А щоб зробити це не лише передвиборчими обіцянками, потрібні реформи.

По-третє, зміцнювати інститути влади

Надто високу ціну ми платимо за наш суверенітет і незалежність, щоб поступитися верховенством права, лишити корумпованих чиновників та суддів. Маємо запитати у кожного представника державних органів та законодавчої влади: чим вони займалися під час війни, як працювали для наближення перемоги та що готові зробити для процвітання країни. Якщо відповідь на бодай одне питання залишиться невизначеною — люстрація. Це ж стосується і псевдоволонтерів, які, користуючись ситуацією, привозили під продаж автомобілі з нульовим розмитненням, непогано заробили на товарах гуманітарного та військового призначення. Навіть у лавах ЗСУ є перевертні в погонах, що отримують дрони та тепловізори від благодійних фондів і перепродають назад. Такі розслідування вже активно ведуться за сприяння Львівської ОВА. Вкрай важливо зробити процеси перевірки волонтерів максимально прозорими, бо полювання на відьом може викликати новий виток недовіри до інституту влади.

І, нарешті, сильна економіка

Зрозуміло, що економіку виснажує війна, росте рівень інфляції та безробіття, падає ВВП. Проте, нас підтримує весь цивілізований світ, інвестиції в розбудову України прийдуть як тільки скінчиться війна. Вже зараз є позитивні зрушення — відновлюється промисловість. Більш ніж 900 заявок від початку війни Львівська ОВА отримала від компаній з усієї країни, що планують переміщення або вже розгорнули свої виробничі потужності та офіси у Львівській області. Серед них найбільше представників галузі машинобудування, харчової індустрії, легкої промисловості та хімічної галузі.

За результатами дослідження Міжнародного республіканського інституту у 2021 році, постіино жити за кордоном мали бажання 39% украінців віком від 13 до 35 років. Основною причиною назвали брак економічних перспектив. Держава повинна боротися за будь-який відсоток українців, які хочуть жити та працювати за кордоном. Молоде покоління має розуміти, що країна зацікавлена та не байдужа до своїх громадян, і їхніх ініціатив почати свою справу — бізнес, громадський чи мистецький проєкт. Для цього необхідно налагодити ефективну комунікацію між владою та молоддю, розробити процедури надання фінансування, процеси ухвалення рішень і налагодити співпрацю з міжнародними донорами та інвесторами.

Держава не може існувати без молоді. Тому в тандемі співпраці активного, свідомого населення та влади можна розвинути державу в економічному, освітньому, науковому, соціокультурному сенсі. Для того, аби зупинити масовии виізд громадян за кордон, необхідно вже залучати молодь до розв’язання цих питань. Попереду складнии період для кожного украінця, але чи справедливо все життя гнатися за маибутнім на чужині, коли випадає шанс розбудувати власну державу?

9:52 20.06.2022
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
20
попередня
наступна