Троє дівчат йшли по залізничних коліях і опинилися між двома зустрічними поїздами. Потяги промчали, а всі троє залишилися живі. У цей час за їх спинами стояло троє бісів і сперечалися між собою.

- Ти чому її під поїзд не штовхнув?

Кажуть двоє третьому.

– Такий зручний випадок.

А той відповідає:

– Не зміг, на ній хрестик – і нічого в мене не вийшло.

– А ти свою чому не погубив, вона ж без хреста?

Питають другого.

– Так, на ній хреста немає, але коли вона виходила з дому, то осінила себе хресним знаменням, і я теж нічого не міг зробити.

У третього біса запитали:

– Ну, а ти чому позіхав? Вона ж у тебе зовсім не віруюча!

– Так-то воно так, але її мати перехрестила на дорогу й сказала: «Іди з Богом». Тут я безсилий - материнське благословення не маю права порушувати, тому що воно від Бога.

Знак хреста — глибокий вираз віри. Колись хрест був знаряддям ганебної смерті, а після воскресіння Ісуса Христа його, як зброю, ми використовуємо в боротьбі з силами зла.

«Без хреста не роби нічого: спиш ти чи встаєш від сну, працюєш чи їси, в дорозі чи пливеш по морю – усі свої дії освячуй животворним хрестом, і «не прийде до тебе зло, ані рана не приблизиться до твого тіла» (Пс. 30). Усі ворожі сили, бачачи хрест, тікають зі страхом»

Преподобний Єфрем Сирін.

Комусь війна триває тільки рік

Для когось рік цей виявився вдалим

А я - немолодий вже чоловік -

Терплю удари

Там не потрібен, тут уже не той

У чомусь там некомпетентний, чи невмілий

Не молодець, не майстер, не герой

Напів зотлілий

Колись горів, ще зовсім не загас

Запал, можливо, ще не весь розтратив

І пережив, мабуть, уже не раз

Публічні страти

Хотів чогось - давно перехотів

Лишились мрії - в кого ж їх немає?

Люблю собак і не люблю котів -

Таке буває

Не тішать і не пишуться пісні

Нема на них натхнення і наснаги

І не самотньо, і не холодно мені

Й не без уваги

Я мав багато друзів - зараз менше -

Війна забрала багатьох із них

Я пам‘ятаю їх - останніх, перших

Люблю живих

Мене не вабить компліментів злива

Не марю я ні золотом, ні сріблом

Та є одне - чи не найбільш важливим -

Бути потрібним.

Олександр Положинський

Ці, подібні на ангельські крила,

Чорні протяги зайшлих століть...

Те, що вчора терпенно боліло,

Нині просто нестерпно болить.

Пам'ять, ніби ікона у храмі,

Поміж геть обгорілих ікон

І поцілений хрестик на брамі,

І абетка, мов зграя ворон,

І душа сповідалась у вірші,

І за віршем виднілась орда,

Випливала із лютої тиші

Та, що мертвою стала, вода...

Озивалась опівніч совою,

Місяць був, як сльоза скрипаля,

Тихо вчилася бути вдовою

Після шлюбної ночі земля...

В ніби кимось придуманій драмі

Прилітала звізда, як снаряд,

Де хрестили на згарищах храмів

Незачатих іще немовлят...

Богдан Томенчук.

... Пів світу плаче, пів світу скаче...

Таке життя...

Хтось в камуфляжі, а хтось в ВЕРСАЧЕ...

Не відкриття...

Хтось помирає, хтось заробляє...

На цій війні...

Отут вже кожен сам обирає...

Що у ціні.

Для когось воля щаслива доля...

Для когось страх...

Хтось в повен зріст посеред поля...

Хтось по ярах...

Хтось мовчки робить не горлопанить...

Хтось лиш кричить...

Один лікує, а інший ранить...

Коли мовчить.

Хтось розуміє, хтось не уміє...

Пізнати суть...

Хтось геть заслабне, а хтось зміцніє...

Пройшовши путь...

Комусь для щастя достатньо промінь...

Комусь ввесь світ...

Когось потопить весняна повінь...

Хтось зробить пліт.

Для когось в радість зустріти старість...

Дожити день...

Хтось вірить в долю, а хтось в реальність...

Одну лишень...

І всі звемося людьми неначе...

Не відкриття...

Пів світу плаче, пів світу скаче...

Таке життя.

25.04.2023

Галина Момот

Отче

в мені ще не було стільки ненависті та злості

Отче

мені дуже хочеться щоби все було по справедливості

і поріддя орків вмилося кров'ю

щоб всім рашистам

роти зашивали грубим кроєм

щоб очі їхні бачили тільки чорне

невичерпне невимовно потворне

щоб всі вони стали добривом

земля їм

не пухом

а твердю бетону

щоб черви

заживо жерли тіла їхні

щоб вони

відчували фантомні болі

ще більше і більше і більше болі

за усіх убитих

за усіх ненароджених

за усіх

чуєш Отче

не прощай

пом’яни

усе беззаконя їхнє

пом'яни

усю біль що принесли вони

на нашу землю

згадай все за сотні літ

і поверни в стократ

пошли гнів

скорботу

і ангелів лютих

які вселять в них страх

і пам’ять про те

що і вони себе християнами називають

чуєш Отче

возсилаю молитву цю

Тобі

і Сину

і Святому Духу

і нехай горить в пеклі

увесь рід їхній

нині

і повсякчас

і на віки віків

Амінь

То знов за кимось запалили свічку,

І сонце, мов калач на парастас.

І знов ця смерть, що вже давно як звичка

Тремким морозом пробирає нас.

І білий біль колотить білим світом,

Когось мордує, а когось мина

І знов черешня гомонить із вітром,

І знов у чорнім білий світ - війна...

А Бог...Що Бог? По-іншому не вміє...

Він сотворив...Чи, може, натворив?

Все шкереберть...І він глухоніміє.

З-поза небес до глибини морів.

Та він ще вірить в ці світи...А, може?

Упертий часе, не чимдуж біжи...

Всесильний Боже, ми Тобі поможем...

Але Ти нам, нарешті, поможи...

Нас коло Тебе ще тримає віра,

А кожна смерть від Тебе віддаля...

Ти помилився, охрестивши звіра,

Коли він був манюньким москалям...

Відтак пішли хреститись москалята,

Невинні з виду, майже що святі...

Моя Вітчизна стогне, розіп'ята,

Поміж пришесть на Синовім хресті...

Богдан Томенчук

Махатма Ганді