Батьківська хата

Колись у цій хатині стільки люду
Збиралося на свято за столом!
Лунала пісня радісна повсюду,
Дитячий сміх розносився селом,

Велись розмови щиро і затято.
Коли ж сідало сонце за поля,
Світилася віконечками хата,
Щасливо усміхалася здаля.

Так сталося, що розбрелась родина...
До хати стежку листям замело.
Кривавими слізьми рида калина,
Зове дітей відвідати село.



Ворони

Позліталися ворони в зграї,
Лапи їх нагадують корчі.
Живляться  паскудними плітками,
В смітті душ шукаючи харчі.

Каркають птахи  на непогоду,
Трупам вони віченьки клюють.
Мовчазним горіхам твердолобим
Дроблять череп, мозок Ясний п'ють.

У бундючних темних кардиналів
Чорне горло, злісний силует.
Тож тримайтеся від них подалі -
Цілим буде мозок і хребет!


                                    

                                                                                                               І серед ворон бувають винятки!   БІЛА ВОРОНА

Який твоє кохання має смак?

То що нагадують слова твої:
Чи передгроззя, а чи вітру шепіт,
А може, лагідний весняний легіт?
То що ж нагадують слова твої?

Чим пахне почуття твоє палке:
Чи шалом, чи оманним звабним трунком?
Не чахнуть на щоках слова-цілунки...
Чим пахне почуття твоє палке?

Який твоє кохання має смак:
Терпкого полину, лимона, вишні?
Нагадує він молодість колишню.
Який твоє кохання має смак?..



Догорає сонце...

Догорає сонце у вечірній млі,
І бентежить душу пісня соловейка.
Розпитай, коханий, про мої жалі,
Розкажи про себе, голубе сивенький.

Ні , ти не розкажеш, бо далеко ти,
Стежечка до мене поросла травою.
А колись там квіти мали прорости...
Як стужилось серце, милий, за тобою...

Де бриніла пісня, туга промовля,
Де сміялось щастя, тужить розставання.
В неба високості жевріє здаля
Зіронька яснА - вІдгомін кохання.



Ступаю в осінь

Прошу лишити літечка ковток,
Хай ще побудуть деревця зелені.
Та кидають черлено-жовті клени
Під ноги листячка жмуток.

Усе минає, час не зупинить,
Бо невблаганна матінка-природа.
Повіє вітер з заходу чи з сходу -
Ріка життя поволеньки біжить...

У ній не молоко і не вино,
А причаїлась неба звабна просинь.
Ну що ж поробиш... Я ступаю в осінь,
Неначе в уповільненім кіно...






Ми ще зустрінемось, друже єдиний

Полиск муаровий швидко розтане
В зорянім мливі далеких сузір'їв.
Небо підкаже розгадку жадану:
 Сестри любові - надія і віра.

Схід запалає квітками спасіння.
Ми ще зустрінемось, друже єдиний.
Клен посміхнеться у пору осінню,
Листям устелить до тебе стежину.



Є генії, а є лиш так...

Є генії, а є лиш так... - "таланти",
Присмокчуться до скиби і кричать:
"Це ви про кого? Гейне?
Кафку? Данте?
Їх час минув! На них тепер начхать!"

"Ось я..."- гримлять займенники повсюду -
Ще й натовп придивляється, диви...
Та більшість необдуреного люду
В той бік не повертає голови.

Серед досягнень модернового прогресу
І тих, хто час впродовж віків творив,
Якщо й згадають всує про Дантеса,
То лиш тому, що Генія убив!





Задивилось небо на дерева вниз

Задивилось небо на дерева вниз -
Залишило колір синій у воді:
Танцювали з вербами від душі стриптиз
І тремтіли в ражі клени молоді.

Тріпотіло листя ніжних осичин,
Шаленіли клени від сестер -вербичок.
Залишались верби без тісних кофтин
І звільнялись, звабні, від легких спідничок.

А вітрисько-вітер вигравав їм пісню,
Потім вверх здійнявся - поминай, як звали!
Схаменулись, діви, та було запізно.
Залишились голі -  їм незручно  стало...







М. Исаковский "Летят перелетные птицы" и КЕНТ "Минуя в полете


Летят перелетные птицы
В осенней дали голубой, --
Летят они в жаркие страны,
А я остаюся с тобой.

А я остаюся с тобою,
Родная навеки страна!
Не нужен мне берег турецкий
И Африка мне не нужна.


Немало я стран перевидел,
Шагая с винтовкой в руке,
И не было горше печали,
Чем жить от тебя вдалеке.

Немало я дум передумал
С друзьями в далеком краю,
И не было большего долга,
Чем выполнить волю твою.

Пускай утопал я в болотах,
Пускай замерзал я на льду,
Но если ты скажешь мне снова, -
Я снова все это пройду.

Желанья свои и надежды
Связал я навеки с тобой -
С твоею суровой и ясной,
С твоею завидной судьбой.

Летят перелетные птицы
Ушедшее лето искать.
Летят они в жаркие страны,
А я не хочу улетать.

А я остаюся с тобою,
Родная моя сторона!
Не нужно мне солнце чужое,
Чужая земля не нужна.


КЕНТ
                                  Минуя в полете границы,
                                  Прощаясь с любимой страной,
                                  На юг улетают птицы,
                                  Чтобы снова вернуться весной.


                                  Домой вернуться весною,
                                  Ведь чужбина им не нужна,

                                  Не нужна мне тоже с тобою,
                                  Чужая для нас сторона.


                                  Не нужны чужие мне дали,
                                  Не хочу тосковать вдалеке,
                                  Хочу держать без печали,
                                  Березовый листик в руке.


                                  Зимние одену одежды,
                                  Мороз мне не страшен любой,
                                  Проживу во имя надежды,
                                  На взаимное счастье с тобой.


                                  Не надо мне небо чужое,
                                  Хоть природа тепла тут полна,

                                  Надо мною небо родное,
                                  Родины любимой страна.

 
hypnosis    hypnosishypnosis  hypnosis    hypnosishypnosishypnosis    hypnosishypnosishypnosis    hypnosishypnosishypnosis    hypnosishypnosis

І що це було?

Возлюбіть ближнього

Ой, як часто на світ позираєм
Через в рами впокорені шиби
І у ближніх своїх підмічаєм
Не добро, а лиш вади і хиби.

А опісля нас мучить сумління:
Чом самотність знущається вволю.
Віддчиніть, люди, двері і вікна,
Відпустіть душу, сповнену болю.

І побачивши в людях прекрасне,
Возлюбіть їх, неначе себе.
Посміхнеться до вас сонце ясне,
У долоні промінчик вкладе.

На душі стане тепло і чисто,
Запанує блаженство у ній.
Благодать, наче Діва Пречиста,
Прожене ваші думи сумні.



Світ через отвори в листку (сьогодні сфоткала)



А це той же лист далі ("Як часто  ми, люди, то бачимо
 світ через окуляри, то роздивляємося під мікроскоп...",
 - подумалося мені. Так і виник задум вірша.)