Коли весна в середині цвіла
І захлиналися у співі солов'ї,
Кохання білих два крила
Несли мене далеко від землі.
Цвіла любов усеньке літо,
Буяло щастя повнотою барв.
Я склала, ніжністю зігріті,
Біленькі два стрімких крила.
Вітри з дощами осінь принесла,
Шукає у душі туман притулку.
А поруч тужать два крила
За почуттями, зниклими в провулку.
худ. Manuel Nunez
Як він про неї палко говорив!
Пісні проціджував крізь горло!
І відчувалось: він боготворив
Цю жінку, що трималась гордо.
Із квітів-слів сонети він складав,
Витали у пітьмі цілунки.
І чистим-чистим світ умить ставав,
Скидав запилені лаштунки.
Він серце вірне їй під ноги клав -
І погляд плавився сталевий.
В портрет впокорював і малював
Дружину - Сніжну королеву!
Ти кажеш: "Не роби добра,
Допоки не попросять".
Але ж у світі стільки зла
Цвіте і плодоносить...
Ти кажеш: "За добро твоє
Тобі ж потім гикнеться".
Твори добро, поки живеш,
Воно тобі вернЕться.
Ти кажеш, що добро творить -
Це не призначення героя.
Тебе лиш можна пожаліть,
Народжений з любові...
Лишаєшся ти сам-на-сам
З гранітом замість серця.
А я по крапельці віддам
Те, що добром зоветься.
Духовно сильними стаєм,
Коли людей не обминаєм.
Чим більше ми добра даєм,
Тим більше його маєм!
На тебя совсем не похожи
В толпе многоликой люди...
Внезапно какой-то прохожий
В тебе интерес разбудит.
Тот час ото сна встрепенешься,
Застынешь в немом забвении.
Сердечко сильней забьется,
Оставив в прошлом сомненья.
А жизнь, обретая краски,
Изменит в словах ударение.
Тебе, словно фея из сказки,
Улыбнется в ином измерении.
Она женщина редкой красы,
По гороскопу, конечно, Весы.
В нете имя ее - симфония! -
Великолепный цветок - Бегония!
Верная мужу, прекрасная мать,
Да снизойдет на нее благодать!
Зимою и летом буяют цветы!
Не облаком - явью стают мечты!
Милая AUTUVNBEGONIJ, сердечно поздравляю тебя с Днем рождения!
Пусть хранит тебя Господь. Будь здорова и счастлива, творческого успеха
тебе и вдохновения, моя хорошая, поэтическая душа!
У меня не пишутся стихи
И стоят домашние дела.
На дворе противно моросит,
Ну, а радость Из дому ушла...
У меня не пишется роман,
А в глазах погасли огоньки.
Где любовный опьяняющий дурман?
Измельчали, видно, мужики...
У меня не написался день -
Суета, тревоги, маета...
Вдруг запахла близко так...сирень!
И хандра осенняя прошла!
Дзвінок у двері - серце б'ється лунко:
Який сюрприз несе руда чаклунка?
А на порозі доня - квітка свіжа -
З букетом квітів, наче сонце, ніжних.
Як найніжніший шовк, її цілунки,
Серед осінніх хмар - слова-дарунки,
Серед дощу, мокви - усмішка доньки.
В моїх руках впокорені долоньки...
"На тебе, донечко, не надивлюся,
З тобою пожурюсь і посміхнуся.
Подушечку і найсмачнішу їжу -
Коли ти, донечко, іще приїдеш...
На другий день зітхнула хата тяжко,
Бо зранку випурхнула біла пташка.
- Лети, рідненька, без горя і проблем...
- Лишаю я тобі букетик хризантем,,,
http://blog.i.ua/community/53/1096464/
Срібних крапельок терпкість
П'ють гілки руді, обважнілі.
Позабута солодка легкість
Нагадує схлип породілі.
Мені бАйдуже вже до дощу,
Хилить до сну монотонність.
На щоденну мою суєту
Не дуже схожа бездонність.
Вода крізь щілИни асфальту
Проводжає потоки холодні.
У води не буває "завтра",
Ні "вчора" нема, ні "сьогодні"...
У бажанні піймать швидкоплинність
До спітнілого скла доторкаюсь.
Небу сон загадавши, в невинність
Своїх мрій і бажань поринаю.
Я сьогодні встану вранці на зорі,
В луг піду, де босими бродять журавлі.
Там перцева м'ята холодить і манить,
Вересневі зорі падають у трави...
В травах нетолочених визбираю зрання
Срібні сльози осені - загадать бажання.
На звалищі, серед пустих бляшанок,
Помий, сміття, пакетів, скла і банок,
Старенька лялька у тонкій спідничці
Замерзла без пальта і черевичків.
Медведик, що потрапив з антресолі,
Зітхає тяжко без плаща і парасолі.
Лежать тут і повітряні старезні замки,
А біля них - добротні, чинні рамки.
Весільне фото скімлить тихо- тихо,
Були господарі щасливі та, на лихо,
Погожу злагоду змінила темна пустка...
А поруч ще тепленька мокне хустка...
Краплини падають. Змива осінній дощ
Те, що не в радість, що не відбулось...
Наївні люди, бо , либонь, не знають,
Що дощ ніколи не змиває ... пам'ять!
