О сообществе

Япония - Страна Восходящего Солнца - загадочная, интересная, красивая, необычная. В этом сообществе Вы можете найти заметки о разных гранях жизни этой страны: культуры, традиций, быта, истории и современности. Всё, что касается Японии, будет размещаться здесь. Йокосо!
Вид:
краткий
полный

Государство Япония

Японські старовинні школи бойових мистецтв в Україні.

  • 28.04.16, 10:49
Товариство японської культури «Фудошінкан» вперше в Україні надає унікальну можливість вивчати три старовинні  школи бойових мистецтв самураїв: Каторі Шінто рю, Ягю Шінган рю, та Ягю Шінкаге рю. Ці легендарні школи несуть у сучасність Дух стародавніх воїнів Японії. Вивчаючи ці бойові мистецтва, ви отримаєте міцне здоров’я, станете більш гармонійними та цілеспрямованими.  Загартувавши Дух і Тіло, ви зможете здолати усі перешкоди та негаразди  сучасного  життя.

Документальный фильм "Знакомство с Японией"


21 февраля 2016 года в конференц зале Областной научной библиотеки на ул. Ю.Савченко,10 начнется цикл показа документальных и художественных фильмов о культуре, истории и традициях  Японии. Организаторы мероприятия: Областная научная библиотека и  Общество японской культуры "Фудошинкан".

Фильм первый: «Знакомство с Японией»

Японию называют страной восходящего Солнца. Солнце в центре ее государственного флага означает совершенство, расцвет государства. Это символ света, богатства, изобилия. Восхищение этой страной, ее достижениями, возможно только через ее познание, проникновение в ее тайны, понимание ее традиций. Это древнейшая в мире Империя до сих пор остается загадочной и непостижимой для нас. Загадочная Фудзияма, храмы Киото, магический Токио вызывают восхищение. В этой стране причудливо переплелись древние самурайские традиции и новейшие технологии. В Японии можно увидеть все и сразу - древние храмы, дворцы, праздник цветения сакуры, самураи, чайная церемония, суши, загадочные гейши, борьба сумо - это только часть сохранившейся истории и культуры древней Японии.

Fukushima Daiichi Nuclear Power Station.

Фукусима-1. Проблемы были предсказуемы.

Fukushima-1. Les problèmes taient prvisibles.

Fukushima-1. The problems were predictable.

Fukushima-1. Die Probleme waren vorhersehbar.

Fukushima-1. I problemi erano prevedibili.

Fukushima-1. Los problemas eran previsibles.

Fukushima-1. Os problemas eram previsveis.

En franais:

Chers!

Pourquoi avez-vous pas remarqu la chose la plus importante? Objet dangereux - la centrale nuclaire  "Fukushima-1" (en japonais - ) - a t construit au mauvais endroit. Les consquences possibles de la construction centrale atomique dans ce domaine pourrait avoir t prvue avant la construction d'une centrale nuclaire "Fukushima-1". La centrale nuclaire "Fukushima-1" est situ sur le ct extrieur de l'le de Honshu (Honsh). Ct extrieur de l'le de Honshu (Honsh) est plus sensible la menace de tremblements de terre et les tsunamis, que le ct intrieur de l'le, qui se penche sur le continent. Par ailleurs, parmi les 6852 les de l'archipel japonais est un lieu qui est le plus sr pour la construction ces objets dangereux. Avant l'accident dans une centrale nuclaire "Fukushima-1" 54 racteurs nuclaires au Japon gnr jusqu' 30% de l'lectricit du pays. Au Japon ce moment produire de l'nergie environ 12 racteurs nuclaires parmi  54.

En outre, il s'agit d'un projet fourniture d'lectricit au Japon sans le risque d'une catastrophe mondiale et plus cologique. Parce que le sisme et le tsunami au Japon peut tre rpt. Comme le gouvernement japonais envisage de rsoudre le problème?

English:

Dears!

Why did not you notice the most important thing?

Dangerous object - the atomic power station "Fukushima-1" (in Japanese - ) - was built in the wrong place. Possible consequences of the nuclear power plant construction in this area could have been foreseen before the construction of a nuclear power plant "Fukushima-1". NPP "Fukushima-1" is located on the outer side of the island of Honshu. Outer side of the island of Honshu is more susceptible to the threat of earthquakes and tsunamis, than the inner side of the island, which is directed towards the mainland. Furthermore, among the 6852 islands the Japanese archipelago is a place that is more safer for the construction of such dangerous objects. Prior to the accident at the nuclear power plant "Fukushima-1" 54 nuclear reactors in Japan generated up to 30% of the country's electricity. Now in Japan works about 12 nuclear reactors of the existing 54. In addition, Japan may have a variant of the supply of electricity without the risk of global catastrophe and more environmentally acceptable. Because the earthquake and tsunami in Japan can be repeated. What thinks about  this occasion  the Japanese government? По-русски: Уважаемые! Почему Вы не замечаете самого главного? Опасный объект - атомная электрическая станция  "Фукусима-1" (по-японски -  )   - был построен  в ошибочно выбранном  месте. Возможные последствия строительства атомной станции в этом месте можно было предвидеть еще до начала строительства атомной электрической станции "Фукусима-1". АЭС "Фукусима-1" расположена с наружной стороны острова Хонсю. Наружная сторона острова Хонсю более подвержена угрозе землетрясений и цунами, чем внутренняя сторона острова, которая направлена в сторону материка. Кроме того, среди 6 852 островов Японского архипелага есть место, которое наиболее безопасное для строительства таких опасных объектов. До аварии на АЭС "Фукусима" 54 атомных реактора Японии обеспечивали до 30 % потребностей страны в электрической энергии. Сейчас в Японии работают около 12 атомных реакторов из имеющихся 54.

Кроме того, у Японии есть вариант снабжения электричеством без риска глобальных катастроф  и более экологически приемлемый. Ведь землетрясения  и цунами в Японии могут повториться.

Что думает по этому поводу правительство Японии?

Пристрасний спокій

Вірш невідомого японського поета століття в стилі "нагаута" - "довгий вірш" з антології "Кокін-вака-сю" Цю антологію було складено в 10-му столітті, однак твори, що входять до неї, було створено ще раніше. "Нагаута" - досить рідкісний вид японської поезії, бо японець не часто відкриває глибини свого духу і почуттів.

Ми зустрічатись майже перестали
Відтоді серце радісне моє
На небо в чорних хмарах схоже стало

Кохаючи,
Не дорікаю! Ні!
Як той вогонь у лоні Фудзіями
Моя любов палахкотить в мені.
Зустрітись справді важко в океані
широкім і глибокім,
як моє
Безмежне і незміряне кохання

Можливо, що страждаю я даремно,
Але любов, мов той гірський потік
Що вниз згори
Струмує безперервно.

Змішались почуття, переплелись -
якщо судилось жити в тліннім світі,
як тане сніг,
я зникну теж колись...

До тебе линуть всі мої думки
як з гір одвічних
з-під дерев сочиться
тече вода,
вливаючись в струмки.

Вирують в серці почуття й бажання,
а розказати нікому -
боюсь,
щоб не дізнались люди про кохання.

На землю чорний вечір наповзає,
а я лише зітхаю в самоті,
і знову смуток серце огортає.

Коли печаль
накотиться мов хвиля -
виходжу в сад
утішитись на мить,
і завмираю...
На рукави білі
роса спадає
скочується вниз,
зникаючи...
Отак і я колись!

і знов зітхання,
і одне бажання -
Хоч здалеку побачити тебе,
як весняний серпанок на світанні!

Переклад Ів. Бондаренка, доктора філологічних наук, котрий довгий час
жив і працював у Японії як професор факультету міжнародної культури
університету Тенрі (префектура Нара)


Дещо про Японію - просто так.

