- Некоторые мужчины становятся импотентами, потому что переутомлены перегрузкой; другие - потому что они пусты от недогрузки.

 - Надо остерегаться двух вещей: собственной глупости и чужой мудрости.

- Безответственная любовь - это уловка эго. Если вы любите человечество,
но не можете войти в положение реальных кошек и цыплят, - вы любите из
своего контейнера. Ответственность любви - это реальное сопонимание.
Это когда вам удалось вылезти из мешка своей любви и ввинтиться в
реальный мир любви. Если ты одурманен, твоя сияющая улыбка
не более
чем реклама зубной пасты. .Нужно попасть внутрь, чтобы видеть и любить
то, что там реально есть, - вот что красиво. В счет идет то, что ты
будешь делать после постели.

- "...во взаимной любви вовлечены два человека и они вовлечены в большей
степени партнером, находящимся вовне, нежели тем, что происходит внутри
их головы".

- Романтичность возникает тогда, когда женщина обладает женской властью
над мужчиной и к удовольствию обоих становится для него важнее всего
остального.

- Адская жизнь часто достается не грешникам, а праведникам.

Я приветствую вас, разговор наш не прост:
Сколько душами собрано всякого…
Вот смеется душа, вдруг  душевный мороз
И душа, что смеялась, заплакала.

Что потёмки душа, знает каждый из вас,
Но не каждому может понравиться,
Что глядит в его душу непрошенный глаз,
И в душе чьи-то руки копаются.

Всем живущим сегодня на грешной земле
За душою следить полагается.
Ведь порою не лёд, ведь порою не снег,
Просто мусор в душе собирается.

Этот мусор мешает всем жить и любить,
И когда только он появляется?
Кто-то сможет сегодня себя победить,
Ну а кто-то с тем мусором мается.

Так давайте начнем все следить за душой,
Чистотою душа пусть прославится.
Предлагаю устроить воскресник большой:
Наши души отмыть попытаемся!

Они ужасно независимые. Принципиальные и гордые.
Они идут по жизни вперед с поднятой головой, на высоких каблуках.
Такие девочки не жалуются на жизнь.
Они молча, сцепив зубы, преодолевают трудности.
Девочки копят в себе усталость, обиду, боль.
Терпят до последнего.
Держатся что есть силы.
И твердят себе "ты сильная, ты справишься".

Но девочки не железные...
Они тоже люди.
Они умеют плакать.
Только не демонстративно.
Сильные девочки не "играют в слёзы"
Они плачут тихо, пока никто не видит.
Свои слёзы они доверяют только ночи.
Выплёскивают всё что в них накопилось...

А утром проснувшись на мокрой подушке
Они приводят себя в порядок
И идут дальше.
Как и прежде только вперед.
Чего бы это не стоило....

Сильные девочки - образец для подражания.
Они многого добьются...
Ведь им никто не нужен.
А это главный закон моральной силы.
Это то благодаря чему они идут вперед.
Они эгоистки.
А может это просто потому, что никто не любит сильных девочек?
Кому они нужны такие гордые и принципиальные?
Никому...

P.S.  ............ и редко появляется в жизни сильной девочки настоящий мальчик
который дарит надежду на happy end...

Мы часто не ценим то, что рядом, пока мы это не потеряем. Мы твердим, что можем без этого обойтись. Но сердце - не разум, его не обмануть… Мы так часто говорим себе, что знаем о другом все…но ведь мы даже о себе так много не знаем…. Уходя куда-то, мы обещаем что больше не вернемся…но разве можно уйти, оставив сердце? Мы прощаемся, зная, что встретимся вновь… Мы удаляем телефонный номер, зная, что он навсегда останется в памяти… Мы выкидываем адреса, поглаживая конверт с письмом, спрятанный в шкатулке… Мы говорим, что подумаем, зная ответ заранее… Мы ищем что-то новое, зная, что без старого не сможем жить… Мы рисуем на асфальте «люблю», зная, что скоро пойдёт дождь и смоет мел… Мы говорим столько слов, а хотим сказать лишь «я так тебя люблю»….

nice_lad  Коментар: Світ людей створений на пошуці задоволень своїх - це природно. Інша справа те, що цей світ "плоті" так би мовити.

Відповідь: Справа не в тім що світ запущений, і у тому, що ми не там і не так шукаємо кохання.

Давайте спочатку поговоримо про те, що світ є запущеним.

Народившись у світ, ми відчуваємо його абсолютно реальним - мамина сіся, татові руки - усе це реально та прекрасно. Метелик у повітрі, джміль на квітці -  захоплюють усю нашу увагу та дають відчуття справжності та реальності.

Діти є містичними істотами - у них відкриті тонкі центри бачення. Вони відчувають та бачать набагато більше, та інакше, ніж ми, дорослі - вони відчувають живу, процесуальну сторону світу.

Поки у дітей відкрите Серце, та інші тонкі центри, вони є справжніми, містичними істотами. Вони торкаються містичної, процесуальної сторони світу, тобто, сприймають його цілісним, справжнім.

Поки діти є справжніми - світ також залишається справжнім.

Але, діти живуть в оточені дорослих, у яких закрите Серце та тонкі центри бачення. Дорослі живуть з "заплющеними очима", вони перестали відчувати свою містичну природу, та забули містичну сторону світу. Переставши бачити містичну глибину світу, вони створили вигадку - теорію про матеріальний світ та повірили у неї.

Так, людина є настільки пластичною істотою, що  здатна вигадати Світ, наповнити його своєю енергією, та жити у ньому.

Так дорослі відмовилися від своєї містичної природи, перестали бути справжніми, створили несправжній, вигаданий світ, та стали у ньому жити.

І стали жити - погано.
 
Дорослі з заплющеними очима дуже занепокоєні тим, щоб їхні діти вижили у "цьому жорстокому світі", вони з усією наполегливістю намагаються передати їм свій розум - свій досвід життя у вигаданому, але вже тепер - реально існуючому світі.
Дітей, містичних істот, вони перетворюють у подібних до себе.

Тепер ви розумієте, чому нашим дітям так погано у школі?

Коли дорослі чують про те, що людина є містичною істотою, що світ є духовною реальністю: вони відкладають це на потім, щоб подумати у вільний час, а іноді - просто відкидають це.

Так, Світ Любові перетворився на "світ плоті", Світ Радості - на світ "пошуку задоволень".

Дітей, яких намагаються зробити несправжніми, вводять у несправжній світ, та примушують повірити, що вони  живуть у реальному світі
 
Озирніться навколо. Що ми бачимо? - мало Любові та забагато проблем.

У цьому світі, схожому на дурний сон, Любов знайти важко. А може і не варто її тут шукати?

Давайте обернемося до своєї містичної природи, розбудимо її, та увійдемо у  світ нашого дитинства, у світ мудреців та людей, що досягли просвітлення.

Як це зробити?

Через розкриття свого Серця.
 
Через Серце ми можемо увійти у справжню, не видуману Реальність, та жити у ній.
 
Зовнішньо, це буде виглядати непомітно. Навколишні не здогадаються - хіба що хтось помітить незвичайний блиск ваших очей, або відчує радість, що струменіє від вас.

Через розкриття Серця, увійшовши в справжній реальний світ Любові, ви, як джерело цієї Любові, знайдете своє Кохання.

Izydy (Isis)  Коментар: .. любовь ... это магия... Скажу так...
любовь сама приходит к человеку, когда он готов к восприятию её.... И
переворачивает его мир... А человек??? Он не слушает сердце.. отметает
его... а зря... оно никогда не врет.. если его услышать... Страх
потерять обычный ритм жизни .... и окунуться во что-то новое..
разрушает любовь... из-за правил и того, к чему приучили в обществе...
человек может потерять эту магию... отбросить ее... Вот это уже
страшно!!!!!!

Відповідь: Любов, це дійсно магія. Ми торкаємося цієї. магії потрохи - послухаємо музику, подивимося фільм, поговоримо з людиною, яка нам безмежно подобається.

Але решту свого життя ми можемо бути іншими - егоїстичними, прагматичними, закритими та недовірливими - такими, якими зробив нас соціум.

Коли ми є такими, ми очікуємо Любові так, нібито стоїмо у черзі за чимось, що скоро закінчиться, і нам не вистачить.

Так бажання Любові породжує Страх не знайти її, залишитися обділеними.

І коли Кохання постає перед нами, і наше Серце раптом стріпонеться назустріч, поруч вже стоїть Страх та Недовіра.

Чи послухаємося ми свого Серця?
Бо тепер ми маємо терези: на одній чаші - розмірене та розплановане життя, на другій - Любов.

Ви запитаєте, - чому терези, чому - вибір. Хіба не можна взяти обидві чаші - мати і Любов, і своє звичне життя?

Любов, це велике. Це відкритість, якої ми раніше боялися, це прийняття себе та світу, якого нам не вистачало, але найголовніше:

Любов - це зв'язок зі Світом та людьми, це струмінь, що ллється з нашого Серця на увесь Світ.

Така Любов - надто велика, щоб поміститися у тісненьке раціональне життя.

Для того, щоб знайти своє Кохання, потрібно зрозуміти дві речі:

 - ми маємо прагнути відкрити свої Серце, щоб самім стати справжніми та реальними,

 - ми повинні шукати своє Кохання не у штучно-створеній матриці, у якій усім заправляють гроші, а у справжній цілісній Реальності, до якої ми маємо прийти.

З Любов'ю. та Повагою,...

    Не понимаю зачем ей это нужно, но почти каждый день мы катаемся вместе. Я мотаюсь по работе, а она, как маленькая пушистая кошечка, с совершенно независимым и немного сопливым видом, усаживается утром на переднее сиденье моего джипа. Сворачивается клубочком, поджимает ноги и сразу берёт пепельницу. Вечная сигаретка во рту, придаёт ей вид немного комичный, делая её похожей на нахохлившуюся птичку, которая часто чистит отстёгивающийся клюв - стряхивает пепел.



    В наших путешествиях нет и тени сексуальности. Мы дружим - у неё есть любимый парень: просто катаемся, она тянет мартини с горла (через соломинку), слушаем музыку, пьём кофе, держимся за руки и много много болтаем - обо всём и ни о чём - о Жизни. Нам хорошо, хотя меня и смущает то, что она так часто прогуливает ленты. Грех конечно не лапать ребёнка за попу. Тут знаете ли, не смотря на внешность школьницы-отличницы, тушку ей выдали незаурядную. Игнорировать этот факт трудно, не смотря на то, что она дочь моего друга (хорошо, что не в папу удалась - папа плешивый и здорово смахивает на крупную злую оффисную гориллу, его бы я не стал трогать за попу даже если бы он меня ОЧЕНЬ попросил).

   У нас сложился даже некий Ритуал Лапанья за Задницу. Она тяжко вздыхает, с громким пафосом, расстегивает пуговицу, тушит сигарету, приспускает джинсы (кто увидит эту попку, тот простит мне и убийство графини Тимошенко), а потом голосом старого, волосатого, уставшего от жизни, бедуинского верблюда на берегу Красного моря хрипло шепчет: "Ну ладно - лапай, дядька".



   Иногда она соглашается стать на четвереньки - иногда нет, тут трепетную женскую душу с её загадками и капризами сам чёрт не разберёт. Не буду скрывать, я всегда стараюсь запихивать ей пальцы во всякие полезные отверстия, ведь я в душе исследователь, ботаник, эндокринолог, гомеопат и крокодил Гена. Тут мои поползновения обычно пресекаются - в попу пальцы совать не дают. Внятного и разумного обьяснения этому добиться не удалось, "НИЗЗЗЯЯЯЯ, БЛЪЯЯЯЯ !!!!!!" и всё тут. После лапанья я передаю ей салфетки, всегда розовые - очень женские и она долго и с смешно вытирается. Парадокс женского мышления, тактильные галлюценации - лапаю её за попку, а вытирает девочка всю внутреннюю поверхность бёдер, даже колени. Слипшиеся розовые комочки - сытые тихие зверьки - бывшие салфетки валяются нежными пушистыми шариками в чёрном салоне, придавая ему вид гримёрной Станиславского, а всем нашим поездкам некую тень театральности.... А нашим поцелуям налёт педагогичности.... Слово то какое выродки придумали - ПИДАГОГИКА....

А кто сказал: "Любовь-это прекрастно"? Неправда, ложь, обман и клевета. Все чуства, ласки, нежности опасны.  Ведь скоро понимаешь, что ты совсем не та...

Когда был рядом, сердце бушевало,  хотелось жить, кричать "ЛЮБЛЮ!!" Но вот прошло совсем не мало И ты решаешь - не того хочу...

Что делать? Правильно ли это?? Ведь он один и ты совсем одна. Другого выхода наверное и нету - Переступить, забыть все навсегда.

А, может быть, вернуться и подумать Взглянуть на все с обратной стороны. И перспективы новые придумать Создать все правила для вашей же игры.

K-ATRIN  Цитата: "Відпустити себе, означає відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії".
- подумалось-- и как скоро после этого наша Земля вместе с нами превратилась бы в пыль????

Наверное, стоит помнить, что сдерживаем мы не только любовь, не только
светлое. что живёт в нас. Но и очень тёмное и низкое. Мы и пришли сюда
затем , чтобы превраить это тёмное , изжить его и стать светом.

Відповідь: Так що у нас всередині - світле, чи темне?
А якщо, не міркувати теоретично, а спробувати відчути себе - яке воно там у нас самих?

Знаєте. що ми там відчуємо? - те, що передали нам наші вчителі. А вони передали нам те, що самі колись прийняли від своїх вчителів.
Так, з покоління у покоління, відтворюється у нас визначене ставлення до себе, до своєї людської природи. Таке ставлення називається позицією.
 
Так от, людина є такою пластичною істотою, що, сприйнявши певну позицію, вона починає відчувати її, як внутрішню реальність.
Як тільки це сталося, переконати людину у помилковості її позиції вже неможливо. Тепер наші слова будуть суперечити її внутрішній реальності.

Нас усіх привчали відчувати всередині "темне та низьке". Як це відбувалося?

Передача позиції не була легким та безболісним процесом. Для того, щоб нав'язати дитині позицію, яка сковує та обмежує її природу, необхідно відокремити дитину від переживання життя, як внутрішньої радості, примусити робити те, чого вона не хоче. Ми так чинимо для блага дитини, оскільки самі впевнені: для того, щоб вижити, необхідно багато та тяжко працювати.

Дитина сприймає світ, як духовна істота - живим та цілісним, їй радісно. Вона внутрішньо відчуває неприродність позиції, яку ми нав'язуємо.
І тут відбувається найважливіше: ми, або самі, або дозволяємо це зробити іншим дорослим:

 - утискуємо, задавлюємо, або ламаємо внутрішню природу дитини.

З цього моменту, дитина повноцінно включається у процес соціалізації - засвоєння соціального досвіду: вирощує у собі штучний інтелект, приймає соціальні цінності, стає повноцінним соціальним гвинтиком. Правда, за рахунок спотворення своєї внутрішньої природи.

А тепер, оскільки ми відчуваємо внутрішню спотвореність, ми впевнені:

ми точно знаємо, що у нас всередині темне та низьке.

А значить, вирішуємо ми, такою визначально і є наша людська природа.

А тепер, давайте, від теорії перейдемо до практики. Ви звертали увагу, які задавлені очі у підлітків чи старшокласників?
У дітей, та у дорослих задавлені тонко-енергетичні центри. Зокрема про Серце (Як нам, та нашим дітям закривають Серце), та Аджну (як перемагати стрес) та (як захищатися від енергетичної атаки) я писав у 2,9 та10-й Бесідах.
Вказані тонкі центри є органами бачення та глибокого розуміння навколишнього світу, людей, себе самих.

Саме тому ми живемо з закритими тонкими органами бачення, упевнені у визначальній темності та низькості свої людської природи.
  
Приймаючи себе такими, ми впевнені у необхідності існування законів та моралі, як норм, які призвані тримати у рамках нашу "людську" природу.
Одночасно, ми самі тримаємо свою людську природу під контролем: соромимося своїх бажань, та стримуємо їх.

Саме з цієї причини людині важко відпустити себе відкритися, перестати стримувати свої почуття, та дії. Вона думає, ні, вона  упевнена, що відпустивши себе, вона скоїть щось дуже-дуже непристойне.

K-ATRIN  Цитата: Даже в самом сильном приступе
мизантропии мне не хотелось бы открыться миру--моя боль и мука--это
только моя боль и мука и мне самой с ней справляться --именно за этим я
и пришла. И тогда --"из этой пытки многократной рождается клинок
булатный"--я рождаюсь и моя сила рождается и я восстаю из пепла.

Відповідь: Біль та мука всередині нас не є частиною людської природи, вони нав'язані нам соціумом. Одночасно соціум пропонує нам ліки. Щоб позбавитися болі, ми маємо досягти вершини соціальної ієрархії, та якомога більше споживати.
Саме споживання: великого маєтку, престижного авто, рахунку у банку - повинні позбавити нас від внутрішньої болі.

Якщо ми не віримо у споживання, культура пропонує нам більш витонченні інтелектуальні засоби позбавлення від болі, але:

ні в культурі, ні в науці, ви не знайдете теоретичних та практичних знань про справжню, містичну природу людини.

Правда дивно?

Mariva Запитання: Олеже! Мені здається, що Ви добре володієте гіпнозом, чи я помиляюся?

ВІдповідь: Колись давно я експериментував з гіпнозом, але дуже небагато. Саме тоді я побачив, що гіпноз є некорисним явищем, він придушує людину.

 Всередині кожної людини є справжня неспотворена основа, яка називається людська самость. Колись у дитинстві ми були цією самостю, а потім наше тонке тіло розрізали на дві частинки. Сердечну дитячу частинку закрили у льох, а голову наповнили інтелектом, та на її основі створили штучну істоту, яка називається особистістю.
.
Так от, ми живемо під керуванням особистості, яка є тираном нашої справжньої природи - самості. Саме тому цей тиран іноді заганяє наше тіло та психіку у глухий кут. Виникає проблема із здоров'ям. Щоб її вирішити необхідно зменшити владу особистості над людиною, та трохи вивільнити самість.

Тут виникає проблема вибору метода. Гіпноз придушує та паралізує особистість, дозволяючи самості вийти на поверхню. Але, після сеансу, особистість повністю опановує себе, та залишається таким само тираном.

Тому я використовую процес. У контексті нашого прикладу, процес - це енергія самості, яка пробивається назовні.
Це нагадує собою струмінь води у джерелі, який пробивається нагору, та виносить з собою усе сміття, що заважало рухатися воді.

Так от, процес допомагає проявитися енергії самості.
В той момент, коли самость виходить назовні, людина  згадує, що завжди знала та відчувала її присутність. Вона переживає радість внутрішнього оновлення, та реально змінюється.

Залишається ще одне запитання: якщо людина себе стримує, то як запустити процес?
Засобів є декілька. С.Грофф пропонує холотропне дихання, А Мінделл пропонує посилювати переживання хворобливої, чи нав'язливої симптоматики, це розганяє процес та дає результат.
Я допомагаю людині увійти у процес тим, що знаходжуся в особливому стані внутрішньої чистоти та відкритості, який ми з моїм другом назвали чистою позицією.
У такому випадку немає необхідності розганяти, чи підштовхувати процес - він починається, протікає та зупиняється сам. .Так відбувається тому, що процесом керує та частина енергії самості, яку наважилася "відпустити" людина, 

Але: найголовніше те, що ми самі можемо спробувати увійти в процес та  згадати відчуття самості.
Це нагадує процес повернення у дитинство, тільки вже дорослими.

 Для цього необхідно пробувати "відпускати себе": не соромитися проявляти близькість, реалізовувати свої справжні (не нав'язані соціумом) бажання, не відкладаючи на потім, НА-СО-ЛОД-ЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ !.

Бажаю вам цього.