Сніг замітає сліди твоїх ніг



Пам'ятаю: упав перший сніг,
Замітав він сліди твоїх ніг.
А любов моя, в сукенці, боса,
Рвучко вибігла, простоволоса,
У холодну, жорстоку зиму,
Здоганяла широку спину,
Та не вийшло  її наздогнати...
І не стала тоді ридати,
Тихо скімлити чи голосити
І назад
повернутись просити.
Лиш заклякла німою сльозою.
Розлучилися ми з тобою.
Почуття були, певно, незрілі,
Будувати любов на довірі
Не змогли... І прийшла самотина.
Скільки літ - а в очах картина:
Ти і я ... І  холодний сніг
Замітає сліди босих ніг...

Якщо стане важко...



Якщо  стане  тобі
На душі зовсім важко,
Серце зсохне в журбі
І заквилить, як пташка,

Я з'явлюся вві сні,
Відведу біль руками,
Щоб ніхто не посмів
Стати більше між нами!

На скрижалях епох
Записати повинна:
"Якщо радість - на двох,
А нещасть - половина".

Стане щастям біда, 
Ти розплющуй повіки:
Я до тебе прийшла,
Щоб зостатись навіки!

Бути сильним - уміти прощати

Умение прощать - свойство сильных. Слабые никогда не прощают. (Махатма Ганди)

Намагалася сильною бути - Так з дитинства мене навчали. Я обрАз не могла забути І шаблюкою сміло махала.         У житті друзям зрад не прощала -  Залишився лиш слід від колишніх. Я по максимуму жить вимагала І  від себе, й від ближніх.                           Перемога була моїм кредо, А в кінці тернистого шляху Зрозуміла: не так жити треба, Бути  сильним - уміти прощати.                                                                      heart heart   І уміти любов творити, І плекати шляхетні чуття... Бути сильним - це просто жити І безмежно любити життя!

Я - Їжакоравлик, або Равликоїжачок! (модерново-філософське)



Бути сильною, друзі, стомилася,
Добре ніжною бути й маленькою.
І так хочеться з мушлі вилізти
Й равликом стати голеньким.

Позбавившись своїх колючок,
Стати м'якенькою ласкою.
Але розумію: таким їжачком
Хтось обов'язково поласує!



А равлика візьмуть і схрумкають
Ті, хто равликами живиться.
Тому не розлучаюся з думкою:
Хто кого - ми іще подивимся!

Та затісно  крилам у  мушлі,
І голки не приносять натхнення.
Я ж за правилами  жити мушу
Реальних подій  сьогодення...

Зовіть мене, любі, як хочете:
Маю ніжність і сто голочок.
Здається, я щось середнє:
Їжакоравлик або Равликоїжачок!


Де ти, дитинство?



На тій світлині дітлахів чимало,
Які ми радісні   на ній і милі!
Ой, як духм'яно пахло сало
На паличках із яблуні і сливи!

Вогонь в багатті ясно  пломенів,
П'янило чебрецем й полин-травою,
Пасли однолітки теляток і  корів,
А біля них і я вмостилася з козою.

А їлось як на свіжому повітрі!
За смішками зникали "шашлики".
Затим бабусині - із ревеню та сливи -
У хід ішли смачненькі пиріжки.

Плелись історії  (до них ми звикли),
Та й не помітили: насунула "гроза":
Корівки десь раптово зникли,
Й за ними  поплелась бабусина коза...

Як ми шукали їх - охрипли з переляку!
Боялася бабусі і що ніч вже скоро.
Знайшлися всі: корови і телятка,
Й Берізка голову схилила у покорі.

Під вечір, стомлені,  гуртом додому
Птахами  мчали,  мовби  на крилятах.
Дивлюсь на  фото  - чи кому відомо,
Де те дитинство? Де його  шукати?...

                               

Щемний слід дитинства




Де в пилюці горобці хлюпочуться,
Достигають на городі жовті дині,
Теплий легіт грається-лоскочеться,
І  дитинство мчить  у  ластовинні.

Стежечка під ніжками полощеться,
Рушничком встеляється до серця.
Ой, як дощику грибного хочеться,
Хлопченяті хай  поллє з відерця!

Врешті
дощик з хмарки сипонув
І розсипався в дворі квасолькою.
Зчудувався хлопчик  і  гукнув:
 - Райдуга зависла парасолькою!

В  лузі, де цвіркун на скрипці грав,
А чи під крислатою старою вишнею
Сонячне дитинство серед трав
Щемний слід від босих ніг залишило.
..

Красиві християнки, АБО Християнки красиві завжди!

http://blog.i.ua/user/3516921/987377/?p=1#advA_advC_987377_16010493

  - эта заметка меня заставила порыться в Интернете и найти контраргументы, ибо я - партия Бога! Итак, самые красивы христианки Лика Роман, Украина. Победительница конкурса красоты "Мисс Украина-2007"
 
[ Читати далі ]

Молитва до Господа



Господь, прости нас за роки зневіри,
За дні без молитов і каяття!
За те, що жити правильно не вміли,
Та й не цінуємо саме життя...

Прости, що і дітей ми не навчали
Тобі коритися як Вищій Силі.
Хрести зривали, церкви руйнували,
Що вірити у Тебе не навчились...

За те, що згадуєм про Тебе рідко:
Коли хворієм чи на серці важко.
До Твого дому топчемо доріжку
Лиш на Різдво, на Водохреща і на Пасху.

Прости за те, що сваримося здуру,
Принижуємо тих, хто більш слабкий.
Що з ближнього деремо шкуру,
Знущаємось над тим, хто "не такий".

Прости за те, що з совістю угоду
Укласти легше, ніж з Тобою, рідний.
Що егоїсти ми - не часточка народу
Колись держави сильної - Вкраїна...

Прости нам за гріхи й безвір'я роду,
Батьків, дідів, ще ненароджених людей.
Зміни, Господь, генетику народу,
Не зачиняй до Себе в храм дверей.

Пробач, Господь, за забуття й безпам'ять,
Що Твій єдиний Син розп'ятий за гріхи
За наші, Боже...За Його священні рани.
За шлях, що мав Він ради нас пройти!

Прости, Господь, дітей невмілих,
Ввійди до нас у душі й їх візьми!
А ми прийдем до тями, ми зумієм...
Зроби нас хоча б трішечки... Людьми!


Сільська ідилія




Важкі гарбузики спустилися із тину
І ліхтарями повлягались долі.
Серед городу хрумкає морквину
Прудкенький зайчик в чистій льолі.

Лише горох малого сварить:
- Не можна так! Не лізь у шкоду!
Картопелька ще снами марить,
Цибулька спить край огороду.

Жоржини листячком застрягли
В вузьких тинах, кричать: "Куди?"
Погнала гусенят старенька баба
Дзьобати ряску зранку до води.


                   

Пустотливий дощик



Пустує у садочку теплий дощик:
Лоскоче молоденькі ягідки порічок,
Колише на смородині листочки,
Цілує вишенькам рум'яні щічки.

Ласкаво обійма стрункі камеї,
Любисток пестить і холодну м'яту.
Постукав і до мене він у двері,
Та я йому не стала відчиняти.

В моє віконце шкрябав кошеням,
А потім вгледів жвавий дощик
Біляву хмарку. Й нумо здоганять
Хмаринку в вишитій сорочці!