Зараз, коли Японія вже вкотре бореться за своє існування, спостерігаються цікава реакція на її біди.
Ну, я не буду говорити про деяких росіян, котрі щиро зловтішаються з чужого горя. В їх числі священики, політики, кіноактори... Вважають вони, що Японію "Бог покарав" за... зневагу до Росії.
Ну, грець з ними, з сусідами, вони завше були в цьому плані трохи закомплексовані. Але нам, українцям, японці зла не робили, Тузли у нас не вимагали, рибку в Чорному морі не ловили. Однак зловтіха таки є - тиха зловтіха. Мовляв, допрацювалися, трудоголіки, довигадувались всяких там роботів та машин розумних. Прийшов таки Годзілла і по ваші душі.
А ще чув я - і не від одної особи - що Японія це великий мурашник, а люди там раби. Що з того, що серед потерпілих нема мародерства, що евакуювались вони похідними колонами, без паніки і страху, що добровольці йдуть у атомне пекло - працювати і вмирати. Раби... А ми є людьми вільними - на роботі вільно випиваємо...
І от пригадав я одну історію, ніяк не зв язану ні з Фукусімою, ні з Хіросімою. Однак, мені здається, що вона дуже добре розкриває глибини японського духу.
В 19 столітті європейські держави насильно, під дулами гармат, змусили Японію відкрити порти для європейських кораблів. У японців подібне "зґвалтування" викликало шок - європейці поводились так, ніби перед ними дійсно були раби.
В порту Сакаї сталося таке... З французького судна зійшли на берег моряки - розважитись. Нічого злого вони не робили - ну когось пнули, ну обмацали дівчину, ну зайшли до храму взутими - що тут такого. Чи мало вони гордо розгулювали по ріжним портам, незважаючи на тубільців.
Городяни кинулися до загону портової охорони. Воїни прибігли якраз тоді, коли якийсь меткий французик зняв з держака один зі стягів порту. На сувенір напевне.
Наслідки... Ну наслідки були поганими. Для французів. В живих зостался тільки двоє.
Французький консул у великому гніві зажадав бачити князя Тоса, правителя області. Князь до чужоземця явився, і, пам ятаючи про гармати націлені на місто, та про наказ зі столиці потакати "варварам" до пори до часу, пообіцяв виплатити грошову компенсацію і покарати винних - двадцятьох шерегових воїнів та двох офіцерів-самураїв.
Винні зізналися самі - їх не довелося розшукувати. Однак їх було двадцять дев ять - хтось зі свідків помилився в рахунку.
Представник князя зібрав вояків і мовив:
"Ваш повелитель не має іншого вибору. Він сумує над тим, що сталося, і сподівається, що кожен з вас охоче пожертвує життям. Потрібно двадцять чоловік - нині ви вирушите до храму Інарі, і там доля вирішить, кому жити і кому померти."
Опісля жеребкування дев ятеро позосталих склали таке прохання:
"Жеребок поділив нас на дві групи, одним випало життя, іншим - погибель. Однак - ми від початку були єдині у думках і ревно виконували накази командирів. Тому прохаємо, щоб і нам дозволено було померти разом з усіма"
"Прохання було відхилене - незворушно коментує японець, котрий описав цю подію, - тому, що потрібна була лише певна кількість осіб"
Ввечері приречені на смерть влаштували прощальну вечірку разом зі своїми однополчанами, котрі мали їх охороняти. Воїни пили саке, складали вірші і сумували лише про одне: їх приречено на ганебну страту, наче звичайних злочинців. А вони ж нічим не завинили - навпаки оберігали честь Ямато.
Зрештою вони вирішили домогтися дозволу на харакірі. І з цією метою відправили до начальства посланників.
Спершу вояків не хотіли приймати, але вони підняли галас і увірвалися взутими до внутрішніх покоїв ( для японців це так само жахливо, як для віруючого європейського вояка в їхати на коні до церкви).Зрештою, їх вислухали, і княжа рада винесла таке рішення:
"Завтра, в Сакаї, ви виконаєте харакірі. Виконайте цей обов язок з честю, адже всі ми належимо вітчизні. Покажіть високим особам та іноземцям всю силу японського духу".
Оскільки серед двадцятки самураями були тільки їхні командири (шерегові воїни були селянського походження, або з ронінів - збіднілих самураїв, котрі зостались без покровителя і мало чим відріжнялись від селян), то князь дарував їм всім самурайські звання.
А тепер уявіть собі... Стратити цих людей мали простим стинанням голови. Процедура малоприємна, однак час страждань є коротким. Тепер, чого вони домагались з криком і ламанням традицій, вриваючись взутими до свого сюзерена.
Під час харакірі людина сама розпорює собі живіт, розширює руками рану і викладає кишки на циновку. Все це вона має проробити без зойків, без судом, трохи не з усміхом. Ззаду стоїть помічник, зазвичай кращий друг - з мечем, щоб скоротити муки. Не кат-фахівець, котрий набив руку в стинанні голів А меч провертається в спітнілій від хвилювання руці, і вдаряє трохи не плазом, і доводиться рубати ще...
Уявили?... Тепер сьорбнемо саке... тобто горілочки і читаємо далі.
Приречених ніхто не охороняв. Три дні до "показового виступу" вони блукали по місту, милувались краєвидами, складали вірші - ті, хто вмів. Один з офіцерів був чудовим поетом - люди просили його написати танка на рукавах своєї одежі, якщо під рукою не було паперу. Зрештою він написав для тих, хто витягнув "життя" таке:
Японія жива - вам є для чого жити
Вітчизні вірні ми, і знаєм своє право
Собі добудьмо чести - князю слави
А смерть така дрібниця, що про неї
Не варто й говорити.
На церемонії був присутнім французький консул. Він не знав, що мусить побачити. А видовище було не для слабодухих. Коли дванадцятий воїн розпоров собі живіт, француз кинувся тікати геть
Оскільки наказ був - відбути покарання в присутньости іноземця, представники князя спинили церемонію. Позосталих вояків відвели до храму і там зоставили. Без охорони.
А тепер знову уявіть собі... Церемонія продовжувалась кілька годин. Ці воїни все бачили... І очікували своєї черги... Уявили? Сьорбнули саке, читаємо далі.
Француз був у шоці. Він благав князя помилувати засуджених, вважаючи, що це якась особливо витончена страта. Маючи наказа потакати іноземцям, князь помилував позосталих вояків.
Думаєте вони зраділи? Вони написали скаргу, в якій обурювались, що їм завадили померти з честю. Жити ж погодились тільки, коли зі столиці прийшов імператорський наказ.
Донині в храмі Мьококудза, неподалік Сакаї є дванадцять обелісків з каменю. І вісім порожніх кам яних трун - в пам ять тих, хто готувався до почесної смерти. До храму відбуваються паломництва.
Якщо ви думаєте, що японські воїни купалися в розкошах, то помиляєтесь. Для прикладу - винагородою тим, хто зостався в живих, була шовкова білизна, нове кімоно і три товстих ковдри. А ще їм щодня давали тушене м ясо - розкоші, однак.
А тепер, вільні люди і просвічені європейці, прочитайте все це ще раз і спитайте себе - а я би зміг?. А тоді й називайте вільних людей рабами.
І якщо ви думаєте, що за сто літ японського духу поменшало - ой, помиляєтесь. Коли під час Другої Світової оголосили набір в пілоти-камікадзе, то бажаючих було вдвічі більше, ніж в Японії літаків.
Те, що я оповів - це не голівудський фільм, а історичний факт. Я знаю,
що японці далеко не ангели, що з витонченою любов ю до краси у них
завжди уживалась витончена жорстокість, що в середньовіччя вони вели
кровопролитні громадянські війни, що японське селянство тоді жило бідно
(а де воно, зрештою, в ті часи жило багато), що деякі групи населення
офіційно не вважалися людьми (ета-парії, котрі виконували роботу
різників). Ну, і так далі...
Однак, чого у них ніколи не можна було відняти - любові, вірності і відваги.
І тому не загине Дракон Ямато. Не дочекаються.

