Як відомо, спостерігаються певні відмінності у сприйнятті різних мов передусім їхніми носіями. Так, давні греки підкреслювали гармонійність своєї мови на противагу невпорядкованій, начебто подібній до беззмістовного белькотання мові “варварів”. Давні слов’яни підкреслювали зрозумілість своєї мови (виводячи назву слов’яни від слово) на противагу незрозумілим мовам сусідів – начебто “німих”, німців. А баски, абхази, ірландці, тобто носії давніх середземноморських культурних традицій, звертають увагу передусім на складність своєї мови на противагу іншим. Носії української мови підкреслюють передусім її милозвучність. “Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер…”, – пише дослідник Тоцька Н.І. Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не об’єкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів – і українців. Наведемо тут тільки декілька. Ще в середині минулого століття видатний російський мовознавець-славіст І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він писав: “Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича”. Подібно оцінив українську мову за її звучанням тогочасний поет і перекладач українських пісень німецькою мовою В.Боденштедт, який довго жив у Росії і багато подорожував по Україні. “Українська мова наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов’янськими мовами, з великими музикальними можливостями”. Спеціальну працю присвятив дослідженню одного аспекту милозвучності української мови – урівноваженню вокалізму з консонантизмом – поет В.Самійленко. У ній він писав: “Відомо було досі, що вкраїнська мова своєю доброзвучністю займає одне з перших місць (може, третє або четверте) між усіма європейськими мовами. Цю думку дуже легко пояснити фактами фонетики…”[1]. Перелік захоплених відгуків про красу української мови взагалі, і передусім її звукової вишуканості, звучності, музикальної граціозності, можна продовжити. Але нагадаємо ще тільки один факт. На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська мова зайняла третє місце після французької і перської. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської.
Читати більше про мелодійність української мови:
