Мачта неквапно поскрипувала в такт коливанням корабельної палуби. Гурт мушкетерів нудився біля дверей каюти каптана. Атос задумливо вдивлявся у морський обрій. Дартаньян перебирав у пальцях кілька монет, підкидаючи їх у повітря час від часу. Портос поривався заспівати стиха якусь пісеньку, але, не можучи згадати слів, тільки втаємничено підмугикував. Араміс спостерігав за одинокими хмаринками і деколи зітхав, коли спливав перед очима якийсь епізод амурних зустрічей. Страннік ночі десь відійшов ближце до носу корабля.

 Матроси шмигали туди-сюди, роблячи буденну роботу...

- Ех! - Араміс солодко потягнувся... - Жаль тут тільки чоловіча компанія, нудненько.

- Так... - Портос аж зрадів хоч якійсь темі розмови. - Було б скажімо хоч якесь 21 століття, то карти пограли б чи в інтернеті полазили б...

- А звідки ти взяв ті слова чудернацькі - "карти", "інтернет"? - Здивувався Дартаньян.

- Та біс його знає. - хмикнув Портос. - Так, збрело в голову.

- Да-а-а, - Араміс поглянув хитрувато на Портоса... - А ти ж казав, що цікавенька історія якась в Англії сталась... Давай признавайся.

- Та я...

- Давай-давай, розказуй. -  Підтакнули інші мушкетери.

- Що ж, робити все одно нічого, добре, розкажу вже... - І Портос неквапно почав привідкривати таємницю своїх недавніх походеньок до Англії...

                           ***                     ***                     ***

Отже, я перемахнув підвіконня і, якраз вчасно, уник викриття охоронцями помістя.

Ще й дуже повезло, оскільки незнайомка полишила кімнату, вийшовши очевидно вечеряти. Спокійно перевів подих. Шикарні меблі довкола, велика шафа з одягом, на столі кілька листів і розгорнута книга.

Схоже Міледі тут не було. Чому ж вона тоді мені вказала саме цю адресу?

Раптом мій погляд привернув знайомий почерк. Прямо на розгорнутій сторінці писаних пером три слова, поміж друкованих літер.

"ВОНИ МЕНЕ ЗНАЙШЛИ!!!" - Сумніви в мить розвіялись. Міледі  тут! Чи принаймі була зовсім недавно...

Я перелистав книгу (якісь "Житія Святих"), почав передивлятись листи. От чорт! Більш ніде жодного натяку. Понишпорив по кімнаті. Те ж саме... Підійшов до шафи.

Ніяково було. Але ж вгепав стільки дороги і не хотілось вертатись з порожніми руками. Тож відкрив двері...

- Що це Ви робите сер?!! - Я й завмер...

- Мадемуаз...Вибачте міс... чи як Вас...

- Міс-міс. - Кивнула незнайомка-англійка, - Поки що міс... - ледь стримувала сміх, спостерігаючи за спіралями моїх великих від несподіванки очей, і спробами вичавити хоч кілька якихось зрозумілих хоча б самому собі слів.

- Ви, що сер, збирались приміряти мої сукні?!

Я тільки мугкав, згадуючи англійську, але наче вклинило. Від цього надувся і розчервонівся наче буряк.

- Може мені охорону покликати? Ним Ви може краще все поясните?

- Ні-ні, міс, не треба міс...

- Маргарет... - підморгнула  вона.

- ...Міс Маргарет, я шукаю одну особу... вона мала б бути тут...

- Кого це? А-а-а, здогадуюсь. Це от тільки книжка від неї й залишилась, і , кілька слів, котрі вона написала. Я деколи над ними задумуюсь... - Англійка підійшла до столу, взявши книгу... - Та ви присядьте. - вказала на крісло поруч столу.

- Та дякую, але...

- Мені що - покликати охорону?! - Підняла брови.

- Ні, не тре, я вже...

- Звати як Вас?

- Портос.

- Портос? О-о, Ви схоже француз... люблю французів... - Від її погляду мене аж пересіпнуло, але що тут поробиш, прийшлось вмощуватись у крісло...

                          (далі буде...)))))))))))))))))

_-_-_-_-_-_---_---_---_-_-_-_-_-_

Існує світ загублених думок...

Той світ - як океан - широкий,

Як пекла душ небачений зразок,

Існує сам в собі - він одинокий...

---

Існує світ нездійснених бажань,

Йому ніде не видно кінця-краю...

Він живиться із озера вагань..,

Існує на розпутті і, - волає..!

---

Існує світ непрожитих життів,

Що згинули, скінчилися невчасно.

Там хтось когось зустріти не зумів...

Той світ у полум`ї, що вже навіки згасло

---

Існує безліч лабіринтів світових.

І є світи щасливі й не-щасливі...

Пройти й пізнати всі - ніхто не зміг,

Лиш кілька з них нам вибрати по силі

---

Минаючи одні втрапляєм в інші...

Та є закон, він діючий постійно.

Ми не пізнаємо хороше, оминувши гірше

І вічність святості оцінять тільки... грішні...

---

Постараюсь коротко і по тій самій суті... 

Відверто кажучи мене пересмикує, коли бачу як хлопці дарують дівчатам золоті й срібні прикраси.

Років п`ять тому "шастав" до однієї дівчини. Сім`я проста, незаможна. Якраз День Народження у неї, те да се...  Зависати у них частенько вже почав. Прийшлось до вибору подарунка.

 Ну от, - думаю, шикарне щось, якби занадто... Вчиться на кулінара, цікавиться подібними речами. Вирішив. Придбав книжку з  чудернацькими рецептами, подарунковий папір, стрічечка, листівочка...

букет квітів, пляшку хорошого вина (зараз десь більше сотні коштує), то вже суто як додаток. От, і ввечері зі спокійною душею і передчуттям романтики, подавсь на вЕлику в сусіднє село... ага, ще й фотика прихопив. Все пройшло гут! Прийняли, обігріли, день народження провели...

Наступних вихідних знов туди зарулюю... І О-о... показують мені щастя, щось типу срібне, гарне і блистить... От, мовляв, тут той "конкурент" був, ото людина! Он, що подарував... А ти мовляв з своїми книжками (поміж рядків) не конаєш...

Ах, жеж, йолки...Знав би камасутру подарував і ще тоді й помахав би ручкою... На велик і па-па! "не те золото, що блистить" 

Років через два вони одружились... Даю сто відсотків (бачив я її не раз), що чорта з два він їй хоч букет квітів подарував після того одруження.

Не те, що я не збираюсь чи не спроможний купувати подарунки з дорогоцінних металів... Та хіба в них сенс і вияв любові? А скрізь дуже багато стрічаю таких випадків...

Ще наприклад, знайомий один... їздив на заробітки.., привіз тих кілька тисяч, тисячу віддав батькам, котрі утримують і годують, тисячу десь прогуляв... А за дві тисячі купив якусь цепочку (вияв любові) і подарував коханій - кілька місяців зустрічались (секс, милість, приємність, кохання до гроба  і все таке)... невдовзі Вона показала йому облизня... Що ж, убитий горем, хлопець отримав ще одну прекрасну можливість остаточно просадити гроші у барах... Це йому вдалось з успіхом.

Тому мене й пересмикує, а деколи й на усмішку пробиває з натяком на ржання, коли ті метали бачу, а невдовзі сльозливі історії...

...Висновок: із коштовностей подарунків не очікуйте дівчата ,

  даруватим тільки дружині!  ...

---                   ---                  ---

---

Ішли мимобіжно,

Здавалось на зустріч.

Світло стремлінно

Світило у ніч...

---

Хвилясті думки,

Неспокійних потоків,

Здригали стрічки

Невідомих облич

---

Багато мороки...

Чи, може, замало?

І слово, просте те,

У душу запаало

---

Ціною монети

Розпались потішно.

Так завжди буває...

То сливно, то вишно.

---

Невічне минає

Й зникає безслідно.

Хтось когось стрічає,

А хтось - мимобіжно...

---

...

_-_-_-_---_---_---_-_---_---_---_-_-_-_

Це про нас - мене і людину, яка мені небайдужа... Вона одна із сотень, із тисяч... і тільки вона одна...)))

---

Говорим навколо,

щоб вірити в здогад...

Спіральному колу

Даруєм думки...

На волі гуляє

Майбутнього спогад,

Шукає любові

В розливі ріки...

---

В очах твоїх смуток

Чомусь уявляю...

Несповнену пустку

Зігріти жадаю...

---

Загоїти рани,

Зректися кайданів,

З полону туману

Тре йти і мені...

---

Збережені квіти

Розквітнуть весною

З народжених літер

Складуться пісні...

Від них не сховати

Бажання горіти

Й тобі дарувати

Досвітні вогні...

---

...

_-_-_-_-_-_-----_---_-----_-_-_-_-_-_

Вернулася зима...

У білих прапорах.

Пухнастий снігу птах

Тепер по всіх дворах

---

Огорнуте гілля, 

Присипана трава,

Дороги і поля

У снігових зірках...

---

Палаючи вогнем,

Калинове віття,

І те знай каже нам,

Що приспане життя

---

Казкова ніч чудес

Змінила враз усе...

Зима прийшла з небес

Весну сховавши десь...

---

    

_-_-_-_-_-_-_-_---_-_---_-_-_-_-_-_-_

міфи про ідеал здавна приносять шалені прибутки

тим, хто ними торгує... але чи варті вони витрачених

коштів для тих, хто хоче їх осягнути?

Та й чи можливо в житті взагалі щось ідеальне зустріти?

     ... 

---

Заклана рифма

На поталу загалу,

У пошуках ритму

Універсалу...

Для світу ніколи не стане замало.

Йому треба завжди "живі" ідеали...

---

Всім до вподоби, усі посмакують.

По дві, по три спроби - з-ідеалізують.

Розжарять, розплавлять і підформують,

І фарбами всими нараз підмалюють...

---

І от - ідеал!

У сині небес...

Литий накал

У закланні чудес.

От тільки ніяк то не стане посильно,

Його оживити й зробити нетлінним...

_-_-_-___---_---_---___-_-_-_

Ти вся така... наче злива...

Проймаєш мене прямо наскрізь)))

Як повінь весною - красива,

Відкрита для сонця ти настіж...

---

Загадками будиш уяву...

Пісні всі співаю для тебе.

ЯК в очі твої я загляну,

То бачу уних чисте небо...

---

Мені знову надано крила...

До тебе полинути прагну.

Незвідана зваблює сила,

І душу насичує спраглу

---

Ти вся така... наче злива...

Проймаєш мене прямо наскрізь,

Як повінь весною - красива...

Солодкий і ніжний твій натиск...)))

...

_-_-_-_---_---_---_-_-_-_

Дійсність якось іде

У пролом потайки.

Як то так, що летить?

Й не видати ніде...

Не скорити оте

Почуття з почуттів.

Чи окрилив його,

Чи навік спопелив?

---

Побіжу звіддаля,

Щось гаряча земля...

По піску, по траві.

Мої губи в крові

---

Я не хочу хотіти,

Вогнем не горіти...

З дощем по краплині

Злітати з рутиння

---

Вітрам говорити...

І користі катма.

Задарма платити

Не можна бо клятва...

Й береже, й стереже.

Може й є це - "Невже?!"

І то сталося вже...

---

Хочу вірити в щось

І це щось берегти

І до тебе нести

І вести всі мости...

І палати вогнем,

І нехай, що з дощем!

Бо у краплях світи,

І у них світиш - ТИ...)))

---

_-_-_-_---_---_---_-_-_-_

А нащо так?

А нащо то?

Питання знак,

Ніде ніхто...

Навколо сліз

Окличний слиз.

По змісту фраз

Здолати час...

---

Нести тобі 

Сліди води

Серед кубів

Забутих слів

---

Посеред днів,

І що ж хотів?..

Та просто так,

Подати знак...

І щось сказав

Поміж рядків

І той хто знав,

Той зрозумів...

---

P.S/

nj ot plf'nmcz yt dct

то ще, по ходу, не все 

---

згадую і трясти починає.., від сміху же ж, прямо гигикаю  

а тоді не до сміху було. Ну, так частенько буває... Як зараз пам`ятаю (а пам`ятаю бо на днях трапилось), вирішив поїхати я на базар скупитися. Те да се - олія, мука, хліб, булки, канцелярія усяка - десь кіль більше десяти... Все те порозпихав у два потужних пакети і, нічого робити, вирішив кивати п`ятами додому. До рейсової маршрутки (там де на одній нозі часто гвинделити доводиться впираючись інтимними місцями в чиїсь інтимні місця) було ще дві години, то ж вирішив я скоротити час, пожертвувати кількома гривнями більше і добратися додому великим автобусом обласного значення. Комфорт - приємність, і на хауз скоріше потраплю... З цими благими думками почимчикував до каси, придбавши білет, зайняв місце в автобусі, як кажуть, з чистою совістю і почуттям виконаного обов`язку. Поїхали... пасажирів небагато, воля, комфорт.., плавно і швидко мелькають пейзажі за вікном. Ляпота...!!!  Оце, думаю, добре зробив - скупився, ще й час зекономив. Тих 50 кеме тільки мелькне... як показало вже найближче майбутнє, мелькати воно і незбиралось... Прямо серед дороги щось тріснуло, гаркнуло і "бобік здох"... Двигун умовк... по тому, як почав гасати водій, вилізши з автобуса, з`явився підозрілий здогад про "криндець". Але коли по телефону він почав кричати своїм, що "Геть накрився, і ноль по фазі, вже таке було недавно й навіть шокова терапія машину не змусить самотуж рухатись!..." спогад виріс і перетворився в реальність немелькнувшої дійсності... кілька десят кілометрів, між точкою виїзду і точкою прибуття. Застрягли десь на горбі серед поля, вітрюган такий, що кУрці за хвилину вийшовши "на природу" прямо таки влітали назад в авто... грошей у мене не залишилось, тільки той "тупий" (м`яко кажучи) шмат білетика... Паніки не було, спочатку навіть цікаво. Та коли мороз почав пробиратися до салону (двигун вирубило і обігрів само собою), щось почало ставати не по собі... Дві години, три... Дехто вийшов і пішкодрала звалив у самохідному напрямку, сподіваючись на попутки. А я, упертий маючи характер, не виходжу. А будь, що буде. Подивимось чим скінчиться. Водій при тому весь час лазив десь в нутрощах машиниі бігав туди-сюди сподуваючись оживити ікаруса. Баста! Е-ля...!!! Таки за чотири години дочекались слідуючого, хоч і не того, що тре, але автобус під`їхав тієї ж компанії. Мій квиток був усилі і, з приємністю замерзаючий мозок відмітив, як ніс уже почав грітися, а поодинокі дерева за вікном, знов "побігли". Вже навіть не лякало те, що вдома, аби не спокусився на швидкість і зручність, мав би бути години зо три тому. Перспектива теліпати ще 6 кілометрів пішака (маршрут цього рейсу пролягав, саме для мене, трохи в стороні від потрібного), по грязюці й калюжах, захмареного темного вечора, проти поривчастого вітру, з двома вмістимими пакетами у руках, серед лісу в тому числі, де частенько хрести стоять по обабіч доріг... ТО вже було не так суттєво... головне їдемо! Але дорога пролетіла... Висадився я за сто метрів від перехрестя куди мав повертати і думки в голову полізли не вельми веселі... І тут!!! Бачу тінь підводи. Легкою риссю коні здолали шосе і зникли за деревами... Е-е-е так це ж фортуна! Саме в ту сторону, що мені тре! Беручи до уваги, що коні таки бігли і відстань далеченька все  збільшувалась між нами, то часу на роздуми не було... Хватаю я ті свої клунки... Змерзлі м`язи вже на ходу розігріваються. А тут спогад на мить... Школа, урок фізкультури, 8-9 клас...60-метрівка (100-метрівку я вже лінувався бігати) 8 з хвостиком секунд... Кращі з наших за 8.2 сек пробігали, я десь за 8.4... Оцінюю зараз ситуацію... 10 об`ємних кілограм в руках, зимове взуття, одяг... підвода віддаляється на легкій рисі... Додумував уже біжучи ... ВАлю значить, кілька секунд - ривок.., перехрестя на диву швидко наблизилось... на ходу вдивляюсь в тінь і підводи і з жахом помічаю, що...  Кон, то тільки через шосе переїзджали риссю, а переїхавши, з рисі переключилися на легкий галопчик ...!!!  Я ж не спортсмен ля.., скільки то після школи то... а відстань між нами навіть збільшилась... Дзуськи! Самому плентатись таку дорогу не бажалось аж ніяк...   мало не зубами впиваюся в ті кляті пакети (добре, що міцні купив), і не припиняю ривок, швидкість збільшую наскільки можу... Крикнути не вийде, підвода, брязчить, вітер в мою сторону... Тримаю ривок.., з усіх сил, ще намагаюсь додати... Коні потроху починають наближатись, але повільно ж... Нічо.., зціпив зуби, валю.., аби тільки темп втримати. 200 метрів біганини подолав... починаю відчувати, що ноги наливаються свинцем, ривок тримаю тільки на силі волі. Махаю одною рукою, друга (з пакетами) теж важчає щосекунди... Чорт, ще й грязюка, вітер в лице... 250 метрів шляху... До підводи метрів 60-70... очі вже потихеньку починають думати чи не вибратись їм на лоба... 50 до підводи, крикнути на ходу вже не можу, тре зупинитись, а це буде все, якщо не почують - капець! Помічаю, вже десь триста метрів позаду... темп уже падає, і то швидко. Ніг вже не чую, рук теж. Очі майже закрив аби "не вилізи". Маху, в тім, набрав добрячого. Навіть коли швидкість бігу падала ще метрів п`ятдесят коней таки наганяв. Десь триста п`ятдесят ме. Все, тепер капець. Межа за якою клята підвода вже віддалятиметься, до неї тридцять метрів... Стаю - "Алє, гараж!!!" Не стає... подиху ще на одне слово, і тільки на одне "Стояти!!!" ...стає... Хвала небесам... ковиляю... Думаєте все? Де там! Залізаю, вже в натуральному смислі... погнали далі... - Ти певно в село? - Так, ви ж туди ж? - відсапуючись вичавлюю. - Е-е-е, ні, зараз через 200 метрів в іншу сторону повертаєм! (а то хлопці на роботу в нічну зміну їхали...) - Через 200 метрів...!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!   - То я триста вшкварив, щоб 200 ме проїхати?!!!!! - Не можем-с пособити.., дуже поспішаєм сам бачиш, якби не ситуація то підвез ли б... Стрельнув у них сигарету, зліз з підводи, після тих 200 метрів поїздки, закурив...   і заїло... ото, йолки, швидше додому попав, ото комфортабельно проїхався...  чи то зі злості чи з чого, де й сила взялась, швидким кроком пошпарив я по калюжах тих п`ять кілометрів, що залишились у темряві, проти різкого вітру, з двома об`ємними пакетами, після власного скаженого 350-метрового галопу і 4-ох годинної мерзлоти в ікарусі... --- **** *********** *** отак от... ... "тихше їдеш - далі будеш"...))) зате відігрівся прямо на ходу... вже коли доходив до свого села, то зупинився,  -От..., спринтир-р-р... І-й-о... і така ржака мене взяла.., аж до цих пір...   )))