 

С Новым Годом!

Японцы Новый год отмечают 1 января по григорианскому календарю. До 1873 года они отмечали Новый год (shgatsu) по лунному календарю, но через пять лет после Реставрации Мэйдзи страна приняла григорианский календарь, поэтому сейчас этот праздник встречают дважды. Новый год всегда был одним из наиболее важных ежегодных праздников и отмечался на протяжении веков по своими уникальными обычаям. Сохранились традиции и до наших дней. Одна из них - Bounenkai (), это декабрьская попойка с коллегами или друзьями. Первый иероглиф можно перевести как "забывать", а второй и третий типа "годовое собрание". То есть, японцы провожают старый год, стремясь утопить в саке все неприятное, что случилось за год. На таких тусовках много пьют, едят деликатесы японской кухни - сябу-сябу , сасими из дорогих сортов рыбы. Доход японского работника складывается из ежемесячной зарплаты и бонусов, которые дают в июле и в начале декабря, примерно от 3 до 7 зарплат. Это что-то типа нашей 13-й зарплаты, это приличный вклад в семейный бюджет, часть этих денег идет на пропой. Сам Новый год японцы празднуют скромно и в кругу семьи, а не любовницы. В первые 2-3 дня января никто ничего не делает, все отдыхают и едят праздничный набор холодных закусок осечи (osechi). Он состоит из вареных морских водорослей (ламинария, комбу), рыбы (рыбный паштет, камабоко), пюре сладкого картофеля с каштаном (kurikinton), тушеного корня лопуха (лопух Kinpei, kinpira) и сладких черных соевых бобов (kuromame). Многие из этих блюд сладкие и кислые, часто сушеные, поэтому они могут храниться вне холодильника. Вариаций осечи много, некоторые блюда едят в одном регионе, а в других местах нет. Другим популярным блюдом является ozni и суп с рисовые лепешки omochi. Впрочем, этот пост не о еде и пьянке. У японцев сохранилась традиция поздравлять друг друга новогодними открытками (Japanese New Year cards, ). И не на e-mail в электоронном виде, а с помощью обычной почты. Период с конца декабря по начало января являются оживленным для японской почты. Новогодние открытки nengaj японцы посылают своим друзьям и родственникам, это похоже на западные обычай отправки рождественских открыток. Магазины предлагают широкий выбор открыток, есть с короткими сообщениями, чтобы отправитель вписал только адрес, а есть и пустые, то есть текст придется сочинять самим. Можно сделать свой собственный дизайн и распечатать с помощью цветного принтера своего компьютера. Хороший обычай.

Кот,который жил миллион лет.Японская притча.


Однажды был кот, который жил миллион лет. На самом деле он миллион раз умирал и снова возрождался. Красивый полосатый кот. Миллион людей любили его, миллион людей оплакивали однажды его смерть. Кот же не плакал ни разу...

В одну из жизней кот принадлежал королю, коту было абсолютно наплевать на короля. Король же постоянно воевал, поместив кота в красивую корзину, он брал его с собой на поле боя. Однажды, прилетела стрела, которая насмерть поразила кота. В самый разгар битвы, король, обняв, кота плакал... Король больше не хотел воевать. Он вернулся досой и похоронил кота во дворе перед дворцом.

Случилось коту как-то быть котом моряка, коту было абсолютно наплевать на моряка. Моряк вместе с котом избороздил все моря и океаны, путешествовал по всему свету. Однажды, кот упал в воду, он не умел плавать, его вытащили из воды, но он был уже мертв... Моряк, обняв мокрого, обмякшего словно тряпка кота громко плакал... Потом, моряк похоронил кота под деревом в парке далекого портового города...

Пришлось коту быть и цирковым котом, в то время он принадлежал фокуснику. Кот терпеть не мог цирк. Фокусник каждый день помещал кота в ящик и распиливал его на 2 половины, а потом на глазах у изумленной публики доставал кота живым и невредимым, срывая шквал аплодисментов. Однажды, фокусник ошибся и на самом деле распилил кота на 2 половины. Держа в каждой руке по половинке кота, фокусник громко заплакал. В этот раз никто не аплодировал... Фокусник похоронил кота за цирковым шатром ..

Еще как-то принадлежал кот вору, коту было абсолютно наплевать на вора... Вор и кот всегда были вместе, оба по-кошачьи тихо приходили и крадучись уходили. Вор обворовывал только те дома, в которых держали собак, в то время как собака гонялась за котом, вор вскрывал сейфы... Однажды, собака загрызла кота... Вор держа украденный бриллиант и кота, шел по городу и рыдал... Потом, вернувшись домой, похоронил кота в маленьком дворике и больше не воровал..

В другой раз коту пришлось быть котом одинокой старушки. Коту было абсолютно наплевать на старушку... Старушка проводила дни у окна, обняв кота. Кот целые дни спал у нее на коленях. Пришло время, кот состарился и умер. Старушка, дрожа обняла кота и проплакала целый день, а потом похоронила его во дворе своего домика под деревом.

Был кот и котом маленькой девочки, коту было абсолютно наплевать на девочку... Иногда девочка играя таскала кота, иногда крепко обняв засыпала... когда она плакала, то использовала его как подушку и уткнувшись ему в спину роняла слезы. Однажды, посадив кота в рюкзак, девочка случайно удавила его... Обняв его поникшую голову, она проплакала весь день, а потом похоронила его во дворе своего домика под деревом.
В один прекрасный день, кот уже не был ничьим котом. Он родился бездомным котом. Единственный раз он стал своим собственным котом. Ему очень нравилось быть самому себе хозяином. Как бы это сказать... Красивый полосатый кот наконец-то стал вольным котом.
Каждая кошка мечтала понравиться ему, стать его невестой, кошки приносили ему большую вкусную рыбу, мышей... Но кот говорил: "Я умирал миллион раз, больше уже не хочется..." Больше всех кот любил себя.
Была, однако, кошечка, которая ни разу на него и не взглянула, очень красивая белая кошечка.
Кот подошел к ней и сказал: "Я умирал миллион раз!"
"О!" - ответила ему белая кошечка...
Кот немного разозлился... Как бы это сказать... потому что он сам себе очень нравился.

Второй, третий день кот все ходил вокруг да около... "Ты поди и одной жизни-то еще не прожила до конца?"
- "О!" - всего-то и ответила ему белая кошечка...
Однажды, кот перед белой кошкой три раза перекувырнулся через голову и сказал: " Я... да я как-то был цирковым котом!"
- "О!" - всего-то и ответила ему белая кошечка..."Я... я умирал миллион раз..." - сказав до половины, он остановился и вдург спросил белую кошечку: "Можно я буду вместе с тобой?"
"Можно", -ответила белая кошечка. С тех пор они не расставались.


Белая кошечка родила симпатичных маленьких котят. Кот уже не говорил:"Я... я умирал миллион раз... Больше, чем себя он любил белую кошечку и котяток.
Котята быстро выросли, один за одним разбежались кто куда.
-"Они все выросли красивыми свободными кошками!"
-"Да..." -ответила белая кошечка и замурлыкала. Белая кошечка состарилась, стала бабушкой... Кот испытывал к ней еще большую теплоту, мурлыкал с ней рядом.
Кот хотел все время быть рядом с белой кошечко, жить и умереть вместе...
Однажды, белая кошечка легла, затихла и грудь ее перестала двигаться... Кот, обняв белую кошечку проливал горькие слезы... Он впервые плакал. Плакал с утра до поздней ночи... плакал... плакал... Выплакал миллион слез...
Утром, вечером... однажды ... звук плача прекратился...
Кот затих, неподвижно лежал рядом с белой кошечкой...
Кот умер и больше не возрождался...

(Sano Yoko)

Статуи роботов в Японии.

1)В Токио установлена статуя Гандама.



Согласно статье в «Yomiuri», статуя робота была установлена здесь потому, что Камиигуса является своеобразным домом для «Sunrise», которая и придумала эту вселенную.



Молодым людям статуя нравится чрезвычайно, а вот более старшее поколение задаётся вопросом, откуда были взяты деньги на возведение статуи.



2)В Японии построена статуя гигантского боевого человекоподобного робота «Гандам» (Gundam) в натуральную величину, которая составляет 59 футов, или 18 метров.





Робот в процессе сборки.



Робот RX-78-2 построен в честь 30-летнего юбилея франшизы Mobile Suit Gundam — одного из самых успешных аниме-проектов Японии. Статуя размещена в парке Сиокадзэ (Shiokaze) в токийском районе Одайба (Odaiba).



И днём Гандам выглядит внушительно, но после заката, когда включаются прожекторы он выглядит просто потрясающе:







3)В честь восстановления города Кобе, после землетрясения 1995 года, была построена статуя робота Tetsujjin 28(Железный человек 28 или Gigantor) из манги Ёкоямы Митсутеру.



Это сооружение обошлось городу в 135 миллионов йен(порядка $1.4 миллиона)

Это были реальные статуи а вот еще одна,о которой мне не удалось найти никакой информации:



Ну и напоследок немного фотошопаpodmig



Спасибо за вниманиеsmile

Цветение сакуры - праздник весны Японии

  Жизнь в Японии не стоит на месте. Но и в стране, где высокими технологиями насыщены все сферы жизни человека, наступает время, когда японцы на миг останавливаются, замирают, чтобы насладиться потрясающим по красоте зрелищем - цветением сакуры. Не только японцы, но и жители других стран с нетерпением ждут начала цветения сакуры, превратившегося в целый праздник под названием ханами (хана - цветок, ми - смотреть).

 

[ Читать дальше ]

Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая